25 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 603/561/25 пров. № А/857/2522/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
секретар судового засідання Лутчин А.М.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2025 року (головуючий-суддя Пасічник А.З.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у м. Монастириська у справі №603/561/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
28.10.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправними дії інспектора УПП В Тернопільській області Мазура М.В., скасувати постанову серії ЕНА №5932937 від 14.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн, справу направити на новий розгляд або закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, не надано. Суд першої інстанції вказав, що прилад TruCam не був розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху під час вимірювання швидкості, та значення зафіксованого результату перевищення з урахуванням допустимої похибки. Суд вважає доводи відповідача такими, що викликають обґрунтований сумнів у достовірності результатів проведеного вимірювання швидкості руху автомобіля під керуванням позивача о 15 год 20 хв. 18 серпня 2025 року на 46 км дороги Н-18 в м. Монастириська. Також вказує на допущене грубе порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відповідно оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення є не обґрунтована, винесена інспектором поліції не на підставі та не у порядку передбаченому законодавством.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і відеозйомки, відеозапису є одним із превентивних заходів, визначених статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію», а також з листа ДП «Укрметртестстандарт» від 01.10.2019 року № 22-38/49 лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань . Відтак, в даному випадку порушення позивачем ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні відносини. Також зазначає, що розгляд адміністративної справи здійснено належним чином.
В судове засідання відповідач повноважного представника не забезпечив, належним чином повідомлений про розгляд справи, позивач в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно повідомлення, яке підписане поліцейським Мазуром М.В., Яцина О.І. запрошений до підрозділу патрульної поліції, що за адресою: м. Тернопіль, вул. Котляревського, 24 на 20 год 00 хв. 22 серпня 2025 року для розгляду вчиненого ним адміністративного правопорушення.
19 серпня 2025 року Яцина О.І на адресу Управління патрульної поліції надіслав клопотання про відкладення розгляду адміністративної справи, який призначений на 20 год 00 хв. 22 серпня 2025 року через неприйнятність визначеного часу для розгляду справи, оскільки у нього буде відсутня можливість повернутись додому того ж дня, що призначений розгляд справи, посилаючись на відстань між містом Тернопіль та селем Коропець.
Вказане клопотання задоволене, а розгляд справи перенесений на 11 вересня 2025 року о 12 год 00 хв.
В подальшому ОСОБА_1 повторно звертався із клопотаннями про перенесення дат розгляду справи. Остання дата розгляду справи призначена на 14 жовтня 2025 року об 11 год 00 хв у секторі поліцейської діяльності №1 (м. Монастириська) відділення поліції №2 (м. Бучач) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області.
13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 повторно надіслав клопотання про перенесення часу розгляду справи, з підстав перебування на лікуванні, яке становитиме щонайменше 10 днів. Вказане клопотання надійшло до управління патрульної поліції у Тернопільській області 14 жовтня 2025 року, що стверджується відтиском печатки структурного підрозділу із зазначенням вхідного номеру та дати його реєстрації.
В свою чергу Управління патрульної поліції в Тернопільській області за вихідним №9866/41/33/01-2025 від 15.10.2025 повідомило ОСОБА_1 про те, що за результатами розгляду клопотання про перенесення розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке надійшло 14.10.2025, в такому відмовлено та 14.10.2025 в порядку ст. 279 КУпАП винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5932937 за порушення вимог п. 12.9 б) ПДР України відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Так, згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5932937 від 14.10.2025, прийнятої поліцейським 1 взводу 3 роти 1 батальйону управління патрульної поліції в Тернопільській області Мазуром М.В., Яцина О.І. 18 серпня 2025 року о 15 год 20 хв. під час керування транспортним засобом в населеному пункті м. Монастириська а/д Н-18 46 км рухався зі швидкістю 77 км/год при дозволеній швидкості 50 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam LTI 20/2, чим порушив п. 12.9 б) ПДР - перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, передбаченими знаками 3.29, 3.31, 30.3 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. У графі 7 постанови зазначені додатки, а саме: інші матеріали справи, технічного приладу TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001012) та відео н/к 475252 та №474346 від 18.08.2025 року.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною позивач звернувся з цим позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
На виконання приписів частини п'ятої статті 14 Закону 3353-XII учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Лише доказ фіксації, який долучений до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а не сама постанова, без зазначені у ній належних доказів вчинення такого правопорушення, підтверджує обставини та подію щодо вчинення правопорушення та накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним по справі.
Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Так, як це правильно встановлено судом першої, відповідач в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення покликається на відеозаписи з нагрудних камер №475252 та №474346, та фотознімок з приладу «TruCam» TC 001012.
Як це убачається з долученого до матеріалів справи та дослідженого у судовому засіданні фотознімку, отриманого за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam серійний номер ТС001012 (файл: 1755530401_qF000_0818_152001.jmf), працівниками поліції зафіксовано транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_1 , який рухався а/д Н-18 км, широта 49°04'52.5"N, довгота: 25°08'54.0"E, зі швидкістю 77 км/год, при максимально дозволеній 50 км/год.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.
За змістом ч.1 ст.40 цього Закону в редакції на час фіксації події, що є предметом оцінки суду, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктом 1 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Отже слід дійти висновку, що даною нормою закону встановлений порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки та засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель, закріплені на однострої, службових транспортних засобах. Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», законодавцем не визначено.
Так, значення слів «монтований/розміщений» в контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований, або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості. При цьому, використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено.
Суд апеляційної інстанції констатує, що доказів закріплення (розміщення) в порядку, передбаченому ст.40 Закону патрульним поліцейським лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 серійний номер TC 001012, на який покликається апелянт як на такий, що був застосований патрульним поліцейським у спірному випадку, та який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень, апелянтом не надано, а навпаки зазначено, що такий перебував в руках у патрульного, а відтак такий не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі, що є додатковою підставою вважати дії патрульного поліцейського такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що і стало наслідком прийняття протиправної постанови.
Так, апеляційний суд звертає увагу ще й на те, що у відеозаписах наданих відповідачем не відображена процедура проведення вимірювання швидкості руху автомобіля Mercedes Benz E200 під керуванням ОСОБА_1 , а тому імовірність проведення вимірювання поліцейським швидкості руху транспортного засобу під керуванням позивача в русі назустріч автомобілю судом не виключається.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до наданих стороною відповідача відеозаписів разом із відзивом на позовну заяву, а саме із 15:20 год відеозапису із назвою файлу «export-91a6a» відображено розмову поліцейського, який повідомив причину зупинки водію. Після чого, до водія підійшов поліцейський, який представився на прізвище ОСОБА_2 , з нагрудної камери якого здійснювалась фіксація розмови із водієм. Водій одразу заперечував те, що швидкість, яка була зафіксована на TruCAM, є швидкістю, з якою він керував ТЗ. Також зазначив про те, що камера якою здійснювалась фіксація швидкості ТЗ мала бути зафіксована на штативі, водночас він бачив як поліцейський, який здійснював фіксацію, рухався йому на зустріч, що могло спотворити результати такого вимірювання. На це поліцейський Мазур повідомив, що такий пристрій є ручним приладом, можливість його фіксації не передбачена. Також вказав, що відео з TruCAM не містить характерного звуку, який би свідчив про закінчення фіксації швидкості руху транспортного засобу.
Водночас позивач, як на підставу позову, послався на те, що він керував ТЗ зі швидкістю не більшою за 70 км/год, оскільки автомобіль перебував в режимі «круїз контроль» із встановленою максимальною швидкістю руху 70 км/год.
Отже, враховуючи те, що прилад TruCam не був розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху під час вимірювання швидкості та значення зафіксованого результату перевищення з урахуванням допустимої похибки, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про те, що доводи позивача про те, що таке вимірювання викликає обґрунтований сумнів у достовірності результатів вимірювання швидкості руху автомобіля під керуванням позивача о 15 год 20 хв. 18 серпня 2025 року на 46 км дороги Н-18 в м.Монастириська.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 14.10.2025 ОСОБА_1 перебував на лікуванні, що підтверджується відкритим сімейним лікарем КНП «Монастириського ЦПМСД» Монастириської міської ради листком непрацездатності з 13.10.2025 по 18.10.2025.
Так, листом від 29.09.2025 позивач був повідомлений про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 14.10.2025 о 11 год 00 хв. в м. Монастириська по вул.Сагайдачного, 2 у приміщенні СПД №1 (м.Монастириська) ВП №2 (м.Бучач) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області.
З метою відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із перебуванням на лікуванні, позивач стверджує про надіслання за допомогою електронної пошти листа на електронну адресу відповідача 13.10.2025.
Відповідач отримав вказане клопотання із додатками та здійснив їх реєстрацію 14.10.2025.
Водночас відомостей про розгляд клопотання про відкладення розгляду справи поліцейським Мазуром М.В. оскаржувана постанова не містить.
Покликання уповноваженої особи на відсутність на час розгляду питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності такого клопотання як на правомірність поведінки суб'єкта владних повноважень суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки процедура документообігу в органах влади не може слугувати перешкодою для захисту прав особи.
Ухвалою суду першої інстанції від 05.12.2025 у відповідача витребувана інформація про дату та час надходження до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції клопотання ОСОБА_1 від 13.10.2025 про відкладення розгляду адміністративної справи, призначеної на 14.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у зв'язку із перебуванням останнього на лікуванні.
Водночас, Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції не виконали вимоги ухвали суду та не надали витребувану судом інформацію без повідомлення причин.
Водночас, надана копія клопотання ОСОБА_1 від 13.10.2025 із номером та датою реєстрації цього листа в журналі вхідної пошти, як це слушно зауважив суд першої інстанції, не є тотожним даті та часу надходження листа на адресу електронної пошти відповідача.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що клопотання ОСОБА_1 від 13.10.2025 про відкладення розгляду адміністративної справи, призначеної на 14.10.2025, перебувало в розпорядженні відповідача до початку розгляду справи про адміністративне правопорушення та підлягало вирішенню по суті.
У відповідності до ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином надав оцінку обставинам справи та доказам на їх підтвердження, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про скасування постанови серії ЕНА № 5932937 від 14 жовтня 2025 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача, констатувавши відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та порушення процедури винесення оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 316, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2025 року справі №603/561/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 27.02.26