Справа № 420/7945/25
27 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 року 14.03.2025 року включно;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 року по 14.03.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поряд обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону № 281 - ОС від 17.06.2020 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 року по справі №420/8421/24, військовою частиною НОМЕР_2 позивачу здійснено перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.06.2020 року, та 14.03.2025 року виплачено кошти сумі - 318117,93 грн. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 17.06.2020 року, а виплаті відповідачем здійснено 14.03.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені. Позивачем на адресу відповідача ініційовану заяву про виплату середнього заробітку. Листом у відповідь відповідач відмовив у здійснені виплат. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 20.03.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/7945/25, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
04.04.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини (далі - трудове законодавство) і законодавством, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби (далі - військове законодавство), як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому не можуть військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового. На переконання відповідача, військове законодавство не може вважатись спеціальним відносно трудового законодавства, а тому при вирішенні спорів, пов'язаних із проходженням військової служби слід застосовувати лише ті норми, які регулюють відносини в галузі військового права, і відступити від позиції Верховного Суду, яка замість поглибленого дослідження правовідносин фактично застосовує аналогію закону у вигляді статей 116-117 КЗпП при вирішенні спорів щодо стягнення середнього грошового забезпечення, не дослідуючи описану вище принципіальну різницю між трудовими відносинами та військовою службою.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ).
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) від 17.06.2020 року №281-ОС відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби, звільненого з військової служби в запас наказом начальники прикордонного загону від 15.05.2020 №226-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 року у справі № 420/8421/24, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2025 року, позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 17.06.2020 року.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 17.06.2020 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплаченої суми індексації.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.06.2020 року за весь час затримки виплати.
26.01.2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за весь час затримки виплати - з дня звільнення по день фактичної виплати.
Листом від 11.02.2025 року відповідач повідомив позивача про те, що правові підстави для нарахування та виплати середнього заробітку відсутні.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 11.02.2025 року № 100 розмір донарахованої індексації з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року склав 65500,30 грн, утримано військовий збір 3275,027 грн.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 11.02.2025 року № 90 розмір донарахованої індексації з 01.03.2018 року по 17.06.2020 року склав 122311,92 грн, утримано військовий збір 6115,60 грн.
14.03.2025 року на картковий рахунок позивача на виконання рішення від 12.09.2024 року у справі № 420/8421/24 зараховано індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходу у розмірі 318117,93 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду із цим позовом.
Також судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 року у справі № 420/13397/24, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2025 року, позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 року по 21.03.2024 року
Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 88142 (вісімдесят вісім тисяч сто сорок дві) грн. 16 коп. з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 р. (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Отже доводи відповідача про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія КЗпП України є помилковими.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду по справі від 12.09.2024 року у справі № 420/8421/24, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходу у загальному розмірі 318117,93 грн.
Відтак, у день звільнення позивача з військової служби, йому не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення, зокрема, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 року по 17.06.2020 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
При цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений лише 14.03.2025 року.
Проте, як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі № 420/13397/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 по 21.03.2024; стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 88142 (вісімдесят вісім тисяч сто сорок дві) грн. 16 коп. з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Тобто, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року по справі № 420/13397/24, яке набрало законної сили, стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому числі за період з 19.07.2022 по 21.03.2024, з урахуванням обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 по 19.01.2023).
Разом з тим, після набрання законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 року у справі № 420/8421/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025 року, змінилась дата остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Проте, суд зазначає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відтак, зміна дати остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , в даному випадку не свідчить про наявність підстав для повторного зобов'язання відповідача НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку, за період який обмежується шістьма місяцями.
За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправної бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії»). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги не належать до задоволення.
У зв'язку з відмовою у позові, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 року 14.03.2025 року включно; зобов'язання НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 року по 14.03.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поряд обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.02.2026 року.
Суддя Г. В. Лебедєва