Справа № 954/154/25
Номер провадження 2/954/412/26
26 лютого 2026 рокус-ще Нововоронцовка
Нововоронцовський районний суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Каневського В. О.,
за участі секретаря судового засідання Ферко Г. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні з залі засідань в с-щі Нововоронцовка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позивач зазначила, що в шлюбі у сторін народилася спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час проживає разом із позивачем та повністю перебуває на її утриманні. У зв'язку з військовою агресію російської федерації проти України яка почалась 24.02.2022 та з метою збереження власного життя та заради безпеки та збереження життя своєї дитини сторони тимчасово виїхали за межі України 31.03.2022 разом з дитиною (на той час малолітньою) до Королівства Іспанія, регіон Мурсія, місто Мурсія. 05.04.2022 сторони разом з їх дитиною отримали тимчасовий захист для переміщених осіб в Королівстві Іспанія, що підтверджує їх право та дійсність тимчасового проживання в Королівстві Іспанія. Вже перебуваючи тимчасово в Королівстві Іспанія з 01.06.2024 сторони проживають окремо і з цього часу їх неповнолітня дитина проживає разом з матір'ю і з цього приводу між сторонами виник спір. Позивачкою створені всі необхідні матеріально-побутові умови для проживання, навчання, відпочинку, дозвілля і повноцінного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Дитина в силу свого характеру та свого віку має більшу психологічну прихильність та тісний психологічний зв'язок з матір'ю, між Позивачкою та дитиною встановилися теплі стосунки основані на довірі, повазі один до одного, взаєморозумінні і любові. Відповідач в силу характеру своєї роботи водієм - далекобійником, об'єктивно не може щоденно піклуватися про дитину та щоденно займатися її розвитком та навчанням, якщо дитина буде проживати з Відповідачем, то систематично буде залишатися одна на 7-10 діб, одна ночувати, самостійно готувати собі їжу, одна пересуватися містом до школи та назад, що небезпечно для дитини в її віці та буде шкодити її інтересам. Враховуючи вищенаведене, позивач просила визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та розподілити судові витрати.
В судове засідання позивач не з'явилась, надала клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи у встановлений законом порядку, клопотань, відзиву не надав, причину неявки суду не повідомив.
Суд, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно частини 1, 4 - 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , видане 15.10.2014, актовий запис №478.
Згідно з копії посвідок на проживання № НОМЕР_2 від 17.04.2024, № НОМЕР_3 від 17.04.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано тимчасовий захист переміщених осіб в Ель-Пальмар, Мурсія, Королівство Іспанія до 04.03.2025.
За історичною колективною довідкою міської ради Мурсії від 12.11.2024, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначене АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 було зараховано до закладу дошкільної та початкової освіти «НУЕСТРА СЕНЬЙОРА ДЕЛЬ КАРМЕН» на 2024/2025 навчальний рік до п'ятого класу, програма «Покращення знань іноземних мов», що підтверджується довідкою про зарахування від 06.11.2024.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
В силу ст. 161 СК України, якщо батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до частини 2 статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини 3 статті 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п.18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У рішенні від 19 вересня 2019 року у справі «Andersena v. Latvia», заява № 79441/17, Європейський суд з прав людини відзначив, що «найкращі інтереси дитини» не можуть розумітися однаково, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або постанову про опіку або батьківських правах. Національні суди, відхиляючи певну інформацію і докази, що стосуються конкретного розгляду, не можуть вважатися такими, що проігнорували найкращі інтереси дитини.
Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов'язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.
Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Об'єднана палата КЦС у постанові від 11.12.2023 по справі №607/20787/19 зауважила, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам'ятати, що основним суб'єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:
- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);
- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов'язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов'язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);
- стан здоров'я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);
- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.
Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).
Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).
Верховний Суд зауважує, що проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).
Проте, з урахуванням введення воєнного стану в Україні, безпековою ситуацією, суди повинні оцінити не лише умови, які існували за місцем постійного проживання дітей в Україні, але і умови їх середовища за місцем тимчасового, але тривалого перебування, яке може сформувати стале середовище у малолітніх дітей з огляду на те, що перспективи повернення їх до постійного місця проживання в Україні на сьогодні неможливо визначити чи прогнозувати.
Верховний Суд завжди виходить з того, що при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує повагу, серед іншого, до сімейного життя. Тому суди, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, мають враховувати легітимну мету захисту прав і свобод саме дитини.
Суди повинні з урахуванням обставин справи та бажання дитини, оцінити її найкращі інтереси, зокрема забезпечення стабільного, надійного середовища перебування, навчання та розвитку дитини.
Міжнародно-правові акти та практика ЄСПЛ визначають, що після року перебування в новому середовищі дитина може прижитись у ньому, може бути сформоване стале, постійне та благополучне середовище її розвитку та виховання.
У постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 552/4608/18, провадження № 61-6271св19, від 07 серпня 2019 року у справі № 635/382/17-ц, провадження № 61-9559св19, від 13 квітня 2020 року у справі № 531/300/18-ц, провадження № 61-20051св19, від 19 червня 2019 року у справі № 396/1020/16-ц, провадження № 61-23241св18, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, провадження № 61-592св19, від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8432/19, провадження № 61-14486св21, від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22 суди, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків наголошували на необхідності оцінки стійких, усталених зв'язків дітей з оточенням, звичним середовищем, що відповідає найкращим інтересам малолітньої дитини, а у справі № 753/572/20 таке середовище оцінювалось за місцем тимчасового, але сталого перебування дитини в Румунії, яка виїхала з матір'ю після вторгнення російської федерації.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем, ОСОБА_1 створені достатні та гідні умови для проживання та виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в місці їх тривалого перебування в Королівстві Іспанія, дитину забезпечено матеріально, здійснюється її соціалізація в середовищі, формування соціальних зав'язків дитини у суспільстві за адресою проживання, створення дитині гідних, а головне безпечних на даний час умов для життя та розвитку з урахуванням всіх її потреб та інтересів.
Тимчасове проживання дитини за кордоном разом з матір'ю з огляду на воєнний стан в Україні не суперечить інтересам дитини, забезпечить її безпеку, моральну стійкість, сприятиме розширенню її світогляду, добре позначиться на духовному, фізичному та інтелектуальному розвитку. Зважаючи на вікові зміни дитини, її розвиток та потреби, кожний із батьків не позбавлений права порушувати в майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Щодо вимоги про стягнення суми судових витрат, суд виходив з того, що ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з квитанції ID: 6472-9667-2524-7411 від 16.12.2024 позивачем при подачі позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок). Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, суд стягує з відповідача суму судових витрат у вказаному розмірі.
При зверненні з позовом у позовній заяві було зазначено про наявність судових витрат у вигляді витрат на переклад документів в сумі 2255,00 грн. При розподілі витрат на переклад документів суд виходить з того, що такі витрати підтверджені належними доказами: договором надання послуг письмового перекладу №72/163 від 04.12.2024, рахунком-фактурою №72/163-П від 04.12.2024, квитанцією про сплату письмового перекладу від 04.12.2024 на суму 2255,00 грн, актом наданих послуг №72/163-П від 06.12.2024. Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути зазначений розмір витрат.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст.ст. 19, 141,150, 160, 161 СК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та судові витрати в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за сплачений судовий збір та 2255,00 грн (дві тисячі двісті п'ятдесят п'ять гривень 00 копійок) за витрати на переклад документів, що разом складає 3466,20 грн (три тисячі чотириста шістдесят шість гривень 20 копійок).
Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до Херсонського апеляційного суду через Нововоронцовський районний суд Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .
СуддяВ.О. Каневський