з питань визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду
26 лютого 2026 року м. Рівне№460/562/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій (рішення, бездіяльності), вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 у справі № 460/562/25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме:
визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.07.2024 основної пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести ОСОБА_1 з 01.07.2024 перерахунок та виплату основної пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР, в розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік", щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі № 460/562/25 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задоволено частково, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.07.2024 по 15.07.2024 та адміністративний позов цій частині залишено без розгляду; в решті рішення суду залишено без змін.
20.02.2026 до суду від позивача надійшла заява про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій заявник просить суд (дослівно):
"Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, вчинені на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року № 460/562/25, в частині не проведення повторного перерахунку основної пенсії ОСОБА_1 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи та особі з інвалідністю І групи, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення, а саме здійснити нарахування основної пенсії ОСОБА_1 за період з 16.07.2024р. згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком, а саме не менше 23610,00 грн.".
Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що згідно з положеннями законів України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, протягом 2024-2025 років становив 2361,00 грн. З огляду на вказане, належний до виплати позивачу основний розмір пенсії по інвалідності мав становити не менше 23610,00 грн. Разом з тим, нарахування та виплату позивачу у вказаному розмірі відповідач не здійснює, що стверджується доданою до заяви копією листа відповідача від 11.02.2026 № 1700-0202-8/11268. Зокрема, зі змісту вказаного листа слідує, що виплата позивачу перерахованої пенсії здійснюється пенсійним органом у відповідності до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821. На думку позивача, Постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 не може визначати суму та порядок виплати пенсії позивачу, нарахованої на виконання рішення суду в справі № 460/562/25. Позивач наголошує, що рішення суду в справі № 460/562/25 відповідачем в повному обсязі не виконується, а тому просить задовольнити подану ним заяву.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для вжиття заходів судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Також, статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до частини першої, другої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами частини четвертої статті 383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною шостою статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, під час розгляду заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
В аспекті викладеного суд враховує наступне.
Стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.
Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями статті 383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов'язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб'єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов'язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.
При цьому, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється статтею 383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв'язку з виконанням рішення суду суб'єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду у справі, хоча й виникли у зв'язку з нею, особливо коли ці нові рішення та дії ґрунтуються на нових нормативно-правових актах, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, стосуються нових розрахункових періодів та приймаються у формі окремих індивідуальних актів, що безпосередньо впливають на права та обов'язки особи і не є простою констатацією виконання попереднього судового рішення.
Водночас, існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтею 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання рішення суду, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин (наприклад, застосування нових нормативних актів, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, що не були охоплені попереднім рішенням) та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов'язки сторін були чітко визначені.
В розглядуваному випадку позивач в порядку судового контролю за виконання судового рішення оскаржує дії відповідача щодо непроведення виплати в належному розмірі перерахованої пенсії, починаючи з 16.07.2024; останній стверджує, що спірні дії та рішення відповідача, вчинені у зв'язку з виконанням рішення суду в справі № 460/562/25, здійснені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, шляхом виплати позивачу перерахованої пенсії не у повному обсязі. При цьому, в поданій заяві позивач обґрунтовуючи суть та правову природу такого обмеження при виплаті пенсії вказує на застосування відповідачем положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про порядок здійснення з бюджету пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених на виконання судових рішень".
Суд погоджується з доводами позивача щодо виплати пенсії в меншому розмірі, оскільки вказане стверджується доданими до заяви копією листа Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11.02.2026 за № 1700-0202-8/11268.
Водночас, судом встановлено, що листом від 11.02.2026 за № 1700-0202-8/11268 відповідач повідомив представнику позивача про те, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі № 460/562/25 (набрала законної сили 22.10.2025) здійснено перерахунок основної пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 16.07.2024 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР, в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком. З 16.07.2024 розмір пенсії ОСОБА_1 становить 23610,00 грн, з 01.01.2026 - 23951,64 грн, в т.ч. 23610,00 грн - основний розмір пенсії по інвалідності, встановлений на виконання судового рішення. Сума коштів, нарахованих на виконання вищезазначеного рішення Рівненського окружного адміністративного суду, на дату розгляду запиту становить 269915,69 грн.
Поряд з цим, в частині виплати позивачу перерахованої пенсії відповідач у листі від 11.02.2026 за № 1700-0202-8/11268 вказує, що Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821. Виплата коштів пенсії, нарахованих на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/562/25 проводитиметься з урахуванням норм Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, після виділення бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік. В основні відомості на виплату пенсій через установу уповноваженого банку у листопаді - грудні 2025 року включено пенсію ОСОБА_1 в розмірі 10197,35 грн. У додаткові відомості на виплату пенсій через установу уповноваженого банку у грудні 2025 року включено частину доплати, нарахованої ОСОБА_1 на виконання вищезазначеного судового рішення, в сумі 7461,42 грн та 187,35 грн. У основні відомості на виплату пенсій через установу уповноваженого банку у січні-лютому 2026 року включено пенсію ОСОБА_1 в розмірі 10197,35 грн щомісяця. Частину доплати, нараховану на виконання вищезазначеного судового рішення, у відомості на виплату пенсії через установу уповноваженого банку у січні-лютому 2026 року на дату розгляду запиту не включено.
При цьому, до вказаного вище листа відповідачем додано рішення від 05.01.2026 № 956180121382, яким стверджується, що на виконання судових рішень у справі № 460/562/25, відповідач провів позивачу перерахунок пенсії по інвалідності та визначив її основний розмір на рівні 23610,00 грн. Отже, обчислення основного розміру пенсії по інвалідності здійснено відповідачем у відповідності до судових рішень у справі № 460/562/25 та положень чинного законодавства.
Таким чином, суд констатує, що в даному випадку оскаржувані позивачем дії відповідача стосуються виплати пенсії в меншому розмірі, аніж визначено рішенням про перерахунок пенсії від 05.01.2026 № 956180121382, що зумовлено виконанням пенсійним органом положень Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 (далі - Порядок № 821). Такі дії пенсійного органу породжують нові правовідносини та, відповідно, можуть бути предметом окремого судового оскарження.
Суд наголошує, що предметом спору в справі № 460/562/25, відносно якого судом ухвалено рішення від 28.05.2025, було незастосування відповідачем до пенсії позивача приписів до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР, починаючи з 16.07.2024.
У свою чергу, правомірність виплати позивачу пенсії в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, з огляду на момент прийняття такого підзаконного нормативно-правового акту, не була та не могла бути предметом судового розгляду в межах адміністративної справи № 460/562/25.
Отже, ключовим для розмежування нового спору від питань, що підлягають вирішенню виключно в порядку статті 383 КАС України, є те, що позивач оскаржує не сам факт невиконання чи арифметичну помилку при виконанні рішення в справі № 460/562/25, а законність та правильність застосування відповідачем нових норм матеріального права, які не існували ні на момент виникнення спірних правовідносин, ні на момент їх вирішення судом.
Суд повторює, що в даному випадку виплата позивачу пенсії в меншому розмірі зумовлена новими юридичними підставами (Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821).
Тому, такі дії відповідача лише формально пов'язані з виконанням судового рішення, позаяк, містять нову юридичну оцінку права позивача, що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі № 460/562/25, оскільки висновки останнього не розкривають механізм виплати пенсії (тобто, не визначають врахування відповідачем наступних змін нормативних актів, що визначають порядок виплати перерахованої пенсії, що не були охоплені попереднім судовим рішенням).
Таким чином, предметом поданої позивачем заяви є не усунення перешкод у виконанні вже встановлених судом у справі № 460/562/25 зобов'язань, а перевірка правомірності нових рішень та дій відповідача, які стосуються нових обставин, що не можуть бути предметом оцінки в порядку судового контролю в межах справи № 460/562/25.
Отже, оскарження правильності застосування пенсійним органом Порядку № 821 та законності дій, вчинених на виконання названого Порядку, становить самостійний публічно-правовий спір, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Таким чином, в даному випадку звернення позивача в порядку статті 383 КАС України утримує в собі самостійні підстави та предмет спору, а тому така заява виходить за межі інституту судового контролю.
За таких обставин, суд приходить до переконання про відсутність підстав для постановлення у цій справі окремої ухвали в порядку статті 383 КАС України.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 383 КАС України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій (рішення, бездіяльності), вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 460/562/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду
Повний текст ухвали складений 26.02.2026.
Суддя Ольга ПОЛІЩУК