П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38173/25
Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:09.12.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 29 березня 2021 року по 16 серпня 2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язання відповідача в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок мого грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 29 березня 2021 року по 16 серпня 2025 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду:
- доказів на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме (відповідь військової часини НОМЕР_1 , довідки про нараховане грошове забезпечення та ін.);
- заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
24 листопада 2025 року від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/123787/25) на виконання ухвали суду від 13 листопада 2025 року з проханням визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду.
Суд першої інстанції зазначив, що у поданій до суду заяві позивачем не було вчинено дій спрямованих на усунення недоліків позовної заяви, які зазначені в ухвалі від 13 листопада 2025 року в повному обсязі, а саме в частині надання доказів на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме (відповідь військової часини НОМЕР_1 , довідки про нараховане грошове забезпечення та ін.).
28 листопада 2025 року суддя ухвалив продовжити строк на усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії; встановити позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
Копія ухвали від 28 листопада 2025 року була доставлена до Електронного кабінету позивача 28 листопада 2025 року.
На думку суду першої інстанції недоліки позовної заяви у встановлені строки усунуто не було.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч.1 ст. 233 КЗпП України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11 грудня 2025 року по справі №1-7/2024 (337/24, визнано неконституційною норму ст. 233 КЗпП України, яка обмежувала працівників тримісячним строком звернення до суду для стягнення зарплати та інших виплат, що порушувало конституційні права на працю та судовий захист;
- неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 суддя ухвалив продовжити строк на усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії; встановити позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали. Копія ухвали від 28 листопада 2025 року була доставлена до Електронного кабінету позивача 28 січня 2025 року. Недоліки позовної заяви у встановлені строки усунуто не було.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції, в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Колегія суддів ураховує, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18, а також Верховним Судом у постанові від 31.10.2023 у справі № 380/14623/22.
Відповідноп.п.4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Колегія суддів зазначає, що КАС України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Отже, ст. 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, ч.1 ст. 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно ч.ч.2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Так, формулювання позовних вимог у відповідності з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України зокрема спрямоване на дотримання розгляду спору у відповідності з обґрунтуваннями позовної заяви та її вимогами, задля належного та ефективного захисту прав особи, яка звернулась до суду. Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.
Згідно ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Водночас п.4 ч.1 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 січня 2025 року у справі №320/14843/23 наголошено на тому, що встановлюючи вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, ст. 160 КАС України (так само, як і інші норми цього Кодексу) не вимагає конкретної форми, в якій мають бути викладені позовні вимоги та підстави на їх обґрунтування. Позивач має право довільно викладати зміст позовних вимог, підстави позову, спосіб (способи) захисту порушеного права або інтересу, передбачений законом або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні. Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції (в разі наявності підстав, визначених нормами КАС України) може провести підготовче судове засідання для з'ясування відповідно до ч.2 ст. 173 цього Кодексу, зокрема, питань щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі на підставі уточненої позовної заяви і доданих до неї доказів.
Верховний Суд неодноразово вказував, що застосовуючи процесуальні норми суди мають керуватися принципом розумності, відповідно до якого застосування цих норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду.
Вищевказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №580/5209/22.
Також Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 звернув увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати, як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що встановлені судом першої інстанції недоліки позовної заяви не перешкоджають суду відкрити провадження по справі, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції передчасним застосування ст.ст. 160, 161 КАС України, та в подальшому поверненням позовної заяви, з урахування приписів ст. 169 КАС України
Аналогічний правовий висновку викладений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі №120/6360/23.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спірного питання, у зв'язку з чим судове рішення, відповідно до ч.4 ст. 320 КАС України, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ч.3 ст. 312, ч.4 ст. 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року скасувати.
Справу №400/11877/25 справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.