18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 456/357/21
провадження № 61-13984св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи ОСОБА_1 , поданою адвокатом Калинієм Юрієм Михайловичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2024 року у складі колегії суддів: Савуляка Р.В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора та витребування нежитлових приміщень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 липня 2019 року державний реєстратор Ревакович І. І. незаконно провела реєстрацію переходу прав власності належного йому нежитлового приміщення ресторану загальною площею 830,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи», номер запису про право власності 32489420. Цього ж дня, 22 липня 2019 року державний реєстратор Ревакович І. І. зареєструвала ТОВ «Кредитні ініціативи» іпотекодержателем майна. Реєстраційні дії суперечать одна одній, оскільки власник та іпотекодержатель (боржник і кредитор) не можуть бути в одній особі, проведена державна реєстрація вчинена з порушеннями статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і підлягає скасуванню.
13 жовтня 2008 року між позивачем та АБ «АвтоЗАЗбанк» укладено кредитний договір № ID 44437. У порядку забезпечення виконання зобов'язань між ними укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Бораковською О. Я., зареєстрований в реєстрі № 1701, а також накладено заборону на відчуження предмету іпотеки - зазначеного нерухомого майна. Правонаступником АБ «АвтоЗАЗбанк» стало ПАТ «Банк Кіпру». У 2013 році за позовом ПАТ «Банк Кіпру» з ОСОБА_1 Долинським районним судом Івано-Франківської області стягнено заборгованість за кредитним договором. 04 грудня 2014 року на підставі пред'явленого ПАТ «Банк Кіпру» виконавчого листа № 343/2370/13-ц державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 45681404. 29 грудня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Виконання триває.
Позивач вважав, що якщо ТОВ «Кредитні Ініціативи» на підставі договору факторингу набуло прав стягувача щодо визначеного рішенням суду боргу, то воно у законний спосіб повинно набути статусу сторони у ВП № 45681404 та у рамках виконавчого провадження вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте ТОВ «Кредитні ініціативи» не набуло статусу правонаступника первісного кредитора за кредитним договором і договором іпотеки від 13 жовтня 2008 року, оскільки позивача про укладення договору факторингу з ТОВ «Кредитні ініціативи» не повідомлено, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме ухвалами Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2015 року та 06 жовтня 2016 року та є преюдиційним фактом. Відповідач у встановленому законом порядку статусу учасника виконавчого провадження не набув, тому позивач не несе відповідальність перед ТОВ «Кредитні Ініціативи» за кредитним договором та договором іпотеки.
Крім того, на момент вчинення державним реєстратором Ревакович І. І. оскаржуваних реєстраційних дій продовжувала свою чинність заборона здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 , винесена 29 грудня 2014 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державного виконавця.
Вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки поза межами виконавчого провадження є порушенням права власності позивача.
У квітні 2018 року через знайомих з с. Лисовичі отримав лист за вихідним номером від 02 квітня 2018 року № КИ/93, направлений на його ім'я на адресу знаходження нерухомого майна, чомусь із Чернігова представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Надточій О. В., де було зазначено вимогу сплатити надуманий борг у розмірі 7 798 849,00 грн та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
Державний реєстратор при прийнятті заяви від ТОВ «Кредитні ініціативи» не пересвідчилась в тому, що подані документи не відповідають вимогам статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не звернула увагу на те, що ОСОБА_1. повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки не отримував, відсутня оцінка предмета іпотеки. Крім цього, державний реєстратор не перевірила наявність обтяжень на предмет іпотеки.
ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30 листопада 2022 року (а. с. 52-57 т. 3) просив:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - Ревакович І. І., КП «Реєстрація майна та бізнесу», про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 липня 2019 року за індексним номером 47883509 (номер об'єкта в РПВН: 21856206), щодо реєстрації 17 липня 2019 року переходу права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на об'єкт нерухомого майна: належного ОСОБА_1 ? нежитлового приміщення ресторану загальною площею 830,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1877155546253);
витребувати на користь ОСОБА_1 вказані нежитлові приміщення ресторану з чужого незаконного володіння ТОВ «Кредитні ініціативи»;
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - Ревакович І. І., КП «Реєстрація майна та бізнесу» про державну реєстрацію прав іпотеки від 22 липня 2019 року за індексним номером 47883509 щодо реєстрації ТОВ «Кредитні ініціативи» іпотекодержателем об'єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень ресторану на підставі договору іпотеки серія та номер 1701 виданого 13 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Бораковською О. Я.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора - Ревакович І. І., КП «Реєстрація майна та бізнесу», про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 липня 2019 року за індексним номером 47883509 (номер об'єкта в РПВН: 21856206), щодо реєстрації 17 липня 2019 року переходу права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на об'єкт нерухомого майна: належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення - ресторану загальною площею 830,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1877155546253).
Витребувано на користь ОСОБА_1 нежитлові приміщення ресторану загальною площею 830,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ТОВ «Кредитні ініціативи».
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора - Ревакович І. І., КП «Реєстрація майна та бізнесу» про державну реєстрацію прав іпотеки від 22 липня 2019 року за індексним номером 47883509, щодо реєстрації ТОВ «Кредитні ініціативи» іпотекодержателем об'єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень ресторану загальною площею 830,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору іпотеки серія та номер 1701 виданого 13 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Бораковською О. Я.
Стягнено з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 14 677,00 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідно до п. 5.8 договору факторингу, укладеного між ТОВ «Кредитні Ініціативи» та ПАТ «Неос Банк» 21 липня 2014 року, передбачено обов'язок фактора набути права кредитора шляхом заміни стягувача у виконавчому провадженні. Інформацією про виконавче провадження підтверджено, що на підставі виконавчого листа, виданого за рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області у справі № 343/2370/13-ц, за заявою «Банк Кіпр» від 02 грудня 2014 року відкрито виконавче провадження № 45681404, стягувачем у якому є «Банк Кіпр», а боржником - ОСОБА_1 , про стягнення з позивача 2 350 735,00 грн. Виконавче провадження не закрите, сторони виконавчого провадження не змінені. Згідно з ухвалою Долинського районного суду від 24 листопада 2015 року суд відмовив у заміні стягувача «Банк Кіпр» на ТОВ «Кредитні Ініціативи» за заявою ПАТ «Неос Банк», оскільки за умовами договору факторингу з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні повинен звертатися до суду ТОВ «Кредитні ініціативи». Судом також встановлено, що не надано доказів належного повідомлення боржника про відступлення прав кредитора іншій юридичній особі, не надано додатку до договору факторингу, а тому неможливо встановити відступлену суму боргу. З ухвали Долинського районного суду від 06 жовтня 2016 року встановлено, що відповідачу відмовлено у заміні стягувача у зазначеному виконавчому провадженні з підстав не надання доказів виконання п. 2.5 договору факторингу щодо належного повідомлення боржника про переуступку права вимоги, не надано доказів щодо суми переуступленого боргу. Крім того заявник пропустив строк визначений п. 5. 8 договору факторингу на подачу заяви про заміну стягувана у виконавчому провадженні.
Отже, відповідач знав з часу прийняття Долинським районним судом рішень про відмову йому у заміні стягувача у виконавчому провадженні, що він не набув статусу кредитора у кредитних відносинах з ОСОБА_1 , однак не зважаючи на достовірний факт, звернувся до державного реєстратора та заволодів належним позивачу нерухомим майном.
Тому суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
Спірне нерухоме майно вибуло із володіння позивача не з його волі, останнім набувачем майна є відповідач, між позивачем та зазначеними відповідачем не існує договірних відносин, а тому вимоги ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2024 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2023 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд зазначив, що перелік документів, поданий державному реєстратору, а саме дублікат договору іпотеки № 1701, виданого 05 липня 2019 року приватним нотаріусом Стрийського міського нотаріального округу Бораковською О. Я., рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 140003915822, видане АТ «Укрпошта», повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія, номер КИ/93, виданого 02 квітня 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи», договір про передачу прав за іпотечним договором, серія, номер 3308, виданого 21 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В., відповідає вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто ТОВ «Кредитні Ініціативи» відповідно до умов іпотечного договору набуло право власності на забезпечене іпотекою майно. Звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає вимогам Закону «Про іпотеку».
Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Нормами ЦК України не передбачено настання наслідків недійсності зазначених договорів відступлення прав вимоги через неповідомлення про заміну кредитора боржнику, а лише негативні наслідки для нового кредитора, пов'язані з порядком виконання зобов'язання боржником попередньому кредиторові. Доказів виконання основного зобов'язання позивачем до суду апеляційної інстанції не було подано. Отже, внаслідок укладення договору факторингу від 21 липня 2014 року та договору про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/іпотекодержателя за кредитним договором та договором іпотеки.
Договір факторингу від 21 липня 2014 року, укладений між ПАТ «Неос Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» не оспорений та недійсним в судовому порядку не визнавався, отже є дійсним. Перехід прав за договором іпотеки від первісного іпотекодержателя до наступного відбувся на підставі правочину, який є правомірним, а тому є чинним, і як такий є обов'язковим для виконання сторонами та є достатнім для реалізації новим іпотекодержателем ТОВ «Кредитні ініціативи» його права на звернення стягнення на предмет іпотеки позасудовим порядком.
Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь АТ «Банк Кіпру» заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє нового кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Обрання судового чи позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки повністю залежить від волі іпотекодержателя, що є логічним і відповідає принципу диспозитивності. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Уклавши договір факторингу та договір відступлення прав за іпотечними договорами, ТОВ «Кредитні ініціативи» як новий кредитор та іпотекодержатель набув право, зокрема: звернутися до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового процесу, звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», що було зроблено останнім.
У своїх запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - Калиній Ю. М. посилається на те, що новий кредитор - ТОВ «Кредитні ініціативи» вимагає у нього сплатити надуманий борг в сумі майже вісім мільйонів гривень, однак в суді апеляційної інстанції представник ТОВ «Кредитні ініціативи» спростував зазначене, і пояснив, що звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для закриття виконавчого провадження ВП №45681404 та відмови від будь яких претензій до ОСОБА_1 у майбутньому.
Аргументи учасників справи
25 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції, стягнути з відповідача судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що TОВ «Кредитні ініціативи» станом на момент укладення договору факторингу та договору про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року не мало статусу фінансової установи та ліцензії на надання послуг з факторингу. Відступлення права вимоги за кредитним договором може відбуватися лише на користь установ, наділених правом надавати фінансові послуги. Бути фактором може фінансова установа з правом здійснення факторингових операцій. ТОВ «Кредитні ініціативи» відсутнє право кредитора, як наслідок - відсутнє право вимоги до позивача.
У позивача обов'язок здійснити платіж факторові не виник, оскільки TОВ «Кредитні ініціативи» не надсилало повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.
У п. 5.8. договору факторингу зазначено: «Сторони погодили, що протягом одного року з моменту укладання цього договору, стосовно прав вимоги за кредитами, у відношенні яких існують судові та /або виконавчі провадження, фактор зобов'язаний (і) подати до відповідного суду клопотання, щодо заміни сторони (тобто щодо заміни клієнта фактором у якості сторони відповідного судового або виконавчого провадження, або іншого процесу, за яким, фактор повинен набути відповідних прав кредитора замість клієнта)». Таким чином, Фактор міг реалізувати право вимоги за кредитом за умови набуття фактором статусу кредитора у відповідному судовому або виконавчому провадженні протягом одного року з моменту укладання договору факторингу, тобто з 21 липня 2014 року по 21 липня 2015 року. Відповідач не міг бути фактором, оскільки не виконав обов'язку визначеного договором, цим самим не міг отримати та не отримав статусу кредитора, з усіма його правами, а відповідно статусу та прав іпотекодержателя, передбачених Законом України «Про іпотеку», у тому числі звернення стягнення на предмет іпотеки.
Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу іпотекодержателя» задоволення вимог. Також належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Обов'язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ній. Позивач не отримував повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки за вихідним номером від 02 квітня 2018 року, направлене ТОВ «Кредитні ініціативи» № КИ/93.
Апеляційний суд не врахував, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й відсутність експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження. На момент спірних правовідносин Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127 (далі - порядок № 1127) не передбачав, що звіт про оцінку предмета іпотеки входить до переліку документів, необхідних для подання державному реєстратору. Вимога щодо подання державному реєстратору такого звіту була доповнена до порядку № 1127 лише 26 лютого 2020 року. Втім, хоч порядком № 1127 до 26 лютого 2020 року не було передбачено обов'язкового надання оцінки предмета іпотеки, проте така вимога містилася у частині третій статті 37 Закону «Про іпотеку», що має вищу юридичну силу. Отже, іпотекодержатель станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності.
Відповідно до рішення суду та виконавчого листа, який перебуває у процесі виконання, з позивача на користь ПАТ «Банк Кіпру» стягнуто достроково борг за кредитним договором у розмірі 2 350 736,00 грн. Однак, відповідно до вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 пропонувалося сплатити 7 798 849,39 грн. Для перевірки правильності вчинення реєстраційних дій апеляційний суд мав врахувати висновки Верховного Суду та перевірити доводи боржника, установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення реєстраційних дій боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення реєстраційних дій.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року поновлено строк та відкрито касаційне оскарження. Витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
В ухвалі Верховного Суду від 13 січня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17).
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2026 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Бораковською О. Я., зареєстрованого в реєстрі за №1 870, позивач був власником нежитлового приміщення ресторану загальною площею 830,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1877155546253).
13 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 , та АБ «АвтоЗАЗбанк» укладено кредитний договір № ID 437, відповідно до якого ОСОБА_1 , отримав у банку кредит на поточні потреби в сумі 1 500 000,00 грн, строком по 12 жовтня 2018 року зі сплатою 21,0 % річних.
Для забезпечення виконання зобов'язань між ОСОБА_1 , та АБ «АвтоЗАЗбанк» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Бораковською О. Я. (зареєстрований в реєстрі за № 1701), а також накладено заборону на відчуження предмету іпотеки - зазначеного нерухомого майна.
Пунктом 5.4 Договору іпотеки сторонами було погоджено, що за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя:
5.4.1 За рішенням суду;
5.4.2 У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
5.4.3 Згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у пп. 5.4.3.1. та 5.4.3.2. цього Договору.
5.4.3.1. Задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті Договору, Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в такому випадку є правовстановлюючим документом. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту Договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця. а рішення про реєстрацію права власності на Предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав умови основного зобов'язання.
Згідно з пунктом 5.5. Договору іпотеки, право вибору способу задоволення вимог Іпотекодержателя, встановлених пунктом 5.4. цього Договору та вибір способу задоволення таких вимог належить Іпотекодержателю.
Відповідно до пункту 5.6. Договору іпотеки, визначені в цього розділі даного договору способи задоволення вимог Іпотекодержателя не перешкоджають Іпотекодержателю застосувати інші встановлені законодавством способи звернення стягнення на Предмет іпотеки.
ОСОБА_1 умов кредитного договору не виконував, отриманих в позику коштів не повернув.
Згідно з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2013 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кіпру», який є правонаступником АБ «АвтоЗАЗбанк» заборгованість за кредитним договором від 13 жовтня 2008 року № ID437 в сумі 2 350 735,50 грн, 1 700 грн сплаченого судового збору та 120,00 грн на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
04 грудня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 45681404.
29 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
21 липня 2014 року ПАТ «Неос Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір факторингу, відповідно до якого ПАТ «Неос Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор, шляхом надання фінансової послуги клієнту, набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та сплачує клієнту грошові кошти в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому цим договором.
З п. 5.8 Договору вбачається, що сторони погодили, що протягом одного року з моменту укладення договору, стосовно прав вимоги за кредитами, у відношенні яких існують судові та/або виконавчі провадження, фактор зобов'язаний подати до відповідного суду клопотання щодо заміни сторони (тобто щодо заміни Клієнта Фактором у якості сторони відповідного судового або виконавчого провадження, або іншого процесу, за яким фактор повинен набути відповідних прав кредитора замість клієнта).
Згідно з договором про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року ПАТ «Неос Банк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «Банк Кіпру», з однієї сторони, та ТОВ «Кредитні ініціативи» домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 21 липня 2014 року, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначенні цим договором. Іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до додатку № 1 до договору про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року, нежитлове приміщення ресторану (літ-2), загальною площею 830,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке передано іпотекодавцем ОСОБА_1 , є у додатку за № 60.
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2015 року відмовлено ПАТ «Нео Банк» у задоволенні заяви про зміну сторони виконавчого провадження за виконавчими листами № 343/2370/13-ц, з стягувача - «Банк Кіпру» на стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» (боржник ОСОБА_1 ). У мотивувальній частині ухвали зазначено, що ПАТ «Неос Банк» не виступає стороною виконавчого провадження, відповідно до договору факторингу від 21 липня 2014 року і з такою заявою мало б звернутися ТОВ «Кредитні ініціативи».
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2016 року в задоволенні заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» про заміну сторони виконавчого провадження № 45681404 з примусового виконання виконавчого листа № 343/2370/13відмовлено. Із мотивувальної частини зазначеної ухвали вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду з заявою щодо заміни сторони після строку, встановленого п. 5.8 договору факторингу. Заявником не долучено витяг з реєстру заборгованості боржників, який би свідчив про те, що боржник ОСОБА_1 та його кредитна справа входить в його перелік, який є додатком до договору факторингу. Також заявником не доведено виконання п. 2.5 згаданого договору щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про відступлення фактору права вимоги заборгованості.
Рішення Долинського суду Івано - Франківської області від 26 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задоволено. Виконавчий напис, вчинений 12 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований за реєстровим номером №18644 про задоволення вимог стягувача за рахунок отриманих від реалізації предмету іпотеки визнаний таким, що не підлягає виконанню.
22 липня 2019 року державним реєстратором Ревакович І. І. було проведено реєстрацію переходу права власності належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення ресторану загальною площею 830,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ТОВ «Кредитні ініціативи».
Реєстраційні дії було вчинено КП «Реєстрація майна та бізнесу» (державний реєстратор Ревакович І. І.) на підставі дублікату договору іпотеки №1701, виданого 05 липня 2019 року приватним нотаріусом Стрийського міського нотаріального округу Бораковською О. Я., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 140003915822, виданого Укрпошта, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія, номер КИ/93, виданого 02 квітня 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи», договору про передачу прав за іпотечним договором, серія, номер 3308, виданого 21 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку», тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частини перша, п'ята статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:
«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі
№ 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.
110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:
«умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зроблено висновок, що «частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора щодо реєстрації переходу права власності на спірний об'єкт нерухомого майна та витребувати його на користь ОСОБА_1 з володіння ТОВ «Кредитні ініціативи», визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іпотекодержателем ТОВ «Кредитні ініціативи» на спірний об'єкт нерухомого майна. Підставами позову зазначив: іпотекодержатель не набув право вимоги до позивача, оскільки порушив умови договору факторингу щодо заміни сторони виконавчого провадження; він не отримував вимогу іпотекодержателя щодо усунення порушень та повідомлення про зміну іпотекодержателя; на момент вчинення державним реєстратором оскаржуваних реєстраційних дій продовжувала свою чинність заборона щодо спірного об'єкта, винесена 29 грудня2014 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 343/2370/13-ц; відсутня оцінка предмета іпотеки;
суд першої інстанції вимоги позивача задовольнив повністю, погодившись з тим, що іпотекодержатель не набув право вимоги до позивача. Вважав такими, що мають преюдиційне значення, ухвали Долинського районного суду Івано-Франківської області у справі № 343/2370/13-ц про відмову у заміні стягувача АТ «Банк Кіпр» на ТОВ «Кредитні Ініціативи»;
апеляційний суд правильно виходив із того, що внаслідок укладення договору факторингу та договору про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/іпотекодержателя за кредитним договором та договором іпотеки, ці договори недійсним в судовому порядку не визнавалися. Тому такі договори є обов'язковими для виконання сторонами та підставою реалізації новим іпотекодержателем - ТОВ «Кредитні ініціативи» його права на звернення стягнення на предмет іпотеки позасудовим порядком. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь АТ «Банк Кіпру» заборгованості за кредитним договором, яке не виконане боржником, не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє нового кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. ТОВ «Кредитні ініціативи» як новий кредитор та іпотекодержатель має право звернутися до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні, проте реалізація такого права не перешкоджає йому звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»;
оскільки позивач договори факторингу та про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» не оспорював, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що ТОВ «Кредитні Ініціативи» не було установою, наділеною правом надавати фінансові послуги;
за таких обставин обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іпотекодержателем ТОВ «Кредитні ініціативи» на спірний об'єкта нерухомого майна;
щодо відмови у задоволенні інших вимог апеляційний суд також послався на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та зазначив, що перелік документів, поданий державному реєстратору, відповідає вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тому ТОВ «Кредитні Ініціативи» відповідно до умов іпотечного договору та вимог Закону «Про іпотеку» набуло право власності на забезпечене іпотекою майно;
проте при скасуванні рішенні суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 провизнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації переходу права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, апеляційний суд не надав належної оцінки іншим підставам позовних вимог ОСОБА_1 , а саме щодо неотримання позивачем вимоги іпотекодержателя щодо усунення порушень, наявності обтяження щодо об'єкта на момент вчинення державним реєстратором оскаржуваних реєстраційних дій, відсутності оцінки предмета іпотеки;
оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому постанову апеляційного суду в зазначеній частині належить скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
суди не звернули уваги на те, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації переходу права власності на спірний об'єкт нерухомого майна до іпотекодержателя та витребування у нього ж цього майна на користь іпотекодавця є взаємовиключними. Суди не врахували, що за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою, і позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно, що відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. За обставин цієї справи належним способом захисту прав позивача є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, що виключає пред'явлення віндикаційного позову іпотекодержателя до іпотекодавця;
тому в задоволення вимоги про витребування майна судам належало відмовити у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу. Суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні вказаної вимоги, однак помилився щодо мотивів такого рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації переходу права власності на спірний об'єкт нерухомого майна скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в частині відмови у задоволенні вимоги про витребування майна змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410-412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2024 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації переходу права власності на спірний об'єкт нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2024 року залишити без змін.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 25 липня 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко