Ухвала
14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 946/8008/24
провадження № 61-16344ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бориченко Катерина Валеріївна, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного підприємства (далі - ДП) «Ізмаїльський морський торговельний порт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту, у якому просила поновити її на посаді фахівця з електронного документообігу інформаційно-обчислювального центру ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» або іншій аналогічній посаді з 11 вересня 2024 року; стягнути
з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; визнати протиправним
і скасувати наказ ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 8 липня
2024 року № 18 «Про влаштування робочого місця фахівця з електронного документообігу ІОЦ на ВД «Сухий порт».
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня
2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 25 листопада 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
25 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бориченко К. В.,
за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду
в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів
(абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин
у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один
із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачуваним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
Встановлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних правовідносин щодо відкриття касаційного провадження
у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно допункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом
на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2025 року становить 3 028 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору в цій справі є вимоги про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ціна позову ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на час звернення з касаційною скаргою могла скласти 604 371,04 грн, така визначена заявником ціна позову навіть на час звернення з касаційною скаргою не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн x 250=757 000 грн).
Справу в іншій частині Верховний Суд вважає малозначною, оскільки доходить висновку про її незначну складність у цій частині. Справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України,
та не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою
статті 274 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення
у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у цій справі потрібно вирішити виключну правову проблему щодо застосування однієї з гарантій трудових прав працівників при звільненні
з організаційних підстав (з причин економічного, технологічного чи аналогічного характеру), передбаченої частиною третьою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яка полягає в обов'язку роботодавця завчасно, але не пізніше як за три місяці до звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, терміни проведення звільнень, а також проведення консультації з профспілками про заходи запобігання звільненням, зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків звільнень. Проте при звільненні ОСОБА_1 відповідні консультації не проводилися, тому процедура її звільнення є незаконною.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, керується тим, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Заявник не зазначила, у чому полягає вагомість для держави і суспільства правового питання, яке, на її думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що розгляд касаційної скарги
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бориченко К. В., забезпечить єдність судової практики і є пріоритетним у порівнянні з малозначним характером справи.
Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначила, що справа становить значний суспільний інтерес та має для ОСОБА_1 виняткове значення, оскільки прийняття Верховною радою України Трудового кодексу України та робота над текстом його проєкту ґрунтується, зокрема на сформульованих висновках Верховного Суду
у трудових спорах. ОСОБА_1 безперервно працювала у відповідача майже 14 років, перед звільненням її перевели на іншу посаду без жодного обґрунтування, крім посилання на «виробничу необхідність», з неналежними умовами праці, створивши ситуацію, за якої виконання будь-якої роботи було неможливо.
Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те,
що вказана справа становить значний суспільний інтерес та має для ОСОБА_1 виняткове значення, оскільки незгода з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій не свідчить про винятковість справи для заявника і про обставини дійсної винятковості цієї справи, які б виділяли вимоги заявника у вказаному спорі в якусь особливу категорію спорів.
Твердження заявника про те, що прийняття Верховною радою України Трудового кодексу України та робота над текстом його проєкту ґрунтується, зокрема на сформульованих висновках Верховного Суду у трудових спорах, і те що, ОСОБА_1 безперервно працювала майже 14 років у відповідача, не є обставинами, які впливають на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес та не свідчать про дійсну винятковість цієї справи для заявника.
Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення
у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, та малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином
не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бориченко Катерина Валеріївна, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня
2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська