27 лютого 2026 рокуСправа №160/23950/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є. розглянувши у спрощеному позовному провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №314 від 01.11.2024 року, яким вирішено солдата ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив частину, призупинити виплату грошового забезпечення з 01.11.2024 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №325 від 12.11.2024 року яким вирішено солдата ОСОБА_2 звільнити від займаної посади та зарахувати в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як такого що самовільно залишив частину з 11.11.2024 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №69 від 08.03.2025 року яким вирішено солдату ОСОБА_2 призупинити військову службу, вислугу у військовому званні, вислугу років та надбавки за вислугу років і призначення пенсії з 23.01.2025;
- визнати протиправним та скасувати пункти 2; 4; 4.1; 4.2; 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №3482 від 25.11.2024;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , належне грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди солдата ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_4 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 з 01.11.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено процедуру проведення службового розслідування, за наслідками якого її сина визнано таким, що самовільно залишив військову частину, адже відповідачем не було в повній мірі дотримано положення частини 1 статті 86 Дисциплінарного статуту, а саме не враховані характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби, оскільки такі обставини та відомості фактично в ході розслідування не встановлювались.
Також позивач зазначила, що дія вищевказаних спірних наказів позбавляють позивача подати до Військової частини НОМЕР_1 заяву про прийняття рішення про виплату сім'ї ОСОБА_2 грошового забезпечення, як сім'ї військовослужбовця безвісно відсутнього починаючи з 01.11.2024 року, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 08.09.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи, встановив сторонам строки для надання заяв по суті справи.
Витребував від Військової частини НОМЕР_1 у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії всіх матеріалів, що стали підставою для прийняття оскаржуваних наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №314 від 01.11.2024 року, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №325 від 12.11.2024 року, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №69 від 08.03.2025 року, пунктів 2; 4; 4.1; 4.2; 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №3482 від 25.11.2024, у тому числі всіх матеріалів службового розслідування, карток особового рахунку про виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення за весь період служби, інформації щодо проведення службового розслідування за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 та доказів оголошення його зниклим безвісти (у разі існування вказаних обставин), інформацію щодо того, чи зверталась ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо отримання копій оскаржуваних наказів, а також доказів отримання нею спірних наказів із відображенням дати такого отримання.
11.09.2025 позивач клопотанням надав суду витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин щодо ОСОБА_2 .
Відповідач надав суду відзив на позов, згідно змісту якого, щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №314 від 01.11.2024 року, яким вирішено солдата ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив частину, призупинити виплату грошового забезпечення з 01.11.2024 року, з посиланням на п. 15 розділу I Порядку № 260, зазначив, що призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини, тому, вважає, що підстави для скасування наказу відсутні, оскільки командир військової частини НОМЕР_1 діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №325 від 12.11.2024 року, яким вирішено солдата ОСОБА_2 звільнити від займаної посади та зарахувати в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як такого що самовільно залишив частину з 11.11.2024 року, зазначив, що станом на день видання оспорюваного наказу солдат ОСОБА_2 був відсутній на військовій службі без поважних причин більше 10 діб, тому підстави для скасування наказу відсутні, оскільки командир військової частини НОМЕР_1 діяв у повній відповідності до вимог діючого законодавства.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №69 від 08.03.2025 року, яким вирішено солдату ОСОБА_2 призупинити військову службу, вислугу у військовому званні, вислугу років та надбавки за вислугу років і призначення пенсії з 23.01.2025, зазначив, що час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. До того ж, наказ від 08.03.2025 № 69 було видано командиром військової частини НОМЕР_1 після отримання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62025170030000930, що відповідало діючому в той час законодавству України.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 є матір'ю ОСОБА_2 .
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 15.08.2024 року призваний на військову службу по мобілізації.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №297 від 27.09.2024 року солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №314 від 01.11.2024 року солдата ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив частину, призупинено виплату грошового забезпечення з 01.11.2024 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №325 від 12.11.2024 року солдата ОСОБА_2 звільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як такого що самовільно залишив частину з 11.11.2024 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.11.2024 № 5350 призначено проведення службового розслідування згідно рапорту № 17771 від 01.11.2024 командира НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 , за фактом самовільного залишення місця служби 01.11.2024, стрільцем-снайпером 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдатом ОСОБА_4 .
21.11.2024 за результатами проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, згідно якого комісією запропоновано: за самовільне залишення місця служби та відсутність на військовій службі без поважних причин в умовах воєнного стану з 01.11.2024 по теперішній час, умисне порушення вимог абзаців 2, 4 статті 11, ст. 12, ст. 14, ст. 16, абз. 1 ст. 49, ст. 127, ст.128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абз. 12 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України в разі повернення до місця служби притягнути солдата ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до витягу наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №3482 від 25.11.2024, наказано: "1.Службове розслідування вважати завершеним.
2. За самовільне залишення місця служби та відсутність на військовій службі без поважних причин в умовах воєнного стану з 01.11.2024 по теперішній час, умисне порушення вимог абзаців 2, 4 статті 11, ст. 12, ст. 14, ст. 16, абз. 1 ст. 49, ст. 127, ст. 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абз. 12 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України в разі повернення до місця служби притягнути солдата ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :
4.1. Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого МОУ від 07.06.2018 №260 з 01.11.2024 припинити виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 .
4.2. Відповідно до пункту 5 розділу ХVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого МОУ від 07.06.2018 №260 позбавити премії за листопад 2024 року в повному обсязі солдата ОСОБА_2 .
5. Начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого МОУ від 07.06.2018 №260 до наказу про виплату додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 за жовтень 2024 року не включати солдата ОСОБА_2 …».
На підставі матеріалів службового розслідування Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, 23.01.2025 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження номер 62025170030000930 за фактом вчинення ОСОБА_2 01.11.2024 кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №69 від 08.03.2025 року солдату ОСОБА_2 призупинено військову службу, вислугу у військовому званні, вислугу років та надбавки за вислугу років і призначення пенсії з 23.01.2025.
Не погоджуючись із цими наказами, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлені, зокрема Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011).
Згідно із статтями 1-2 цього Закону № 2011, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Статтями 19 та 20 Закону № 2011, визначено, що неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовцям гарантується право на захист у порядку, встановленому законами України. Судочинство у справах за участю військовослужбовців, які проходять військову службу на території України, здійснюється відповідно до законів України, а військовослужбовців, які проходять військову службу за межами території України, - відповідно до вимог міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Позивач, звертаючись до суду з цим позов, не погоджується з обставинами встановленими під час проведеного службового розслідування, та зазначає, що з матеріалів службового розслідування вбачається, що при його проведенні не було в повній мірі дотримано положення частини 1 статті 86 Дисциплінарного статуту, а саме не враховані характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Позивач також акцентував увагу суду на те, що відповідно до Витягу з реєстру досудових розслідувань №12025041390000866 від 24.07.2025 року внесено відомості до ЄРДР за фактом зникнення безвісті 18.10.2024 року у м. Часів Яр Донецької області військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 за заявою його матері ОСОБА_1 від 23.07.2025 року.
До того ж, позивач до матеріалів справи надав витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин, згідно відомостей якого, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісті на території бойових дій (під час воєнних дій), дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: - 05.08.2025.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних сил України" від 24.03.1999 №551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно із статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-85 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно із статтею 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).
Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу I Порядку №608 службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Як вбачається з пункту 1 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку №608, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Суд встановив, що на підставі рапорту № 17771 від 01.11.2024 командира 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2024 № 5350 за фактом самовільного залишення місця служби 01.11.2024 стрільцем-снайпером 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдатом ОСОБА_4 , призначено службове розслідування.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 №3480 (з основної діяльності) затверджені результати службового розслідування щодо уточнення причин і умов, що сприяли відсутності на військовій службі з 01.11.2024 по теперішній час в умовах воєнного стану стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 .
Згідно із цим наказом: «В ході службового розслідування встановлено, що стрілець-снайпер 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 , діючи всупереч інтересам служби, став на шлях вчинення правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, а саме: проходячи військову службу під час воєнного стану, з метою ухилитися від військової служби, 01.11.2024 самовільно залишив місце несення служби, місце розташування особового складу 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_1 та відсутній на військовій службі без поважних причин по теперішній час.
Своїми діями, вираженими в самовільному залишенні місця служби, стрілець-снайпер 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 , порушив вимоги наступних нормативно правових актів: абзаци 1, 2 статті 17, статті 65 Конституції України; абзаци 2, 4 статті 11, статті 12, статті 14, статті 16, абзац 1 статті 49, статті 127, статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Окрім того, в діях солдата ОСОБА_5 , вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Обставинами, які обтяжують відповідальність солдата ОСОБА_5 є те, що вказане правопорушення вчинено в умовах воєнного стану. Обставин, які пом'якшують відповідальність солдата ОСОБА_5 , в ході проведення службового розслідування не встановлено. Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина військовослужбовця виражається у формі прямого умислу. Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є низький рівень морально - ділових якостей та особистої виконавчої дисципліни солдата ОСОБА_5 ».
Розглядаючи процедуру проведення службового розслідування, як підставу заявленого позивачем позову, судом встановлено, що службове розслідування призначено на підставі рапорту № 17771 від 01.11.2024 командира 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2024 № 5350 - за фактом самовільного залишення місця служби 01.11.2024 стрільцем-снайпером 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдатом ОСОБА_4 , призначено службове розслідування.
Під час службового розслідування обставини щодо самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_4 встановлені на підставі пояснень командира батальйону ОСОБА_3 , командира 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону ОСОБА_7 , головного сержанта 1 механізованої роти механізованого батальйону ОСОБА_8 , сержанта із матеріального забезпечення ОСОБА_9 .
При цьому під час службового розслідування пояснення у солдата ОСОБА_2 відібрати неможливо за його фактичною відсутністю за місцем служби.
До того ж, під час службового розслідування встановлено, що зброя солдата ОСОБА_10 НОМЕР_8 знаходиться в місці зберігання зброї 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
В ході службового розслідування комісією встановлено неправомірні дії, форму вини та причинно-наслідковий зв'язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилась.
Отже, судом не вбачається порушення процедури проведення службового розслідування в частині неповноти або недостовірності встановлених обставин.
При цьому, позивач не довела суду про існування інших обставин, які б спростовували ті обставини, які встановлені під час проведення службового розслідування.
Внесення до Реєстру осіб, які зникли безвісті під час особливих обставин відомостей стосовно ОСОБА_2 відбулось 05.08.2025, і саме з цієї дати означена особа вважається зниклою безвісті.
Тому, позивачем не доведено, що станом на 01.11.2024 ОСОБА_2 не самовільно залишив місце служби, а зник безвісті.
Відповідно до п. 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, (далі Порядок №260) грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.
Пунктами 1-3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 передбачено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - визначені особи).
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Під час розгляду справи, судом не встановлено обставин зникнення безвісті солдата ОСОБА_2 з 01.11.2024.
Отже, аналіз наведених норм права свідчить про те, що мати ОСОБА_2 якщо і може претендувати на виплату грошового забезпечення зниклого безвісті за особливих обставин свого сина, ОСОБА_2 , то тільки починаючи з 05.08.2025, проте, щодо наявності або відсутності у позивачки такого права суд не надає правової оцінки у цьому рішенні, позаяк, це не входить у підстави заявленого позову.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пунктів 2, 4, 4.1, 4.2, 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №3482 від 25.11.2024, а також в частині стягнення з відповідача грошового забезпечення ОСОБА_2 з 01.11.2024 року, слід відмовити, оскільки судом не встановлено обставин, на які посилається позивач зазначаючи про порушення процедури проведення службового розслідування.
Разом з тим, позивач, також посилаючись на неповноту встановлених під час службового розслідування обставин, просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 01.11.2024 №314 та від 12.11.2024 №325, яким позивачу, як такому що самовільно залишив військову частину призупинено виплату грошового забезпечення та звільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як такого що самовільно залишив частину з 11.11.2024 року.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №607/6092/18, від 05 червня 2019 року у справі №607/6865/18, від 11 червня 2019 року у справі №917/1338/18, визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного суду, викладеної у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 440/3862/18, де також з акцентовано на тому, що для відновлення права, порушеного суб'єктом владних повноважень, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Таким чином, враховуючи, що результати службового розслідування затверджені наказом відповідача від 25.11.2024 №3482, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів командира Військової частини НОМЕР_1 №314 від 01.11.2024 року, яким вирішено солдата ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив частину, призупинити виплату грошового забезпечення з 01.11.2024 року та №325 від 12.11.2024, яким вирішено солдата ОСОБА_2 звільнити від займаної посади та зарахувати в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як такого що самовільно залишив частину з 11.11.2024 року, оскільки позивачем не наведено у позові підстав, з яких він вважає ці накази протиправними.
При цьому, порушення процедури проведення службового розслідування, як підстава заваленого позову, не можуть слугувати підставою для визнання цих наказів протиправними, оскільки ці накази видані відповідачем до затвердження результатів службового розслідування, а інших обставин, які б, на думку позивача, свідчили про їх протиправність в позові не зазначено.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №69 від 08.03.2025 року, яким вирішено солдату ОСОБА_2 призупинити військову службу, вислугу у військовому званні, вислугу років та надбавки за вислугу років і призначення пенсії з 23.01.2025, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
На підставі наведеного відповідачем видано наказ від 08.03.2025 № 69, згідно витягу з якого, відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", нижчепойменованим військовослужбовцям призупинено військову службу у Збройних Силах України солдату ОСОБА_11 , НОМЕР_9 , зарахованому у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , колишньому стрільцю-снайперу 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину 01 листопада 2024 року, якому призупинено військову службу у Збройних Силах України наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 березня 2025 року №46-РС, призупинено строк військової служби, вислугу у військовому званні та роки для виплати надбавки за вислугу років та призначення пенсії з 23 січня 2025 року.
Тому, цей наказ відповідає обставинам справи та виданий на виконання норм статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», отже, в межах підстав заявленого позову, відсутні ознаки його (наказу) протиправності, а тому підстав для його скасування суд не вбачає.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Керуючись ст. 2, 5, 241-246, 255, 295, 297 КАС України суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 27.02.2026 року.
Суддя Н.Є. Калугіна