ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" лютого 2026 р. справа № 300/9292/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Мандрик Владислав Володимирович до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
Мандрик Владислав Володимирович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті додаткової винагороди з розрахунку 100 000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 31.01.2023 по 13.11.2023, з 01.02.2024 по 23.02.2024, з 13.03.2024 по 02.04.2024 та з 03.01.2024 по 04.02.2024 за час перебування у відпустці за станом здоров'я на 30 календарних днів, мотивуючи тим, що згідно Довідки ВЛК гарнізонної №2 військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2024 за №2 встановлено легкий ступінь травми, отриманої внаслідок поранення. Водночас, представник позивача вказує на те, що травма отримана позивачем, внаслідок поранення є тяжкою, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_2 від 28.01.2025 за №466, а також характером та тривалістю лікування позивача після отриманого поранення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
08.01.2025 представником військової частини НОМЕР_1 подано (надіслано) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в електронній формі засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (підсистема "Електронний суд") з використанням електронного підпису відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує на безпідставність заявлених вимог. Зазначає, що згідно з пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, підставою для виплати додаткової винагороди є період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Водночас, згідно Довідки ВЛК гарнізонної №2 військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2024 за №2 позивачу встановлено легкий ступінь травми, отриманої внаслідок поранення. Отже, підстави для проведення зазначених виплат позивачу, відсутні.
Представник позивача свої правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , під час якої 29.08.2023 отримав поранення (травму) (а.с.19).
Згідно Довідки ВЛК гарнізонної №2 військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2024 за №2, виданої старшому сержанту ОСОБА_1 , наслідки вогнепального осколкового сліпого поранення з імпресій ним переломом латерального краю лівої лопатки (29.08.2023), лікованого оперативно (29.08.2023 - первинної хірургічної обробки вогнепальної рани м'яких тканин лівої лопаткової ділянки; 04.09.2023 - повторної хірургічної обробки вогнепальної рани м'яких тканин лопаткової ділянки з накладанням швів; 03.11.2023 - хірургічної обробки рубця м'яких тканин грудної стінки зліва в ділянці лівої лопатки) у вигляді повільноконсолідуючого вогнепального осколкового перелому латерального краю лівої лопатки з наявністю стороннього тіла (металевої щільності) м'яких тканин лівої лопатки. Травма легкого ступеня (Згідно Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 №370). Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини (довідка про обставини травми видана командиром військової частини НОМЕР_3 від 18.10.2023 №3/464/1). На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб: потребує відпустки для лікування поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 (тридцять) календарних днів (а.с.24).
На звернення представника позивача від 01.09.2025, листом від 28.01.2025 за №466, військова частина НОМЕР_2 повідомила про виявлення технічної помилки щодо визначеного у довідці ВЛК гарнізонної №2 військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2024 за №2 ступеня тяжкості травми ОСОБА_1 , а також роз'яснено порядок перегляду постанови ВЛК (а.с.26).
Листом від 17.10.2025 16 регіональна військово-лікарська комісія, на звернення від 30.09.2025, повідомила представника позивача про порядок вирішення питання щодо незгоди з встановленим ступенем тяжкості отриманої позивачем травми (а.с.27,28).
На звернення представника позивача від 28.10.2025 щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, листом від 03.11.2025 за №169/10386, військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для проведення зазначених виплат позивачу (а.с.31).
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За змістом частин першої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності
Відповідно до пункту а) статті 9-2 Закону № 2011-ХІІ на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Президентом України 24.02.2022 прийнято Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX.
Відповідно до пункту 1 Указу № 64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України, та який триває по день розгляду даної справи.
Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), визначено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Наказом Міністерства оборони № 44 від 25.01.2023, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233, Порядок № 260 було доповнено розділом XXXIV "Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану", який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з 01.02.2023 (далі Порядок № 260).
Пунктом 11 розділу XXXIV Положення № 260 передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн також включаються військовослужбовці у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі Постанова № 168).
Згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
За змістом пункту 9 розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;
керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Згідно з пунктом 10 розділу XXXIV Порядку № 260 накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Пунктом 12 розділу XXXIV Положення № 260 встановлено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Слід зазначити, що Постановою № 168 встановлено умови, необхідні для виплати винагороди у розмірі 100 000 грн, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини та факт перебування у чітко визначеному виді відпустки, а саме: у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Тобто поранення (контузію, травму, каліцтво), пов'язане із захистом Батьківщини, має бути визнано тяжким за висновком ВЛК.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення № 402).
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до пункту 6.1. Положення № 402, направлення на медичний огляд проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням. Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.
За приписами пунктів 21.1. та 21.2. Положення № 402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення. Причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у військовослужбовців, які проходять військову службу, військовозобов'язаних і резервістів, призваних ТЦК та СП на навчальні (перевірочні) збори, при медичному огляді вирішують позаштатні постійно діючі госпітальні, гарнізонні ВЛК і ЛЛК та за потреби - штатні ВЛК.
Пунктом 6.12. глави 6 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що на підставі постанови ВЛК відпустка для лікування у зв'язку з хворобою надається військовослужбовцям на 30 календарних днів, а за медичними показаннями після травм (поранень, контузій) або оперативного лікування - на 45 або 60 календарних днів. За наявності медичних показань відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) продовжується ВЛК на 30 календарних днів, а в окремих випадках - на 45 або на 60 календарних днів.
Відповідно до пункту 6.13. глави 6 розділу ІІ Положення № 402 загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров'я (установах), у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я (установах), у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.
Згідно з пунктом 6.14 глави 6 розділу ІІ Положення № 402 відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) надається військовослужбовцю командиром військової частини (закладу, установи), де він проходить службу, на підставі постанови ВЛК.
Під час вибуття військовослужбовця у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) довідка ВЛК видається йому на руки.
Вказані положення кореспондуються із пунктом 11 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, згідно з яким військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров'я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.
Суд зазначає, що згідно Довідки ВЛК гарнізонної №2 військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2024 за №2, виданої старшому сержанту ОСОБА_1 , наслідки вогнепального осколкового сліпого поранення з імпресій ним переломом латерального краю лівої лопатки (29.08.2023), лікованого оперативно (29.08.2023 - первинної хірургічної обробки вогнепальної рани м'яких тканин лівої лопаткової ділянки; 04.09.2023 - повторної хірургічної обробки вогнепальної рани м'яких тканин лопаткової ділянки з накладанням швів; 03.11.2023 - хірургічної обробки рубця м'яких тканин грудної стінки зліва в ділянці лівої лопатки) у вигляді повільноконсолідуючого вогнепального осколкового перелому латерального краю лівої лопатки з наявністю стороннього тіла (металевої щільності) м'яких тканин лівої лопатки. Травма легкого ступеня (Згідно Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 №370). Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини (довідка про обставини травми видана командиром військової частини НОМЕР_3 від 18.10.2023 №3/464/1). На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб: потребує відпустки для лікування поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 (тридцять) календарних днів (а.с.24).
Як наслідок, суд зазначає, що встановлені фактичні обставини свідчать про відсутність у позивача права на передбачену Постановою № 168 додаткову винагороду у розмірі 100 000 гривень за періоди з 31.01.2023 по 13.11.2023, з 01.02.2024 по 23.02.2024, з 13.03.2024 по 02.04.2024 та з 03.01.2024 по 04.02.2024 за час перебування у відпустці за станом здоров'я на 30 календарних днів, позаяк, відповідно до довідки ВЛК гарнізонної №2 військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2024 за №2 за результатами проведення медичного огляду позивача встановлено, що ступінь отриманої ним травми є легким.
Отже, оскільки військово-лікарською комісією встановлено, що отримане позивачем поранення відноситься за ступенем тяжкості до легких, а положеннями Постанови № 168 передбачено, що включенню до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, підлягають ті військовослужбовці, які перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, то суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 календарних днів.
Суд допускає, що такий висновок ВЛК може бути помилковим. Разом з тим, саме довідка ВЛК є основним документом, з якого виникає обов'язок військової частини для прийняття рішення командиром щодо виплати винагороди у розмірі 100000 грн. за час лікування та перебування у відпустці після лікування.
В той же час, лист військової частини НОМЕР_2 від 28.01.2025 за №466, яким повідомлено представника позивача про виявлення технічної помилки щодо визначеного у довідці ВЛК гарнізонної №2 військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2024 за №2 ступеня тяжкості травми ОСОБА_1 не може бути підставою для проведення відповідних виплат відповідачем, однак, може бути підставою для скасування висновку ВЛК, за умови його оскарження.
Слід зазначити, Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 р. № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).
Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів (пункт 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402.
Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Позивач не оскаржував висновок ВЛК до ЦВЛК, де можна було просити провести повторний медичний огляд або контрольний огляд щодо тяжкості травм, та їх пов'язаність із захистом Батьківщини, або до суду. Тому в межах розгляду даної справи суд не дає оцінку законності вказаної довідки ВЛК, оскільки ВЛК не є відповідачем у справі.
Як наслідок, суд зазначає, що відповідач вимог чинного законодавства не порушував і чітко дотримувався положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та Окремого доручення Міністра оборони України №912/з/29 від 23.06.2022 року "Щодо врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168".
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.