27 лютого 2026 рокусправа № 380/21359/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:
- визнати протиправною та скасувати постанову Червоноградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 18.07.2022 № 46008/431131/40259.1/28 "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 , номер справи 431131, номер випадку 40259.1 з 1 липня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.07.2022 по 21.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що до 01.01.2023 ОСОБА_1 перебував на обліку у Червоноградському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області як отримувач страхових виплат. Зазначив, що з 01.01.2023 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. Повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01 березня 2001 року, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 15 вересня 2009 року. Вказав, що 18 липня 2022 року Червоноградським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області винесено постанову № 46008/431131/40259.1/28 про припинення потерпілому ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати в розмірі 13179,40 грн. Підставою припинення вказано, що п. 1.12 Постанови правління Фонду від 19.07.2018 №11, виплату припинено з 1 липня 2022 року, що з 20.03.2025 набув чинності Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 (далі- Порядок). Вказує, що нормами Порядку не визначено механізм виплати страхових виплат, згідно із частиною 4 статті 41 Закону № 1105. Враховуючи вищенаведене, Відповідач зазначає, що здійснити виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 по 21.05.2025 буде можливо після внесення змін до Порядку, зокрема щодо визначення механізму виплати страхових виплат за минулий період. Позивач наполягає, що припинення виплати страхових виплат з 01.07.2022, призначених йому безстроково у зв'язку з профзахворюванням, лише за самим фактом перетинання позивачем кордону, є необґрунтованим і таким, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв'язку з втратою працездатності. ОСОБА_1 встановлена втрата працездатності безстроково, що не заперечується відповідачем, тому в даному випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2022 по 21.05.2025. Тому позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 31.10.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що З 20.03.2025 набув чинності Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299. Відповідно до абзацу 6 пункту 8 Порядку під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах передбачених частиною першою статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частиною четвертою статті 41 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Водночас, нормами Порядку не визначено механізм виплати страхових виплат, згідно із частиною 4 статті 41 Закону №1105. Враховуючи вищенаведене, здійснити виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 по 21.05.2025 буде можливо після внесення змін до Порядку, зокрема щодо визначення механізму виплати страхових виплат за минулий період. Просив у задоволенні позову відмовити.
Крім того зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки позивач звернувся з позовом до Львівського окружного адміністративного суду 24.10.2025 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. Враховуючи наведене, поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду позивачем жодним чином не доведені. Позовні вимоги з 01.07.2022 до моменту звернення до суду - виходять за межі строку звернення до адміністративного суду.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Копію спірної постанови надіслано представнику позивача листом відповідача від 21.10.2025. Доказів вручення такої постанови позивачу раніше відповідачем не надано. До суду з позовом позивач звернувся 24.10.2025, тобто з дотриманням встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку. Таким чином суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 перебував на обліку з 01 березня 2001 року по 31.12.2022 у Червоноградському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, а з 01.01.2023 перебуває у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач щомісячної страхової виплати, оскільки має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 15 вересня 2009 року.
Як зазначив відповідач у відзиві, щомісячна страхова виплата здійснюється потерпілому відповідно до актів розслідування професійного захворювання (отруєння) від 28.04.1990 і від 24.09.2009 за формою П-4 та виписки з акта огляду МСЕК від 13.10.2009 серії ЛВА-2 №026919 (60% втрати працездатності), з 15.09.2009, безтерміново.
За наслідками верифікації проведеної Міністерством фінансів України, виявлено, що за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23.06.2022 ОСОБА_1 перетнув кордон України 12.05.2021.
18 липня 2022 року Червоноградським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області винесено постанову № 46008/431131/40259.1/28 про припинення потерпілому ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати в розмірі 13179,40 грн. Підставою припинення вказано: п. 1.12 Постанови правління Фонду від 19.07.2018 № 11. Виплату припинено з 1 липня 2022 року.
Заява позивача про призначення / перерахування / продовження страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) з доданими документами, яка надійшла до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 22.05.2025, зареєстрована та опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Відповідно до поданих документів, позивачу щомісячна страхова виплата продовжена з 22.05.2025.
Зі змісту листа відповідача від 21.10.2025 № 1300-5803-8/139435 слідує, що виплату страхових виплат поновлено позивачу з 22.05.2025. Вказаним листом також повідомлено, що здійснити виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 по 21.05.2025 буде можливо після внесення змін до Порядку, зокрема щодо визначення механізму виплати стразових виплат за минулий період.
Вважаючи постанову Червоноградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 18.07.2022 № 46008/431131/40259.1/28 "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п.1 ч.1, ч.5, ч.6 та ч.8 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Згідно з ч.ч. 4, 7 ст. 47 зазначеного Закону виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Крім того, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакцій чинній на момент вчинення спірних правовідносин) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 11 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено через перетин позивачем державного кордону України, відповідно до інформації наданої Міністерством фінансів України відповідно до запиту передбаченого ст.10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат».
Водночас, статтею 46 Закону №1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат з зазначених підстав.
Чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав перетину особою державного кордону.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідач суду не надав, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі виїзду потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на постійне місце проживання за межі України визначені на зазначені цілі суми переказуються Фондом соціального страхування України на їх адресу в порядку, передбаченому міждержавними угодами.
Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2001 року № 998, останній застосовується у разі, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат, призначених у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали на постійне місце проживання за межі України.
Відтак, частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачає наявність саме двосторонніх договорів між Україною та державою місця проживання отримувача страхових виплат у відповідній сфері соціального забезпечення, відповідно до якої право на отримання страхових виплат, в тому числі призначених безстроково у зв'язку з втратою працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, громадянами України, які проживають за кордоном, фактично залежить від наявності відповідного міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 9 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, сторони додержуватимуться такого порядку щодо відшкодування Працівникам шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, одержаного у зв'язку з виконанням трудових обов'язків: а) відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також смерті потерпілого здійснюється Стороною, законодавство якої поширювалось на Працівника на момент одержання каліцтва; б) відшкодування шкоди внаслідок професійного захворювання або смерті потерпілого, яка настала у зв'язку з ним, здійснюється Стороною, законодавство якої поширювалось на Працівника під час його трудової діяльності, яка викликала професійне захворювання, навіть якщо зазначене захворювання вперше було виявлене на території іншої Сторони.
Позивач під час отримання професійного захворювання та втрати працездатності і встановлення йому інвалідності проживав в Україні (доказів зворотного суду не надано), отже відшкодування шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, одержаного у зв'язку з виконанням трудових обов'язків йому має здійснюватися державою Україна.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області у спірній постанові від 18.07.2022 №46008/431131/40259.1/28 при її винесенні посилався на ч.3 ст.44 та ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Суд зауважує, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що Фонд може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Відповідно до приписів ч.1 ст.43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими передбачено, що для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються:
1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть;
2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Проаналізувавши вищенаведені норми Закону, суд дійшов висновку, що вони стосуються виключно підстав затримання страхових виплат при первинному призначенні цих виплат, але ніяк тих страхових виплат, які вже були призначені раніше.
В даному випадку позивачу відповідним відділенням фонду соціального страхування були призначені страхові виплати, ще у 2003 році з моменту встановлення йому третьої групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.
Стосовно зазначення у спірній постанові відповідачем посилання взагалі на статтю 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» без обґрунтування та посилання на відповідний пункт цієї статті, суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за спірний період та відповідно матеріали страхової справи теж не містять таких доказів.
Порядки на які посилається відповідач не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
У оскарженій постанові, Червоноградське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області посилається на п.1.12 Постанови Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» №11 від 19.07.2018 року, який регулює випадок припинення страхових виплат у зв'язку із надходженням за наслідками проведеної верифікації інформації про неправомірність призначення страхової виплати, у результаті чого приймається постанова про відмову у страховій виплаті.
Наявні відомості верифікації не містять інформації про неправомірність саме призначення страхової виплати, а натомість містять лише інформацію про виїзд позивача за кордон.
Отже, в уповноваженого органу не було підстав для припинення позивачу страхових виплат з підстав передбачених п. 1.12 Порядку №11.
У справі, яка розглядається, враховуючи характер відповідних страхових виплат, які призначені позивачу безстроково у зв'язку з втратою працездатності та встановленням інвалідності, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області не наводить аргументів про те, що наявна вина позивача у припиненні виплати страхових виплат або існує закон, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії для їх поновлення, або позивач має альтернативний механізм отримання (компенсації) цих виплат, зокрема за кордоном.
При цьому суд вважає, що частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам першій, другій статті 24, частині третій статті 25, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України, а тому остання не підлягає застосуванню.
Додатково суд зауважує, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII, оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється закордонними дипломатичними установами України.
Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Провадження за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сам по собі перетин позивачем державного кордону України без оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном не може бути розцінено як таке, оскільки перетин державного кордону, не свідчить про зміну місця проживання.
З урахуванням того, що позивач перебував на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, як отримувач щомісячних страхових виплат, суд визнає припинення страхових виплат, призначених позивачу безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом, лише за самим фактом перетину кордону необґрунтованим і таким, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв'язку з втратою працездатності.
Отже, суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Згідно із статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами, гарантовано у частині третій статті 25 Конституції України.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64 Конституції України).
У частині другій статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на соціальне забезпечення.
Аналогічні припиненню страхових виплат, правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном, передбачені також у пункті 2 частини першої статті 49, статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема зазначив, що «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами».
Суд зауважує, що пенсійні виплати та виплати за іншими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування за правовою природою є тотожними, адже здійснюються в межах окремих видів такого страхування, передбачених частиною першою статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У частинах першій, четвертій статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об'єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за відсутності підстав, передбачених статтею 46 Закону №1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а отже, постанова Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській від 18 липня 2022 року №46008/431131/40259.1/28 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року є протиправною та як наслідок підлягає скасуванню.
Таким чином, з метою належного захисту порушеного права позивача, слід зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.07.2022 по 21.05.2025.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, враховуючи те, що судом задоволено позовну вимогу немайнового характеру за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Червоноградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 18.07.2022 № 46008/431131/40259.1/28 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» ОСОБА_1 з 1 липня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.07.2022 року по 21.05.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.