Справа № 420/2217/26
про продовження строку для усунення недоліків позову
26 лютого 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
3. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
5. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року.
6. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
7. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.
8. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовна заява підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудна Одеському окружному адміністративному суду.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом було встановлено, що даний позов подано з пропуском встановленого законом строку зокрема щодо періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023, при цьому позивач не заявляв про його поновлення.
За вказаного, ухвалою суду від 04.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення виявленого недоліку, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у частині позовних вимог, заявлених щодо періоду починаючи з 19.07.2022 по 19.05.2023.
16.02.2026 на виконання вказаної ухвали суду представник позивача подав заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначив, що суд залишив його позовну заяву без руху у зв'язку із пропуском встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України строку. Втім, рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Оскільки з цим позовом що стосується перерахунку та виплати заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 звернувся 28.01.2026 року, після набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1- р/2025, то на момент відкриття провадження у справі положення ч.1 ст. 233 КЗпП України є нечинними, а право звернення до суду в цій частині позовних вимог не обмежується будь-яким строком.
Розглянувши заяву про поновлення строку, оцінюючи вкладені у ній обґрунтування, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами ч.1, ч.3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Відтак, до спірних правовідносин в частині вирішення питання про дотримання позивачем строку для подання цього позову, підлягають застосуванню приписи саме ст.233 КЗпП України.
Оцінюючи доводи заявника, суд приймає до уваги посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Разом з цим, під час вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі суд встановив, що позовні вимоги, заявлені починаючи з 19.07.2022 подано без дотримання приписів ч.2 ст. 233 КЗпП України.
З даного приводу суд зазначає, що спірні правовідносини виникли щодо невірного обрахунку та виплати грошового забезпечення позивача, на які він мав право під час проходження служби.
Водночас, як встановлено із наданих до матеріалів справи доказів, станом на час звернення до суду із цим позовом позивач звільнений з військової служби та згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2024 №217, - з 04 серпня 2024 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відтак, до спірних правовідносин в частині, що стосується строку для звернення до суду, застосовується частина 2 статті 233 КЗпП України, а не ч.1 ст.233 КЗпП України, яка була визнана неконституційною відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, на яке посилається позивач.
Суд звертає увагу, що протягом періоду спірних правовідносин приписи ч.2 ст.233 КЗпП України діяли у різних редакціях.
Так, частина 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, після 19.07.2022 строк звернення до суду про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З огляду на викладене суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).»
Судовою палатою Верховного Суду в указані вище постанові наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. В справі №460/21394/23 це відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
За вказаного, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця який проходить службу обмежений 3-ма місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать військовослужбовцю при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Тобто, за змістом вищезазначених норм, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Таким чином, законодавством регламентований розумний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Отже, у даній справі строк для звернення до суду із вимогами у частині вимог за період з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (грошового атестата), у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, тобто з 04.08.2024, та такий відтак сплинув ще у листопаді 2024 року (04.11.2024).
Враховуючи викладене суд вважає, що звертаючись із цим позовом в частині заявлених вимог щодо періоду з 19.07.2022 позивач пропустив встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України строк, заяви з обґрунтуванням доводів на підтвердження поважності причин для поновлення такого строку разом з позовом не надав. У поданій до суду на виконання ухвали від 04.02.2026 таких доводів не вказував.
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
В свою чергу поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Однак як вже вказувалось вище, позивачем ані у позовній заяві, ані у заяві поданій на виконання ухвали суду від 04.02.2026 не зазначались поважні підстави для поновлення пропущеного строку, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України, що наразі перешкоджає відкриттю провадженні у справі.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
При цьому, ухвалою суду від 04.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 вже було залишено без руху, на виконання якої позивачем було подано заяву, за результатом розгляду якої суд встановив, що наразі наявні не усунуті недоліки, які перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Згідно ч.2 ст.121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З огляду на приписи наведеної норми, враховуючи наведене, суд вважає за доцільне продовжити строк для усунення недоліків даного позову, та надати позивачу додатковий строк для надання заяви про поновлення пропущеного позивачем встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом у частині позовних вимог, заявлених щодо періоду починаючи з 19.07.2022 по 19.05.2023 з обґрунтуванням причин пропуску та доказів на підтвердження поважності причини пропуску такого.
На підставі викладеного, керуючись ст.121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд,
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №420/2217/26 - на 10 днів з моменту отримання копії цієї ухвали суду.
Повідомити позивачу, що виявлений судом недолік позовної заяви має бути усунутий шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного позивачем встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом у частині позовних вимог, заявлених щодо періоду починаючи з 19.07.2022 по 19.05.2023.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА