Справа № 420/39567/25
27 лютого 2026 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить:
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в прийнятті рішення про відмову у перерахунку пенсії від 16.10.2025 року ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення пенсії;
Скасувати рішення про відмову у перерахунку пенсії від 16.10.2025 року ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення їй пенсії;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти нове рішення, яким призначити та виплатити грошову допомогу , що не оподатковується, передбачену п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати періоди роботи вихователем дитячого садка в колгоспі «Дружба» 29.09.1984 по 01.09.2003 (з 30.11.1992 - КСП, з 24.03.2000 - ПСП) до стажу роботи для особи, яка працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах , робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»- «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про нарахування та виплату одноразової допомоги в розмірі 10 призначених пенсій, на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як педагогічному працівнику. Однак, ГУ ПФУ в Донецькій області було відмовлено позивачці у виплаті вказаної допомоги, у зв'язку із відсутністю необхідного розміру страхового стажу. Позивачка не погоджується з вказаним рішенням, вважає його протиправним, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 25.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
16.01.2026 року від представника відповідача, надійшов відзив на позов, згідно з яким, відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Враховуючи те, що у Позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи, у Головного управління були відсутні правові підстави у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення передбачену п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком, що призначена з 24.08.2025 року.
09.10.2025 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про нарахування грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п.7.1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 16.10.2025 року позивачці відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до Закону у зв'язку з відсутністю необхідного 30-ти річного. До страхового стажу, що дає право на призначення одноразової грошової допомоги, не зараховані періоди роботи: - з 25.08.1984 по 01.09.2003 на посаді вихователя в колгоспі «Дружба», КСП «Дружба» та сільськогосподарському підприємстві «Дружба», оскільки зазначені заклади не належать до установ державної та комунальної форми власності робота на посадах в яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивачка з вказаним рішенням не погоджується, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) є спеціальним законом, яким визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058, закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 7-1 р. XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон - № 1058-IV) особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Згідно із п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (Перелік № 909)), незалежно від віку.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191) до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" і "ж" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема, Переліком № 909.
Згідно із п.5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 року у справі № 466/5637/17.
Відповідно до п. 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Як встановлено судом, вихід на пенсію саме з посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а також неотримання позивачем до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії відповідачем не заперечується та не є спірним у справі.
Відмовляючи позивачу у виплаті грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ГУ ПФУ в Донецькій області послалось на недостатній страховий стаж, що дає право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
За позицією відповідача не підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на виплату одноразової допомоги, відповідно до згідно п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи позивачки з 25.08.1984 по 01.09.2003 на посаді вихователя в колгоспі «Дружба», КСП «Дружба» та сільськогосподарському підприємстві «Дружба», оскільки зазначені заклади не належать до установ державної та комунальної форми власності робота на посадах в яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За приписами статті 28 Закону України “Про освіту» від 23.05.1991 №1060-XII (далі - Закон №1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Відповідно до ст. 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Як передбачено статтею 4 Закону України “Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 року за №1841-III, з наступними змінами та доповненнями, позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України “Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України “Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Таким чином, позашкільна освіта є складовою системи освіти.
Статтею 12 Закону України “Про позашкільну освіту» №1841-III (далі - Закон №1841-III) та п. 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України 06 травня 2001 року за №433, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
Відповідно до п.п. 6, 7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність, засновник закладу освіти - орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника.
Отже, засновником закладу освіти, у тому числі і дошкільного, може бути, як орган державної влади, відповідна рада так і фізична та юридична особа.
Статтею 10 Закону УРСР «Про народну освіту» від 28.06.1974 № 2778-VIII визначено, що навчально-виховні заклади перебувають у віданні державних органів. Окремі види навчально-виховних закладів можуть перебувати також у віданні колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій.
Згідно з довідкою № 09-06/224 від 02.10.2025 року, що надана Коноплянською сільською радою Березівського району Одеської області, ОСОБА_1 працювала у дитячому садку колгоспу «Дружба».
Отже, дитячий садок колгоспу «Дружба» є закладом освіти, у зв'язку із чим є протиправним та таким, що належить до скасування рішення від 16.10.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення їй пенсії.
Також, з урахуванням встановлених судом обставин, належить до задоволення вимога позивача про зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати періоди роботи вихователем дитячого садка в колгоспі «Дружба» 29.09.1984 по 01.09.2003 (з 30.11.1992 - КСП, з 24.03.2000 - ПСП) до стажу роботи для особи, яка працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах , робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»- «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Однак, в частині вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення грошової допомоги, що не оподатковується, передбачену п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позов до задоволення не належить, а належним способом захисту прав позивача, з урахуванням наявності у відповідача дискреційних повноважень щодо прийняття таких рішень, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.10.2025 року про призначення грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, що наведені у рішенні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що за звернення до суду із вказаним позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн., які мають бути стягнуті з відповідача на її користь.
Також, позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Відповідно до ч. 7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В підтвердження понесення витрат на правову допомогу представником надано до суду угоду про надання правової допомоги від 18.11.2025 року, квитанцію до прибуткового касового ордера б/н від 18.11.2025 року, відповідно до яких вартість надання послуг складає 3000,00 грн.
Водночас, суд зазначає, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості, обґрунтованості та пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, зокрема, як складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, а також, часткове задоволення позовних вимог, суд робить висновок, що вартість послуг правового характеру у розмірі 3000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є непідтвердженою та завищеною в частині їх необхідності. Даний спір не потребував значних затрат часу, а ведення цієї справи у суді не вимагало значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині складання та подання позовної заяви. Суд вказує, що судових засідань в даній справі не було призначено, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім того, дана категорія справ є досить поширеною.
Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.10.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення їй пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати періоди роботи вихователем дитячого садка в колгоспі «Дружба» 29.09.1984 по 01.09.2003 (з 30.11.1992 - КСП, з 24.03.2000 - ПСП) до стажу роботи ОСОБА_1 , як особи, яка працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах , робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»- «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.10.2025 року про призначення грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, що наведені у рішенні.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.
Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна,3, м. Слов'янськ, Донецька обл.., 84121 , код ЄДРПОУ 13486010).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 27.02.2026 року.
Суддя Н.В. Бжассо