27 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа №440/6663/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Полтавського апеляційного суду (надалі також відповідач), у якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Полтавського апеляційного суду щодо невиплати при звільненні всіх сум, що їй належали - суддівської винагороди у розмірі 1922334,55 грн та щодо не нарахування та невиплати їй середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
стягнути з Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 невиплачену заборгованість у розмірі 1922334,55 грн;
стягнути з Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2025 по дату постановлення судового рішення, який на дату подання позову становить 317101,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона перебувала на посаді судді Полтавського апеляційного суду у 2018-2025 роках. Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.03.2025 суддю ОСОБА_1 звільнено з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку. На дату відрахування зі штату суду відповідач не сплатив ОСОБА_1 суддівську винагороду, нараховану на виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 у справі №440/5985/20, від 26.01.2024 у справі №440/14799/23, від 01.04.2024 у справі №440/627/24, від 17.06.2024 у справі №440/4721/24, від 25.12.2024 у справі №440/8762/24. На цій підставі позивачка вважала, що вона має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, що на дату звернення до суду з цим позовом склало 317101,62 грн.
2. Позиція відповідача.
Представник Полтавського апеляційного суду у відзиві на позовну заяву /а.с. 31-35/ просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що при звільненні відбувся повний розрахунок з позивачкою, а сплата коштів на виконання судових рішень про перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 є можливою виключно за спеціальною бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів", за якою розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України; доводи позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по дату постановлення відповідного рішення суду є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 відмовлено у відкритті провадження в цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Полтавського апеляційного суду щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні всіх сум, що їй належали - суддівської винагороди у розмірі 1922334,55 грн та стягнення з Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 невиплаченої заборгованості у розмірі 1922334,55 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Полтавського апеляційного суду щодо не нарахування та невиплати їй середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягнення з Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2025 по дату постановлення судового рішення - прийняти до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі №440/6663/25.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 Указом Президента України від 28.09.2018 №297/2018 переведена на роботу на посаду судді Полтавського апеляційного суду /а.с. 37-45/.
Наказом Полтавського апеляційного суду від 02.10.2018 №08-03/01 суддю ОСОБА_1 зараховано до штату суду /а.с. 46-48/.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.03.2025 №611/0/15-25 суддю ОСОБА_1 звільнено з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку /а.с. 49-51/.
На цій підставі позивачку з 28.03.2025 відраховано зі штату Полтавського апеляційного суду, про що видано наказ від 27.03.2025 №4.7-09/20 /а.с. 52/.
На дату відрахування зі штату Полтавського апеляційного суду позивачці була нарахована, однак не сплачена, частина суддівської винагороди на виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 у справі №440/5985/20 (у розмірі 540294,72 грн), від 26.01.2024 у справі №440/14799/23 (у розмірі 1062943,00 грн), від 01.04.2024 у справі №440/627/24 (у розмірі 163251,00 грн), від 17.06.2024 у справі №440/4721/24 (у розмірі 230882,68 грн), від 25.12.2024 у справі №440/8762/24 (у розмірі 259742,99 грн), що підтверджено довідками Полтавського апеляційного суду від 10.03.2025 та від 28.03.2025 /а.с. 8-18/.
Посилаючись на не проведення відповідачем виплати суддівської винагороди на дату відрахування зі штату суду та, як наслідок, наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачці при звільненні сум по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивачки з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, що діяла на дату звільнення позивачки) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум.
Суд враховує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачці (у зв'язку зі звільненням з посади судді) суддівської винагороди, нарахованої на виконання судових рішень.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримується підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням публічної служби і оплати праці, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату належних працівникові сум при звільненні, то застосовуються положення загального трудового законодавства (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).
Щодо наявності права у суддів на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні та застосування до таких правовідносин норм статей 116, 117 КЗпП України Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразового зазначав у своїх рішеннях, зокрема, у постановах від 21.10.2020 у справі №805/491/17-а, від 21.04.2021 у справі №823/1823/18.
Отож приписи статей 116, 117 КЗпП України застосовні до спірних відносин.
За обставин справи, що розглядається, позивачка звільнена з посади судді та відрахована зі штату суду 28.03.2025.
На дату звільнення з посади відповідач не сплатив ОСОБА_1 суддівську винагороду, нараховану на виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 у справі №440/5985/20, від 26.01.2024 у справі №440/14799/23, від 01.04.2024 у справі №440/627/24, від 17.06.2024 у справі №440/4721/24, від 25.12.2024 у справі №440/8762/24.
Загальний розмір заборгованості складав 2257114,39 грн (з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору), що підтверджено довідками Полтавського апеляційного суду від 10.03.2025 та від 28.03.2025 /а.с. 8-18/.
Докази сплати позивачці заборгованості на дату розгляду справи у суді в матеріалах справи відсутні.
Спір щодо розміру суддівської винагороди, нарахованої на виконання вищезгаданих рішень суду, на дату звільнення позивачки з посади судді та відрахування зі штату суду був відсутній.
Таким чином, у спірних відносинах має місце затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , наслідком чого є стягнення на користь позивачки середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП.
Спірні відносини виникли після внесення змін до статті 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19.07.2022.
Суд нагадує, що цими змінами законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Суд повторює, що Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами "...але не більш як за шість місяців".
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд під час вирішення подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих і непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Визначаючи розмір середньоденного заробітку (суддівської винагороди) для цілей обчислення компенсації відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з такого.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.
У силу підпункту "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата /абзац четвертий пункту 2 Порядку №100/.
Оскільки позивачка звільнена з посади судді та відрахована зі штату суду 28.03.2025, виходячи з приписів абзацу четвертого пункту 2 Порядку №100, середньоденний розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 слід обчислити з урахуванням виплат за січень та лютий 2025 року.
За змістом пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зі змісту розрахункових листів Полтавського апеляційного суду про розмір суддівської винагороди судді Кузнєцової О.Ю. суд встановив, що за січень 2025 року позивачці нарахована суддівська винагороди загалом у розмірі 208098,00 грн, за лютий 2025 року - 208098,00 грн.
У січні 2025 року було 23 робочих днів, а у лютому 2025 року - 20 робочих днів.
Таким чином, середньоденна суддівська винагорода позивачки на дату звільнення з посади судді становитиме 9678,98 грн ((208098,00 грн + 208098,00 грн) : 43).
Як наслідок, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить стягнути на користь позивачки, становитиме 1 771 253,34 грн (9678,98 грн х 183).
При відрахуванні зі штату суду позивачці сплачені кошти у розмірі 1166033,05 грн /а.с. 19/.
Розмір невиплаченої суддівської винагороди на дату відрахування зі штату суду складав 2257114,39 грн /а.с. 8-18/.
Тож при відрахуванні зі штату суду позивачці не сплачено 65,94% від належної до виплати на дату відрахування суддівської винагороди (загальний розмір заборгованості 3 423 147,44 грн, сплачено - 1 166 033,05 грн).
За наведених обставин, на користь позивачки належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 167 964,45 грн (1 771 253,34 грн х 65,94%).
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зауважив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Обираючи належний та найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд враховує, що статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, чинній з 19.07.2022, строк нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями.
У спірних відносин позивачці на дату звільнення з посади судді та відрахування зі штату суду 28.03.2025 не сплачена заборгованість з суддівської винагороди, а тому відповідний строк слід рахувати з 29.03.2025 - дня, наступного за днем звільнення.
Відповідні виплати на користь позивачки відповідачем не проведені.
Особою, відповідальною за фактичну виплату позивачці суддівської винагороди, є Полтавський апеляційний суд, оскільки саме його вищезгаданими судовими рішеннями зобов'язано провести відповідні виплати на користь ОСОБА_1 .
Відсутність бюджетних асигнувань за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів" не звільняє відповідача від обов'язку сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
А тому, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Полтавського апеляційного суду щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнувши з Полтавського апеляційного суду на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 167 964,45 грн.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з одночасним виходом за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачка при звернені до суду сплатила судовий збір у розмірі 3171,02 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 20, 21/.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Відповідно до правової позиції, сформульованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, та витікає із самої назви статті 117 КЗпП України), за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у середньому розмірі заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Оскільки середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати та на нього не поширюються норми щодо стягнення заробітної плати, позивач не звільняється від сплати судового збору за подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3171,02 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського апеляційного суду.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправною бездіяльність Полтавського апеляційного суду щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 167 964,45 грн (один мільйон сто шістдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят чотири гривні сорок п'ять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3171,02 грн (три тисячі сто сімдесят одна гривня дві копійки).
Позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Полтавський апеляційний суд (код ЄДРПОУ 42262431; вул. Соборності, 18, м. Полтава, Полтавська область, 36020).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА