26 лютого 2026 рокуСправа №160/16895/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови у формуванні та поданні до Управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області помилково сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 3792,69 грн відповідно до квитанції № 0001936 від 11.08.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області передбачене пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 подання про повернення позивачу помилково сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 3792,69 грн відповідно до квитанції №0001936 від 11.08.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу нерухомого майна, нею було сплачено 1 відсоток від вартості нерухомого майна, що становить 3792,69 грн збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, хоча вона не є платником даного збору в розумінні п.9 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки житло було придбано вперше. Позивача звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо підготовки та направлення до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області подання про повернення безпідставно сплаченого збору. Однак відповідач відмовив у підготовці такого подання, посилаючись на відсутність підстав. Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, звернулася з цим позовом до суду.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/16895/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги відповідач не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач указує, що позивачем пропущено строк звернення до суду. А також зазначає, що позивач не надала органу Пенсійного фонду України передбачених підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740 документів на підтвердження того, що вона придбала житло вперше.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач) на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.08.2018, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко Віолеттою Вячеславівною та зареєстровано в реєстрі за №1902, придбала у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири позивач сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 3792,69 грн. Підтвердженням факту сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу є квитанція №0001936 від 11.08.2018.
Судом установлено, що позивачем придбано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вперше.
ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 3792,69 грн.
Листом від 19.05.2025 №0400-010504-8/95637 позивачу було відмовлено у поверненні сплаченого збору з посиланням на те, що позивачу слід надати документи, які дадуть можливість зробити висновок про такі помилково або надміру сплачені кошти, а саме: довідку про реєстрацію місця проживання після 1992 року по 06.05.2005 та довідку про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду з усіх місць проживання після 1992 року по 06.05.2005.
Щодо інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, то дана інформація повинна бути з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак в період до 01.01.2013 реєстрація прав власності на житло на підставі укладених договорів купівлі-продажу у РПВН здійснювалась за добровільним заявницьким принципом, а тому частина договорів купівлі-продажу та набутих за ними прав не відображена у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Також відповідач зазначив, що подання на повернення помилково або надміру зарахованого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування формуються органами Пенсійного фонду України з урахуванням строку позовної давності, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України, а саме тривалістю у три роки.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Як передбачено частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 20 вересня 2018 року) (далі - Закон №400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 Закону №400/97-ВР встановлено, що об'єкт оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Закону №400/97-ВР на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №400/97-ВР збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені у частині другій цієї статті, сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 20 вересня 2018 року) (далі - Порядок №1740) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку №1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Отже, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло вперше.
При цьому, якщо особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, звернувшись до відповідного органу, в даному випадку до відповідача.
Частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну від 03 вересня 2013 року №787 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 20 вересня 2018 року), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі органи ДФС) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року №21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Отже, станом на дату виникнення спірних правовідносин, законодавством було визначено порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджетів, який передбачає наявність подання відповідного органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з метою внесення його платником до органу Державної казначейської служби України.
При цьому, суд зазначає, що статтею 43 Податкового кодексу України визначені умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, відповідно до якої помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Тобто, платник має право на повернення помилково сплачених грошових коштів у випадку подання ним заяви про таке повернення з урахуванням дотримання строків давності, встановлених пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, які необхідно обчислювати з моменту фактичної сплати платником податків суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань.
Суд зазначає, що Податковим кодексом України імперативно встановлено початок перебігу 1095 днів за днем виникнення такої переплати.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №533-IX, який набрав чинності 18.03.2020, до Податкового кодексу України внесено зміни. Зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1-52-5.
Згідно пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (із змінами, внесеними Законом України від 13.05.2020 № 591-IX, що набрав чинності 29.05.2020) на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупинений перебіг строків давності, передбачених статтею 102 Кодексу.
Проте дія пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України зупинялася на період дії воєнного, надзвичайного стану відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX (далі - Закон №2120-IX), який набрав чинності 17.03.2022.
Законом №2120-IX запроваджувалася альтернативна норма щодо зупинення перебігу строків п. 102.9. ст. 102 Податкового кодексу України, згідно з якою на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У подальшому прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12.05.2022 №2260-IX (далі Закон №2260-IX), що набрав законної сили 27.05.2022 та яким п. 102.9. ст. 102 Податкового кодексу України доповнено словами «крім випадків, передбачених цим Кодексом» та змінено редакцію пп. 69.9. п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, виклавши його наступним чином: для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім виключень, які не стосуються стягнення податкового боргу за рішенням суду.
Відповідно з набранням 27.05.2022 чинності Законом №2260-IX діяло загальне правило п. 102.9. ст. 102 Податкового кодексу України про зупинення перебігу строків відповідно до Податкового кодексу України, з якого могли передбачатися виключення, та пп. 69.9. п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, який фактично повторював загальне правило та визначав відповідні конкретні виключення з нього, які не стосувалися перебігу строку звернення до суду контролюючим органом з позовом про стягнення податкового боргу.
Проте, 01.08.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 №3219-IX (далі Закон №3219-IX), яким п. 102.9. ст. 102 Податкового кодексу України виключено, а редакцію пп. 69.9. п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено таким чином:
Тимчасово до 01.08.2023 для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім виключень, які не стосуються стягнення податкового боргу за рішенням суду.
Отже, з 02.08.2023 остаточно скасовано зупинення строків, яке було запроваджено в зв'язку з дією правового режиму воєнного стану.
При цьому згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно, в період з 18.03.2020 (відповідно до Закону №533-IX від 17.03.2020 та наступними змінами Закону №591-IX) по 16.03.2022 перебіг строку було зупинено у зв'язку з дією карантину, згідно з пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Закон №2120-IX з 17.03.2022 зупинив дію цих положень, які в подальшому 30.06.2023 втратили юридичну силу у зв'язку із закінченням самого карантину.
Отже, з 17.03.2022 до 01.08.2023 зупинення перебігу строку передбачалося у зв'язку з дією правового режиму воєнного стану. З 01.08.2023 набрав чинність Закон №3219-IX, який скасував п. 102.9. ст. 102 Податкового кодексу України, та змінив пп. 69.9. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, фактично визначивши 01.08.2023 останнім днем зупинення строку, в зв'язку з чим з 02.08.2023 перебіг строку відновився.
Судом встановлено, що строк на звернення з питанням повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна розпочався 11 серпня 2018 року, відповідно до посвідчення договору купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% її вартості) згідно квитанції від 11.08.2018 №0001936.
З 18.03.2020 зупинено перебіг строків давності у зв'язку з дією карантину. Період між 11.08.2018 та 18.03.2020 склав 585 днів.
02.08.2023 перебіг строків давності відновився. Перебіг строку відновлюється з моменту зупинення, тобто з 586 дня.
Таким чином, останнім днем звернення із заявою про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, з урахуванням строку позовної давності 1095 днів згідно зі ст. 43 Податкового кодексу України, зупинення перебігу строків давності у зв'язку з карантином та дією правового режиму воєнного стану - є 11 січня 2025 року. Проте, позивач звернулася до відповідача з відповідною заявою тільки 15.05.2025.
За таких обставин, суд зауважує, що заявником (позивачем) не дотримано строки, встановлені пунктом 43.3 статті 43 та пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для звернення із заявою про повернення помилково сплачених коштів.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних пояснень щодо причин пропуску строку вказаного вище строку (1095 днів).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв з дотриманням норм чинного законодавства України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позовна заява у цій справі задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя Н.В. Кучугурна