Провадження № 11-кп/803/1039/26 Справа № 204/8177/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
потерпілої ОСОБА_10 ,
представника потерпілої ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025040000000602 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 на вирок Чечелівського районного суду м.Дніпра від 01 грудня 2025 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ургенч Хорезмської області, Республіки Узбекистан, громадянина України, маючого середню освіту, працевлаштованого ФОП « ОСОБА_12 » на посаді водія, одруженого, на утриманні нікого не маючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Чечелівського районного суду м.Дніпра від 01 грудня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Цивільний позов цивільного позивача ОСОБА_10 , яка діє в своєї інтересах та в інтересах малолітньої потерпілої ОСОБА_13 до цивільного відповідача ОСОБА_8 задоволено частково.
Стягнуто із цивільного відповідача ОСОБА_8 на користь цивільного позивача ОСОБА_10 , моральну шкоду у розмірі 300000 гривень.
Стягнуто із цивільного відповідача ОСОБА_8 на користь цивільного позивача ОСОБА_10 , яка діє в інтересах малолітньої потерпілої ОСОБА_13 , моральну шкоду у розмірі 2500000 гривень.
Стягнуто із цивільного відповідача ОСОБА_8 на користь цивільного позивача ОСОБА_10 , судові витрати у розмірі 30000 гривень.
Крім того, судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
За встановлених судом обставин та викладених у вироку 05 червня 2025 року о 11 годині 10 хвилин водій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz 180C», номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , належить йому на праві власності, слідуючи із перевищенням дозволеної в межах населеного пункту швидкості, а саме зі швидкістю 70 км./год., чим позбавив себе можливості при виникненні небезпеки для руху своєчасно знизити швидкість, або зупинити керований ним автомобіль, здійснював рух у світлий час доби, по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини вул. Робоча у м. Дніпро, яка має три смуги для руху в одному напрямку, з дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою 1.1., 1.5., 1.7., 1.14.1 «Зебра» Правил дорожнього руху України зі сторони вул. Уральської у напрямку вул. Володимира Антоновича.
У зазначений час, тобто о 11 годині 10 хвилин 05 червня 2025 року по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України, а також дорожньою розміткою 1.14.1. «Зебра» Правил дорожнього руху України, в районі будівлі № 23, проїзну частину вул. Робоча, у темпі кроку, перетинала пішохід ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перед якою в крайній лівій смузі для руху зменшував швидкість автомобіль «Hyundai Sonata», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_15 .
У ході подальшого руху водій ОСОБА_8 , 05 червня 2025 року о 11 годині 10 хвилин, наближаючись по середній смузі до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_14 , проявляючи кримінальну протиправну недбалість, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпеки руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, маючи об'єктивну можливість виявити автомобіль «Hyundai Sonata», номерний знак НОМЕР_3 , який, рухаючись попереду в суміжній лівій смузі у попутному йому напрямку, перед вказаним нерегульованим пішохідним переходом зменшував швидкість свого руху, щоб надати дорогу пішоходу ОСОБА_14 , своєчасно не зменшив швидкість руху керованого ним автомобіля щоб переконатися, що на пішохідному переході немає пішоходів та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, виїхав на нерегульований пішохідний перехід, де допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля «Mercedes-Benz 180C», номерний знак НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_14 , яка перетинала проїзну частину вул. Робоча по нерегульованому пішохідному переході зліва на право відносно напрямку руху автомобіля.
Своїми діями водій ОСОБА_8 порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3 б), 12.4, 12.9 (б), та 18.4 Правил дорожнього руху України.
Порушення вимог п.п. 18.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8 знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_14 , отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до настання її смерті.
Смерть ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , настала ІНФОРМАЦІЯ_4 о 00 годині 40 хвилин у відділенні КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечнікова» ДОР, за адресою: м. Дніпро, пл. Соборна, буд. 14, від сумісної тупої травми тіла у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку, закритої тупої травми нижніх кінцівок з переломом кісток правої гомілки, яка ускладнилася розвиток шоку, що підтверджується даними судово-медичної експертизи трупа та додатковими методами досліджень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та на підставі ст. 75 КК України, звільнити його відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки судом не було взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновок.
Так, захисник категорично не погоджується з висновками суду щодо наявності лише однієї обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, з огляну на те, що обвинувачений перебуваючи у статусі свідка дав покази щодо обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди, які в подальшому підтвердив в ході проведення слідчого експерименту, й отримані дані в ході цих слідчих дій були покладені в основу при проведенні судової автотехнічної експертизи, висновком якої й встановлено порушення ОСОБА_16 правил дорожнього руху, що на переконання захисника свідчить про наявність обставин, що пом'якшують покарання, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та намагання добровільно відшкодувати шкоду потерпілій.
Таким чином, на переконання захисника, суд першої інстанції належним чином не врахував особу обвинуваченого, який є особою пенсійного віку, раніше не судимий, за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у обвинувальному акті фактичних обставин, надав критичну оцінку своїй протиправній поведінці, активно сприяв слідству та намагався добровільно відшкодувати шкоду потерпілій, шляхом направлення через укрпошту грошові перекази в сумі 100000 грн. попри її відмову, внаслідок чого призначив обвинуваченому занадто суворе покарання.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений та захисник підтримали апеляційну скаргу, й просили її задовольнити з підстав викладених в ній.
Прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника й просили вирок суду залишити без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційних скарг.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Перевіряючи доводи захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання ОСОБА_8 ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування покарання належить до дискреційних повноважень суду (судового розсуду), який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався.
Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжим кримінальним правопорушенням, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, на утриманні нікого не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно характеристики ФОП ОСОБА_12 характеризується позитивно, позицію потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому покарання виключно у вигляді позбавлення волі, а також наявність обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Цим обставинам, суд надав у сукупності належну і обґрунтовану оцінку й дійшов законного і справедливого висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 у виді позбавлення волі, в межах санкцій ч. 2 ст. 286 КК України, на строк наближений до мінімального, з його реальним відбуванням.
Що стосується посилань захисника на те, що суд не надав належної оцінки тому, що обвинувачений вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, намагався відшкодувати шкоду потерпілій, й суд безпідставно не визнав вказані обставини, як такі, що пом'якшують покарання, то колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки щире каяття обвинуваченого було визнано судом, як обставина, що пом'якшує покарання обвинуваченому та враховано судом при його призначенні.
Водночас активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним.
Між тим, як видно з матеріалів провадження та оскаржуваного вироку ставлення обвинуваченого до вчиненого виразилося лише у тому, що він не заперечував вчинення ним кримінального правопорушення та визнав вину. До того ж зі змісту обвинувального акта не вбачається, що ОСОБА_8 надавав добровільну допомогу слідству та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду, що в цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для визнання в якості обставини, що пом'якшує покарання - активне сприяння розкриттю злочину.
Що стосується тверджень сторони захисту про те, що обвинувачений частково відшкодував потерпілій моральну шкоду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як видно з матеріалів провадження під час досудового розслідування обвинувачений не намагався відшкодувати шкоду потерпілій чи будь-яким чином надати їй допомогу.
При цьому, квитанція на яку посилається захисник про переказ коштів через Укрпошту обвинуваченим потерплій ОСОБА_10 від 02.10.2025 на суму 100000 грн. суду першої інстанції надана не була, та як зазначає сам захисник в апеляційній скарзі потерпіла зазначений переказ не отримала.
Також стороною захисту апеляційному суду було надано квитанцію від 12.02.2026 про переказ коштів потерпілій ОСОБА_10 на суму 29550 грн., однак на переконання апеляційного суду такі суми не є співмірними з тяжкими наслідками заподіяними кримінальним правопорушенням, вчиненим обвинуваченим.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність у обвинуваченого обставини яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування шкоди, й такої не встановлено апеляційним судом.
З огляду на викладене, обставини, на які посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, як на підстави для твердження про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого були враховані судом першої інстанції під час призначення покарання та не є безумовними і достатніми для зміни вироку суду.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що положення статті 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв'язку із приписами статей 50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні внаслідок звільнення особи від відбування покарання із випробуванням. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки застосування до останнього приписів ст. 75 КК України буде недостатнім для його виправлення та не відповідатиме суспільному інтересу, з чим погоджується і апеляційний суд.
Колегія суддів звертає увагу сторони захисту, що навіть наявність пом'якшуючої обставини, не свідчить про можливість застосування до ОСОБА_8 звільнення від відбування покарання з випробуванням, з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, конкретних обставин та наслідків його вчинення.
В той же час, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями.
Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вирок законним, обґрунтованим, вмотивованим і справедливим, у зв'язку з чим апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 - залишити без задоволення
Вирок Чечелівського районного суду м.Дніпра від 01 грудня 2025 року, ухвалений стосовно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4