25 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 296/7283/23
провадження № 61-9941св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в складі колегії суддів Павицької Т. М., Борисюка Р. М., Коломієць О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради, про знесення самочинно збудованої прибудови.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення 36 сесії Житомирської міської ради № 1066 від 26 червня 2018 року позивач отримав в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:05:003:0040, площею 0,0262 га, строком на 10 років для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважав, що 03 січня 2019 року відповідач без узгодження з позивачем на вказаній земельній ділянці самочинно поставив паркан біля свого будинку і також самочинно вилучив частину земельної ділянки площею 150,4 кв. м, на якій розпочав виконання робіт із будівництва прибудови до свого житлового будинку.
Посилаючись на те, що відповідач здійснює будівництво на частині спірної земельної ділянки без дозвільних документів про початок виконання будівельних робіт, позивач просив суд зобов'язати відповідача знести самочинно збудовані будівлі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 10 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право оренди спірної земельної ділянки у позивача виникло у 2018 році і він не довів належними та допустимими доказами, що будівництво, яке позивач вважав самочинним, відбулося після передання цієї земельної ділянки йому в користування. Натомість матеріали справи містять відомості про те, що спірне будівництво здійснено відповідачем у 2014 році. Тому, здійснюючи будівництво у 2014 році, відповідач не міг порушити права позивача, який не був на той момент власником чи користувачем земельної ділянки, кадастровий номер 1810136600:05:003:0040.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 28 травня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій заявив клопотання про поновлення строку на його апеляційне оскарження.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції отримано ОСОБА_1 через канцелярію суду 28 квітня 2025 року, що, на його думку, є підставою для поновлення строку апеляційного оскарження.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 05 червня 2025 року визнав неповажними підстави для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року залишив без руху та надав строк для усунення її недоліків.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 особисто отримав копію оскаржуваного рішення місцевого суду 29 березня 2025 року (а. с. 170). Після звернення у квітні 2025 року до місцевого суду із заявою про видачу копії рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року, при цьому отримавши копію вказаного судового рішення раніше, ОСОБА_1 28 квітня 2025 року повторно отримав копію оскаржуваного судового рішення з метою поновлення строку на апеляційне оскарження та подальшого його оскарження в апеляційному порядку, що не свідчить про добросовісну процесуальну поведінку заявника. В апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не наведено належного обґрунтування, що саме перешкоджало позивачу подати належно оформлену апеляційну скаргу у визначений законом строк. Доказів підтвердження наявності конкретних обставин, які б унеможливили вчинення відповідної процесуальної дії у встановлений законом строк, позивачем не надано.
Копія ухвали Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху направлена позивачу 06 червня 2025 року на поштову адресу вказану в апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_2 . Крім того, копія цієї ухвали була доставлена 06 червня 2025 року до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3
17 червня 2025 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій заявник зазначав, що копія оскаржуваного рішення на його поштову адресу не надходила, ні ним, ні членами його сім'ї не отримувалася.
Позивач стверджував, що копію оскаржуваного рішення отримав лише 28 квітня 2025 року в канцелярії суду першої інстанції. Зазначав, що апеляційна скарга була подана ним на тридцятий день після отримання рішення суду, а тому вважав, що наявні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року у цій справі.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач, отримавши копію оскаржуваного рішення місцевого суду 29 березня 2025 року, мав цікавитися провадженням у цій справі, а також добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та дотримуватися строку апеляційного оскарження. Позивачем пропущено встановлений ЦПК України строк для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та не наведено поважних та об'єктивних причин, які перешкоджали йому оскаржити судове рішення в апеляційному порядку в межах цього строку. Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті провадження, враховуючи, що зловживання процесуальними правами не допускається, учасники судового процесу (їхні представники) повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема і щодо дотримання процесуальних строків, в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а причини, що об'єктивно перешкоджали позивачу вчасно подати апеляційну скаргу у цій справі ним не наведені, виникнення обставин непереборної сили апеляційним судом не встановлено, докази поважності причин пропуску строку не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
28 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у цій справі, в якій, з урахуванням уточнень, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Заявник указує на те, що рішення суду першої інстанції отримано ним через канцелярію суду 28 квітня 2025 року, що, на його думку, не враховано апеляційним судом і є підставою для поновлення йому строку апеляційного оскарження у цій справі. Тому заявник указує, що суд апеляційної інстанції протиправно відмовив у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.
Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення відповідає з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Пунктами 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства, серед інших, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи й у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (пункти 1, 2 частини другої статті 354 ЦПК України).
Визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є вручення повного судового рішення.
Згідно із частиною третьою статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Форма і зміст апеляційної скарги визначені у статті 356 ЦПК України. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною четвертою статті 357 ЦПК України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. Якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частини перша, четверта статті 359 ЦПК України).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (постанова Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 128/31/23, провадження № 61-6324св23).
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи (постанова Верховного Суду від 07 липня 2024 року у справі № 203/4638/19, провадження № 61-15227св23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відповідно до пункту 8 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі має бути зазначена, зокрема, дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, а згідно з пунктом 4 частини четвертої цієї ж статті до апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції. За процедурою, визначеною процесуальним законом, суд апеляційної інстанції при відкритті апеляційного провадження і за наявності клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення вирішує питання про поновлення процесуального строку та перевіряє наявність обставин, на які посилається заявник у клопотанні про поновлення строку. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наданих доказів.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи його поновлення не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Процесуальне законодавство дає можливість апеляційному суду діяти на власний розсуд при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, однак, виконуючі такі дискреційні повноваження, суд зобов'язаний обґрунтувати підстави прийняття відповідного рішення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Подібні висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23 (провадження № 14-139цс24).
У справі, яка переглядається, рішення суду першої інстанції ухвалено 10 лютого 2025 року.
За інформацією із супровідного листа Корольовського районного суду м. Житомира від 24 березня 2025 року копія оскаржуваного рішення направлена ОСОБА_1 24 березня 2025 року на вказану ним у позовній заяві поштову адресу.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 особисто отримав копію оскаржуваного рішення 29 березня 2025 року (а. с. 170).
Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі строк на апеляційне оскарження рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року для ОСОБА_1 необхідно обраховувати з 30 березня 2025 року і такий строк закінчився 28 квітня 2025 року.
При цьому 21 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про видачу копії оскаржуваного рішення, яка отримана ним 28 квітня 2025 року.
Апеляційний суд звернув увагу, що 28 квітня 2025 року ОСОБА_1 повторно отримав копію рішення місцевого суду, оскільки вперше копія рішення суду першої інстанції отримана ним особисто 29 березня 2025 року (а. с. 170).
Апеляційну скаргу у цій справі ОСОБА_1 направив засобами поштового зв'язку 28 травня 2025 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції. До апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції отримано ОСОБА_1 через канцелярію суду 28 квітня 2025 року, що, на його думку, є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 05 червня 2025 року визнав неповажними підстави для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року залишив без руху для усунення її недоліків.
Апеляційний суд вказав, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 особисто отримав копію оскаржуваного рішення місцевого суду 29 березня 2025 року. 28 квітня 2025 року ОСОБА_1 отримав копію рішення суду першої інстанції повторно з метою поновлення строку на апеляційне оскарження та подальшого його оскарження в апеляційному порядку, що не свідчить про добросовісну процесуальну поведінку заявника. В апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не наведено обґрунтування, яке свідчило б про існування непереборних перешкод для заявника та його неможливість звернутися до суду апеляційної інстанції належно оформленою апеляційною скаргою у визначений законом строк. Доказів підтвердження конкретних обставин, які б унеможливили вчинення відповідної процесуальної дії у встановлений законом строк, позивач не надав.
Копія ухвали Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху направлена позивачу 06 червня 2025 року на поштову адресу вказану ним в апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_2 . Крім того, копія цієї ухвали була доставлена 06 червня 2025 року до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3
17 червня 2025 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій він зазначав, що копія оскаржуваного рішення на його поштову адресу не надходила, ні ним, ні членами його сім'ї не отримувалася. Позивач стверджував, що копію оскаржуваного рішення отримав лише 28 квітня 2025 року в суді першої інстанції. Зазначав, що апеляційна скарга подана ним на тридцятий день після отримання рішення суду, а тому вважає, що наявні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 лютого 2025 року у цій справі.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач, отримавши копію оскаржуваного рішення місцевого суду 29 березня 2025 року, мав цікавитися провадженням у цій справі, а також добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та дотримуватися строку на апеляційного оскарження.
Апеляційний суд вказав, що заявник пропустив визначений ЦПК України строк для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та не навів поважних і об'єктивних причин, які б перешкоджали оскаржити судове рішення в апеляційному порядку в межах цього строку. Обставини, які об'єктивно перешкоджали заявнику вчасно подати апеляційну скаргу у цій справі, ним не наведені, виникнення обставин непереборної сили апеляційним судом не встановлено, докази поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення апеляційному суду не надано.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд оцінив доводи заявника, викладені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, та навів мотиви відхилення відповідних аргументів заявника щодо поважності причин його пропуску.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без руху, надав заявнику можливість зазначити інші об'єктивні підстави неможливості оскарження рішення суду першої інстанції у передбачений законом строк, а також надати суду належні та допустимі докази з метою доведення таких обставин, чого заявник не зробив.
Касаційна скарга не містить посилань на те, що апеляційний суд залишив без уваги доводи заявника, які містять докази об'єктивної неможливості оскарження рішення місцевого суду у передбачений законом строк.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження розглянув клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення і надав відповідь на всі істотні обставини, на які посилався заявник.
При цьому заявник у цій справі належним чином не спростував висновки апеляційного суду про те, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 особисто отримав копію оскаржуваного рішення 29 березня 2025 року (а. с. 170), тому апеляційний суд виснував, що строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду необхідно обраховувати з 30 березня 2025 року і такий строк закінчився 28 квітня 2025 року.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції 28 травня 2025 року, заявник пропустив встановлений законом строк на апеляційне оскарження і не навів об'єктивних причин та наявність непереборних обставин, які б давали апеляційному суду підстави для його поновлення.
Доводи касаційної скарги, які фактично дублюють доводи клопотання заявника про поновлення строку на апеляційне оскарження, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду та не містять підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, заява №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, заява № 11681/85, § 35, рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року).
ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, заява № 6778/05, рішення ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року).
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, заява № 17160/06 та заява № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування ухвали Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська