Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 лютого 2026 року Справа№200/9314/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 056650011489 від 14.11.2025 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» без урахування рішення Конституційного Суду України від 04.06. 2019 N 2-р/2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати період навчання в Костянтинівському медичному училищі з 01.09.1984р. по 05.07.1986 р. та період роботи на посаді “ сестри медичної » з 11.10.2017 р. по 01.07.2025 р. відповідно до записів № 10-20 трудової книжки серії НОМЕР_1 , до спеціального стажу, що дає право на вислугу років по ст. 55 п. “е» Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, починаючи з 07.11.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що на дату звернення до органів ПФУ вона мала спеціальний стаж роботи (працівник охорони здоров'я) понад 32 роки 10 місяців, з яких 23 роки 03 місяці 23 днів не оспорюються відповідачем, 07 роки 09 місяців 21 день роботи, що не зараховується відповідачем та оспорюється.
Вказує, що наявності 32 років спеціального стажу роботи медичним працівником достатньо для призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06. 2019 № 2-р/2019.
Зазначає, що згідно з дипломом НОМЕР_2 , вона навчалась з 01.09.1984 року по 05.07.1986 р. у Костянтинівському медичному училищі за спеціальністю “медична сестра» та отримала кваліфікацію «медична сестра», з 12.08.1986 року її прийнято на посаду дільничної медичної сестри поліклініки.
Отже, як вказує позивачка, вона працевлаштувалась протягом місяця від дня закінчення училища, а тому період навчання має бути зарахований до її спеціального стажу.
Окрім того, за доводами позивачки, відповідач у спірному рішенні не зазначає підставу та причину незарахування періоду роботи з 11.10.2017 року по 01.07.2025 року до спеціального стажу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії та відкрити провадження у справі № 200/9314/25. Призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що 14.11.2025 року ним винесено рішення № 056650011489 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п 2-1 р XV “Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п “е» ст 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» за відсутності необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року - 26 років 6 місяців. Позивачку повідомлено, що право на пенсію виникає з 03.11.2026 року.
Посилався, що за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача складає 35 років 11 місяців 24 дні. Стаж роботи за спеціальністю, передбаченою п “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», станом на 11.10.2017 року 23 роки 3 місяці 23 дні.
За результатами розгляду наданих документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди роботи, до спеціального стажу також зараховано всі періоди роботи. Тобто, під час розгляду документів відмови щодо зарахування періодів роботи до стажу не було.
Враховуючи викладене, право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058 та п “е» ст 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» відсутнє, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року - 26 років 6 місяців.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
07.11.2025 позивачкою подано до органів Пенсійного фонду України заяву про призначення пенсії за вислугу років.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто відповідачем, яким прийнято рішення № 056650011489 від 14.11.2025 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.
Вказаним рішенням відповідачем зазначено таке.
За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж складає 35 років 11 місяців 24 дні.
Стаж роботи за спеціальністю, передбаченою пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», станом на 11.10.2017 - 23 роки 3 місяці 23 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- за наданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи;
- за наданими документами до спеціального стажу зараховано всі періоди роботи.
Враховуючи вищезазначене, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону та пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» за відсутності необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року - 26 років 6 місяців. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 03.11.2026 року.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивачка звернулась до суду із його оскарженням.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788-ХІІ та Законом “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно з статтею 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я відповідно до пункту “е» статті 55 цього Закону.
Згідно з пунктом 2-1 “Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-ХІ.
Відповідно до пункту “e» статті 55 Закону №1788-ХІІ (у редакції до 01.04.2015), працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII), який набрав чинності 01.04.2015 року, пункт “е» статті 55 Закону №213-VIII викладено у наступній редакції: “працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років».
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 положення, зокрема, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суд України в даному рішенні, серед іншого, зазначив, що на його думку, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-XII випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом “а» статті 54, пунктами “а», “б», “в», “г», “д», “е», “є», “ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
З огляду на наведене оспорювані положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, з 04.06.2019 року положення пункту “е» статті 55 Закону №1788-XII слід застосовувати у редакції, що діяла до 01.04.2015 року.
Відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону №1788-XII обґрунтована відсутністю необхідного станом на на 11.10.2017 року - 26 років 6 місяців
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017 року.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 3 статті 22 Конституції України).
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 6 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 року № 2-р/2017).
Відтак, обмеження пунктом 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Великою Палатою Верховного Суду сформовано в постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин таку правову позицію:
“Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
У постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №2-р/2019, а не Закону №1058-ІV.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 року при розгляді справи №240/24/21.
Таким чином, право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом “е» статті 55 Закону №1788-XII, мають особи, які станом на момент звернення до пенсійного органу мають спеціальний стаж роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909, зі змінами).
Відповідно до пунктів 2, 4 Приміток Переліку № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, у разі якщо у трудовій книжці наявні усі необхідні записи підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
За змістом спірного рішення відповідачем зараховано стаж роботи за спеціальністю, передбаченою пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», станом на 11.10.2017 - 23 роки 3 місяці 23 дні.
Отже відповідачем не зараховано позивачці стаж за спеціальністю, передбаченою пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» після 11.10.2017 року.
У спірний період (після 11.10.2017 року до 01.07.2025 року) позивачка працювала сестрою медичною, що підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці НОМЕР_1 .
Вказані записи містять всі необхідні реквізити та дані, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивачка прийнята на відповідну роботу.
При цьому, доказів того, що позивачка у спірні періоди не працювала на відповідних посадах, або ж того, що записи у трудовій книжці є неправдиві відповідачем не надано.
Отже записи трудової книжки позивачки підтверджують спірний період роботи з 11.10.2017 року по 01.07.2025 року, отже він підлягає зарахуванню до спеціального стажу відповідно до п. “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Щодо зарахування до спеціального стажу періоду навчання для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року № 590 "Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій" (надалі - Порядок № 590).
Підпунктом "і" пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т. д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі. При призначенні пенсій по старості періоди вказані у підпункті "і" зараховуються в стаж при умові, що цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба в складі Військових сил СРСР.
Відтак, оскільки позивачка в період з 01.09.1984 року по 05.07.1986 року навчалася в Костянтинівському медичному училищі за спеціальністю “медична сестра», по закінченню названого навчального закладу отримала кваліфікацію “медсестра» та з 12.08.1986 року позивачку прийнято на посаду дільничної медичної сестри поліклініки, то в силу приписів пункту "д" частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII, наведений період навчання підлягає зарахуванню до її спеціального страхового стажу.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Касаційного адміністративного суду від 18.06.2020 року у справі № 676/3013/17, від 24.12.2019 року у справі № 442/4963/17.
Враховуючи викладене відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу позивачки, що дає право на вислугу років по статті 55 пункту “е» Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення», період навчання в Костянтинівському медичному училищі з 01.09.1984 року по 05.07.1986 року, період роботи на посаді “сестри медичної » з 11.10.2017 року по 01.07.2025 року.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення № 056650011489 від 14.11.2025 року, з наведених у ньому підстав діяв не у відповідності із чинним законодавством, тому рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню на підставі пункту 2 частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зі змісту статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, тому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду, суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.
Таким чином, судовому захисту підлягають вже порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Суд зауважує, що на виконання даного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області ще не ухвалювало рішення щодо призначення пенсії, тому питання виплати такої пенсії не є спірним, а позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати позивачці пенсію за вислугу років є передчасними.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту та відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне, з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України зобов'язати відповідача призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до п. “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 07.11.2025 року, зарахувавши до її спеціального стажу період навчання у Костянтинівському медичному училищі з 01.09.1984 року по 05.07.1986 року та період роботи з 11.10.2017 року по 01.07.2025 року.
Таким чином, позов підлягає задоволенню з урахуванням положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачкою при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп.
Частинами 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки витрати зі сплати судового збору в сумі 968 грн 96 коп.
Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, 53, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 056650011489 від 14.11.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_1 призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 07.11.2025 року, зарахувавши до її спеціального стажу період навчання у Костянтинівському медичному училищі з 01.09.1984 року по 05.07.1986 року та період роботи з 11.10.2017 року по 01.07.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 968 гривень 96 копійок.
Повне судове рішення складене 27 лютого 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.І. Бабіч