27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6565/24 пров. № А/857/1053/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Пліша М.А.,
суддів: Курильця А.Р., Мікули О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року (головуючий суддя - Григорук О.Б., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2024 по 27.07.2024 включно;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2024 по 27.07.2024 включно.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2024 по 27.07.2024 (включно).
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Зокрема апелянт вказує на те, що відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки зазначає, що питання проходження служби військовослужбовцями і виплати їм грошового забезпечення регулюється окремим законодавством. Крім цього зазначає, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України відсутні. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2022 №61 ОСОБА_1 призначено на посаду та зараховано до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Позивач у період з 15.03.2023 по 27.09.2023 брав безпосередню участь у бойових діях та заходах необхідних для забезпечення оборони України.
29.03.2024 позивачу надано статус ветерана війни-учасника бойових дій.
Наказом від 02.06.2024 виключений з списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з переведенням до військової частини НОМЕР_1 та з 30 червня 2024 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Наказом від 04.07.2024 №38-РС позивач звільнений з військової служби у відставку відповідно до п. «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та на підставі наказу від 11.07.2024 №194 виключений із списків особового складу з 11.07.2024.
27.07.2024 відповідачем здійснено виплату заробітної плати в сумі 68627,31 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТКБ «Приватбанк».
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2024 по 27.07.2024, просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2024 по 27.07.2024 включно.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідачем не було проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки з виплати грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з даних виплат.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина 1).
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як зазначено вище, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як уже зазначалось вище, наказом від 04.07.2024 №38-РС позивач звільнений з військової служби у відставку відповідно до п. «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та на підставі наказу від 11.07.2024 №194 виключений із списків особового складу з 11.07.2024.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний провести повний розрахунок та виплату всіх належних позивачу коштів в день його виключення із списків особового складу, а саме - 11.07.2024, тоді як відповідачем здійснено виплату позивачу грошове забезпечення у розмірі 68627,31 грн.- 27.07.2024. Водночас відповідачем не виплачено позивачу його середній заробіток за час затримки з вказаних виплат в день фактичного розрахунку.
Таким чином відповідачем не здійснено повний розрахунок з відповідачем у день його звільнення та виключення із списків особового складу, а період затримки розрахунку при звільненні розпочався 12.07.2024 та завершився повним розрахунком 27.07.2024 (включно).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що відповідачем не було проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки з виплати грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з даних виплат.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі №300/6565/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя М.А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула