27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4122/25 пров. № А/857/37762/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл., про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Мірінович У.А., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14.08.2025р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 14.08.2025р.),-
09.07.2025р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в м.Києві № 192350010683 від 10.06.2025р. про відмову в призначенні пенсії за віком;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025р. про призначення пенсії за віком з урахуванням періодів трудового та страхового стажу, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.1-7).
Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.54 і на звороті).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в м.Києві № 192350010683 від 10.06.2025р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; зобов'язано відповідача ГУ ПФ України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням періодів трудового та страхового стажу, зазначених у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.64-67).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в м.Києві, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.35-37).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що згідно наданих до заяви позивача від 02.06.2025р. документів про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний номер, диплом, військовий квиток, довідки про підтвердження стажу) загальний страховий стаж позивача складає 23 роки 09 місяців 20 днів, що недостатньо для призначення пенсії.
При цьому, не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно довідки № 12-6/09-07 від 22.01.2025р., оскільки не вказано місяць, за який відпрацьовано вихододні; не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки є відсутньою печатка.
Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Звідси, у пенсійного органу відсутні підстави для повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно з'ясовано під час судового розгляду, 02.06.2025р. позивач звернувся до ГУ ПФ України в Тернопільській обл. із заявою про призначення пенсії за віком згідно з ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФ України в м.Києві.
За результатами розгляду заяви ГУ ПФ України в м.Києві прийняло рішення № 192350010683 від 10.06.2025р. про відмову в призначенні пенсії за віком по причині відсутності необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.
При цьому, в рішенні вказано, що такий стаж позивача становить 23 роки 09 місяців 20 днів. До стажу роботи позивачу не зараховано періоди роботи згідно довідки № 12-6/09-07 від 22.01.2025р., оскільки не вказано місяць, за який відпрацьовано вихододні; не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка (а.с.9).
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, який підтверджує наявність в особи трудового стажу, є трудова книжка. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про його трудову діяльність, останні є читабельними і зрозумілими.
За таких умов суд дійшов висновку про помилковість дій відповідача щодо неврахування записів трудової книжки, а тому останній неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи, що зазначені у ній.
Водночас, обираючи правильний спосіб захисту прав позивача за сукупності всіх обставин, суд дійшов до висновку про необхідність скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву про призначення пенсії із урахуванням періодів трудового та страхового стажу, зазначених у трудовій книжці.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017р.
Починаючи з 01.01.2018р., право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. - не менше 32 років.
Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону № 1058-ІV вказано, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. (надалі - Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку № 637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком ГУ ПФ України в м.Києві не врахувало відомості трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.08.1986р. (а.с.22-37).
При цьому, пенсійний орган розрахував страховий стаж позивача лише за відомостями, що містяться в системі персоніфікованого обліку, починаючи з 01.01.1998р.
Такі дії ГУ ПФ України в м.Києві обґрунтовано тим, що трудова книжка позивача заповнена з порушенням законодавства, а саме: на титульній сторінці відсутня печатка.
Зазначеній обставині суд першої інстанції надав повну і правильну правову оцінку.
Зокрема, на підставі запису на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.08.1986р. трудова книжка видана на прізвище « ОСОБА_1 ».
Згідно відомостей цієї трудової книжки позивач:
08.05.1984р. - 29.05.1986р. проходив строкову військову службу;
25.08.1986р. - 10.12.1986р. працював каменярем будівельної бригади по четвертому розряду Збаразького районного ремонтно-транспортного підприємства;
10.12.1986р. - прийнятий на роботу старшим інспектором по праці та заробітній платі у порядку переводу до Збаразького сільгоспрайкомунхозу;
22.12.1986р. - переведений на посаду майстра - будівельника;
04.05.1988р. - переведений на посаду виконуючого обов'язки головного інженера;
14.06.1988р. - переведений на посаду майстра - будівельника;
19.07.1988р. - переведений на посаду начальника планово-виробничого відділу;
07.02.1989р. - переведений на посаду майстра - будівельника;
07.07.1997р. - звільнений з роботи в порядку переводу в розпорядження «Вишнівецького сирзаводу»;
09.07.1997р. - 20.03.1998р. робота на посаді механіка по транспорту ВАТ «Вишнівецький сирзавод»;
24.06.1998р. - 19.03.1999р. отримував виплату допомоги по безробіттю;
15.12.1999р. - зарахований на навчання по професії електрогазозварник при Тернопільському учбовому курсовому комбінаті;
02.06.2000р. - припинено виплату матеріальної допомоги на період навчання у зв'язку з закінченням навчання;
08.06.2005р. - 30.06.2005р. робота електрозварювальником за трудовим договором № 13 від 08.06.2005р., зареєстрованим у Збаразькому районному центрі зайнятості, у підприємця ОСОБА_2 ;
12.07.2005р. - 22.02.2006р. отримував виплату допомоги по безробіттю;
22.02.2006р. - прийнятий на посаду інженера по будівництву відділу організаційно-методичної роботи Відділу охорони здоров'я Збаразької РДА;
31.12.2014р. - звільнений із займаної посади в порядку переведення на роботу в Комунальний заклад Збаразької районної ради «Збаразький районний центр первинної медико-санітарної допомоги»;
02.01.2015р. - 03.07.2015р. робота на посаді завідувача господарством Комунального закладу Збаразької районної ради «Збаразький районний центр первинної медико-санітарної допомоги»;
13.11.2015р. - 20.01.2016р. - виплата допомоги по безробіттю;
30.06.2017р. - 31.12.2018р. - робота на посаді майстра водопровідного господарства МКП «Збараж»;
01.02.2019р. - 17.04.2023р. - робота на посадах майстра дільниці з експлуатації та ремонту житлового фонду, майстра водопровідного господарства МКП «Збараж»;
20.04.2023р. - 18.07.2023р. - виплата допомоги по безробіттю.
Крім того, стаж роботи позивача у спірні періоди за трудовою книжкою підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 , архівною довідкою про трудовий стаж № 35-08/21-12 від 19.05.2025р., довідкою № 148-6/09-07 від 13.06.2025р. із відомостями про кількість вироблених трудоднів, довідками № 98 від 27.05.2025р. та № 41-08/01-12 від 28.05.2025р., довідками про заробіток з 1992 року по 07.07.1997р. та з 1986 року по 1991 рік (а.с.38-45, 46-52).
Водночас, такий недолік заповнення трудової книжки, як відсутність на титульній сторінці трудової книжки відбитку печатки, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу, не є достатньою підставою для неврахування відомостей трудової книжки та недослідження періодів роботи згідно записів у трудовій книжці при розрахунку страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії по віку.
На час внесення спірних періодів роботи до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням п.2.4 Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС № 656 від 06.09.1973р. «Про трудові книжки працівників та службовців» (надалі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до п.18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посад дві особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу рядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень п.2.4 Інструкції № 58 слідує, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
У трудовій книжці позивача наявні відповідні записи щодо спірних періодів роботи. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачем під час судового розгляду не надано.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Не усі недоліки записів у трудовій книжці, довідках можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, довідках.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.
Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки, довідок.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі № 638/18467/15-а.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків у органів ПФ під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Таким чином, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 08.05.1984р. по 18.07.2023р., оскільки такі відповідають записам в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності яких не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а відсутність відбитку печатки на титульній сторінці трудової книжки, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення трудової книжки покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови в зарахуванні зазначених періодів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач протиправно не взяв до уваги відомості трудової книжки позивача при розрахунку страхового стажу.
Звідси, рішення ГУ ПФ України в м.Києві № 192350010683 від 10.06.2025р. про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком не ґрунтується на вимогах закону.
Окрім цього, в оскаржуваному рішенні відповідача не вказано, які саме періоди трудової діяльності позивача не були враховані відповідачем. Згаданим рішенням відповідачем фактично визнано трудову книжку позивача та відповідно всі записи у ній недійсними з підстав того, що на одній титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка підприємства.
Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Водночас, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання ГУ ПФ України в Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025р. про призначення пенсії за віком із урахуванням періодів трудового та страхового стажу, зазначених в його трудовій книжці.
При повторному розгляді заяви позивача також в обов'язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки судового рішення. Такі твердження відповідають вимогам ч.4 ст.245 КАС України.
Окрім цього, суд першої інстанції правильно зауважив, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в м.Києві.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, неповноти дослідження доказів та обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, через що погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в м.Києві.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2025р. в адміністративній справі № 500/4122/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
Т. І. Шинкар
Дата складання повного судового рішення: 27.02.2026р.