27 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 620/14565/24
адміністративне провадження № К/990/41426/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
суддя-доповідач - Стародуб О.П.,
судді: Бевзенко В.М., Берназюк Я.О.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 (суддя Житняк Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 (судді Файдюк В.В., Карпушова О.В., Мєзєнцев Є.І.)
в адміністративній справі №620/14565/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо передачі документів для призначення пенсії для Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області;
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 29.04.2024 №2000-0302-9/70038;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити йому пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу, стаж роботи з 01.01.2004 по 31.05.2023 у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не є підставою для позбавлення його права на призначення пенсії і він не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування періодів роботи до страхового стажу при призначенні пенсії.
Також покликався на те, що громадянин України ОСОБА_1 та посадова особа - директор Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «А & L» ОСОБА_1 не є тотожними стосовно поширення на них прав та обов'язків, встановлених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а отже громадянин України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який досяг віку для призначення пенсії за віком 31.05.2023 та має понад 30 років страхового стажу, з 01.06.2023 набув права на призначення пенсії за віком.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 05.07.1996 працює на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «А & L».
29.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.09.2023 №253350003761.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо передачі документів на призначення позивачу пенсії для розгляду та призначення пенсії - Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області та протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05 вересня 2023 року №2000-0302-9/121423 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;
- зобов'язати солідарно Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу стаж роботи з 01 липня 2000 року по 31 травня 2023 року, а також зарахувати до загального страхового стажу період проходження строкової військової служби з 28 жовтня 1981 року по 21 грудня 1983 року згідно уточнюючої довідки від 29 серпня 2023 року №4/1259 та стаж роботи з жовтня 1980 року по травень 1981 року, з 18 серпня 1980 року по 22 жовтня 1980 року, з 04 січня 1984 року по 28 серпня 1984 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі №620/15231/23 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.09.2023 №253350003761 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 09.02.2024 і не оскаржувалось.
Ухвалюючи вказане рішення, зокрема щодо періоду роботи позивача з 01.01.2004 по 31.05.2023, суд дійшов висновку, що останні задоволенню не підлягають, оскільки розцінюються судом як передчасні, матеріали справи не містять доказів щодо порушення прав позивача у вказаній частині вимог.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі №620/15231/23 відповідачем прийнято рішення від 29.04.2024 №253350003761 про відмову у призначенні пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.04.2024 №253350003761 страховий стаж позивача визначено у 25 років 00 місяців 21 день та зарахований по 31.05.2006, у призначенні пенсії за віком відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та відсутністю відомостей про місце проживання.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів нарахування позивачу заробітної плати та сплати страхових внесків у спірний період з 01.06.2006 по 30.05.2023.
При цьому суди виходили з того, що позивач у згаданий період перебував на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «А & L», тобто здійснював керівництво відповідним суб'єктом господарювання, а тому в розумінні Закону №1058 був страхувальником, особою відповідальною за нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яке відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
З цих же мотивів суди відхилили доводи позивача про те, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії і він не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу при призначенні пенсії - суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі доводи мали б місце у випадку, якщо відповідальною за сплату страхових внесків була інша особа.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як на підставу касаційного оскарження позивач покликається те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а.
В контексті наведених висновків покликається на те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
При цьому, покликається на те, що громадянин України ОСОБА_1 та посадова особа - директор ТОВ Аудиторська фірма «А & L» ОСОБА_1 не є тотожними стосовно поширення на них прав та обов'язків, встановлених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, покликається на те, що відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв протиправно, оскільки неповністю зарахував страховий стаж за період з 01.01.2004 по 31.05.2023.
Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 29.04.2024 №2000-0302-9/70038 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу, стаж роботи з 01.01.2004 по 31.05.2023 у повному обсязі.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні.
В обґрунтування відзиву покликається, серед іншого, на те, що відповідачем у призначенні пенсії позивачу відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відсутністю відомостей про місце проживання. Зокрема, в паспорті позивача серії НОМЕР_1 від 09.07.2002 відсутня інформація про місце реєстрації заявника.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) головним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статтею 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Підпунктом (а) частини 3 статті 56 Закону №1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески
Відповідно до частини 10 статті 20 Закону № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача відсутні, оскільки відсутні докази нарахування йому за цей період заробітної плати та сплати страхових внесків.
У подібних правовідносинах Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Також Верховний Суд сформував висновок про те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності доказів сплати страхових внесків відповідач правомірно відмовив у зарахуванні таких періодів до страхового стажу позивача не можна визнати обґрунтованими.
Також безпідставним є покликання судів попередніх інстанцій, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, на відсутність доказів нарахування позивачу у спірний період заробітної плати, оскільки з такими обставинами відповідач не пов'язував свою відмову.
Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що у спірний період перебував на посаді директора ТОВ Аудиторська фірма «А & L», здійснював керівництво відповідним суб'єктом господарювання, відтак у розумінні Закону №1058 був страхувальником.
Верховний Суд уже вирішував справи, у яких позивач у період, щодо зарахування якого до страхового стажу виник спір, працював на посаді директора підприємства.
Так, у постанові від 05.12.2025 у справі №600/3079/24-а Верховний Суд сформував наступні висновки:
«Відмовляючи у цій частині позовних вимог, суди виходили з того, що позивачка (у період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2005 та з 01.01.2007 по 31.12.2007) працювала на посаді директора за сумісництвом і була відповідальною, зокрема, за подання звітності щодо нарахованих та сплачених внесків, тобто фактично була роботодавцем і мала обов'язок забезпечувати сплату страхових внесків.
Проте, враховуючи зазначене вище, колегія суддів звертає увагу, що директор підприємства виконує управлінські функції. Водночас сам по собі факт перебування на посаді директора ТОВ не ототожнює працівника зі страхувальником у розумінні Закону №1058-IV. Тому позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків. Отже, наявність заборгованості підприємства зі сплати страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачці періоду її роботи.».
За таких обставин та сформованої практики Верховного Суду висновки судів попередніх інстанцій в цій частині також не можна визнати обґрунтованими.
Водночас, з матеріалів справи та відзиву відповідача вбачається, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії слугувала також відсутність відомостей про його місце проживання.
В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами попередніх інстанцій такі обставини та підстави для відмови у призначенні пенсії позивачу не з'ясовані, докази на їх підтвердження або ж спростування не досліджені, правомірність такої підстави для відмови у призначенні пенсії не оцінена.
Відповідно до встановлених статтею 341 КАС України повноважень суду касаційної інстанції та меж касаційного перегляду, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас, встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення справи та постановлення законного та обґрунтованого рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового судового розгляду суду необхідно встановити зазначені у цій справі фактичні обставини, надати оцінку доводам учасників справи та з врахуванням висновків Верховного Суду ухвалити рішення з дотриманням вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі №620/14565/24 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді:
О.П. Стародуб
В.М. Бевзенко
Я.О. Берназюк