27 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 288/1993/24
провадження № 61-2196ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року в справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітейта сім'ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини,
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 .
Одночасно з подання позовної заяви ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом визначення часу спілкуваннямалолітнього сина- ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 з 20 год 00 хв неділі по п'ятницю до 14 год 00 хв (кінець навчального дня), а також шляхом зобов'язання батька ОСОБА_4 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері, а саме: АДРЕСА_1 .
Заявабула обґрунтована тим, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина, який проживав з матір'ю, проте з липня 2024 року батько забрав сина та не повертає його матері, не дає можливості з ним бачитися та спілкуватися. На думку заявника, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливимвиконання рішення суду.
Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, заяву задоволено.
Забезпечено позов шляхом: визначення часу спілкування малолітнього сина - ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 з 20 год 00 хв неділі по п'ятницю до 14 год 00 хв (кінець навчального дня); зобов'язання батька ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері - АДРЕСА_2 , з моменту постановлення цієї ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що збереження відносин та емоційного контактумалолітньої дитиниз її матір'ю повинно переважати над бажаннямінших осіб обмежитидитину від спілкування зматір'ю, а спілкування матері з дитиноюбуде сприяти відновленню довірливих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатиме інтересамяк матері, так і дитинита зможе усунути загрозуневиконання чи утруднення виконанняможливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.
Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року.
ПостановуЖитомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб в повному обсязі, що не є співмірним із заявленими вимогами.
Суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового апеляційного розгляду суду необхідно належно встановити обставини справи, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, зокрема: чи дійсно відповідач чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, чи існують обставини, за наявності яких, такі перешкоди є виправданими, зокрема спілкування має негативний вплив на нормальний розвиток дитини; можливість визначення графіка побачень матері з дитиною із врахуванням всіх обставин справи, зокрема: місця проживання та навчання дитини, який відповідатиме найкращим інтересам дитини та водночас сприятиме відновленню стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю до ухвалення рішення у справі, та відповідно до встановлених обставин ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 23 лютого 2026 року) ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Заяву представника ОСОБА_2 -адвоката Мельничук І. В. про забезпечення позову задоволено частково.
Забезпечено позов шляхом: визначення часу спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 з 14 год 00 хв кожної першої п'ятниці до 18 год 00 хв кожної першої неділі та з 14 год 00 хв кожної третьої п'ятниці до 18 год 00 хв кожної третьої неділі; зобов'язано батька ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері.
У іншій частині заяви відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, апеляційний суд виходив з того, що спосіб забезпечення позову, який просила застосувати позивач та який був встановлений судом першої інстанції в частині визначення часу спілкування малолітньої дитини з матір'ю, є по суті тимчасовою зміною місця перебування дитини, а саме:перебування дитини разом з матір'юпротягом майже шести днів.
21 лютого 2026 рокупредставник заявника ОСОБА_1 - адвокат Бойчук В. П. через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постановуЖитомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що судом апеляційної інстанції не було виконано обов'язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 12 листопада 2025 року щодо необхідності належно встановити обставини справи, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, не досліджено та не надано належної правової оцінки наданим з апеляційною скаргою доказам, а також необґрунтовано відхилено клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи та дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, представник заявника вказує, що судом апеляційної інстанції було проігноровано та не надано оцінки доказам на підтвердження того, що з боку матері відносно малолітнього сина неодноразово вчинялось психологічне насильство та відповідно не застосовано до правовідносин, що склалися, норми частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не враховано висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.
Частиноюпершою статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, які можуть бути застосовані судом.
Пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з пунктами 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Крім того, статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) зазначив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю (аналогічний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року в справі № 344/16653/16-ц).
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Указана норма кореспондується із положеннями статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За приписами частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Також відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що доцільним буде забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування дитини з матір'ю з 14 год 00 хвкожної першої п'ятниці до 18 год 00 хв кожної першої неділі та з 14год 00 хв кожної третьої п'ятниці до18 год 00 хв кожноїтретьої неділі, оскільки це дасть змогу запобігтивтраті емоційного контактуматері з малолітньою дитиною, погіршенню між ними психоемоційного характеру відносин на час можливого тривалого розгляду справи в суді
Судом було враховано вік та стан здоров'я дитини, а також відсутність у справі відомостей негативного характеру по особу позивача та її ставлення до дитини.
Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, ураховуючи те, що спір виник із сімейних правовідносин.
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, обґрунтовано виходив з того, що застосований захід забезпечення позову забезпечить справедливурівновагу між інтересами батьків, рівність прав батьків щодо дитини та не буде мати нав'язливого й обтяжливого характеру для дитини.
Доводи, якими представник заявника мотивує касаційну скаргу, не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на незгоді з висновками суду щодо встановлених обставин справи та відносяться до переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 394, 406 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року в справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітейта сім'ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко