м. Вінниця
27 лютого 2026 р. Справа № 640/3453/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" до Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" до Головного управління державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області від 27.10.2020 року №0003580706 та № 0003590706.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
21.04.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивач на підтвердження своїх доводів не надає жодних доказів стосовно об'ємів паливних баків транспортних засобів, що використовується для господарської діяльності.
Крім того, вказано, що нормами Податкового кодексу України завжди було передбачено обов'язок платника податків повідомляти про всі об'єкти оподаткування й об'єкти, пов'язані з оподаткуванням.
05.05.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки у Головного управління ДПС у Київській області відсутні підстави вважати, що об'єм паливних баків транспортних засобів, які перебувають на балансі позивача, є менше 12000 л., адже це є припущенням і не перевірялось.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2021 року в задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у Київській області про розгляд справи в судовому засіданні за участі сторін відмовлено.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа №640/3453/21 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюку М.В.
Ухвалою судді Слободонюка Михайла Васильовича від 07.03.2025 року адміністративну справу №640/3453/21 прийнято до провадження. Даною ухвалою також допущено заміну відповідача у справі - Головне управління ДПС у Київській області на його правонаступника, яким є Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ ДПС України.
Розпорядженням В.о. керівника апарату Вінницького окружного адміністративного суду №1 від 01 січня 2026 року, у зв'язку із тим, що суддя Слободонюк Михайло Васильович відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду №034-К від 17.12.2025 виключений зі штату Вінницького окружного адміністративного суду, призначений повторний автоматизований розподіл справи №640/3453/21.
За результатами повторного автоматизованого розподілу, адміністративну справу №640/3453/21 передано на розгляд судді Свентуху В.М.
Ухвалою суду від 05.01.2026 року адміністративну справу №640/3453/21 прийнято до провадження.
08.01.2026 року представником позивача подано додаткові пояснення у яких вказано, що відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували факт існування ліцензованого "місця зберігання пального", фактичні залишки пального та їх обсяги, а також не навів належного розрахунку штрафу за 20-ОПП з урахуванням дат виникнення обов'язку щодо кожного транспортного засобу.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
31.08.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області було видано наказ №1081 про проведення фактичної перевірки господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вул. Кленовий Узвіз, 6.
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки №1331/1036/05/35048817 від 30 вересня 2020 року.
В ході перевірки встановлено факт зберігання пального без наявності ліцензії на право зберігання пального для власних потреб (власного споживання чи промислової переробки), оскільки згідно з податковою накладною від 22.07.2020 року №2835, видатковою накладною від 22.07.2020 року № НБ006434 та товарно-транспортною накладною від 22.07.2020 року № ЗН 06304 ТОВ "Західна Нафтогазова компанія" здійснило постачання дизельного пального у кількості 12000 л на суму 203472 грн. на адресу ТОВ "ТРАНСБУД ТБК" для зберігання, у тому числі в ємкостях, чим порушено вимоги статті 15 Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".
Крім того, під час перевірки встановлено факт неподання повідомлення за формою №20-ОПП про об'єкти оподаткування, місця провадження діяльності або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, оскільки ТОВ "ТРАНСБУД ТБК" надало до перевірки перелік транспортних засобів у кількості 17 одиниць, щодо яких повідомлення за формою №20-ОПП не подано, чим порушено вимоги пункту 63.3 статті 63 Податковий кодекс України.
27.10.2020 року Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0003580706 та № 0003590706.
Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень).
Приписами пункту 86.1 статті ПК України, визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, є Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" №481/95-ВР від 19.12.1995 року (далі - Закон №481/95-ВР, чинний на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень).
У розумінні статті 1 Закону №481/95-ВР, ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
У силу приписів частини 1 статті 15 Закону №481/95-ВР, імпорт і оптова торгівля алкогольними напоями здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії на оптову торгівлю. Експорт алкогольних напоїв здійснюється суб'єктами господарювання всіх форм власності на підставі ліцензії на виробництво або ліцензії на оптову торгівлю Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва (ч. 8 ст. 15 Закону №481/95-ВР).
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років (ч. 10 ст. 15 Закону №481/95-ВР).
Відповідно до положень частини 19 статті 15 Закону №481/95-ВР, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Згідно з частиною 22 статті 15 Закону №481/95-ВР, суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.
Статтею 17 Закону №481/95-ВР, передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
До суб'єктів господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.
У статті першій Закону № 481/95-ВР надано визначення таких термінів: місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Суд звертає увагу, що у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 320/35105/23 Шостий апеляційний адміністративний суд сформував позицію щодо застосування положень Закону України № 481/95-ВР у частині ліцензування діяльності зі зберігання пального.
Так, суд апеляційної інстанції вказав, що Закон № 481/95-ВР, не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям "споруди", "обладнання", "ємності". При цьому, якщо загальні визначення понять "споруда" та "обладнання" є більш чітко окресленими, то поняття "ємність" таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.
Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, суд дійшов висновку, що задля вирішення спірного у цій справі питання, підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.
Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для: а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України); б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України; в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі. Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб'єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.
Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб'єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України, реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов: а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту; б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника; в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб'єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб'єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.
Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв'язку, на думку суду, дають підстави для такого висновку.
Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові №640/26823/21 від 27 жовтня 2025 року.
Таким чином, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності "на балансі" у суб'єкта господарювання невикористаного пального, не є достатньою обставиною для його кваліфікації, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб'єкта господарювання виникає обов'язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20).
Разом з тим, з акту фактичної перевірки №1331/1036/05/35048817 від 30 вересня 2020 року вбачається, що висновок про зберігання пального без ліцензії зроблено виключно на підставі податкової, видаткової та товарно-транспортної накладних, при цьому відповідач лише зазначає, що ТОВ "ТРАНСБУД ТБК" не отримувало відповідної ліцензії.
Однак, акт перевірки не містить конкретного викладення фактичних обставин щодо наявності місця зберігання, його характеристик чи способу використання пального, а пункт 2.2.12 описової частини обмежується посиланням на первинні документи, що свідчить про імовірнісний характер висновків контролюючого органу, які ґрунтуються на припущеннях, а не на належних і беззаперечних доказах.
Отже, суд констатує, що акт перевірки не містить жодної інформації щодо конкретного місця зберігання пального, наявності резервуарів чи інших ємностей, а також даних про проведення вимірювання залишків пального, яке могло б зберігатися поза межами акцизного складу у розумінні Податкового кодексу України. В акті відсутні відомості та належні підтвердження того, що ревізорами фактично здійснювалося вимірювання залишків пального, тоді як позивач зазначає, що такі дії об'єктивно не могли бути проведені, оскільки придбане пальне використовувалося у власній господарській діяльності та не перебувало на зберіганні.
Сторонами не заперечується, що у власній господарській діяльності позивач використовує 17 транспортних засобів, про що він повідомляв під час перевірки.
Водночас, у підтвердження своєї позиції позивач вказує, що пальне безпосередньо зливається у паливні баки цих транспортних засобів.
Суд звертає увагу, що зберігання пального в паливних баках транспортних засобів, за наведеними вище нормами, не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального у розумінні вимог Закону № 481/95-ВР.
Отже, акт перевірки не може бути використаний контролюючим органом для прийняття рішення, яке оформлюється в затвердженій законодавством формі - податкове повідомлення-рішення чи рішення про застосування фінансових санкцій, оскільки відомості в ньому документально не підтверджено відповідними доказами.
Подібних висновків дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові №320/1153/21 від 06 грудня 2023 року.
Як вбачається із матеріалів справи, податковий орган при прийнятті рішення обмежився лише фактом відсутності ліцензії та документами про відпуск пального, залишивши поза увагою доводи позивача про те, що пальне одразу зливалося у паливні баки транспортних засобів, які знаходились у позивача в користуванні.
Контролюючий орган проводив перевірку зберігання пального на підставі податкових, видаткових та товарно-транспортних накладних, проте без фактичного встановлення місця та способу зберігання, без визначення конкретного місця зберігання відповідно до вимог законодавства.
Відтак відповідач, визнаючи лише факт придбання пального, не встановив факту його зберігання у певних ємностях чи резервуарах, не з'ясував технічні характеристики місця зберігання та його відповідність нормам підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, що визначають виключення з поняття "акцизного складу" або "акцизного складу пересувного", а також порядок використання пального.
В свою чергу, позивач на підтвердження своїх доводів вказує, що пальне безпосередньо зливалось у паливні баки 17 транспортних засобів, які використовувались у його господарській діяльності, що не підпадає під обов'язок отримання ліцензії на право зберігання пального за Законом №481/95-ВР.
Доказів протилежного відповідачем не надано, і належними та допустимими доказами ця обставина не спростована.
Таким чином, твердження відповідача про порушення позивачем статті 15 Закону №?481/95-ВР є необґрунтованими, сформованими без урахування всіх обставин справи та не підтвердженими належними доказами.
Враховуючи відсутність доказів фактичного зберігання пального у ємностях чи резервуарах, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення №0003580706, на підставі якого до позивача було застосовано штрафні санкції на суму 500000 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню №0003590706 від 27.10.2020 року, суд зазначає наступне.
Порядок здійснення повідомлення про об'єкти оподаткування визначений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588 (далі - Порядок №1588, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень), яким встановлено, що повідомлення про об'єкти оподаткування реалізується шляхом подання платником податків повідомлення за формою 20-ОПП до податкового органу за місцем знаходження такого об'єкта (додаток 10).
Розділом 8 Порядку №1588 визначено, що платник податків зобов'язаний повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об'єкти оподаткування), є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.
Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
З матеріалів справи вбачається, що платником податків ТОВ "ТРАНСБУД ТБК" не подано повідомлення за формою №20-ОПП із зазначенням даних щодо 17 транспортних засобів.
У свою чергу, позивачем не заперечується належність йому вказаного майна.
Як вбачається з наказу Головного управління ДПС у Київській області від 31.08.2020 №1081 "Про проведення фактичних перевірок" перевірка здійснювалась на підставі пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, ст. 80, ст. 81 Податкового кодексу України.
У той же час, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відтак, питання щодо дотримання платником податків пункту 8 Порядку №1588 не може бути предметом фактичної перевірки, оскільки подання повідомлення за формою 20-ОПП не стосується здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), не пов'язане із отриманням дозвільних документів, тощо.
Отже, у спірних відносинах податковий орган, за наслідками фактичної перевірки, безпідставно застосував до платника податків штрафні (фінансові) санкції.
В свою чергу, 11.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, а також постанов від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Такий карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 тривав в Україні до 30.06.2023.
Відповідно, слід звернути увагу на те, що відповідно до пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за:
- порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії;
- відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу;
- порушення вимог законодавства в частині:
- обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;
- цільового використання пального, спирту етилового платниками податків;
- обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;
- здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;
- здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку;
- порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.
З огляду на вищевикладене, відповідальність за неподання (несвоєчасне подання) повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП протягом періоду здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби, не застосовується.
Аналогічних висновків дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові №640/38230/21 від 21 січня 2026 року.
Отже, податкове повідомлення-рішення №0003590706 від 27.10.2020 року, яким накладено на ТОВ "ТРАНСБУД ТБК" штраф у розмірі 17340,00 грн. також є протиправним і підлягає скасуванню.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, судові витрати понесені позивачем у розмірі 7760,11 грн. підлягають відшкодуванню пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
На підставі викладеного та керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 27.10.2020 року №0003580706 та № 0003590706.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7760,11 грн. (сім тисяч сімсот шістдесят гривень 11 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" (пр-т. Перемоги, 131, м. Київ, 03179, ЄДРПОУ 35040817);
Відповідач: Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ ДПС України (вул. Святослава Хороброго, 5-А, м. Київ, 03151, ЄДРПОУ ВП 44096797).
Суддя Свентух Віталій Михайлович