25 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 296/2509/17
провадження № 61-12991св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
третя особа- Орган опіки та піклування Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Янчука Максима Олександровича на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Борисюка Р. М., Павицької Т. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 вересня 2011 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 листопада 2015 року у справі № 295/13731/15-ц.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 .
На підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2015 року у справі № 295/236/15-ц із ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , але відповідач допустив заборгованість зі сплати аліментів на суму понад 14 000,00 грн.
Вказувала на те, що ОСОБА_2 абсолютно байдужий до морального, фізичного та духовного розвитку дитини. Вже понад два роки відповідач не виконує жодного батьківського обов'язку. ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дочки, не провідує її, не цікавиться здоров'ям, морально та матеріально не підтримує, жодного разу не привітав дитину з днем народження або з іншим святом. Наразі дитина свого батька не бачить та не відчуває жодного батьківського піклування та любові. Дочка проживає із нею та спорів стосовно місця проживання дитини між ними із колишнім чоловіком не було. Натомість вона забезпечила дочці гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення.
Зазначала, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дитини: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640,00 грн витрати зі сплати судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дочки, суд першої інстанції, врахувавши висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , а також те, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, дійшов висновку про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Ткачук Т.А. 14 березня 2024 року подала заяву про перегляд заочного рішення, в якій посилалась на те, що ОСОБА_2 не був повідомлений про розгляд справи, на час розгляду справи перебував за межами України. Оскільки ОСОБА_2 тривалий час перебував за межами України, він мав можливість спілкуватися з дитиною лише за згодою матері дитини.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2025 року поновлено ОСОБА_2 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 року у цій справі. У задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.
У листопаді 2025 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рігшення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покладено на орган опіки та піклування Житомирської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків щодо дитини, що характеризується винною поведінкою, не знайшов свого підтвердження, а також не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Янчук М. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки.
Апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, врахував докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме: ксерокопію трудової книжки відповідача, яка містить записи про його роботу за кордоном до 2021 року, довідку Хорошівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському району Житомирської області від 07 березня 2024 року, згідно з якою відповідач сплатив заборгованість за аліментами.
Апеляційний суд врахував обставини, які не існували на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у 2017 році, оцінив поведінку відповідача не на момент розгляду справи у 2017 році, а станом на 2025 рік, залишив поза увагою законні критерії ухилення від виконання батьківських обов'язків, не врахував інтереси дитини.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18), від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/19 (провадження № 61-10098св23).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 20 жовтня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року) визначено суддю-доповідача - ОСОБА_6 та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2026 року справу призначено до розглядуколегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_4 .
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 листопада 2015 року у справі № 295/13731/15-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Дитина залишена на подальше проживання з матір'ю.
Згідно з довідкою-розрахунком Хорошівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 16 лютого 2017 року за виконавчим листом № 2/295/35/15 від 03 квітня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі у розмірі 650,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття та у розмірі 300,00 грн щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_5 трьох років. Станом на 16 лютого 2017 року заборгованість за аліментами складала 14 832,35 грн.
Відповідно до листа Комунальної установи «Центральна дитяча міська лікарня» Управління охорони здоров'я Житомирської міської ради від 02 березня 2017 року ОСОБА_4 з народження наглядається медичними працівниками поліклініки № 1 Корольовського району. Олександра знаходиться на диспансерному обліку у невролога з приводу мінімальної церебральної дисфункції. Дівчинка з серпня 2016 року відвідує дитячий садок та з вересня 2016 року до січня 2017 року щомісяця хворіла на гостру респіраторну вірусну інфекцію. Згідно з доповідної дільничної медсестри та педіатра всі медичні призначення та рекомендації виконує мама дитини.
Згідно з характеристикою від 16 березня 2017 року № 58, наданою Житомирським дошкільним навчальним закладом № 57, дитина ОСОБА_4 з серпня 2016 року відвідувала дошкільний навчальний заклад та проявила себе як добра і життєрадісна дитина, яка зауваження вихователя сприймала адекватно, а фізичний розвиток дитини відповідав її віку. Олександра проживала разом із мамою ОСОБА_1 , була охайною та доглянутою дівчинкою і мала все необхідне для життя та відвідування дитячого садочка. Вихованням дитини займалася мама: приводила і забирала із садочка, оплачувала харчування, відвідувала батьківські збори та брала активну участь у житті дитини і групи. Батько дитини її вихованням не займався та жодного разу у дошкільному закладі не з'являвся.
Відповідно до висновку Виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконкому Житомирської міської ради від 04 жовтня 2017 року № 929, орган опіки та піклування вважав доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_4 , виходячи із того, що з часу розірвання шлюбу ОСОБА_2 фізичним розвитком та станом здоров'я дочки не цікавиться, матеріально дитину не забезпечує (заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини станом на 16 лютого 2017 року становить 14 832,35 грн), не бере участі у підготовці дочки до дорослого життя, не спілкується з дитиною, не відвідує ОСОБА_5 за місцем її проживання, фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
25 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрований шлюб. Прізвище позивачки після реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Янчука М. О. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка як підставу для позбавлення батьківських прав зазначала пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у і суди діяли у межах своєї дискреції.
Апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачкою не доведено. Водночас суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків із виховання дитини.
Так, у справі, яка переглядається, суди встановили, що батько дитини бажає спілкуватися з дитиною, проти позбавлення батьківських прав заперечує, бере участь в її утриманні, сплачуючи аліменти.
Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача стосовно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, оскільки докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріальне забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважати на те, що позбавлення батьківських прав стосовно дитини та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
Водночас апеляційний суд обґрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов'язків з виховання і утримання дитини, що узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам в абзаці 2 пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).
З огляду на зазначене висновок суду апеляційної інстанції про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє, оскільки апеляційний суд на виконання вимог статті 19 СК України надав оцінку висновку органу опіки та піклування та дійшов правильного висновку про неврахування такого висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
У свою чергу Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).
Посилання у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції не приймав нові докази. Відповідач подав докази (довідку Хорошівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському району Житомирської області від 07 березня 2024 року; ксерокопію трудової книжки) до суду першої інстанції разом із заявою про перегляд заочного рішення і ці докази не могли бути подані раніше у зв'язку із тим, що відповідач не був обізнаний про розгляд справи.
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який, на думку позивачки, свідчить про обґрунтованість заявлених нею позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об'єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Янчука Максима Олександровича залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк