26 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/16903/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
Визнати протиправною відмову Решетилівського сектору Головного управління Державної міграційної служби в Полтавській області щодо видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, яка викладена в листі від 07 листопада 2025 року №Щ-3/6/5337-25/5337/2-25;
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначено, що позивач звернувся до територіального підрозділу міграційної служби з проханням щодо оформлення та видачі йому паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. Водночас, відповідач протиправно відмовив позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Позивач не погоджується з відмовою відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, оскільки вважає, що право особи на отримання паспорту громадянина України у формі книжечки передбачено вимогами чинного законодавства. Крім того, позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, яка, за її доводами, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05.01.2026 до суду надійшов відзив, у якому зазначено, що d спірному випадку постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі № 806/3265/17 ухвалена за інших умов, оскільки стосується правовідносин, які є відмінними від правовідносин у цій адміністративній справі. Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних з релігійних переконань, відповідно до Положення про паспорт громадянина затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року України, № 2503-X1/ Однак, позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вже документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 15.12.2022, орган видачі 5337 (УНЗР 20091019-05777). Це підтверджується заявою-анкетою №23274824 від 02.12.2022, поданою Позивачем до УДМС, та інформацією з Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 через законного представника 22.10.2025 звернувся з письмовою заявою до Управління державної міграційної служби в Полтавській області щодо отримання паспорта громадянина України у вигляді книжечки.
Листом від 07.11.2025 №Щ-3/6/5337-25/5337/2-25 Управління державної міграційної служби в Полтавській області відмовлено позивачу в отриманні паспорта громадянина України у формі книжечки, зазначивши про відсутність правових підстав.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначено Законом № 5492-VI (далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частини першої статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
За приписами частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI, відповідно до якої такий містить, зокрема, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Відповідно до пунктів 1, 2, Положення № 2503-ХІІ (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Згідно з пунктами 12, 13 Положення № 2503-ХІІ видача та обмін паспорта провадиться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.
Для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Кабінетом Міністрів України 25.03.2015 прийнято постанову № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302).
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 01.11.2016, внесено зміни до Постанови № 302, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 (у редакції постанови Уряду № 745), оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 131 вказаного Порядку також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 внесено зміни до пункту 3 Постанови № 302 (далі - Постанова № 398), доповнивши його абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" (далі - Тимчасовий порядок № 456), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591, відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 Постанови № 302 та Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Згідно з пунктом 1 Тимчасового порядку № 456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови № 302, Постанови № 398, Положення №2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку № 456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Пунктом 3 Тимчасового порядку передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС), зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
За приписами пунктів 4, 5 Тимчасового порядку № 456 оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта. Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оформлення паспорта громадянина України у формі картки передбачає обробку персональних даних, на яку вона як законний представник та її син - ОСОБА_2 не надавали згоди, що свідчить про втручання держави в особисте життя позивача.
Крім того, із заяви про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з досягненням ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку вбачається, що через відсутність можливості повністю реалізовувати свої права і свободу у різних сферах суспільного життя ОСОБА_3 відмовляється від отримання цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, зняття біометричної інформації та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Відповідно до статті 2 Закону №2297-VI персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Частинами п'ятою та шостою статті 6 Закону №2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Проте законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав відповідної особи.
Суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; b) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; d) використовувати засоби правового захисту в разі невиконання передбаченого в пунктах "b" і "c" цієї статті прохання про підтвердження або у відповідних випадках про надання, виправлення або знищення персональних даних.
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, у цьому випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Також, у зразковій справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Варто зауважити, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач -суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов'язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.
Повертаючись до обставин справи, варто зазначити, що визначальними її особливостями, на підставі яких ця справа не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що позивач звернувся із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року у зв'язку з досягненням 16-річного віку; при зверненні до органу міграційної служби із заявою позивач не зазначив про наявність релігійних переконань, що зумовлює необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних з мотивів релігійних переконань.
Таким чином, відсутні правові підстави для врахування висновків у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18) при розгляді цієї справи.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, у ОСОБА_2 наявний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який оформлений за допомогою засобів Реєстру внаслідок волевиявлення позивача, що надав згоду на обробку його персональних даних та внесення інформації до Реєстру. У зв'язку із внесенням інформації щодо ОСОБА_2 наданої законним представником особисто, до Реєстру було автоматично сформовано УНЗР 20091019-05777.
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із наведеним, суд погоджується із доводами відповідача, що вказана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Отже, суд дійшов висновку, що використання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оформленого внаслідок волевиявлення законного представника останнього, тобто позивачка надала згоду на обробку персональних даних та ОСОБА_2 було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, жодним чином не порушує права ОСОБА_2 та у будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя.
З указаного також необхідно дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 420/29754/23, від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 260/2992/23, від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21, від 28 листопада 2024 року у справі № 420/6552/24, від 06 лютого 2025 року у справі № 420/26651/23, від 19 березня 2025 року у справі № 300/5845/23, від 17 грудня 2025 року у справі № 420/26173/24, 11 грудня 2025 року у справі № 440/3168/23.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
При прийнятті рішення у даній справі суд враховував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Управління державної міграційної служби в Полтавській області (пров. Шкільний, 69, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.С. Бойко