ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у забезпеченні позову
"27" лютого 2026 р. справа № 300/824/26
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
В провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебуває справа № 300/824/26 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про:
визнання протиправним та скасування наказу Державної судової адміністрації України від 12.12.2025 № 517/к "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності у 2025 році державних службовців категорії "Б", які займають посади начальників та заступників начальників територіальних управлінь Державної судової адміністрації України" в частині виставлення негативної оцінки начальнику Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області Рибак О.І.;
визнання протиправним та скасування наказу Державної судової адміністрації України від 16.01.2026 № 21/к "Про звільнення ОСОБА_1 ".
До суду через систему "Електронний суд" 25.02.2026 надійшла заява представника позивача адвоката Гунько Олександра Юрійовича про забезпечення позову, відповідно до якої представника позивача просить забезпечити позов шляхом:
зупинення дії наказу Державної судової адміністрації України від 12.12.2025 № 517/к про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців категорії "Б" у частині, що стосується виставлення негативної оцінки ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 300/824/26;
зупинення дії наказу Державної судової адміністрації України від 16.01.2026 № 21/к "Про звільнення ОСОБА_1 " до набрання законної сили рішенням суду у справі № 300/824/26.
Необхідність забезпечення адміністративного позову вказаним способом аргументована очевидністю протиправності оскаржуваних наказів з обґрунтувань, щодо вони прийняті упереджено, не об'єктивно, та внаслідок не дотримання процедури, з порушенням Закону України "Про державну службу" а також Кодексу законів про працю в Україні. Зазначено, що про необ'єктивність оцінювання та подальшу незаконність прийнятого на її підставі наказу про звільнення свідчить негативна оцінка результатів службової діяльності була надана на підставі документів, які не стосуються визначених позивачу завдань та ключових показників їх виконання. Щодо недотримання процедури зазначено, що застосування формального підходу до оцінювання службової діяльності позивача та виставлення балів без належного обґрунтування, відсутність щоквартальних бесід або електронного моніторингу, а також відсутність зауважень щодо виконання завдань, є явним порушенням як національного законодавства, так і міжнародних стандартів у сфері державної служби та прав людини. Це створює підстави для визнання прав позивача порушеними та підтверджує неправомірність прийнятого щодо неї наказу про звільнення. Звільнення під час тимчасової непрацездатності є додатковим аргументом та доводом наявності очевидних ознак протиправності дій відповідача, які потребують дослідженню судом при розгляді справи за зверненням позивача. Зазначено, що фактичне прийняття рішення про звільнення в період тривалої та безперервної тимчасової непрацездатності особи свідчить про формальний підхід відповідача до дотримання гарантій державного службовця та ігнорування обставин, що мають істотне юридичне значення. Ігнорування відповідачем факту тривалої непрацездатності позивача фактично позбавило особу реальної можливості реалізувати право на участь у процедурі оцінювання та на ефективне оскарження негативних висновків, які стали підставою для видання наказу про звільнення. Вбачаться існування очевидних ознак протиправності та реалізації рішення про звільнення позивача в умовах безперервної тимчасової непрацездатності, яка триває й досі, та свідчить про істотне порушення принципу належного урядування, гарантій стабільності державної служби та права на ефективний захист, а також порушенням прав, свобод та інтересів. Це додатково обґрунтовує необхідність збереження існуючого становища сторін шляхом вжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті. Зазначено, що таким чином існують очевидні ознаки протиправності дій та рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, порушення прав і свобод позивача, яка звернулася до суду за захистом своїх прав, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення. Крім того, не було дотримано принципу пропорційності, який вимагає, щоб будь-яке втручання у права особи було обґрунтованим, необхідним та співмірним поставленій меті. Звільнення з посади як найсуворіший захід не може застосовуватися формально та без всебічної оцінки обставин, з урахуванням попередніх результатів роботи та професійної репутації державного службовця. Окремо звертає увагу, що під час звільнення відповідачем не було дотримано гарантій, пов'язаних із необхідністю врахування позиції виборного органу первинної профспілкової організації учасником та членом якої є позивач, що в свою чергу додатково підтверджує протиправність дій та оскаржуваного наказу.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України "Підстави забезпечення позову" суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи, визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України можливі лише за наявності обставин, що визначені частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини 1 статті 51 КАС України "Види забезпечення позову" позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
У постановах від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 06.02.2019 у справі №826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі №640/9082/21, від 12.03.2025 у справі № 380/20209/24 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Забезпечуючи позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 07 серпня 2025 року у справі № 320/8739/24.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності оскаржуваним наказам Державної судової адміністрації України від 12.12.2025 № 517/к "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності у 2025 році державних службовців категорії "Б", які займають посади начальників та заступників начальників територіальних управлінь Державної судової адміністрації України" в частині виставлення негативної оцінки начальнику Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області Рибак О.І. та від 16.01.2026 № 21/к "Про звільнення ОСОБА_1 ", оскільки встановлення ознак їх протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.
Також суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Таким чином, представником позивача не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини 2 статті 150 КАС України, тому у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі № 300/824/26 - відмовити.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Григорук О.Б.