27 лютого 2026 року Справа № 280/10568/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Україна, Луцький р-н, Волинська обл., місто Луцьк, Київський Майдан, будинок 6, ЄДРПОУ 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач -2 ) в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача - 1 від 30 червня 2025 року про відмову у призначені пенсії;
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача - 2 від 25 вересня 2025 року про відмову у призначені пенсі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області - з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року; період навчання в середньому професійно- технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року; періоди роботи: з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року; з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року; з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що двічі звертався до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, проте одержав відмову у зв'язку із відсутністю страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року на території російської федерації у зв'язку з тим, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення припинила свою дію для України з 01 січня 2023 року. Також, вказує про не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року у зв'язку із невідповідністю заповнення запису трудової книжки вимогам Інструкції, а періоду роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року у зв'язку із відсутністю відомостей про сплату страхових внесків. Окрім того, до страхового стажу не зараховано період навчання згідно наданого диплому у зв'язку із наявністю у ньому розбіжностей. Вважає дії відповідачів протиправними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення. З огляду на вказане, позовну заяву просить задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 03 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статей 160 - 161 КАС України.
25 грудня 2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 29 грудня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, витребувано докази по справі.
Від Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на адресу суду разом із витребуваними доказами надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову в обґрунтування яких вказано, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання згідно диплому серії НОМЕР_2 виданого 07 грудня 1984 року відсутні підстави, оскільки період навчання з 15 січня 1983 року по 01 грудня 1984 року перетинається з періодом військової строкової служби з 21 квітня 1981 року по 18 квітня 1983 року. Уточнююча довідка позивачем до відповідача-1 не подана, а тому період навчання потребує уточнення. Щодо зарахування періоду роботи в російській федерації з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_3 виданої 23 липня 1980 року, зазначає, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. З 01 січня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді. Тому, самостійно надіслати запит для уточнення періодів роботи до російської федерації відповідач - 1 не може. Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_3 виданої 23 липня 1980 року вказує, що ГУ ПФУ у Волинській області не зараховано позивачу до страхового стажу спірний період роботи, оскільки при прийнятті на роботу відсутня назва підприємства, що здійснила прийняття на роботу. А також не можна ідентифікувати назву підприємства на печатці якою завірено запис про звільнення. Інші документи, які б підтверджували вказаний період роботи позивачем до ГУ ПФУ у Волинській області подані не були. З огляду на вказане, відсутні підстави для зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивачу. Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року інформація про сплату страхових внесків за спірний період в індивідуальних відомостях про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб щодо Позивача відсутня, а тому даний період роботи не може бути зарахований до страхового стажу Позивача. Оскільки, страховий стаж у позивача є не достатнім для призначення пенсії по віку, то для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні підстави. В задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
Аналогічний за змістом відзив на позов із запереченнями проти задоволення позову надійшов 16 січня 2026 року на адресу суду і від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивач, ОСОБА_1 21 червня 2025 року звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням Порядку № 22-1 вищезазначену заяву в порядку екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області.
Рішенням Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 червня 2025 року за № 083850026076 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю останнього необхідного страхового стажу.
Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача склав 20 років 07 місяців 15 днів, вік 662 роки.
Також, повідомлено про не зарахування до його страхового стажу періодів навчання в середньому професійно-технічному училищі № 13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року, в російській федерації з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_3 виданої 23 липня 1980 року, періоду роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_3 виданої 23 липня 1980 року періоду роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року.
17 вересня 2025 року позивач повторно звернувся до органів пенсійного фонду із заявою для призначення пенсії по віку відповідно до Закону № 1058-IV 17 вересня 2025 року.
З урахуванням Порядку № 22-1 вищезазначену заяву в порядку екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області.
За результатами розгляду заяви Позивача ГУ ПФУ в Харківській області 25 вересня 2025 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по віку № 083850026076 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно вказаного рішення вік позивача при зверненні за призначенням пенсії склав 63 роки, а страховий стаж - 18 років 03 місяці 21 день.
Також, вказаним рішенням позивача повідомлено про те, що відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_3 від 23 липня 1980 року до загального страхового стажу не зараховано: - період роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року, оскільки, починаючи з 01 січня 2023 року, Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року - період роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року, оскільки в запису про прийняття відсутня назва організації, а також не ідентифікується назва організації на відбитку печатки в запису про звільнення; - період роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків за вказаний період в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Також не зараховано до страхового стажу період навчання згідно з дипломом серія НОМЕР_2 від 07 грудня 1984 року, оскільки до матеріалів електронної пенсійної справи долучено сканкопії зазначеного диплому, в яких наявна розбіжність інформації: в першому варіанті - період навчання становить з 15 січня 1983 року по 07 грудня 1984 року, водночас у другому - з 01 грудня 1983 року по 07 грудня 1984 року. Період навчання необхідно підтвердити уточнюючою довідкою на підставі первинних документів.
Не погодившись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком та зарахування вищезазначених періодів навчання та роботи до страхового стажу позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-ІV) регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування
Статтею 113 Закону № 1058-ІV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, зокрема в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Право на призначення пенсії обґрунтовується також Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статті 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що Порядок № 637, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17 грудня 2018 року по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).
Позивач просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року.
Згідно оскаржуваних рішень відповідачів до страхового стажу позивача не зараховано вищезазначений період роботи у зв'язку із припиненням з 01 січня 2023 року росією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення.
При цьому, у трудовій книжці ОСОБА_1 . Серії НОМЕР_3 наявні записи щодо його роботи у Закритому акціонерному товаристві «СТРОМИ», відтак спірний період роботи позивача підтверджений відповідними записами у його трудовій книжці.
Щодо посилання відповідачів, як підставу не зарахування періоду роботи російській федерації на припинення з 01 січня 2023 року росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 2 статті 4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Так, положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 023 грудня 2022 року і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02 грудня 2022 року, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Отже, Постанова від 29 листопада 2022 року № 1328 набрала чинності 02 грудня 2022 року, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 04 лютого 2023 року № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Також, 30 червня 2022 року набув чинності федеральний закон від 11 червня 2022 року №175-ФЗ Про денонсацію Російською Федерацією з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, яким була денонсована Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, підписану в місті Москва 13 березня 1992 року.
Крім того, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
За наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Окрім того, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд зазначає, що денонсація Угоди від 13 березня 1992 року російською федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Отже, відмова відповідача не ґрунтується на чинному законодавстві України.
Таким чином, матеріали справи містять належні та передбачені законодавством документи, зокрема Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1) та Порядком № 637, які підтверджують право позивача на врахування спірного стажу.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії та частини 3 статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже суд дійшов до висновку, що відповідачами неправомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року на території рф.
Щодо підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року суд зазначає наступне.
Відповідач -2 відмовив позивачу у зарахуванні вказаного періоду роботи до страхового стажу, оскільки в записі про прийняття згідно трудової книжки позивача відсутня назва організації, а також не ідентифікується назва організації на відбитку печатки в запису про звільнення. Із вказаного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом під час розгляду справи, в пенсійній справі позивача наявна копія трудової книжки НОМЕР_3 від 23 липня 1980 року згідно якої у період з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року позивач працювала на посаді монтажника 5-го розряду інспектором згідно наказу № 120к від 04 листопада 1996 року та № 21к від 27 липня 1999 року.
Суд зазначає, що на час початку заповнення належної позивачу трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23 липня 1980 року була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17 серпня 1993 року за № 110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій. Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що мають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів про роботу та проставлення на таких записах печаток, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.
Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 23 липня 1980 року, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу чітко по хронології відображено місце та роботу, яку виконувала позивача, наявні номери та дати наказів, на підставі яких роботодавцем внесено відповідні записи в трудову книжку, містяться підписи відповідальних осіб та печатка підприємства.
Крім того, суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем трудової книжки, як-то зазначення дати звільнення, та відповідності такої дати наказу про звільнення позивача.
Наведене в частині покладення на роботодавця відповідальності за неправильне заповнення трудової книжки працівника узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21 лютого 2018 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30 вересня 2019 року.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
Відтак, відповідач 2 безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне зобов'язати орган пенсійного фонду здійснити таке зарахування в судовому порядку.
Що ж стосується не зарахування відповідачем -1 до страхового стажу періоду роботи з починаючи з 25 грудня 2000 року по 31 грудня 2003 року, відповідачем 2 з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року у зв'язку із відсутністю даних відомостей в реєстрі страхових осіб, то суд зазначає наступне.
Обов'язок сплати страхових внесків згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина 6 та частина 12 статті 20) та обов'язок сплати єдиного внеску за Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (пункт 10 частини 1 статті 1, частина 1 статті 4) покладений на страхувальників (роботодавців).
Періоди роботи, за які підприємство - страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату, та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватись до страхового стажу застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи можливо надати документальне підтвердження фактичної сплати страхувальником страхових внесків. Отже, працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене/допущене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23 липня 1980 року у період з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року працював на Державному підприємстві «Запорізьке монтажне управління».
Зазначені записи трудової книжки позивача, як основного документу про трудову діяльність, містять всі необхідні відомості про роботу позивача, зроблені чітко та зрозуміло.
Отже, відсутність у інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків за відповідний період не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 482/434/17.
З огляду на вказане, вимоги в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року підлягають задоволенню.
З приводу не зарахування відповідачами до страхового стажу позивача періоду навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області - з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року; період навчання в середньому професійно - технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року у зв'язку із наявністю розбіжностей інформації та перетином із військовою службою, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Стаття 64 Закону №1058-ІV в закріплює, що Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: 1) отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; 2) проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
У постанові від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні трудового стажу при призначенні позивачу пенсії.
За позицією відповідача, до страхового стажу позивача не підлягає зарахуванню період навчання з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби (з 21 квітня 1081 року по 18 травня 1983 року).
В матеріалах справи наявна копія диплому серії НОМЕР_2 виданого 07 грудня 1984 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 15 січня 1983 року вступив до середнього професійно-технічного училища №13 м. Пологи Запорізької області і в 1984 році закінчив повний курс названого університету за спеціальністю машиніст тепловозів.
Згідно копії військового квитка НОМЕР_4 позивач 21 квітня 1981 року призваний на військову службу та проходив військову службу по 18 травня 1983 року.
Вказані документи свідчать, що позивач був призваний 21 квітня 1981 року на військову службу, тобто вже під час навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області та після звільнення 18 травня 1983 року з військової служби, продовжив навчання.
Окрім того, згідно наявного в пенсійній справі копії диплому серії НОМЕР_5 позивач навчався у середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області у період з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року.
З вищевикладеного вбачається, що у відповідача у наявності всі необхідні документи для зарахування до стажу роботи/страхового стажу періоду навчання позивача з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року з урахуванням періоду проходження військової служби з 21 квітня 1981 року по 18 травня 1983 року без обчислення стажу роботи/страхового стажу у подвійному розмірі.
Верховний Суд в постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а зауважив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для не врахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд зазначає, що період навчання позивача з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року за виключенням періоду проходження військової служби з з 21 квітня 1981 року по 18 травня 1983 року (оскільки такий вже зарахований пенсійним органом) підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом:
- визнання протиправними рішень відповідачів про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (як органу пенсійного фонду, який останнім розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком) зарахувати позивачу до його страхового стажу період навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області - з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року; період навчання в середньому професійно - технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року; періоди роботи: з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року; з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року; з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17 вересня 2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні
Враховуючи наведене вище, позов підлягає задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких обставин, судовий збір сплачений позивачем у розмірі 2 422,40 грн. стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області та ГУ ПФУ в Харківській області по 1211,20 грн. з кожного.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 9, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити .
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 червня 2025 року за № 083850026076 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 25 вересня 2025 року за № 083850026076 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області - з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року; період навчання в середньому професійно- технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року; періоди роботи: з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року; з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року; з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17 вересня 2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 27 лютого 2026 року.
Суддя Д.В. Татаринов