П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/20172/25
Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:17.11.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Херсонській області, ГУПФ України в Запорізькій області про:
- визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Запорізькій області №213050033717 від 05 травня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що згідно з рішенням ГУПФ України в Запорізькій області №213050033717 від 05 травня 2025 року, їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV через відсутність необхідного страхового стажу. Із змісту рішення видно, що необхідний страховий стаж відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV становить 28 років 10 місяців 25 днів. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року, оскільки підприємство, на якому працювала Позивач, розташоване на території Російської Федерації. Загалом зараховано 16 років 10 місяців 25 днів страхового стажу, що, на думку відповідача, недостатньо для призначення пенсії у віці 60 років.
Відповідач - ГУПФ України в Херсонській області, позов не визнав, вказуючи, що ним жодних рішень відносно заяви позивачки не приймалося, оскільки рішення про відмову за принципом екстериторіальності приймало ГУПФ України в Запорізькій області. Вважає, що рішення прийняте Відповідача-2 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком є правомірним. У зв'язку із припиненням з 19.06.2023 для України участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території Російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Відповідач - ГУПФ України в Запорізькій області, позов не визнав, вказуючи, що відповідно до наданих додатків до заяви страховий стаж заявника становить 16 років 10 місяців 10 днів. З 01 січня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москві (далі - Угода), що призвело до розірвання дипломатичних відносин з росією. З 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан, Україна і російська федерація розірвали дипломатичні відносини. Не існує чинного міжнародного договору між Україною та росією, на підставі якого можливе зарахування страхового стажу позивача за період роботи в російській федерації з 01 січня 1992 року.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Херсонській області, ГУПФ України в Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ України в Запорізькій області №213050033717 від 05 травня 2025 року.
Зобов'язано ГУПФ України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з бюджетних асигнувань ГУПФ України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі ГУПФ України в Запорізькій області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 01 січня 1992 року по 03 квітня 1995 року згідно трудової книжки № НОМЕР_1 від 04 червня 1985 року в зв'язку з неможливістю підтвердження страхового стажу первинними документами так, як починаючи з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року;
- оскільки повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції Пенсійного фонду, суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивач
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Запорізькій області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28 квітня 2025 року звернулася до ГУПФ України в Херсонській області із заявою щодо призначення їй пенсії за віком.
05 травня 2025 року ГУПФ України в Запорізькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №213050033717, з тих підстав, що: "...Страховий стаж особи становить 15 років 08 місяців 08 днів, для визначення права - 16 років 10 місяців 25 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року роки згідно із записами трудової книжки, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв'язку з чим, стаж роботи зараховується по 31 грудня 1991 року.
Прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п.1 ст. 26 Закону №1058-ІV.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом.
При цьому, у позовній заяві представником Буркот Н.В. помилково вказано, що іменем позивача є "Наталія", в той час як з наданих до суду документів судом встановлено, що іменем позивача є "Наталя".
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що на час трудової діяльності позивача у спірний період та звернення позивача до пенсійного органу про призначення пенсії Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачами та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року на території РФ. Набутий спірний трудовий стаж підтверджений записами у трудовій книжці, до яких у відповідача немає зауважень. Таким чином, враховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Запорізькій області №213050033717 від 05 травня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови призначення пенсії за віком визначає ст. 26 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом №1058-IV.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Колегія суддів наголошує, що спір у цій справі між сторонами виник у зв'язку з відмовою позивачу в призначенні пенсії за віком, через не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на території РФ з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року, оскільки з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 вересня 1992 року.
Колегією суддів встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 позивач у період з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року працювала в ТОВ "ДИАМЕР".
Відповідно до вимог ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію за віком, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абз.абз.2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Зазначена Угода діяла на момент роботи позивача у спірний період.
Крім того, суд першої інстанції вірно послався на постанову Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою передбачено вихід України з цієї Угоди, та згідно якої зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19 червня 2023 року.
Отже, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 - 19 червня 2023 року, Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Період роботи позивача в період з 27 листопада 1996 року по 27 листопада 2008 року відображений в трудовій книжці, записи оформлені у відповідності до вимог Інструкції №58, жодних виправлень, закреслень тощо не містять, а отже має бути врахований до страхового стажу позивача.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що не зарахування ГУПФ України в Запорізькій області спірного періоду роботи позивача є необґрунтованим та протиправним, оскільки стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги відносно дискреційних повноважень пенсійного органу в питанні зарахування позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та ефективного способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Пунктом 4 ч.2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів.
Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Колегія суддів акцентує уваги, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно приписів абз.2 ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в Запорізькій області витрат по сплаті судового збору з посиланням на ст. 73 Закону №1058-IV, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальної правової нормою і тому підлягає застосуванню.
Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.