Провадження № 11-кп/803/1076/26 Справа № 199/16428/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 1202504222000980 від 01.10.2025 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року, яким:
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одесі, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, не маючого на утримані неповнолітніх та непрацездатних осіб, постійного місця проживання не маючого, не зареєстрованого, раніше неодноразово судимого, в останнє:
-21.03.2022 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці;
-26.05.2022 Верхньодніпровським районним судом за ч.2 ст.185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч.4 ст.70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання за даним вироком більш суворим покаранням за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 21.03.2022, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. Звільнений по відбуттю строку покарання 16.01.2025,-
визнано винним та засуджено за ч.4 ст.185 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Взято обвинуваченого ОСОБА_9 під-варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 рахується з 11.12.2025 року.
Цивільний позов не заявлено.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до ст.100 та ст.124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 визнано винним у скоєні кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_10 , достовірно знаючи, про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», 26.09.2025 близько 19 години 00 хвилин, перебуваючи біля будинку № 20, по вулиці Конотопській, в місті Дніпрі, познайомився з раніше незнайомої йому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка запросила ОСОБА_9 до місця свого проживання, на що ОСОБА_9 погодився, після цього ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 пройшли у приміщенні кухні будинку АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_8 , де почали вживати алкогольні напої.
Далі, близько 19 години 20 хвилин, ОСОБА_8 вийшла з приміщення кухні, залишивши свій мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «Redmi Note 11» об'ємом пам'яті 4/128 GB (imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ), на підвіконні у приміщенні кухні будинку АДРЕСА_1 . Знаходячись в приміщенні кухні будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 , побачив на підвіконні мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «Redmi Note 11» об'ємом пам'яті 4/128 GB (imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ), який належить ОСОБА_8 . Вказаний мобільний телефон ОСОБА_9 , визначив предметом свого злочинного посягання, внаслідок чого у останнього, раптово виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, а саме крадіжку мобільного телефону марки «Xiaomi» моделі «Redmi Note 11» об'ємом пам'яті 4/128 GB (imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ).
Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану, діючи умисно, з корисливого мотиву та в особистих інтересах, з метою власного незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання майнової шкоди та бажаючи її настання, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, ОСОБА_9 , в цей же час, тобто 26.09.2025 о 19 годині 20 хвилин, продовжуючи перебувати в приміщенні кухні будинку за адресою: АДРЕСА_1 , таємно, шляхом вільного доступу, з підвіконня взяв до рук мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «Redmi Note 11» об'ємом пам'яті 4/128 GB (imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ), який належить потерпілій ОСОБА_8 та поклав його до кишені своїх штанів.
Доводячи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану, до кінця, ОСОБА_9 , утримуючи при собі викрадене майно з місця вчинення кримінального правопорушення зник та в подальшому розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_9 , своїми умисними діями спричинив потерпілій ОСОБА_8 , матеріальну шкоду на загальну суму 3306 гривень 67 копійок.
Умисні дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
В апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи висновків суду щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину, а також правову кваліфікацію його дій за ч.4 ст.185 КК, не погоджується з вироком через суворість призначеного ОСОБА_9 покарання.
В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що суд у якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого визнав - щире каяття, визнання вини та щиросердне розкаяння, а також активне сприяння у розкритті злочину та його тяжкі життєві обставини. При цьому, як зауважує захисник, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Також захисник зазначає, що за час проведеного досудового розслідування ОСОБА_9 вже багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правонарушения, навчений та покараний наріканням оточуючих людей, проявив щиросердне розкаяння. Тому вважає, що суд першої інстнації, з урахуванням усіх обставин та характеристик, дотримуючись принципів індивідуалізації, гуманізації та справедливості покарання, мав можливість та законні підстави призначити ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст.75 КК.
Тому апелянт просить змінити вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року та призначити обвинуваченому ОСОБА_9 за ч.4 ст.185 КК покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши захисника, який підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги та просив вирок суду змінити, призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст.185 КК із застосуванням ст. 75 КК та звільнити обвинуваченого від покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки, вислухавши думку прокурора та потерпілої, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вважали вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Як убачається з вироку, судом першої інстанції у повній мірі дотримано зазначених вимог закону.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.4 ст.185 КК ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються в поданій апеляційній скарзі, а тому судом апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.404 КПК не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги захисника убачається, що ним порушується питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_9 занадто суворого покарання та необхідність застосування до нього вимог ст. 75 КК.
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК та роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно із ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Відповідно положень ч.1 ст.75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Таким чином, зі змісту ст.75 КК вбачається, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.
Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК, яке згідно зі ст.12 КК відносяться до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав, офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий.
При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції не визнав обставинами, що згідно ст.66 К пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_9 - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, оскільки, як виснував суд, його каяття і сприяння розкриттю злочину висловлене вже після викриття його злочинних дій, продиктоване лише бажанням пом'якшити персональну відповідальність за скоєне та обвинувачений не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з мотивами стосовно визначення щирого каяття.
Водночас суд визнав обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до ст.67 КК - рецидив злочину, оскільки ОСОБА_9 вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, маючи судимість за умисні кримінальні правопорушення.
З такими висновками погоджується й суд апеляційної інстнації, оскільки вони належним чином мотивовані, відповідають матеріалам криміального провадження та закону України про кримінальну відповідальність, а також узгоджуються з правозастосовчою практикою Верховного Суду.
Колегія суддів також приймає до уваги, що за матеріалами даного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_9 вчинив інкримінований йому злочин за ч.4 ст.185 КК упродовж незначного часу після звільнення з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання - 16.01.2025, що не свідчить про бажання обвинуваченого стати на шлях виправлення та його прагнення до самокерованої правослухняної поведінки.
Отже підстав для застосування положень ст.75 КК до призначеного обвинуваченому ОСОБА_9 покарання колегія суддів не вбачає.
На переконання апеляційного суду призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст.185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є мінімально можливим покаранням за санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, - є законним, справедливим та буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
За таких обставин твердження сторони захисту про призначення обвинуваченому ОСОБА_9 занадто суворого покарання є безпідставними.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, а вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року щодо ОСОБА_9 є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , - залишити без задоволення, а вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року щодо ОСОБА_9 за ч.4 ст.185 КК - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення, але на неї учасниками кримінального провадження може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який утримується під вартою - в той саме строк з дня вручення копії ухвали апеляційного суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4