27 лютого 2026 року Справа № 280/11277/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Головного управління Національної Гвардії України (м. Київ, вулиця Святослава Хороброго, буд. 9а, ЄДРПОУ 08803661) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач), Головного управління НГУ до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач 1), Головного управління Національної Гвардії України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не розгляду поданих документів (рапорту) ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень;
- зобов'язати Головне управління НГУ забезпечити виплату зазначених коштів у визначеному Постановою порядку та вжити заходів щодо реалізації рішення суду.
Суддею встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він підпадає під умови визначені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оскільки отримав поранення під час захисту Вітчизни, у зв'язку з чим звернувся до відповідача з питання направлення документів до Міністерства оборони України для отримання одноразової грошової допомоги. Позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту та виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача порушує його права та законні інтереси. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 29 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін в порядку статті 262 КАС України. Крім того, вказаною ухвалою судді відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.
Також, вказаною ухвалою судді від 29 грудня 2025 року від відповідача 1 витребувано: -довідки про проходження служби позивача у Військовій частині НОМЕР_2 НГУ; наказу про зарахування позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_2 НГУ; рапорту позивача щодо виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень; контракту про прийняття на службу у Військову частину НОМЕР_2 НГУ ; інформацію щодо періодів участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, які враховуються для визначення підстав призначення винагороди, передбаченою пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»; інформацію про відсутність (наявність) випадків притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився станом на 13 лютого 2025 року.
15 січня 2026 року від Головного управління Національної Гвардії України на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування якого вказано, що Постанова № 153 не покладає на відповідача-2 як орган військового управління повноважень щодо призначення та виплати ОГВ. Відтак, призначення та виплата ОГВ у розмірі 1 млн. грн є компетенцією відповідача-1 як військової частини. У зв'язку з тим, що відповідач-2 не має повноважень щодо призначення та виплати ОГВ, він цілком покладається позицію відповідача-1 щодо обставин розгляду рапорту Позивача та відсутності правових підстав для призначення та виплати ОГВ. Водночас, позивачем не додано до позовної заяви доказів, які б підтверджували його «безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій». У цьому контексті відповідач-2 звертає увагу суду на додані до позовної заяви дві довідки відповідача-1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (від 11 липня 2025 року № 6012 та від 07 серпня 2025 року № 6890). Разом з цим, ці довідки не підтверджують «безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій». Що вони підтверджують, - це «безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави». У той же час, «безпосередня участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави» є значно ширшим поняттям, ніж «безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій». Крім «безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій» це поняття включає у себе будь-які інші оборонні заходи, які проводяться не безпосередньо на лінії зіткнення з противником (у районі ведення воєнних (бойових) дій), а на певній відстані від лінії зіткнення. Такі інші оборонні заходи, які проводяться не безпосередньо на лінії зіткнення з противником, не вважаються «безпосередньою участю у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій» і не дають права на отримання ОГВ у розмірі 1 млн. грн. Позивачем не надано інших доказів, крім вказаних вище довідок, які б підтверджували, що він брав саме «безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій». У задоволенні позову просить відмовити.
19 січня 2026 року від представника Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти його задоволення та в обґрунтування якого вказано, що відповідач діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Наголосив на тому, що позивачем не надано доказів щодо безпосередньої участі у бойових діях, всупереч вимогам положень абзацу другого пункту 4 Постанови № 153, у зв'язку з цим відсутні підстави для прийняття позитивного рішення в частині виплати одноразової грошової винагороди. В обгрунтування наявності підстав для одноразової грошової винагороди, у зв'язку з отриманням поранення, позивачем було надано Довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08 листопада 2024 року № 20 з якої вбачається, що ОСОБА_1 04 листопада 2024 року одержав ВТ, цефалгічний синдром, тінутус в районі н.п. Новоолексіївка, Покровського району Донецької області під час стрілецького бою. Первинну медичну карту за формою № 100, яка передбачена Додатком 4 наказу Генерального штабу Збройних сил України від 09 липня 2018 року №258 «Про затвердження Керівництва з медичної евакуації в Збройних Силах України» (у редакції чинній на момент оформлення). Водночас, слід зазначити, що первинна медична карта за формою № 100 не містить інформації щодо обставин отриманих поранень, травм, контузій, каліцтв та не пов'язує їх із захистом Батьківщини, що є визначальним при наданні одноразової грошової винагороди, у зв'язку з отриманням поранення, відповідно до абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153. Також, на підтвердження наявності підстав для виплати одноразової грошової винагороди в повному обсязі, у зв'язку з пораненням, Позивач долучає до позовної заяви Виписку із медичних карт стаціонарного хворого карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, за формою первинної облікової документації № 027/о, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 110 від 14 лютого 2012 року (далі - Форма № 027/о), консультаційні висновки спеціалістів, протоколи обстежень та результати оглядів. Тобто форма № 27/о не є тим документом, що підтверджує наявність у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Батьківщини. Таким чином, саме Постанова військово-лікарської комісії є тим документом, який встановлює причинний зв'язок між отриманими військовослужбовцями захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв та одержаннях їх під час захисту Вітчизни, яку позивачем ані до заяви про виплату, ані до позовної заяви додано не було. Крім того, позивач до позовної заяви додає Довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08 березня 2025 року № 1191/2025 з якої вбачається, що ОСОБА_1 25 лютого 2025 року отримав: МВТ, ВОСП м'яких тканин правої кисті, ВОСП м'яких тканин правої гомілки та лівого стегна, ВОСП м'яких тканин обличчя. Контузія, гематома повік, посттравматичний кон'юктивіт. Сторонні тіла параорбітально ОД. ВОСП м'яких тканин передньої поверхні грудної клітини зліва поблизу населеного пункту Єлизаветівка, внаслідок удару FVP-дроном противника. Довідку №1262/С медичної (військово-лікарської) комісії відповідно до якої наслідки вибухової травми, отриманої 25 лютого 2025 року - Поранення, травма, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини. Звертає увагу суду, що поранення, травма позивача від 25 лютого 2025 року, які висновком ВЛК пов'язані із захистом Батьківщини, отримані після 13 лютого 2025 року, тобто після набрання чинністю Постановою КМУ № 153, а відповідно не можуть враховуватися при визначенні права Позивача на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень. У задоволенні позову просить відмовити.
На виконання вимог ухвали судді від 29 грудня 2025 року до суду надано наявні у відповідача - 1 документи та повідомлено, що за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України позивач до кримінальної /адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення та до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни не притягався.
Ухвалою суду від 27 січня 2026 відповідачу поновлено строк для надання відзиву на позовну заяву.
02 лютого 2026 року віл позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив в обґрунтування якої вказано, що документи, надані ним до рапорту про виплату коштів є підставою для виплати йому спірної одноразової грошової допомоги.
26 лютого 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшли витяги з протоколів, прийнятих за результатами розгляду заяви позивача про виплату спірної одноразової грошової допомоги.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за контрактом з 14 листопада 2023 року по теперішній час, з числа осіб, які проходили строкову військову службу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01 січня 2025 року №1 позивач зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Вважаючи, що оскільки 04 листопада 2024 року та 25 лютого 2025 року отримав бойові поранення (МВТ, контузія, поранення ока, кінцівок), та як наслідок проходив тривале лікування, набув право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, позивач звернувся до відповідача - 1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги згідно Постановою КМУ № 153.
Згідно листа відповідача - 1 від 01 вересня 2025 року (Вих. № 10/29/12-К-232-Аз) вищезазначений рапорт із наданими до нього документами надані ним 28 серпня 2025 року для розгляду відповідною комісією.
Однак відповідь відповідача - 1 на поданий рапорт станом на 01 грудня 2025 року позивачем отримана не була, одноразова грошова допомога на картковий рахунок позивача також не надходила.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача 1 щодо нарахування йому одноразової грошової допомоги згідно з Постановою КМУ від 11 лютого 2025 року №153, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Законом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
За змістом частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2 статті 9 Закону №2011-XII).
Приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153).
Пунктом 4 Постанови №153 визначено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
За змістом частини 1 статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року за №153 набрала чинності 13 лютого 2025 року, з дня її офіційного опублікування в газеті «Урядовий кур'єр».
Зі змісту положень Постанови № 153 можна дійти висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених цією Постановою вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:
- вік призову на військову службу до 25 років;
- бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
- бути прийнятим або призваним на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за №2102-IX, до набрання чинності цією постановою - 13 лютого 2025 року у віці до 25 років;
- проходити військову службу;
- брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (надалі по тексту також - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності вказаною постановою - 13 лютого 2025 року, або строком менше шести місяців із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;
- відсутності притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень строку дії яких не закінчився.
Так, судом встановлено, рапорт позивача розглянуто на засіданні комісії відповідача 03 січня 2026 року про, що внесена інформація в протокол № 1 від 03 січня 2026 року, копія якого міститься в матеріалах справи.
За результатами розгляду комісією прийнято рішення відмовити у включенні в наказ командира військової частини про виплату одноразової грошової винагороди, у зв'язку із підтвердження участі у бойових діях солдатом ОСОБА_1 строком 34 днів, тобто менше 6 місяців.
Враховуючи те, що на розгляд комісії були надані документи, які підтверджують участь у бойових діях солдатом ОСОБА_1 строком 34 днів, висновок ВЛК є документом, який пов'язує поранення (контузію, травму, каліцтво) із захистом Батьківщини, військовослужбовець з числа осіб, що призвані на строкову військову службу, та в подальшому прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану, відсутністю у чинному законодавстві норми щодо виплати винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) та щодо виплати винагороди у повному обсязі військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни підстави для включення до проекту наказу на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах - відсутні.
Враховуючи викладене вище, солдат ОСОБА_1 не відповідає вимогам пункту 4 Постанови КМУ № 153 у зв'язку з чим, відмовлено у включенні військовослужбовця. Відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги оформлено протоколом комісії щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 за № 7 від 21 лютого 2026 року, витяг з якого міститься в матеріалах справи.
Наведена обставина щодо протоколу № 1 від 03 січня 2026 року спростовує доводи позивача з приводу допущення відповідачем - 1 протиправної бездіяльності в частині не розгляду рапорту про виплату одноразової грошової допомоги та свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Що ж стосується підстав відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, зі змісту відзиву на позов та витягу з протоколу комісії щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 за № 7 від 21 лютого 2026 року вбачається, що на думку відповідача - 1 ОСОБА_1 не відповідає вимогам пункту 4 Постанови КМУ № 153, оскільки з наданих до рапорту документів вбачається, що травма пов'язана із захистом Батьківщини одержана ним після набрання чинності Постановою № 153.
В той де час, як встановлено судом, станом на дату підписання контракту позивачу не виповнилося 25 років вік позивача становив 23 роки.
Випадків притягнення до кримінальної/адміністративної відповідальності, накладення дисциплінарних стягнень щодо солдата ОСОБА_1 не обліковано. Вказане підтверджується довідкою ВЧ НОМЕР_2 НГУ, копія якої знаходяться в матеріалах справи.
Станом на 13 лютого 2025 року (дата набрання чинності Постанови №153) позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 НГУ.
Станом на 13 лютого 2025 року (дата набрання чинності Постанови №153) позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у зоні бойових дій. Зокрема, згідно витягу з журналу бойових дій НОМЕР_4 батальйону оперативного призначення НОМЕР_5 бригади оперативного призначення НГУ 04 листопада 2024 року входив до особового складу 1 боп та продовжував виконувати поставлені завдання у складі НОМЕР_5 броп Штурмова група “Чікс» яка вступила в стрілецький бій з ворогом в н-п Новоолексіївка.
Також, згідно витягу з журналу бойових дій НОМЕР_6 батальйону оперативного призначення НОМЕР_5 бригади оперативного призначення НГУ позивач 08 січня 2025 року бува злучений до виконання бойових завдань в районі Покровськ, в операційній зоні ОТУ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Відповідно до витягу з журналу бойових дій НОМЕР_6 батальйону оперативного призначення НОМЕР_5 бригади оперативного призначення НГУ позивач 10 лютого 2025 року також був злучений до виконання бойових завдань в районі Покровськ, в операційній зоні ОТУ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_7 від 08 листопада 2024 року № 20 позивач 04 листопада 2024 року під час повномасштабної збройної агресії російської федерації на територію України при виконані службового бойового завдання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби та захистом Батьківщини в районі н.п. Новоолексіївка Покровського району Донецької області під час стрілецького бою отримав поранення.
Таким чином, судом установлено, що позивача призвано на військову службу до 25 років, позивач брав участь у бойових діях менше шести місяців до досягнення ним 25 річного віку, та отримав поранення під час захисту Батьківщини 04 листопада 2024 року, а отже позивач набув право на отримання одноразової винагороди, передбаченої вказаною постановою Кабінету Міністрів України.
Відтак, відповідач - 1 безпідставно відмовив позивачу у виплаті спірної одноразової грошової допомоги.
При цьому суд враховує, що постанова КМУ № 153 не покладає на відповідача-2 як орган військового управління повноважень щодо призначення та виплати ОГВ, а призначення та виплата ОГВ у розмірі 1 млн. грн є компетенцією відповідача-1 як військової частини, у якій позивач проходить військову службу.
У зв'язку з тим, що відповідач-2 не має повноважень щодо призначення та виплати ОГВ, ва відповідач -1 рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги не приймав, вимоги позивача про зобов'язання Головного управління НГУ забезпечити виплату зазначених коштів у визначеному Постановою порядку та вжити заходів щодо реалізації рішення суду задоволенню не підлягають.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведеного, застосовуючи принцип диспозитивності, суд з метою ефективного захисту права позивача на виплату одноразової грошової допомоги вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частко шляхом:
- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у отриманні одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до рапорту, за результатами розгляду якого оформлено протокол комісії щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 за № 7 від 21 лютого 2026 року;
- скасування рішення Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у отриманні одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до рапорту, за результатами розгляду якого оформлено протокол комісії щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 за № 7 від 21 лютого 2026 року;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення у справі № 280/11277/25.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частин 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовну заяву необхідно задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка звільнена від сплати судового збору судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у отриманні одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до рапорту, за результатми розгляду якого оформлено протокол комісії щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 за № 7 від 21 лютого 2026 року.
Скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у отриманні одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до рапорту, за результатами розгляду якого оформлено протокол комісії щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 за № 7 від 21 лютого 2026 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_8 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення у справі № 280/11277/25.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено 27 лютого 2026 року.
Суддя Д.В. Татаринов