27 лютого 2026 року м. Київ справа №320/7947/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №640/5475/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 10.06.2021 по 01.02.2024 в розмірі 872382,24 грн
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що був незаконно звільнений з посади начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України із подальшим скасуванням у судовому порядку відповідного звільнення і поновленням на роботі. Наголошував, що період з 10.06.2021 по 01.02.2024 є періодом затримки виконання рішення суду, що обумовлює його право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Зазначив, що з дати прийняття рішення суду про поновлення його на роботі у відповідача як роботодавця виник обов'язок добровільно і негайно виконати таке рішення. Наголосив, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком, який не є похідним від дій особи, яку поновлено на роботі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі; а право на поновлення на роботі не може бути реалізоване без волевиявлення працівника.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2021 у справі №640/5475/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 07 лютого 2020 року №452-ц.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 07 лютого 2020 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2020 року по 04 березня 2021 року в сумі 343 588, 32 грн. (триста сорок три тисячі п'ятсот вісімдесят вісім гривень тридцять дві копійки).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №640/5475/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2021 року скасовано та прийнято нове, яким
Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувало наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 07 лютого 2020 року №452-ц.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 07 лютого 2020 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2020 року по 09 червня 2021 року в сумі 426611,52 (чотириста двадцять шість тисяч шістсот одинадцять гривень) 52 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 38318, 40 (тридцять вісім тисяч триста вісімнадцять гривень сорок копійок).
У зв?язку з тривалим невиконанням судового рішення ОСОБА_1 , 17.01.2024, звернувся до Офісу Генерального прокурора з листом, в якому просив виконати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №640/5475/20 в частині поновлення його на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Виконуючого обов?язки Генерального прокурора від 01.02.2024 №126ц ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 07.02.2020.
Наказом Генерального прокурора від 16.02.2024 №191ц позивача звільнено з посади начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 19.02.2024 у зв?язку з неподанням прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв?язку з цим пройти атестацію.
Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки виконання відповідачем судового рішення в частині поновлення на посаді позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
За нормами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
За змістом статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. У відповідності до частини другої цієї ж статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У силу частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства Українисудове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.
Усталеною є і позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 Кодексу законів про працю України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №460/15639/21 від 08.11.2022, у відповідності до якого для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Тут же зазначено, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин; також наголошено, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.
Окрім того, суд звертає увагу і на висновки Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22 про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
У постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21 Верховний Суд резюмував, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження ж про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.
Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності виконавчого провадження стосовно позивача щодо поновлення на роботі, як і обов'язку працівника звертатися із виконавчим документом до виконавця не узгоджуються із нормами законодавства та практикою Верховного Суду.
Тобто, законодавством України не передбачено обов'язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.
Суд зважає і на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де резюмовано, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
За наведеного, суд приходить до висновку про наявність обов'язку у відповідача по поновленню на роботі позивача, який не залежить від дій останньої, і невиконання якого тягне за собою для відповідача негативні наслідки у вигляді виплати середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, у випадку, який розглядається, позивач правомірно розраховує на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Стосовно обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається у відповідності до статті 27 Закону «Про оплату праці» №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).
За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню, складає 1277,28 грн., що встановлено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №640/5475/20, яка набрала законної сили.
Позивач вказав, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток, - з 10.06.2021 по 01.02.2024.
Разом із тим, наказ про поновлення на посаді позивача датований 01.02.2024, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про необхідність стягнення відповідного середнього заробітку за період з 10.06.2021 по 31.01.2024.
У такий період, з урахуванням листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу», як з'ясовано судом, кількість робочих днів складала - 682.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 871104,96 грн. (1277,28 грн. * 682 = 871104,96 грн.).
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 10.06.2021 по 31.01.2024 у розмірі 871104,96 (вісімсот сімдесят одна тисяча сто чотири гривні 96 копійок) грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.