Справа № 638/16567/20
Провадження № 2/638/499/26
16 лютого 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Рудської В.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів Мар'їної І.О., Романченка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут», третя особа ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», в якому просила зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» визначити фактичний середній об'єм спожитого природного газу на місяць відповідно до показань встановленого індивідуального газового лічильника та здійснити перерахунок його вартості з дня встановлення загальнобудинкового лічильника до дати встановлення індивідуального газового лічильника за місцем її проживання, а саме за період з 01.05.2017 року по 28.12.2019 року.
В обґрунтування заяви зазначає, що у травні 2018 року вона звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз», ТОВ «Харківгаз збут» про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, який у подальшому уточнила. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 18.02.2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16.04.2019 року позов задоволено частково, зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Харківміськгаз» встановити індивідуальний лічильник газу в квартирі АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено, стягнуто на користь держави судовий збір. При цьому, Харківський апеляційний суд у постанові від 16.04.2019 року дійшов висновку про те, що заявлена вимога про зобов'язання визначити об'єм побутового газу за нормами споживання та його перерахунок, є передчасною і визначити вказаний об'єм за відповідний календарний місяць можливо лише після встановлення індивідуального газового лічильника. На виконання вказаного судового рішення позивачу було встановлено газовий лічильник. 17.06.2020 року вона звернулась із заявою до відповідача, в якій просила визначити фактичний об'єм спожитого природного газу та здійснити перерахунок після встановлення індивідуального газового лічильника за місцем її проживання за період з 01.05.2017 року по 31.05.2020 року. Листом відповідача від 08.07.2020 року повідомлено, що заяву залишено без задоволення з посиланням на те, що предметом розгляду вказаної цивільної справи було встановлення індивідуального лічильника газу, а вимоги щодо скасування нарахування висунуті не були. Вказане змусило позивача звернутись з даним позовом до суду. Вважає, що залишаються порушеними її права щодо нарахування оплати за середню кількість фактично використаного нею газу відповідно до показань індивідуального лічильника за об'єктом побутового споживача за календарний місяць в період з дати встановлення загальнобудинкового газового лічильника до дати встановлення індивідуального газового лічильника. Вказує, що газовий лічильник було встановлено 28.12.2019 року, тому на переконання позивача відповідач повинен здійснити перерахунок спожитого газу за період з дня встановлення загальнобудинкового лічильника на будинок, а саме з 01.05.2017 року по 28.12.2019 року, розрахувавши за кожний календарний місяць, виходячи із кількості фактично використаного нею газу за даними встановленого індивідуального лічильника. Також посилається на норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким товариство не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими і незаконними та такими, що не відповідають дійсним фактам справи. Вважає, що позивач зловживає процесуальними правами по справі №638/16567/20, оскільки спір має штучний характер та є завідомо безпідставним, виникає з одних правовідносин з позовом по справі №638/6399/18. Вважає наявними підстави для залишення позовних вимог без розгляду та задоволення. Крім того, зазначає, що відповідач з 01.07.2015 року здійснює господарську діяльність тільки з розподілу природного газу на підставі відповідної ліцензії. Постачання ж природного газу здійснюється відповідно до умов укладеного позивачем (споживачем) з постачальником газу Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам. Тому вважає, що позов пред'явлено до неналежного відповідача. Також зазначив, що відповідно до вимог Кодексу ГРМ та Закону України «Про ринок природного газу» у разі наявності вузла обліку, визначення фактичного об'єму споживання природного газу здійснюється на підставі даних лічильників газу. Так, з травня 2017 року визначення фактичного об'єму споживання позивачем приймались дані загального будинкового вузла обліку, а з 28.12.2019 року фактичний об'єм споживання визначається за показаннями індивідуального вузла обліку газу, який був встановлений у квартирі АДРЕСА_1 - на виконання рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 18.02.2019 року по справі №638/6399/18. На підставі викладеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивачем надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що однією із обставин, якою мотивована постанова Харківського апеляційного суду від 16.04.2019 року є те,, що ця вимога на час заявленого позову по справі №638/6399/18 є передчасною і визначити обсяг спожитого природного газу за нормами споживання та його перерахунок можливо здійснити лише після встановленого індивідуального газового лічильника. Позов же по даній справі обґрунтований тим, що позивачу вже встановлено індивідуальний газовий лічильник та у ньому вона посилається на фактично спожитий нею об'єм природного газу, тобто позов заявлений з інших підстав, ніж по справі №638/6399/18, тож має бути розглянутий по суті, а тому відсутні зловживання процесуальними правами. При цьому зазначає, що на підтвердження обсягу спожитого нею природного газу з дня встановлення індивідуального лічильника є показання цього лічильника, що спростовує доводи відповідача щодо ненадання належних та допустимих доказів обставин, якими вона обґрунтовує позовні вимоги.
Представником відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» подано заперечення на відповідь на відзив, в яких наполягав на відсутності підстав для задоволення позовних вимог на підставі вимог Кодексу ГРМ, Закону України «Про ринок природного газу», Типового Договору розподілу природного газу, Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Правил постачання природного газу, Конститу2ії України, ЦК України, оскільки з травня 2017 року визначення фактичного об'єму споживання позивача приймались дані загальнобудинкового вузла обліку, а з 28.12.2019 року фактичний об'єм споживання визначається за показаннями індивідуального вузла обліку газу. Також наполягає на неналежності відповідача, оскільки після відокремлення 01.07.2015 року ТОВ «Харківгаз збут» є постачальником газу для побутових споживачів та отримав в НКРЕКП відповідну ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. Крім того, наголошував на необхідності залишення позовної заяви без розгляду та задоволення.
В подальшому позивачем подано до суду заяву про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ «Харківгаз збут». Також подано позовні заяви в уточненій редакції, згідно прохальної частини остаточної редакції, уточненої в судовому засіданні, просить суд зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», ТОВ «Харківгаз збут» здійснити перерахунок спожитого нею природного варочного газу за показниками лічильнику відповідачів, тобто загальнобудинкового лічильника та лічильника, встановленого у її квартирі 28.12.2019 року за період з 01.05.2017 року по 28.12.2019 року та повернути 48,97 метрів кубічних варочного природного газу.
Представником відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» подано відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначає АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» є оператором ГРМ, здійснює діяльність з розподілу природного газу в рамках отриманої ліцензії, Кодексу газорозподільних систем, постанови №842 від 26.06.2017 року і постанови №999 від 07.06.2019 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Законів України «Про ринок природного газу», Правил безпеки системи газопостачання, Закону України «Про житлово-комунальні послуги». ТОВ «Харківгаз збут» з 01.07.2015 року у місті Харкові є постачальником газу та отримав в НКРЕКП відповідну ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. Вказує, що позивач ототожнює двох відповідачів та не зрозуміло хто із відповідачів повинен здійснити та які саме дії відповідно до своїх прав та повноважень, відповідно до отриманих ліцензій на вид діяльності, який веде. Зазначає, що позивачем не приведено в позові від 07.12.2021 року в чому саме порушено її право, свободи чи інтереси, яке є реальним, дійсним та існувало безпосередньо на момент звернення до суду. Також вказує про відсутність посилання на нормативно-правові акти України, які передбачають здійснення перерахунку спожитого позивачем природного газу за показниками лічильнику відповідачів, тобто загальнобудинкового лічильника та лічильника, встановленого в квартирі позивача 28.12.2019 року.
Також зазначив, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем відповідно до визначення, вказаного у розділі І глави 1 пункту 4 Кодексу ГРМ. Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу відповідно до п.2 розділу VI глави 1, п.3 розділу VI глави 3 Кодексу ГРМ договору розподілу природного газу, що є публічним, та укладається за типовою формою з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу та надрукований в ній Типовий договір розподілу природного газу. Для здійснення санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання йому природного газу його постачальником споживач відповідно до п.1 розділу VI глави 3 Кодексу газорозподільних систем зобов'язаний укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ. За однією поштовою адресою згідно з п.1 розділу VI глави 3 Кодексу газорозподільних систем укладається один договір розподілу природного газу з побутовим споживачем. При цьому здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається. Наголошує на тому, що здійснює з 01.07.2015 року господарську діяльність тільки з розподілу природного газу на підставі відповідної ліцензії та на взаємовідносини між позивачем та АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» розповсюджується дія Кодексу ГРМ та Типовий договір розподілу природного газу та діюче законодавство України. З травня 2017 року визначення фактичного об'єму споживання природного газу позивачем приймалися дані загальнобудинкового вузла обліку, а з 28.12.2019 року фактичний об'єм споживання визначається за показаннями індивідуального вузла обліку газу, який був встановлений у квартирі АДРЕСА_1 . Кодексом газорозподільних систем та Законом України «Про ринок природного газу» передбачено, що у разі наявності вузла обліку газу, визначення фактичного об'єму споживання природного газу здійснюється на підставі даних лічильника газу. Побутові споживачі з лічильниками зобов'язані відповідно до вимог Кодексу ГРМ та Типового Договору розподілу природного газу щомісяця до 5 числа передавати покази лічильника газу АТ «Харківміськгаз». Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представником відповідача ТОВ «Харківгаз Збут» подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на виконання вимог Закону з 01.07.2015 року відбулося юридичне відокремлення суб'єктів господарювання ринку природного газу, що входять до складу вертикально інтегрованої господарської організації, що полягає у створенні окремих юридичних осіб-суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом окремо від діяльності, пов'язаної з розподілу природного газу. З 01.07.2015 року ТОВ «Харківгаз Збут» здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та фактично став єдиним постачальником природного газу в Харківській області. Позивач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надають ТОВ «Харківгаз Збут». За даними Оператора ГРМ - АТ «Харківміськгаз» за адресою розташування домоволодіння позивача АДРЕСА_2 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я позивача. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам було офіційно опубліковано ТОВ «Харківгаз Збут» в газеті «Слобідський край» №156 від 31.12.2015 року та розміщений на офіційному сайті Товариства. Позивач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «Харківгаз Збут» за адресою АДРЕСА_2 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я позивача, оскільки факт фактичного споживання природного газу та оплата споживачем ТОВ «Харківгаз Збут» як постачальнику газу свідчать про приєднання (акцептування) позивачем умов типового договору постачання природного газу з ТОВ «Харківгаз Збут», що підтверджується фінансовим станом по особовому рахунку. Позивач приєднався до умов Типового договору шляхом сплати рахунку (квитанції) за поставлений природний газ та фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору ТОВ «Харківгаз Збут», тому між сторонами склались фактичні договірні відносини щодо послуг з приводу постачання природного газу.
Щодо обов'язку ТОВ «Харківгаз Збут» здійснити перерахунок обсягу спожитого позивачем природного газу зазначив, що положеннями пункту 5 глави 4 Розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем ви значено, що після визначення за підсумками розрахункового періоду (газового місяця) об'єму розподіленого та спожитого природного газу по об'єкту побутового споживання Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку здійснює переведення величини об'єму природного газу в обсяг розподіленої (спожитої) енергії за трьома одиницями виміру: кВт год, Гкал, МДж. Дані про об'єм (м.куб) та обсян (кВт год, Гкал, МДж) розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за розрахунковий період (газовий місяць) зазначаються Оператором ГРМ в особистому кабінеті споживача на сайті Оператора ГРМ (за наявності) т а/або в рахунку про сплату послуги за договором розподілу природного газу. Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу ГТС передає інформацію про об'єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об'єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов'язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником. Розбіжності у частині визначення об'єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об'єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ. З метою оперативного контролю за прогресом споживання природного газу всіма категоріями споживачів, Державою була розроблена та впроваджена у роботу електронна платформа, принципи її функціонування передбачені Правилами постачання природного газу. Інформація про фактично спожиті обсяги у звітному місяці певним споживачем вноситься до платформи Оператором ГРМ, зокрема АТ «Харківміськгаз», у визначені терміни. Постачальники використовують інформацію з Платформи для складання з ними Актів приймання-передачі природного газу у звітному періоді споживачам, зокрема, для проведення нарахування за фактичні обсяги спожитого природного газу. Наголошував на тому, що у постачальників природного газу відсутня можливість щодо внесення до інформаційної платформи даних відносно фактичних спожитих обсягів природного газу, а також здійснення їх перерахунків)коригувань.
В силу виконання вимог пункту 5 глави 4 Розділу ІХ Кодексу ГРМ та п.13 розділу ІІІ Правил постачання природного газу АТ «Харківміськгаз» здійснює розподіл природного газу та визначає об'єм (обсяг) спожитого газу споживачами м.Харкова, ТОВ «Харківгаз Збут» веде облік об'єму (обсягу) спожитого обсягу природного газу та формує вартісні показники відповідно до персоніфікованих даних про фактичний об'єм (обсяг) спожитого природного газу, наданих Оператором ГРМ, тобто АТ «Харківміськгаз» та які відображають в квитанціях про сплату по кожному абоненту окремо. До компетенції ТОВ «Харківгаз Збут» не належать прилади обліку, питання зміни режиму користування газом чи донарахування (перерахунки/коригування) обсягів природного газу та інших питань, пов'язаних з розподілом природного газу Оператором ГРМ позивачу, виходячи з їх договірних відносин, оскільки такі мають вирішуватись позивачем з Оператором ГРМ. ТОВ «Харківгаз Збут» не отримує дані щодо обсягів споживання природного газу побутовими споживачами безпосередньо від побутових споживачів, а отримує їх лише опосередковано, через Оператора ГРМ, тобто АТ «Харківміськгаз» та на підставі цих даних визначає ціну спожитого газу. Визначені Оператором ГРМ об'єми (обсяги) газу є обов'язковими для використання ТОВ «Харківгаз Збут» у відносинах зі споживачем. При цьому ТОВ «Харківгаз Збут» не вправі самостійно нараховувати та коригувати кількісні показання обсягу розподіленого/
спожитого природного газу, оскільки таке має вирішуватися між Оператором ГРМ та споживачем. Тому вимоги до ТОВ «Харківгаз Збут» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки саме АТ «Харківміськгаз» як оператор ГРМ визначає фактичний об'єм (обсяг) спожитого позивачем природного газу і доводить ці показники до постачальника ТОВ «Харківгаз Збут», який у свою чергу лише обраховує вартість зазначених оператором ГРМ спожитих позивачем об'ємів газу згідно встановлених тарифів для населення. Вважає, що вимоги до ТОВ «Харківгаз Збут» є безпідставними та необґрунтованими як до неналежного відповідача, том у просив відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Позивачем до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву, подану ТОВ «Харківгаз Збут», в якому наполягала на законності та обґрунтованості заявленого позову та належності відповідачів у справі. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представником відповідача ТОВ «Харківгаз Збут» подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову в частині вимог до ТОВ «Харківгаз Збут». Вказує, що виставляння рахунків здійснюється з метою доведення до відома позивачу вартості спожитого природного газу. Згідно абзацу третього-четвертого п.5.6 Типового договору на розподіл природного газу оператор ГРМ зобов'язується в установленому порядку передавати інформацію про загальний об'єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для можливості її використання суб'єктами ринку природного газу, у тому числі постачальником споживача. Споживач (крім побутового) зобов'язується довести інформацію про загальний об'єм та обсяг розподіленого та спожитого природного газу за відповідний період своєму постачальнику. Визначені за умовами цього Договору об'єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов'язковими для їх використання у взаємовідносинах між споживачем та його постачальником. Додатково повідомив, що з 01.05.2022 року постачальником позивача є ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», а том у обраний позивачем спосіб захисту відносно ТОВ «Харківгаз Збут» у разі задоволення вимог судом фактично призведе до подвійного захисту (відшкодування).
Позивачем неодноразово подавались до суду письмові пояснення, в яких наполягала на заявлених позовних вимогах.
Представником відповідача АТ «Харківміськгаз» подано до суду додаткові пояснення, в яких наполягав на необґрунтованості та безпідставності позовних вимог.
Представником відповідача ТОВ «Харківгаз Збут» подано до суду пояснення, в яких наполягав на необґрунтованості та безпідставності заявлених до товариства позовних вимог як до неналежного відповідача.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Аркатової К.В. від 15.02.2021 року, після усунення позивачем допущених недоліків заяви, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12.10.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 07.12.2021 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ТОВ «Харківгаз Збут».
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 року дана справа розподілена в провадження судді Цвірюка Д.В..
Ухвалою суду від 05.09.2025 року до участі у справі в якості третьої особи залучено НАК «Нафтогаз Україна».
Ухвалою суду від 27.10.2025 року виключено з кола осіб у справі НАК «Нафтогаз Україна» та залучено до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Представники відповідачів АТ «Харківміськгаз» та ТОВ «Харківгаз Збут» в судовому засіданні проти задоволення вимог позивача заперечували з підстав, зазначених у заявах по суті справи.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про розгляд повідомлявся.
У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність нез'явившихся осіб за наявними матеріалами справи.
Суд, заслухавши вступне слово позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов наступного висновку.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 18.02.2019 року позов ОСОБА_1 частково задоволено, зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Харківміськгаз» встановити індивідуальний лічильник газу в квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Харківського апеляційного суду від 16.04.2019 року вказане рішення залишено без змін.
Зазначеними рішенням встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 лютого 2009 року № НОМЕР_2 .
01 травня 2017 року в будинку АДРЕСА_3 встановлено загальнобудинковий лічильник природного газу. Нарахування за спожитий природний газ з 01 травня 2017 року проводяться з урахуванням його показників.
ОСОБА_1 та інші мешканці будинку АДРЕСА_3 звертались до народного депутата ОСОБА_2 , депутата Харківської міської ради Лаговського Г.В., виконавчого комітету Департаменту комунального господарства Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» з питань неправомірних дій Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» та встановлення в їхньому будинку загальнобудинкового вузла обліку газу, забезпечення споживачів індивідуальними лічильниками газу.
31 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до голови правління Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» Джиоєва Р.Л. із заявою про встановлення їй індивідуального лічильника газу у приватизовану квартиру безкоштовно.
05 вересня 2018 року мешканцями будинку АДРЕСА_3 складено акт щодо того, що у травні 2017 року встановлено загальнобудинковий лічильник газу без їхнього прохання та попередження, що не відповідає інтересам мешканців, оскільки в будинку проживає значно більше осіб, ніж зареєстровано.
Вказані обставини встановленні вказаним рішенням суду, а тому з огляду на норми ч.5 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Також судом встановлено та не заперечується сторонами, що 28.12.2019 року на виконання рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 18.02.2019 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16.04.2019 року встановлено індивідуальний лічильник газу в квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ..
В подальшому позивач зверталась до відповідачів щодо визначення фактичного об'єму спожитого природного газу за нормами споживання, встановленими постановою КМУ за період з 01.05.2017 року по 28.12.2019 року та його перерахунок.
Листом від 08.07.2020 року АТ «Харківміськгаз» відмовило позивачу у здійсненні перерахунку вартості спожитого природного газу.
Крім того, судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що в період з 01.05.2017 року та до встановлення індивідуального лічильника газу у квартирі позивача, нарахування вартості спожитого ОСОБА_1 природного газу здійснювалось з урахуванням даних загальнобудинкового лічильника газу.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час звернення до суду), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до статті 1 цього Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно зі статтею 2 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
Як наведено у статті 3 зазначеного Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи. Зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно з частиною першою статті 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Як зазначено у частині першій статті 30 зазначеного Закону державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
Порядок забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) здійснюється на підставі Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494 (зокрема, пункту 5 глави 3 розділу VI цього Кодексу).
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Встановлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач АТ «Харківміськгаз» - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. ТОВ «Харківгаз Збут», ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є постачальниками газу, зокрема, для побутових споживачів, які проживають на території міста Харків.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2498, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Вказаний договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач приєдналась до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ.
Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору Оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому відповідно до п. 33 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG (зріджений природний газ).
Ця система правовідносин може бути представлена як сукупність договорів різного виду, які укладаються суб'єктами ринку природного газу. Права та обов'язки суб'єктів ринку природного газу як сторін відповідних договорів визначаються безпосередньо зазначеним Законом.
Серед принципів функціонування ринку природного газу пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про ринок природного газу» першочергово визначає забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу.
Серед прав споживача передбачено право на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів, а також безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу (пункти 4, 5 частини першої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу»). Аналогічні права визначені у типовому договорі постачання природного газу споживачам, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року.
З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).
За приписами частини четвертої статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням.
Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Згідно з положеннями ст.6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із ЗУ від 21.12.2017 року №2260-VIII ).
Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.
Приписами абзаців третього-п'ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46 передбачено, що:
- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;
- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;
- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов'язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі не врегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу X Кодексу газорозподільних систем побутові споживачі у разі відсутності лічильника газу споживають природний газ за нормами споживання, встановленими законодавством, до термінів, передбачених Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», та з урахуванням вимог цього Кодексу.
Визначення фактичного об'єму споживання (розподілу/постачання) природного газу за об'єктом побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника газу з урахуванням вимог Кодексу та договору (глава 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем).
Відповідно до гл. 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок оператора газорозподільної системи. У разі наявності вузла обліку природного газу, встановленого для ведення такого обліку в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків або гуртожитків, визначення об'єму спожитого природного газу мешканцями зазначених об'єктів здійснюється відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року №620.
Отже, до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.
Для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку.
Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності.
Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід'ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об'єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об'єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності.
Разом з тим відповідно до приписів частини сьомої статті 319 та частини другої статті 321 ЦК України обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом.
Тобто з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України.
Відтак, суд вважає, що втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, можна лише за згодою власників такого майна, яка мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об'єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.
Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати діяв з порушенням вимог законодавства.
Крім того, газопостачання є видом комунальної послуги за змістом ч. 1 ст. 1 та п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а засіб обліку визначає кількісні та або якісні показники такої послуги, і саме для споживача встановлено обов'язок забезпечувати доступ до свого приміщення для огляду засобу обліку положеннями.
Встановлення замість індивідуальних (квартирних) лічильників за змістом п. 5 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку передбачає інший порядок визначення обсягів споживання розподілу плати згідно з показами загальнобудинкового лічильника пропорційно між споживачами в залежності від кількості зареєстрованих в квартирі осіб, що за відсутності згоди кожного із споживачів на такий розрахунок не тільки порушує приписи ч.3 ст.18 Закону України «Про ринок природного газу», але й є несумісним із встановленим п. 5 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» принципом відповідності оплати житлово-комунальної послуги її кількості.
Таким чином, встановлення загальнобудинкового вузлу обліку газу в процесі споживання газу не відображає фактичного споживання газу кожним споживачем багатоквартирного будинку окремо, що породжує нарахування сум за споживання об'єму газу, який насправді не використовувався споживачем. У випадку не встановлення у побутового споживача індивідуального лічильника відбувається математичний розрахунок спожитого газу між споживачами, у яких є квартирні лічильники газу та у яких немає таких лічильників, а отже неможливо встановити та перевірити правильність такого розрахунку.
Відповідно до п.п. 3, 4, 7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови отримання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2021 року (справа №212/5836/17, провадження №14-11цс21) в аналогічній справі дійшла наступних висновків.
У питанні правомірності встановлення загальнобудинкового лічильника газу можна виокремити такі режими регулювання:
- до 20 січня 2018 року - за письмовою згодою споживачів відповідно до Тимчасового положення (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 620) та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а також за умови укладення договору щодо зняття показань з будинкового вузла обліку та квартирних лічильників газу з власником (власниками) будинку (будинків) (квартир), експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо;
- з 20 січня 2018 року - загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку відповідно до чинної редакції Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2023 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу будуть правомірними за одночасного дотримання таких умов: у споживачів не встановлені індивідуальні лічильники обліку газу; загальнобудинковий лічильник газу встановлений з дотриманням положень законодавства, зокрема за наявності згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку.
За відсутності хоча б однієї з указаних умов дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2023 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу суперечитимуть як Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і приписам законодавства про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності.
Матеріали справи не містять, та стороною відповідача не надано до суду доказів отримання згоди власників багатоквартирного будинку як споживачів послуг, зокрема і позивача, на встановлення загальнобудинкового лічильника обліку природного газу, а також підтверджень врегулювання договірних відносин щодо зняття показань будинкового вузла обліку.
За вказаних обставин суд встановлює порушення прав позивача, як споживача з боку відповідача в частині встановлення загальнобудинкового вузлу обліку газу, оскільки його односторонні дії зі встановлення загальнобудинкового вузлу обліку газу без погодження зі споживачами призводять до невідповідності умов договору на постачання природного газу між споживачем та постачальником, в той час коли кошти мають сплачуватися споживачем тільки за той газ, який дійсно був спожитий.
При цьому, законодавство передбачає два механізми визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників: за показаннями загальнобудинкового лічильника та за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Якщо з будь-яких причин установити загальнобудинковий лічильник природного газу у певний проміжок часу з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема, внаслідок відсутності згоди співвласників будинку) не виявляється можливим, то визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу».
В статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З наведеного слідує, що суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Звертаючись до суду, позивач просила зобов'язати відповідачів здійснити перерахунок спожитого газу з 01.05.2017 року по 28.12.2019 року.
Відповідно до норм споживання природного газу, які встановлені Постановою Кабінету Міністрів України № 619 від 08 червня 1996 року «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у лазі відсутності газових лічильників», норма споживання природного газу побутовими споживачами які мають лише газову плиту за наявності централізованого гарячого водопостачання та не мають лічильника газу становить 3 м.куб. на одну зареєстровану особу.
Розглядом справи встановлено, що позивач починаючи з 01.05.2017 року до встановлення їй індивідуального лічильника (28.12.2019 року) сплачує не по встановленим нормам 3 м.куб., а по показам загальнобудинкового лічильника газу, який не відображає фактичну кількість природного газу, який споживається кожним конкретно споживачем.
При цьому судом встановлено, що з 01.07.2015 року ТОВ «Харківгаз Збут» здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та фактично став єдиним постачальником природного газу в Харківській області.
Положеннями пункту 5 глави 4 Розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем ви значено, що після визначення за підсумками розрахункового періоду (газового місяця) об'єму розподіленого та спожитого природного газу по об'єкту побутового споживання Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку здійснює переведення величини об'єму природного газу в обсяг розподіленої (спожитої) енергії за трьома одиницями виміру: кВт год, Гкал, МДж. Дані про об'єм (м.куб) та обсян (кВт год, Гкал, МДж) розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за розрахунковий період (газовий місяць) зазначаються Оператором ГРМ в особистому кабінеті споживача на сайті Оператора ГРМ (за наявності) т а/або в рахунку про сплату послуги за договором розподілу природного газу. Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу ГТС передає інформацію про об'єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об'єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов'язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником. Розбіжності у частині визначення об'єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об'єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та зобов'язання АТ «Харківміськгаз» здійснити перерахунок об'єму спожитого позивачем газу за період з 01.05.2017 року по 27.12.2019 року включно відповідно до норм споживання природного газу побутовими споживачами природного газу, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №619 в розмірі 3м.куб на одну особу. На переконання суду саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушених прав позивача.
Разом з тим, вимоги позивача до ТОВ «Харківгаз Збут» як до постачальника природного газу заявлені позивачем до неналежного відповідача, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У відповідності до ст. ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
За статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог, заявлених до АТ «Харківміськгаз». Щодо вимог позивача до ТОВ «Харківгаз Збут», то такі не підлягають до задоволення за неналежністю відповідача.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Оскільки при зверненні до суду позивач в силу закону була звільнена від сплати судового збору, з відповідача АТ «Харківміськгаз» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» провести перерахунок об'єму спожитого газу за період з 01.05.2017 року по 27.12.2019 року по особовому рахунку НОМЕР_1 , відкритого на ім'я ОСОБА_1 , відповідно до норм споживання природного газу побутовими споживачами природного газу, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №619 в розмірі 3м.куб на одну особу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» на користь держави судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 26.02.2026 року.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ;
відповідачі: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», ЄДРПОУ 03359552, м.Харків, вул.Москалівська буд.57/59; Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут», ЄДРПОУ 39590621, м.Харків, вул.Петра Болбочана буд.54
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз України», ЄДРПОУ 40121452, м.Київ, вул.Шолуденка буд.1.
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк