27 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/8270/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Осьмакова Олександра Анатолійовича (далі відповідач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 за період з 2012 року по 2016 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за період з 2012 року по 2016 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено даний позов без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків шляхом уточнення заявлених позовних вимог, або склад відповідачів, до яких ці вимоги звернуті.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху позивачем надано заяву, згідно якої просив суд викласти прохальну частину позовної заяви в наступній редакції:
1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 за період з 2012 року по 2016 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за період з 2012 року по 2016 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
3) витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_1 довідку про кількість днів невикористаної відпустки та копію послужного списку.
Відтак, недоліки позову усунуті в строк та спосіб встановлений судом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення позивача зі служби відповідачем не проведено з ним остаточний розрахунок, а саме за час проходження служби позивачу не надавалася додаткова оплачувана відпустка, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702. У день звільнення позивачу не було здійснено виплату компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2012 по 2016 рік, а також компенсація вартості за неотримане речове майно. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
20 жовтня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29 жовтня 2025 року відповідач подав до Закарпатського окружного адміністративного суду, через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд», відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві зазначив, що не погоджується з доводами та правовими підставами позову, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства. Посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, відповідач наголосив, що органи державної влади зобов'язані діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. З урахуванням положень статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач стверджує, що в особливий період та під час дії воєнного стану надання окремих видів відпусток припиняється, а отже припиняється і саме право на них, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки. Також зазначено, що чинне законодавство не передбачає виплату компенсації за цей вид відпустки у спірних правовідносинах.
Крім того, відповідач вказав на недоведеність позивачем обставин, на які він посилається, зокрема щодо періодів служби, посад та підстав для виникнення права на компенсацію, а також звернув увагу, що у спірний період позивач не проходив службу у відповідача, тому обов'язок щодо нарахування та виплати відповідних сум у нього не виникав. Відповідач підкреслив, що грошове забезпечення виплачується за місцем проходження служби, а на момент звільнення відсутні були документи, які б свідчили про наявність заборгованості. Окремо зазначено про пропуск позивачем установленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.
04 листопада 2025 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якому вказав, що доводи відповідача у відзиві на позовну заяву позивачем не визнаються повністю.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Наказом начальника загону від 17.01.2025 № 46-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я.
Позивач вважає, що відповідно до Додатку 4 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 він мав право на щорічну додаткову оплачувану відпустку. Проте за весь період служби (2012-2016 рр.) ця відпустка не надавалася, а під час звільнення не було здійснено виплати компенсації за невикористані дні відпустки та неотримане речове майно. У 2017 році йому було надано статус учасника бойових дій та виплачено грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року (далі по тексту - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» затверджено, зокрема «Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку».
Тобто право на щорічну додаткову відпустку у військовослужбовців, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, виникло з 2012 року, з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2012 №702.
Відповідно до Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, посади на яких перебував позивач з 2012 по 2016 роки під час проходження служби, відноситься до посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.
Відповідно до п. 12 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, якщо військовослужбовець проходив службу в різних умовах, на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на щорічну додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу виконання обов'язків військової служби проводиться окремо за кожною умовою (посадою).
У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця.
Облік часу виконання обов'язків військової служби за кожною умовою (посадою) здійснюється командиром (начальником) або уповноваженою ним особою.
З огляду на те, що посвідчення учасника бойових дій позивач отримав лише у 2017 році, тобто набув право на отримання іншої додаткової відпустки як учасник бойових дій з 2017 року, суд дійшов висновку про те, що він мав право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за період з 2012 року по 2016 рік.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував на службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 лише у період з 08.03.2024.
Матеріали справи підтверджено, що позивач був переміщений для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Враховуючи те, що в цій частині вимог спірним періодом є 2012-2016 роки, суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я не підлягають задоволенню, оскільки у цей період позивач перебував на військовій службі в іншій військовій частині, тобто позивач перебував у трудових відносинах з іншим роботодавцем, а тому відповідач не може нести відповідальність за інших роботодавців в межах даної справи та, відповідно, не має повноважень щодо нарахування і виплати спірної компенсації за 2012-2016 роки.
Тому, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з в/ч НОМЕР_2 на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно, суд виходить з наступного.
Стаття 9-1 Закону №2011-XII регулює питання про продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців.
Згідно ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацем 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі Порядок №178, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цим Порядком затверджена також форма Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Відповідно до пункту 3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.
Згідно пункту 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно пункту 5 Порядку №178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно пункту 7 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Згідно з пунктом 15 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із рапортом про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 04 травня 2022 у справі №200/14472/19-а.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Питання розподілу судових витрат вирішенню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець