18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 638/14223/19
провадження № 61-7653св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Депт Фінанс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Депт Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Депт Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позов мотивовано тим, що на підставі договору кредитної лінії від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/840-К/56 з урахуванням внесених змін та доповнень до нього, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») та позичальником ОСОБА_3 , виникла заборгованість станом на 29 травня 2019 року у загальному розмірі 579 743, 79 гривень, з яких: 487 570, 10 грн основного боргу, 68 584, 80 грн відсотків за користування кредитом, 23 588, 89 грн пені.
За умовами договору іпотеки від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/980-І/57, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р. П. за реєстровим № 1257, та відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/980-1/57, посвідченого 30 вересня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р. П. за реєстровим № 4265, іпотекодавцем ОСОБА_4 в іпотеку передано таке нерухоме майно: квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,3 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06 квітня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р. П. за реєстровим № 1254, реєстраційний номер за РПВН: 18394238.
29 травня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Депт Фінанс» укладено договір № 6/4/32/2007/840-К/56 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договором поруки № 6/4/32/2007/840-П/58 від 06 квітня 2007 року, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» відступило на користь ТОВ «ФК «Депт Фінанс» право вимоги заборгованості за вказаним вище кредитним договором.
29 травня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Депт Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 06 квітня 2007 року
№ 6/4/32/2007/980-1/57, з урахуванням внесених змін і доповнень до нього, посвідчений 29 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. за реєстровим № 303, відповідно до якого ПАТ «КБ «Надра» відступило, а ТОВ «ФК «Депт Фінанс» набуло усі належні банку права за іпотечним договором.
Позивач зазначав, що своєчасно повідомив боржника про заміну кредитора
у відповідних зобов'язаннях шляхом надсилання на його адресу повідомлення б/н
від 07 червня 2019 року. Проте відповідач умови договору кредиту щодо повернення грошових коштів не виконував, тому позивач направив йому вимогу про дострокове повернення кредитних коштів зі сплатою встановлених договором кредиту платежів.
Вказував, що несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України має наслідком стягнення на користь кредитора суми заборгованості з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім цього відповідно до пунктів 5.2, 4.3.1., 4.3.2, 4.3.7.,4.3.9., 4.3.10, 7.1. - 7.3 договору кредиту позивач має право на стягнення штрафу у розмірі 10 %, що дорівнює 102 528,80 грн, та забезпечувального платіжу у розмірі 82 521,00 грн.
Розмір заборгованості визначений позивачем станом на 13 квітня 2021 року та складає 840 017,73 грн, з яких: 487 570,10 грн заборгованість за кредитом,
68 584,80 грн - проценти за користування кредитом, 23 588,89 грн - пеня,
26 649,38 грн - 3 % річних на суму кредиту, 3 748, 68 грн - 3 % річних на проценти
за кредитом, 39 298,15 грн - інфляційні нарахування на суму кредиту, 5 527,93 грн - інфляційні нарахування на проценти за кредитом, 102 528,80 грн - штрафи,
82 521,00 грн - забезпечувальний платіж.
Позивач зазначав, що звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка була придбана за надані у кредит грошові кошти, є підставою для виселення власника квартири та осіб, яких він вселив після укладення договору іпотеки всупереч взятих на себе обов'язків за цим договором.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що ОСОБА_1 вимогу ТОВ «ФК «Депт Фінанс» щодо сплати заборгованості не виконав, позивач з урахуванням заяви про зміни предмету та збільшення позовних вимог просив суд:
звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 06 квітня 2007 № 6/4/32/2007/980-І/57, а саме на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,3 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, що належить ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «Депт Фінанс» шляхом продажу на прилюдних торгах у порядку примусового виконання рішення, в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/840-К/56;
виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дзержинський районний суд м. Харкова (натепер - Шевченківський районний суд міста Харкова) у задоволенні позову ТОВ «ФК «Депт Фінанс» відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові. Суд першої інстанції, встановивши, що повідомлення-вимога б/н від 07 червня
2019 року про необхідність протягом тридцятиденного строку з дня отримання цього листа сплатити на поточний рахунок ТОВ «ФК «Депт Фінанс» за відповідними реквізитами грошові кошти у загальній сумі 579 743, 79 грн згідно із статтею 35 Закону України «Про іпотеку» повернулося відправнику із вказівкою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання», дійшов висновку, що таке повідомлення не є доказом належного її отримання, як не свідчить і про відмову сторони від її одержання чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду, взявши до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 . Отже, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Депт Фінанс» не реалізував своє право на звернення стягнення та не задовольнив забезпечену вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, не зареєстрував право власності на предмет іпотеки, хоча за умовами іпотечного договору був наділений таким правом.
Місцевий суд зазначив, що будь-які відомості щодо застосування банком позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого договором іпотеки, позивач у ході судового розгляду не надав, як і не надав доказів направлення банком відповідачам вимог з приводу повідомлення про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Це свідчить про недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Також суд першої інстанції застосував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким введено тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині виселення, суд першої інстанції врахував, що у спірній квартирі зареєстрована малолітня дитина, відомостей про те, що дитина є власником або має право користування в іншому приміщенні відсутні,
у зв'язку з чим дійшов висновку, що виселення безумовно впливає на права дитини
та суперечить її інтересам, а також порушує гарантії збереження права дитини
на житло, погодившись із висновком органу опіки та піклування про неможливість виселення малолітньої дитини. Малолітня дитина мешкає у спірній квартирі і має істотний зв'язок із житлом, для неї квартира є звичайним середовищем, де є все необхідне для її гармонійного розвитку, виховання та проживання. Таким чином, виселення суперечить правам та інтересам малолітньої дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини, порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо житлового приміщення, порушує гарантії збереження її права на житло.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Харківський апеляційний суд постановою від 06 квітня 2023 року рішення Шевченківського районного суд міста Харкова від 14 грудня 2021 року скасував
та ухвалив нове судове рішення.
Позов ТОВ «ФК «Депт Фінанс» задовольнив частково.
Звернув стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 06 квітня 2007 № 6/4/32/2007/980-І/57, а саме - на квартиру, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 50,3 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, що належить ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Депт Фінанс» шляхом продажу на прилюдних торгах в порядку примусового виконання рішення, в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/840-К/56 в сумі 654 967,93 грн яка складається з: 487 570,00 грн - заборгованості за кредитом; 68 584,80 грн - процентів за користування кредитом; 23 588,89 грн - пені; 26 649,38 грн - 3 % річних на суму кредиту; 3 748,68 грн - 3 % річних на проценти за кредитом; 39 298,15 грн - інфляційних нарахувань на суму кредиту; 5 527,93 грн - інфляційні нарахування
на проценти за кредитом.
Виселив ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири
АДРЕСА_2 .
Зупинив виконання постанови апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Депт Фінанс» 21 767,29 грн судового збору, сплаченого у судах першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалюючи рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що за частиною першою статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Наведені положення договору іпотеки та закону свідчать про наявне у позивача право на власний розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Не використання ним іншого, крім судового, способу звернення стягнення не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Визначаючи суму боргу, на яку судом присуджено звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд вважав доведеною суму боргу за договором кредитної лінії від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/840-К/56 в сумі 654 967,93 грн, яка складається з: 487 570,00 грн - заборгованості за кредитом; 68 584,80 грн - процентів
за користування кредитом; 23 588,89 грн - пені; 26 649,38 грн - 3 % річних на суму кредиту; 3 748,68 грн - 3 % річних на проценти за кредитом; 39 298,15 грн - інфляційних нарахувань на суму кредиту; 5 527,93 грн - інфляційні нарахування на проценти за кредитом.
Відмовляючи у стягненні штрафу у розмірі 102 528,80 грн та забезпечувального платежу у розмірі 82 521,00 грн, апеляційний суд керувався тим, що позивач не надав доказів порушення відповідачем вимог пунктів 5.2, 4.3.1., 4.3.2, 4.3.7.,4.3.9., 4.3.10, 7.1., 7.2., 7.3. договору кредиту.
Задовольняючи позовні вимоги в частині виселення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що:
- спірна квартира придбана виключно за кредитні кошти, отримані ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/840-К/56;
- оскільки спірне майно придбано виключно за кредитні кошти, тому немає підстав для надання особам, що виселяються за рішенням суду, іншого житла;
- неповнолітня дитина власника квартири зареєстрована в ній набагато пізніше, ніж відбулося укладення договору іпотеки, а тому її подальша реєстрація за відповідною адресою не є перешкодою для її виселення разом із батьками та на її виселення не потрібна згода органу опіки та піклування;
- батько дітей не зареєстрований за адресою квартири, відповідно має інше постійне місце проживання, а місце проживання дітей визначається за місцем проживання їхніх батьків або одного з них.
Харківський апеляційний суд додатковою постановою від 18 травня 2023 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Депт Фінанс» 15 000,00 грн понесених витрат на правничу (правову) допомогу у зв'язку із розглядом апеляційної скарги.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що справа перебувала в провадженні суду тривалий час та у справі було проведено декілька судових засідань за участю адвоката. За таких обставин апеляційний суд вважав заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн є співмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
19 травня 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року в указаній вище справі, уточнивши вимоги якої, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 727/10734/16-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 725/5032/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Заявник зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею
38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя або і іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку» є неналежним способом захисту.
Стверджує, що не отримував повідомлення про дострокове повернення грошових коштів, оскільки останнє повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про неналежне його повідомлення як боржника. Відповідно до пункту 3.3. кредитного договору сторони погодили, що кореспонденція мала направлятися за адресою: АДРЕСА_3 , за зареєстрованим місцем проживання позичальника, однак повідомлення направлялися за місцезнаходженням іпотечного майна.
Звертає увагу, що спірна квартира придбана не лише за кредитні кошти, а і частково за кошти позичальника, оскільки сума кредиту становила 50 150,00 доларів США, водночас вартість спірної квартири відповідно до умов кредитного договору складає 59 000,00 доларів США. Вказане свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відповідно до вимог статті 109 ЖК України не допускається.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що у позивача не виникло права дострокового повернення грошових коштів, оскільки відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 додаткового договору від 27 вересня 2013 року про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 06 квітня 2007 року та всупереч вимогам пункту 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» не направив позичальнику письмове повідомлення про припинення кредитування та повернення залишку кредиту, строк сплати якого ще не настав. Оскільки сплата всієї суми заборгованості ще не настала, заявник вважає незаконною вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних збитків, нарахованої на всю суму заборгованості.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Депт Фінанс» просить касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали цивільної справи, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2025 року призначив справу до судового розгляду у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 06 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та позичальником ОСОБА_3 було укладено договір кредитної лінії № 6/4/32/2007/840-К/56 (далі - кредитний договір). Відповідно до пункту 1.4 договору банк надає кредит позичальнику строком
до 03 квітня 2037 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором було укладено договір іпотеки № 6/4/32/2007/980-І/57 від 06 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р. П., реєстровий № 1257, та відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки від 30 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р. П. та зареєстрованого за реєстровим № 4265 (далі - договір іпотеки), іпотекодавцем ОСОБА_4 в іпотеку передана квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50, 3 кв. м, житловою площею 29, 3 кв. м., яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06 квітня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р. П. та зареєстрованого за реєстровим № 1254, реєстраційний номер за РПВН: 18394238.
За пунктами 5.1-5.3 договору іпотеки сторонами погоджено, що іпотекодавець має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором. Іпотекодавець у будь-який час до реалізації предмета іпотеки має право припинити звернення на нього стягнення виконанням зобов'язання в повному обсязі. Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання
у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до пункту 5.4 договору іпотеки іпотекодержатель має право на власний розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах передбачених пунктом 5.3 цього Договору.
На підставі кредитного договору у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість станом на 29 травня 2019 року у загальному розмірі 579 743, 79 грн, з яких: 487 570, 10 грн - основний борг, 68 584, 80 грн - відсотки за користування кредитом, 23 588, 89 грн - пеня.
29 травня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Депт Фінанс» укладено договір № 6/4/32/2007/840-К/56 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договором поруки № 6/4/32/2007/840-П/58 від 06 квітня 2007 року, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» відступило на користь ТОВ «ФК «Депт Фінанс» своє право вимоги заборгованості за вказаним вище кредитним договором.
29 травня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Депт Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, який посвідчений 29 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. за реєстровим № 303, відповідно до якого ПАТ «КБ «Надра» відступило, а ТОВ «ФК «Депт Фінанс» набуло усі належні банку права за договором іпотеки.
07 червня 2019 року ТОВ «ФК «Депт Фінанс» надіслало ОСОБА_1 повідомлення- вимогу про необхідність усунення порушень зобов'язання з повернення кредитних коштів. Боржнику повідомлено, що останній платіж за кредитним договором здійснено 26 березня 2018 року та запропоновано протягом тридцятиденного строку з дня отримання листа сплатити на поточний рахунок ТОВ «ФК «Депт Фінанс»
за відповідними реквізитами грошові кошти у загальній сумі 579 743,79 грн
з обов'язковим посиланням на номер кредитного договору в призначенні платежу.
У разі невиконання вимоги в тридцятиденний строк з дня її отримання іпотекодержателем може бути застосовано звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору купівлі-продажу за узгодженою в іпотечному договорі оціночною вартістю предмета іпотеки або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна або в інший спосіб, що передбачений іпотечним договором або чинним законодавством України ( т. 1, а. с. 62, 63 ).
Відповідно до листа АТ «Укрошта» лист № 6112303042134 надійшов на ВПЗ 174
12 червня 2019 року. Повідомлення про находження доставлено у поштову скриню двічі, надіслано смс на номер, що був вказаний на відправленні. Згідно з пунктом 116 Правил надання послуг поштового зв'язку лист повернутий 26 червня 2019 року за зворотною адресою із вказівкою «за закінченням терміну зберігання» ( т. 1, а. с. 63).
Апеляційний суд встановив, що відповідач, уклавши з банком 27 вересня 2013 року додаткову угоду № 1 до кредитного договору в порядку реструктуризації його заборгованості шляхом зміни валюти зобов'язання з долара США на національну валюту, визнав розмір кредитної заборгованості в сумі 512 644, 01 грн на той час. Умови повернення кредиту передбачають щомісячну сплату мінімально визначеного сторонами кредитного договору платежу у сумі 543,00 доларів США до 25 числа поточного місяця (згідно із графіком платежів, що є додатком до кредитного договору після його реструктуризації).
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди на період з дня підписання сторонами цього договору до повного виконання позичальником боргових зобов'язань за кредитним договором та за умови належного їх виконання, для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється стандартна фіксована процентна ставка 9,99 %. У разі невиконання та/або неналежного виконання позичальником, під час дії стандартної процентної ставки зобов'язань за кредитним договором, цим договором, договорами забезпечення (у разі їх наявності) сторони домовилися, що банк має право в порядку, передбаченому цим договором, для розрахунку плати за користування кредитними коштами застосовувати стандартну процентну ставку 1 + 4% (пункт 2.2 додаткової угоди).
Згідно із пунктом 5.1. додаткової угоди у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу з погашення кредиту, визначених у пункті 3.3.3. цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у пункті 4.3.5. цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. У разі порушення позичальником вимог пунктів 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9, 4.3.10 цього договору позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % (десять) відсотків від суми кредиту, визначеної у пункті 1.1 цього договору, за кожен випадок.
Відповідно до пункту 5.3 додаткової угоди у разі порушення позичальником умов кредитного договору, за яке встановлена у вигляді пені та штрафу (неустойка) банк має право вимагати від позичальника сплати такої неустойки у встановленому кредитним договором розмірі, а позичальник зобов'язується сплатити неустойку,
на яку має право банк, у встановленому розмірі не пізніше 7 (семи) банківських днів з дня пред'явлення банком відповідної вимоги. Зазначене зобов'язання позичальника зі сплати неустойки (пеня, штраф) набуває чинності в день отримання позичальником письмової вимоги банку про сплату неустойки. Позичальник має право сплатити неустойку (пеня, штраф) і за власним бажанням до дня пред'явлення вимоги банку, але в будь-якому випадку зобов'язання позичальника зі сплати неустойки набирають чинності з дня пред'явлення банком відповідної вимоги про сплату.
За умовами кредитного договору сторони погодили графік погашення кредиту шляхом здійснення щомісячного мінімально необхідного платежу у сплату 4 744,34 грн.
Відповідно додатку № 1 до договору № 6/4/32/2007/840-К56 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 29 травня 2019 року станом на 29 травня 2019 року заборгованість за кредитним договором складає 579 743,79 грн, з яких: основний борг - 487 570,10 грн, відсотки - 68 584,80 грн, пеня - 23 588,89 грн.
Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 10 червня
2019 року у спірній квартирі з 09 липня 2012 року зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до копії свідоцтва про народження батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_1 . Мати дитини ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі 25 грудня 2007 року, що підтверджується даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Щодо позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частини перша та третя статті 1054 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті
1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Аналогічне правило передбачене у частині другій статті 590 ЦК України.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, у частині першій цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі порушення основного зобов'язанням та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частини перша та друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що «звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений указаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті
11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося з метою задоволення споживчих потреб позичальника, зобов'язаний застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 06 квітня 2007 року між
ПАТ «КБ «Надра» та позичальником ОСОБА_1 укладено кредитний договір, строк дії якого сторони визначили до 03 квітня 2037 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором було укладено договір іпотеки № 6/4/32/2007/980-І/57 від 06 квітня 2007 року, та відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 1 до цього договору іпотеки іпотекодавцем в іпотеку передана квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50, 3 кв. м, житловою площею 29, 3 кв. м, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 06 квітня 2007 року.
Апеляційний суд встановив, що на підставі кредитного договору з урахуванням змін та доповнень до нього у відповідача виникла заборгованість станом на 29 травня
2019 року у загальному розмірі 579 743, 79 грн, з яких: 487 570, 10 грн - основний борг, 68 584, 80 грн - відсотки за користування кредитом, 23 588, 89 грн - пеня.
29 травня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Депт Фінанс» укладено договір № 6/4/32/2007/840-К/56 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договором поруки № 6/4/32/2007/840-П/58 від 06 квітня 2007 року, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» відступило на користь ТОВ «ФК «Депт Фінанс» своє право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором.
29 травня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Депт Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого ПАТ «КБ «Надра» відступило, а ТОВ «ФК «Депт Фінанс» набуло усі належні банку права за договором іпотеки.
У справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значущих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній із 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
За статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою,
та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів
з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність (постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23, провадження № 61-2757св25).
У справі, яка переглядається, 07 червня 2019 року ТОВ «ФК «Депт Фінанс» надіслало ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про необхідність усунення порушень зобов'язання з повернення кредитних коштів. Боржнику повідомлено, що останній платіж за кредитним договором здійснено 26 березня 2018 року та запропоновано протягом тридцятиденного строку з дня отримання листа сплатити на поточний рахунок ТОВ «ФК «Депт Фінанс» за відповідними реквізитами грошові кошти у загальній сумі 579 743,79 грн з обов'язковим посиланням на номер кредитного договору в призначенні платежу. У разі невиконання вимоги в тридцятиденний строк з дня її отримання іпотекодержателем може бути застосовано звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору купівлі-продажу за узгодженою в іпотечному договорі оціночною вартістю предмета іпотеки або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна або в інший спосіб, що передбачений іпотечним договором або чинним законодавством України (т. 1, а. с. 62, 63).
Відповідно до листа АТ «Укрошта» лист № 6112303042134 надійшов на ВПЗ 174
12 червня 2019 року. Повідомлення про находження доставлено у поштову скриню двічі, надіслано смс на номер, що був указаний на відправленні. Згідно з пунктом 116 Правил надання послуг поштового зв'язку лист повернутий 26 червня 2019 року за зворотною адресою із вказівкою «за закінченням терміну зберігання».
За таких обставин у позичальника ОСОБА_1 не виник обов'язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позичальник таку вимогу одержав.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21), від 22 жовтня 2025 року
у справі № 766/2926/23 (провадження № 61-2757св25) щодо застосування статті
16 Закону України «Про споживче кредитування».
Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, визначивши суму боргу з урахуванням платежів, обов'язок зі сплати яких у позичальника не настав.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
За наведених обставин постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про: погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/840-К/56 у сумі
840 017,73 грн, звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 06 квітня 2007 року № 6/4/32/2007/980-І/57, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах в порядку примусового виконання рішення, - підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, визначити, за якими платежами
у позичальника настав обов'язок з повернення, та визначити остаточну суму, яка підлягає стягненню з позичальника за рахунок іпотечного майна.
Щодо позовних вимог про виселення
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Аналогічну норму містить стаття 405 ЦК України.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім'ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, в якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог у частині виселення відповідачів, керувався тим, що:
- спірна квартира придбана виключно за кредитні кошти, отримані ОСОБА_1 за кредитним договором;
- оскільки спірне майно придбано виключно за кредитні кошти, тому немає підстав для надання особам, що виселяються за рішенням суду, іншого житла;
- неповнолітня дитина власника квартири зареєстрована в ній набагато пізніше ніж відбулося укладення договору іпотеки, а тому її подальша реєстрація у спірній квартирі не є перешкодою для її виселення разом з батьками та на її виселення не потрібна згода органу опіки та піклування;
- батько дітей не зареєстрований у спірній квартирі, має інше постійне місце проживання, а місце проживання дітей визначається за місцем проживання їхніх батьків або одного з них.
Проте з висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19), на яку заявник посилається в касаційній скарзі, зазначено, що згідно з нормами статті 109 ЖК України та статті 379 ЦК України у поєднанні із главою 26 ЦК України виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається в тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. Якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається. Уразі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі
№ 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначено, що […] «у разі, якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу».
У касаційній скарзі заявник зазначає, що спірна квартира придбана не лише за кредитні кошти, а й частково за кошти позичальника, оскільки сума кредиту становить 50 150,00 доларів США, а вартість спірної квартири відповідно до умов кредитного договору складає 59 000,00 доларів США.
Наведене апеляційний суд залишив поза увагою, не встановив дійсну вартість квартири на момент укладання договору іпотеки та не переконався у тому, що спірна квартира придбана виключно за кредитні кошти, отримані ОСОБА_1 за кредитним договором.
Отже, постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про виселення не можна вважати обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам частини четвертої статті 263 ЦПК України. Тому в цій частині позовних вимог постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в означеній частині до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду, то підлягає скасуванню і додаткова постанова Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року як її невід'ємна частина.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За положеннями частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Верховного Суду виснує про часткове задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Також підлягає скасуванню і додаткова постанова Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року як невід'ємна частина постанови Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на результат розгляду касаційної скарги, судові витрати Верховним Судом не розподіляються.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська