24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 306/1029/22
провадження № 61-2143ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2025 року, ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 20 листопада 2025 року тапостанову Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи - орган опіки та піклування Полянської сільської ради, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
У 2022 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути аліменти на неповнолітню дитину.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю. Позбавлено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 2 000,00 грн із врахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду, тобто з 22 червня 2022 року, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 2 000,00 грн із врахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду, тобто з 22 червня 2022 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Закарпатського апеляційного суду 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду від 17 травня 2023 року у частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_5 скасовано і постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на ОСОБА_5 в розмірі 2 000,00 грн із врахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду із 22 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. У частині позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 31 липня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовлено. У задоволенні клопотання ОСОБА_6 , яка представляє інтереси ОСОБА_2 , про постановлення окремої ухвали відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Залізничного районного суду міста Львова.
Постановою Верховного Суду від 01 липня 2025 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про визнання зловживань процесуальними правами, постановлення окремої ухвали та залишення касаційної скарги без розгляду відмовлено. У задоволенні клопотання представниці ОСОБА_2 про визнання зловживань процесуальними правами відмовлено. Касаційну скаргу представниці ОСОБА_2 залишено без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року залишено без змін.
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до участі у справі відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_5 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, повернуто заявниці. Залучено неповнолітню ОСОБА_5 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні ОСОБА_2 .
Ухвала мотивована тим, що з прохальної частини первісної позовної заяви ОСОБА_2 (діда неповнолітньої ОСОБА_5 ) та прохальної частини позову неповнолітньої ОСОБА_5 вбачається, що вимоги, заявлені в обох цих позовах, є ідентичними, тобто, остання не заявляє самостійних вимог саме на предмет спору, а задоволення первісного позову ОСОБА_2 не може повністю або частково виключити задоволення позову його онуки,що не узгоджується з нормами статті 52 ЦПК України. Тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 20 листопада 2025 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди. Роз'яснено ОСОБА_1 право звернутися з вказаним позовом до ОСОБА_2 у загальному порядку. Зустрічну позовну заяву разом із доданими матеріалами повернуто ОСОБА_1 .
Ухвала мотивована тим, що предметом первісного позову ОСОБА_2 є вимога про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно неповнолітньої ОСОБА_5 (доньки відповідачів та внучки позивача), а предметом позову ОСОБА_1 є вимога про відшкодування моральної шкоди, яка нанесена їй діями ОСОБА_2 . Тобто вказані позови не виникли з одних правовідносин. Крім цього, задоволення первісного позову ОСОБА_2 не може повністю або частково виключити задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , а відтак їх спільний розгляд є неможливим, що свідчить про те, що зустрічний позов не відповідає вимогам статей 193 та 194 ЦПК України. Таким чином, зустрічна позовна заява ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року та від 20 листопада 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що заявником не вказано, яким чином порушено та які саме її права та законні інтереси при вирішенні заяви ОСОБА_5 про залучення її як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у прийнятті та повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, яка нанесена їй діями ОСОБА_2 , оскільки вказані позови не виникли з одних правовідносин, задоволення первісного позову ОСОБА_2 не може повністю або частково виключити задоволення зустрічного позову ОСОБА_1
20 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Разом з касаційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивовано тим, що постанова Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року надійшла до електронного кабінету заявниці 20 січня 2026 року. В зв'язку з тривалими відключеннями електроенергії, масовими ракетними атаками та БПЛА по місту Львову строк подання касаційною скарги пропущений.
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд на підставі статті 390 ЦПК України поновлює його.
Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи є достатньо доказів з приводу того, що ОСОБА_2 зводить на заявницю ганебні наклепи та грубо втручається у її особисте сімейне життя, незаконно збирає і розголошує персональні дані і навіть таємницю листування, незаконно проник до житла заявниці і фактично утримує в заручниках її дитину від першого шлюбу. Вона має право на захист від таких кримінально-караних дій, які подаються під виглядом «цивільного процесу». Вважає, що зустрічний позов доцільно розглядати спільно з первісним, в якому відбувається порушення прав заявниці та завдається моральна шкода.
Також суди невірно зазначили правові підстави зустрічного позову в оскаржуваній ухвалі, безпідставно залучили до провадження як третю особу ОСОБА_5 за заявою адвоката Дев'яна В. О. - Орбан Н. Л. Суд не встановив, чи не вчинявся тиск на дитину заявниці з його боку, який є підсудним у кримінальному провадженні та якому загрожує 12 років позбавлення волі. Суд проігнорував, що ОСОБА_2 чіплявся до дитини в залі судових засідань і торкався її руками по спині і по нозі. Тобто суд залучив до судового процесу взяту в заручники дитину, на яку роками вчиняється тиск з боку ОСОБА_2 .
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
У частинах першій - третій статті 193 ЦПК України передбачено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику (частина третя статті 194 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) зазначено, що «ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19 зазначено, що «прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним. При цьому вищевказаною нормою процесуального закону визначено дві альтернативні ознаки зустрічного позову: або взаємопов'язаність первісного та зустрічного позовів, що зумовлює їх спільний розгляд, зокрема, коли обидва позови виникають з одних правовідносин; або їх взаємовиключність, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов, який прийнятий судом для спільного провадження з первісним позовом, повинен знайти вирішення у виді загального рішення, яке має містити відповідь на обидві заявлені вимоги (як позивача, так і відповідача). Задоволення зустрічного позову спричиняє відмову в задоволенні первісного позову, однак не виключає можливості як задоволення обох вимог, так і однієї повністю, а іншої частково».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2023 року в справі № 459/1490/21 вказано, що: «взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у наступному: обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному та правильному вирішенню спору, взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; вимоги за зустрічним та первісним позовами можуть зараховуватись; задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково».
Верховний Суд наголошував, що повернення зустрічного позову (позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору) не є перешкодою у доступі до правосуддя, адже учасник справи не позбавляється можливості подання такого позову як окремого на загальних підставах (див., зокрема постанову Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у cправі № 904/372/23(904/6351/23), ухвалу Верховного Суду від 10 січня 2025 року у справі № 765/15415/23)).
Суди встановили, що предметом первісного позову ОСОБА_2 є вимога про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно неповнолітньої ОСОБА_5 (доньки відповідачів та внучки позивача), а предметом зустрічного позову ОСОБА_1 є вимога про відшкодування їй моральної шкоди, яка нанесена діями ОСОБА_2 , задоволення первісного позову ОСОБА_2 не може повністю або частково виключити задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , вказані позови не виникли з одних правовідносин.
Встановивши, що зустрічна позовна заява ОСОБА_1 подана з порушенням вимог частини другої статті 193 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано повернув її заявниці, одночасно роз'яснивши право звернення з таким позовом у загальному порядку.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному (касаційному) порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц, постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц).
Встановивши, що ОСОБА_1 не вказано, яким чином порушено та які саме її права або законні інтереси при вирішенні заяви ОСОБА_5 про залучення її як третьої особи, апеляційний суд правильно залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року, прийняту за наслідком вирішення відповідної заяви ОСОБА_5 .
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2025 року, ухвали Залізничного районного суду міста Львова від 20 листопада 2025 року тапостанови Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2025 року, ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 20 листопада 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року у справі № 306/1029/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко