17 лютого 2026 року Справа № 160/32082/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
07.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 046950005129 від 23.05.2025 р. про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком за вислугу років, на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи за вислугу років періоди роботи з 16.07.1987 року по 07.08.2001 року та з 09.08.2003 року по 09.08.2021 року в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.07.1987 року; призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 14.05.2025 року - з дня подачі заяви про нарахування пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при цьому рішенням відповідача-2 було відмовлено у такому призначенні, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років та відсутністю звільнення з роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на дату звернення за призначенням пенсії, наявні архівні довідки від 03.09.2024 №Ю-21/2-09/1269 щодо періодів роботи в Дніпропетровському металургійному комбінаті з 16.07.1987 року по 07.08.2001 року, з 22.10.2003 року по 09.08.2021 року, від 03.09.2024 року №Ю-21/2-09/1272, №Ю-21/2-09/1273 щодо кількості відпрацювання в годинах протягом липня 1987 року - грудня 1999 років, видані Архівним управлінням Кам'янської міської ради Дніпропетровської області, які не є підставою для зарахування стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки записи трудової книжки та надані документи підтверджують наявність у позивача необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
12.11.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
24.11.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що 23.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності, за результатами розгляду заяви позивача та прийнято рішення № 046950005129 про відмову в призначенні пенсії. Рішення від 23.05.2025 № 046950005129 прийнято з урахуванням наступних правових норм та фактичних обставин. до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не зараховуються періоди роботи на відповідних посадах після 11.10.2017. Отже, відсутні підстави для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періодів роботи починаючи з 11.10.2017. Позивачам не підтверджено документально стаж роботи на посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Крім того, станом на дату розгляду заяви Позивача від 14.05.2025, згідно рішення Головного управління від 23.05.2025 № 046950005129, встановлено, що позивач працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, що суперечить вимогам пункту 2.4. Порядку № 22-1. Відтак, у позивача відсутнє право на пільгове пенсійне забезпечення, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017, згідно пункту «а» статті 55 Закону № 1788 та відсутністю звільнення з роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, на дату звернення за призначенням пенсії. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
28.11.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
30.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 14.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 046950005129 від 23.05.2025 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років та відсутністю звільнення з роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на дату звернення за призначенням пенсії, наявні архівні довідки від 03.09.2024 №Ю-21/2-09/1269 щодо періодів роботи в Дніпропетровському металургійному комбінаті з 16.07.1987 року по 07.08.2001 року, з 22.10.2003 року по 09.08.2021 року, від 03.09.2024 року №Ю-21/2-09/1272, №Ю-21/2-09/1273 щодо кількості відпрацювання в годинах протягом липня 1987 року - грудня 1999 років, видані Архівним управлінням Кам'янської міської ради Дніпропетровської області, які не є підставою для зарахування стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами №1788-XII та №1058-IV.
Згідно з пунктом 1 постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 06.12.1991 №1931-XII введено в дію Закон України «Про пенсійне забезпечення»: з 1 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 1 квітня 1992 року - в повному обсязі.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Перехідні положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
На підставі статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стаж і роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Статтею 62 Закону №1788-XIІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядок №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній відповідних записів.
Судом встановлено, що трудова книжки позивача НОМЕР_1 від 21.07.1987 року, зокрема містить записи щодо спірних періодів, а саме:
- 16.07.1987 прийнято в Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського прийнято в залізничний цех №2 помічником машиніста локомотива (розпор. №669 від 16.07.1987 року);
- 01.02.1988 року у зв'язку із вдосконаленням організації заробітної плати і введення нових тарифних ставок і посадових окладів переведено там же помічником машиніста локомотиву (наказ №139/к від 29.01.1988 року);
- 01.07.1991 року у зв'язку з вдосконаленням структури управління переведено в залізничний цех №1 помічником машиніста локомотиву (наказ №254 від18.06.1991 року);
- 01.08.2001 року переведено там же машиністом локомотиву (розпорядження №1089 від 27.07.2001 року);
- 07.08.2001 року звільнено по ініціативі робітника ст.38 КЗпП України (розпорядження №498 від 07.08.2001 року);
- 22.10.2003 року прийнято в Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського машиністом розморожувального устаткування (розпор.№132 від 20.10.2003 року);
- 21.04.2004 року переведено там же машиністом залізнично-будівельних машин (розпорядження №760 від 20.04.2004 року);
- 28.03.2006 року переведено там же в залізничний цех №1 машиніст тепловозу ( розпор. №36 від 24.03.2006 року);
- у зв'язку з удосконаленням структури комбінатом переведено в управління залізничного транспорту машиніст тепловозу (наказ №1123 від 04.10.2012 року);
- Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського» з 25.01.2017 року перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» (наказ №84 від 25.01.2017 року);
- 09.08.2021 року звільнений у зв'язку з переведенням до ПРАТ «ДКХЗ» за п.5 ст.36 КЗпП України (наказ №866 від 09.08.2021 року).
При цьому, суд зазначає, що відповідачем-2 не вказано будь-які посилання щодо невідповідності даних щодо вказаного періоду, зазначеного у трудовій книжці, помилок у їх оформленні.
Суд звертає увагу, що зазначені записи в трудовій книжці позивача містять відомості щодо характеру роботи позивача у спірні періоди. Також, в трудовій книжці є посилання на відповідні накази, записи завірені підписом повноважної особи та печаткою, які оформлені належним чином.
При цьому, в оскаржуваному рішенні відповідачем-2 зазначено, що відсутні документи, які підтверджують право на пенсію за вислугу років, а саме відсутня уточнююча довідка.
Натомість суд зазначає, що професії, за якими в тому числі працював, а саме помічник машиніста тепловозу, помічник машиніста локомотиву відносяться до професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, відтак користуються правом на пенсію за вислугу років. Це означає, що вказані періоди роботи за цими процесіями/посадами мають бути включені до стажу роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугу років, передбачену ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, входять машиністи і помічники машиністів тепловозів.
Записи трудової книжки, якими посвідчено спірні періоди, містять найменування професій за якими працював позивач, та які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 у №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення».
Крім того, вказані періоди роботи позивача підтверджуються архівними довідками від 03.09.2024 №Ю-21/2-09/1269, №Ю-21/2-09/1272, №Ю-21/2-09/1273.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно пункту 4.7 вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Суд зазначає, що відповідачем-2 не було вчинено жодних дій щодо перевірки даних зазначених в архівних довідках та не надано доказів визнання таких довідок недійсними.
Таким чином, відповідачем-2 при винесені спірного рішення необґрунтовано не враховано довідки надані позивачем на підтвердження стажу, оскільки такі безпосередньо впливають на реалізацію конституційного права позивача на соціальний захист, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем-2 протиправно не зараховано позивачу до стажу спірний періоду роботи позивача, відповідно до зазначених довідок, що дає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи (трудова книжка та архівні довідки) підтверджується те, що позивач з 16.07.1987 року по 07.08.2001 року та з 09.08.2003 року по 09.08.2021 року був зайнятий на роботах, які мають пільговий характер відповідно до ст. 55 Закону України від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» та постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 № 583, що відповідачами не спростовано, суд дійшов висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи за вислугу років періоди роботи з 16.07.1987 року по 07.08.2001 року та з 09.08.2003 року по 09.08.2021 року в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.07.1987 року, суд зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу роботи за вислугу років періоди роботи з 16.07.1987 року по 07.08.2001 року та з 09.08.2003 року по 09.08.2021 року в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.07.1987 року.
Щодо вимог в частині зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 14.05.2025 р. - з дня подачі заяви про нарахування пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до заяви про призначення пенсії від 14.05.2025 року.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №1.379939319.1 від 31.10.2025 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м.Миколаїв, вул.Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 046950005129 від 23.05.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком за вислугу років, на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 16.07.1987 року по 07.08.2001 року та з 09.08.2003 року по 09.08.2021 року в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.07.1987 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахування правової оцінки наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв