вул.Кн.Острозького, 14а, м.Тернопіль, 46025, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
19 лютого 2026 року м.Тернопіль Справа № 921/317/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
при секретарі судового засідання Дідур А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні
скаргу Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" без номера від 29.01.2026 (вх.№732 від 29.01.2026) на дії (бездіяльність) приватного виконавця з примусового виконання судового рішення
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м.Київ
до відповідача Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ", місто Тернопіль
про стягнення 548 146 593,88грн,
за участю представників:
скаржника: Вийванко Н.П., адвокат, довіреність №2288 від 15.08.2025;
стягувача: Столярець О.В., адвокат, довіреність №16/12-2025/87 від 16.12.2025;
приватного виконавця: Крайчинський С.С., посвідчення №0048 від 20.06.2017.
Зміст поданої скарги.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м.Київ до Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ", місто Тернопіль, про стягнення 358 028 384,88 грн основного боргу, 116 878 302,23грн інфляційних втрат, 22 538 196,28 грн - 3% річних, 50 701 710,49 грн пені.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.07.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" на користь ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" 358 028 384,88 грн основного боргу, 116 878 302 грн 23коп. інфляційних нарахувань, 22 538 196 грн 28коп. - 3% річних, 25 350 855 грн 25коп. пені та 847840 грн 00коп. в повернення судового збору.
Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2025 у цій справі закрито касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 921/317/24.
На примусове виконання судового рішення 3 лютого 2025 року Господарським судом Тернопільської області видано відповідний наказ.
На підставі заяви стягувача від 24.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Крайчинським Сергієм Станіславовичем 25 березня 2025 року винесено:
- постанову про відкриття виконавчого провадження № 77600571 та зобов'язано боржника ПАТ «Тернопільміськгаз» подати декларацію про доходи та майно протягом 5 робочих днів.
- постанову про розмір мінімальних витрат у розмірі 478,40 грн;
- постанову про стягнення основної винагороди, якою встановлено суму винагороди виконавця, яка підлягає стягненню з боржника, у розмірі 52 364 357,86 грн (10% від суми боргу);
- постанову про арешт коштів боржника, що знаходяться на банківських рахунках боржника;
- постанову про арешт майна боржника, згідно з якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику, у межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження (182 177 191,53грн).
29.01.2026 ПАТ «Тернопільміськгаз» повторно звернулося до суду із скаргою без номера від 29.01.2026 (вх.№732) на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського С.С., доводи якої підтримано представником скаржника в судовому засіданні.
У скарзі Приватне акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" просить суд:
1) визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця у виконавчому провадженні № 77600571 щодо не зупинення вчинення виконавчих дій з виконання наказу №921/317/24, виданого 03.02.2025 Господарським судом Тернопільської області, до врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" в частині стягнення з ПАТ “Тернопільміськгаз» в користь ТОВ “Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - 25 350 855,25 грн пені 116 878 302,23 грн інфляційних втрат та 22 538 196,28 грн 3% річних;
2) визнати неправомірними дії приватного виконавця у виконавчому провадженні №77600571 щодо стягнення з ПАТ “Тернопільміськгаз» в користь ТОВ “Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - 16 099 343,73 грн інфляційних нарахувань, які перераховані на користь стягувача (ТОВ “Газопостачальна компанія "Нафтогаз України");
3) зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського С.С. повернути на рахунок Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» стягнуту при примусовому виконанні наказу №921/317/24 від 03.02.2025 суму 16 099 343,73 грн інфляційних нарахувань.
Одночасно, у клопотанні без номера від 29.01.2026 (вх.№732-1 від 29.01.2026) товариство просило поновити процесуальний строк для подання скарги на підставі частини 2 статті 341 ГПК України, зазначивши, що процесуальний строк пропущено з поважних причин. Зазначено, що копію постанови приватного виконавця від 15.01.2026 про повернення виконавчого документа (ВП №77600571) товариством отримано поштою 21.01.2026.
Серед підстав, скаржник посилається на незаконність прийняття наказу №921/317/24 від 03.02.2025 до виконання приватним виконавцем, адже частина 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» забороняє приватним виконавцям виконувати судові рішення у справах, де боржником виступає юридична особа, у статутному капіталі якої частка держави перевищує 25 %. Згідно даних Реєстру власників іменних цінних паперів, 25,004287% акцій товариства належать НАК «Нафтогаз України», яка, у свою чергу, на 100% перебуває у державній власності. Оскільки держава через НАК «Нафтогаз України» володіє часткою, що перевищує встановлений законом ліміт, примусове виконання цього рішення є виключною компетенцією органів державної виконавчої служби. Таким чином, винесення постанови про відкриття провадження приватним виконавцем, на думку скаржника, відбулося з грубим порушенням територіальної та суб'єктної підсудності виконавчих дій. При цьому дана постанова скаржником не оскаржується.
Звертає увагу на порушення виконавцем норм спеціального закону та не зупинено виконавче провадження № 77600571 на підставі п.15 ч.1 ст.34 Закону України «По виконав яке провадження», незважаючи на факт включення боржника до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, що підтверджується постановою НКРЕКП №1286 від 11 жовтня 2022 року, чим допущено протиправну бездіяльність та самостійно визначено яка сума підлягає зупиненню (основний борг).
На думку ПАТ «Тернопільміськгаз» виконавець не наділений повноваженнями самостійно оцінювати, яка частина заборгованості підлягає врегулюванню, а яка ні. Зазначає, що про статус боржника виконавцю було відомо з листа товариства від 25 березня 2025 року, однак не вжито заходів для зупинення виконавчих дій, що призвело до незаконного стягнення 16 099 343,73 грн інфляційних нарахувань на користь стягувача. ПАТ «Тернопільміськгаз» наголошує, що ці кошти призначалися для погашення заборгованості перед стягувачем за іншим виконавчим провадженням (№76829261).
Скаржник просить суд задовольнити скаргу та визнати неправомірною бездіяльність виконавця щодо не зупинення виконавчого провадження № 77600571 в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних, визнати неправомірними дії зі стягнення 16 099 343,73 грн інфляційних нарахувань та зобов'язати виконавця повернути ці кошти боржнику. Вважає, що лише повне відновлення порушених прав та суворе дотримання законодавчої процедури зупинення дій дозволить уникнути свавільного втручання в його господарську діяльність.
Позиція стягувача щодо скарги.
Стягувач, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заперечив проти доводів скарги ПАТ «Тернопільміськгаз», вважає скаргу необґрунтованою та просив залишити її без розгляду, зазначивши, що скарга подана з пропуском строку, встановленого законом для оскарження.
Вказує, що боржник дізнався про відкриття виконавчого провадження № 77600571 ще 25 березня 2025 року і того ж дня, звернувся до приватного виконавця із заявою про зупинення вчинення дій в частині стягнення основного боргу.
Крім того, інформацію про стягнення інфляційних втрат боржник отримав 3 грудня 2025 року з листа-відповіді виконавця на запит, тому твердження скаржника, що він дізнався про такі дії виконавця лише 14 січня 2026 року, не відповідають дійсним обставинам.
Вважає, що приватний виконавець не допускав бездіяльності, а навпаки оперативно відреагував на заяву боржника від 25.03.2025, винісши постанову про зупинення виконавчих дій стосовно стягнення 358 028 384,88 грн основного боргу як і зазначав боржник. В свою чергу, боржник, отримавши цю постанову від 25.03.2025, не оскаржив її в установлений строк, тобто погодився з частковим (а не повним) зупиненням виконавчого провадження.
Щодо дії Закону № 1639-ІХ, то вважає, що його норми не поширюються на додаткові нарахування в цій справі, адже такий регулює процедури взаєморозрахунків та реструктуризації виключно щодо основного боргу. Зокрема, стаття 6 цього Закону містить вичерпний перелік підстав, за яких можуть бути списані додаткові нарахування (пеня, інфляційні втрати, 3% річних). Заборгованість ПАТ «Тернопільміськгаз» перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за договорами купівлі-продажу природного газу не підпадає під жоден із цих випадків. Списання додаткових нарахувань за такими договорами можливе лише щодо заборгованості перед АТ «НАК «Нафтогаз України», а не перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Тому приватний виконавець не мав законних підстав для зупинення виконавчого провадження щодо таких вимог .
Посилання боржника про те, що він вважав, що кошти перераховувалися на інше виконавче провадження вважає неспроможними, оскільки матеріали справи свідчать, що приватний виконавець регулярно надавав боржнику детальні розрахунки та таблиці розподілу платежів у виконавчих провадженнях №№76829261, 77600571, тому боржник був обізнаний із реальним розподілом коштів.
Стосовно судової практики, на яку посилається ПАТ «Тернопільміськгаз» стягувачем зазначено, що вона стосується заборгованості за договорами транспортування природного газу, де кредитором виступає Оператор ГТС. Натомість, у даному випадку спірна заборгованість виникла за договорами постачання/купівлі-продажу природного газу, тому наведена боржником судова практика не може бути застосована через неподібність відносин.
Оскільки боржником пропущено 10-дений строк на звернення з скаргою на підставі норм статті 118 ГПК України ТОВ «ГК «Нафтогаз України» просить суд залишити скаргу ПАТ «Тернопільміськгаз» без розгляду.
Позиція приватного виконавця щодо скарги.
Приватний виконавець Крайчтнський С.С. вважає вимоги скаржника необґрунтованими та такими, що суперечать дійсним обставинам.
Зокрема, виконавець посилається на пропуск скаржником строку на звернення до суду із скаргою та зазначає, що боржник був обізнаний про всі винесені постанови ще навесні 2025 року, в тому числі постанову про зупинення виконавчих дій лише в частині основного боргу, котру боржник отримав 01.04.2025 і котру не оскаржував. Про факт стягнення та перерахування інфляційних втрат теж було відомо боржнику щонайменше з 03.12.2025, коли виконавцем надано детальні розрахунки та Excel-таблиці у відповідь на запит боржника, відтак вважає, що право на оскарження втрачено через закінчення процесуальних строків.
Щодо тверджень скаржника про непідвідомчість виконавчого провадження приватному виконавцю з посиланням на наявність частки держави у статутному капіталі ПАТ «Тернопільміськгаз» понад 25%, то за доводами ОСОБА_1 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань держава безпосередньо не є засновником товариства-боржника, а часткою у розмірі 25,0043% у статутному капіталі володіє АТ «НАК «Нафтогаз України», яке є самостійною юридичною особою.
У питанні правомірності стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, виконавець пояснив, що діяв виключно в межах волевиявлення самого боржника та вимог законодавства. У заяві від 25.03.2025 боржник просив зупинити стягнення виключно в частині суми основного боргу у розмірі 358 028 384,88 грн, посилаючись на Закон №1639-IX. Виконавець задовольнив цю заяву в тих межах, які визначив боржник, оскільки самостійна оцінка виконавцем того, яка частина боргу підлягає врегулюванню, вважалася б виходом за межі його повноважень. Крім того, механізми списання неустойки за Законом №1639-IX стосуються заборгованості перед НАК «Нафтогаз України», тоді як у цій справі стягувачем є ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Окремо виконавець заперечив черговість погашення грошових вимог та зазначив, що в разі недостатності коштів для повного погашення боргу платежі спочатку покривають витрати кредитора, потім відсотки та неустойку, і лише в останню чергу - основну суму боргу. Законодавство не містить норми, яка б дозволяла зупинити стягнення судового збору чи пені за наявності процедур врегулювання основного боргу, тому виконавець правомірно продовжив виконання стягнення цих похідних сум.
Виконавець заперечив доводи скаржника щодо неправильного зарахування коштів, пояснюючи це заходами в межах зведеного виконавчого провадження №77617268. Оскільки у провадженні виконавця перебувало два виконавчих провадження №77600571 (з примусового виконання наказу №921/317/24 від 03.02.2025) та №76829261 (з примусового виконання наказу №921/238/24від 24.12.2024) щодо виконання судових рішень про стягнення з боржника коштів на користь одного й того самого стягувача, виконавець, відповідно до статті 46 Закону «Про виконавче провадження», розподілив стягнуті кошти у цих виконавчих провадженнях пропорційно. Той факт, що в платіжних інструкціях боржника зазначалося одне виконавче провадження, не спростовує законності пропорційного розподілу у зведеному виконавчому провадженні, про що боржника неодноразово письмово проінформовано з наданням повної розшифровки платежів.
Процесуальні дії з розгляду скарги.
Відповідно до Протоколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.01.2026, скаргу та клопотання про поновлення процесуального строку, передано на розгляд судді Андрусик Н.О.
Ухвалою суду від 2 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" без номера від 29.01.2026 (вх.№732-1 від 29.01.2026) про поновлення процесуального строку для подання скарги без номера від 29.01.2026 (вх.№732 від 29.01.2026).
Скаргу ПАТ "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" прийнято до розгляду в судовому засіданні на 12.02.2026, в якому оголошувалася перерва до 17.02.2026.
Судом встановлено процесуальний строк для подання заяв по суті скарги та додаткових доказів.
У судовому засіданні учасники справи підтримали доводи та заперечення, наведені у заявах по суті скарги. Проголошення скороченого рішення за результатами розгляду скарги, відкладено до 19.02.2026.
Встановлені обставини.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.07.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" на користь ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" 358 028 384,88 грн основного боргу, 116 878 302 грн 23коп. інфляційних нарахувань, 22 538 196 грн 28коп. - 3% річних, 25 350 855 грн 25коп. пені та 847840 грн 00коп. в повернення судового збору.
На примусове виконання судового рішення 3 лютого 2025 року Господарським судом Тернопільської області видано відповідний наказ.
На підставі заяви стягувача, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Крайчинським С.С. 25 березня 2025 року винесено, зокрема постанову про відкриття виконавчого провадження № 77600571 з примусового виконання даного судового рішення. Вчинено інші заходи, зокрема щодо винесення постанови про стягнення основної винагороди, про арешт коштів та майна боржника, у межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження (182 177 191,53грн).
25 березня 2025 року ПАТ «Тернопільміськгаз» повідомило виконавця про те, що стягнута за рішенням суду заборгованість за період з листопада по грудень 2021 року на суму основного боргу 358 028 384,88 грн є заборгованістю оператора ГРС за договорами купівлі-продажу газу для покриття фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат, відповідно підпадає під дію Закону України № 1639-IX «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Також повідомлено приватного виконавця про включення боржника, на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1286 від 11 жовтня 2022 року, до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку газу відповідно до спеціального законодавства. У зв'язку з цим, боржник просив приватного виконавця на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» зупинити виконавчі дії щодо стягнення 358 028 384,88 грн боргу.
Цього ж дня, 25 березня 2025 року, на підставі заяви боржника, вимог Закону України № 1639-IX «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», враховуючи факт включення ПАТ «Тернопільміськгаз» до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (постанова НКРЕКП № 1286 від 11.10.2022), приватним виконавцем на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77600571 в частині стягнення основного боргу - 358 028 384,88 грн. Також, у постанові зазначено, що до 116 878 302 грн 23 коп. інфляційних нарахувань, 22 538 196 грн 2 коп. - 3% річних, 25 350 855 грн 25 коп. пені та 847840 грн 00 коп. судового збору приписи пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають застосуванню.
Цього ж дня, 25 березня 2025 року, на підставі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову, згідно з якою виконавче провадження №77600571 об'єднано з іншим виконавчим провадженням № 76829261 щодо цього ж боржника у зведене виконавче провадження № 77617268.
Виконавче провадження № 76829261 відкрито з примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/238/24, виданого 24 грудня 2024 року про стягнення з ПАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» 166 670 304,01 грн, в тому числі 120 525 466,99 грн основного боргу, який виник за березень та квітень 2022 року за договором купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3151-ОГРМ від 22.03.2022, 18 031 121,11 грн пені, 6 179 314,47 грн - 3% річних, 21 934 374,44 грн - інфляційних втрат та 423 920,00 грн судового збору. Дане виконавче провадження відкрито приватним виконавцем Крайчинським С.С. 21 січня 2025 року.
У заяві № 3118 від 2 грудня 2025 року боржник - ПАТ «Тернопільміськгаз» просив приватного виконавця Крайчинського С.С. у межах зведеного виконавчого провадження № 77617268 надати детальну інформацію про суми стягнутого боргу з ПАТ «Тернопільміськгаз» за виконавчими провадженнями № 76829261 та № 77600571; деталізувати ці дані у розрізі місяців (помісячний звіт про стягнення), у розрізі рішень судів (розмежування сум за кожним із двох наказів).
3 грудня 2025 року у листі-відповіді виконавцем повідомлено, що у виконавчому провадженні № 76829261 (наказ № 921/238/24) за період з 21.01.2025 по 03.12.2025 стягнуто 20 284 870,49 грн (478,40 грн розподілено витрати виконавчого провадження, 1 844 035,64 грн розподілено на основну винагороду приватного виконавця та 18 440 356,45 грн перераховано на користь стягувача ТОВ «ГК «Нафтогаз України»), а у виконавчому провадженні №77600571 (наказ № 921/317/24) за період з 25.03.2025 по 03.12.2025 стягнуто з боржника 15 703 734,89 грн (478,40 грн розподілено на витрати виконавчого провадження, 1 427 568,77 грн розподілено на основну винагороду приватного виконавця, а 14 275 687,72 грн перераховано на користь стягувача ТОВ «ГК «Нафтогаз України»).
До листа додано дві таблиці у форматі Excel з деталізацією щоденних розподілів коштів (Таблиця 1 щодо стягнення у ВП №77600571 (наказ 921/317/24) за період з 25.03.2025 по 02.12.2025 та Таблиця 2 щодо стягнення у ВП №76829261 (наказ №921/238/24) за період з 21.01.2025 по 02.12.2025).
Зміст таблиць свідчить про щоденний розподіл коштів, стягнутих з рахунків ПАТ «Тернопільміськгаз», де 10% від кожної стягнутої суми боргу спрямовувалися виконавцем на виплату основної винагороди приватному виконавцю, а 90% - безпосередньо стягувачу.
Аналогічна інформація також надавалася приватним виконавцем у січні 2026 року.
Зокрема, приватним виконавцем повідомлено, що за виконавчим провадженням № 76829261 (наказ № 921/238/24) за період з 21.01.2025 по 31.12.2025 з боржника стягнуто 22 244 013,13 грн, з яких 20 221 395,21 грн перераховано безпосередньо стягувачу (ТОВ «ГК «Нафтогаз України»), 2 022 139,52 грн розподілено на основну винагороду приватного виконавця (10% від стягнутого боргу) та 478,40 грн - на витрати виконавчого провадження.
У виконавчому провадженні № 77600571 (наказ № 921/317/24) за період з 25.03.2025 по 31.12.2025 з боржника стягнуто 17 709 756,50 грн, з яких 16 099 343,73 грн перераховано стягувачу (ТОВ «ГК «Нафтогаз України»), 1 609 934,37 грн розподілено на основну винагороду приватного виконавця, а 478,40 грн - на витрати виконавчого провадження.
У відповіді від 13 січня 2026 року зазначено, що стягнення здійснюється з урахуванням Закону № 1639-IX та, оскільки ПАТ «Тернопільміськгаз» перебуває в Реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то стягнення щодо основної суми боргу (358 028 384,88 грн) залишається зупиненим на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону Україних «Про виконавче провадження».
Долученими до справи боржником платіжними документами підтверджується факт стягнення з боржника у зведеному виконавчому провадженні № 77617268 коштів сукупно 39 953 769,63 грн. Дана обставина підтверджена сторонами виконавчого провадження та приватним виконавцем.
Зокрема, ПАТ «Тернопільміськгаз» надано платіжні документи за період з 01.01.2025 по 01.02.2026, серед яких платіжні інструкції, проведені АТ «Ощадбанк» (на 56 аркушах), платіжні інструкції, проведені АТ «ПУМБ» (на 101 аркуші), а також виписки з рахунку боржника, відкритого ним в АБ «Укргазбанк», за період з січня по липень 2025 року (на 353 аркушах) та зауважено, що у всіх платіжних документах підставою платежу вказано виконавче провадження № 76829261 (наказ №921/238/24). Однак фактично кошти приватним виконавцем зараховувалися на погашення заборгованості у виконавчому провадженні № 77600571 (наказ № 921/317/24).
Згідно наданих пояснень приватного виконавця Крайчинського С.С. зарахування та розподіл коштів ним здійснено згідно норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо черговості та пропорційності розподілу стягнутих сум у межах зведеного виконавчого провадження, зокрема статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано порядок розподілу стягнутих сум у разі, якщо суми недостатньо для задоволення вимог однієї черги, вони задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Оскільки в обох виконавчих провадженнях стягувачем є ТОВ «ГК «Нафтогаз України», то виконавцем проводилися щоденні розподіли всіх стягнутих коштів загалом на суму 39 953 769,63 грн пропорційно до сум за кожним із наказів №№921/238/24, 921/317/24.
Виконавець також пояснив, що визначений законом пропорційний розподіл коштів між усіма діючими вимогами в межах зведеного виконавчого провадження є його прямим обов'язком, який превалює над бажанням боржника сплатити конкретний борг.
Окрім того, вважає стягнення інфляційних втрат у виконавчому провадженні № 77600571 правомірним, оскільки норми Закону № 1639-IX дозволяють зупиняти стягнення лише щодо вимог основного боргу. Відповідно, оскільки провадження в частині інфляційних нарахувань не було зупинене, ці суми брали участь у загальному пропорційному розподілі коштів у межах зведеного виконавчого провадження на рівні з іншими вимогами.
Таким чином, загальна сума коштів, перерахованих стягувачу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за вказаними виконавчими провадженнями, становила 36 320 738,94 грн, а здійснений приватним виконавцем розподіл цих коштів є наступним:
- за виконавчим провадженням №76829261 (наказ у справі №921/238/24) стягувачу перераховано 20 221 395,21 грн, які зараховані як погашення інфляційних нарахувань за відповідним наказом;
- за виконавчим провадженням № 77600571 (наказ у справі № 921/317/24) стягувачу перераховано 16 099 343,73 грн, котрі зараховано виконавцем для погашення інфляційних втрат.
Також виконавцем відшкодовано витрати виконавчого провадження по 478,40 грн за кожним виконавчим провадженням та основну винагороду в розмірі 2 022 139,52 грн у виконавчому провадженні №76829261 та 1 609 934,37 грн - у ВП № 77600571.
Ці обставини підтверджено у судовому засіданні учасниками виконавчого провадження.
В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося в порядку п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", до приватного виконавця із заявою від 15.01.2026 № 13983 про повернення виконавчого документу стягувачу (наказ від 03.02.2025 №921/317/24).
Того ж дня, 15.01.2026, приватним виконавцем:
- винесено постанову про поновлення виконавчого провадження № 77600571 в частині основного боргу;
- виведено виконавче провадження № 77600571 із зведеного ВП № 77617268;
- винесено постанову про повернення виконавчого документа (наказу №921/317/24 від 03.02.2025) стягувачу; припинено чинність арешту майна та коштів боржника, накладеного в межах цього виконавчого провадження.
У скарзі боржник стверджує, що саме після отримання 21.01.2026 (дату підтверджено результатами пересилання поштового відправлення R031860037370) постанови приватного виконавця йому стало відомо про незаконне стягнення та перерахування коштів в сумі 16 099 343,73 грн, стягнення яких мало бути зупиненим в силу Закону № 1639-IX.
Повернення виконавчого документа приватним виконавцем дозволило стягувачу пред'явити 28.01.2026 даний наказ суду №921/317/24 від 03.02.2025 до виконання у Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, де державним виконавцем Величко Романом Сергійовичем 28.01.2026 відкрито виконавче провадження №80098581. На підставі заяви ПАТ «Тернопільміськгаз» № 208 від 29.01.2026 про включення підприємства до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу (постанова НКРЕКП № 1286 від 11.10.2022) органом ДВС відповідно до пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» 29.01.2026 винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №80098581 від 28.01.2026 на всю присуджену до стягнення суму, крім судового збору.
Боржник оскаржив дії/бездіяльність приватного виконавця, вперше подавши скаргу без номера від 23.01.2026 (вх.№559 від 23.01.2026), яку згідно з ухвалою суду від 27.01.2026 повернуто без розгляду.
Мотиви на норми закону, з яких суд виходить постановляючи ухвалу.
Щодо процесуальних строків подання скарги.
Відповідно до частини 1 статті 341 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи приватного виконавця щодо виконання судових рішень у господарських справах можуть бути подані до суду стягувачем, боржником або іншими учасниками виконавчого провадження протягом десяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічно, у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Тобто, ключовим питанням щодо обчислення строку є встановлення моменту, коли скаржник дізнався або повинен був дізнатися про порушення. При цьому у випадках бездіяльності, яка є триваючим правопорушенням, перебіг строку не починається з конкретної дати, а відкладається до моменту припинення порушення або до подання скарги, якщо порушення триває.
Встановлено, що оскаржувана бездіяльність приватного виконавця полягає у невжитті заходів щодо зупинення виконавчих дій з примусового стягнення коштів за наказом суду №921/317/24 від 03.02.2025 щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у виконавчому провадженні № 77600571, з огляду на включення боржника до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу (постанова НКРЕКП від 30.01.2024 № 203) та норм Закону № 1639-IX.
Ця бездіяльність триває з моменту відкриття виконавчого провадження (25.03.2025).
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду неодноразово тлумачив подібні випадки як триваючі правопорушення. Зокрема, у постанові від 05.06.2025 у справі № 905/738/23 Верховний Суд зазначив, що бездіяльність виконавця, яка полягає у невжитті заходів щодо зупинення виконавчих дій у зв'язку з процедурою врегулювання заборгованості, є триваючим правопорушенням. Воно триває протягом усього періоду невиконання обов'язку, передбаченого ст. 34 Закону «Про виконавче провадження». Початок перебігу строку на оскарження такої бездіяльності автоматично відкладається до моменту, коли порушення стає очевидним для скаржника, або до завершення процедури врегулювання, або до моменту подання скарги, якщо порушення не припинено.
У цій постанові Верховний Суд посилається на висновки, викладені в постанові від 16.10.2023 у справі № 910/1432/21, та зазначає, що бездіяльність державного виконавця щодо невчинення дій, передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", являє собою бездіяльність - тривале правопорушення, яке може бути оскаржене упродовж усього строку тривалості відповідного правопорушення, а не лише в 10-денний строк після закінчення шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження». Аналогічно, у справі № 905/738/23 Суд підкреслив, що скарга на бездіяльність подана вчасно, оскільки порушення (не зупинення дій) триває з моменту відкриття провадження і до подання скарги, а скаржник не пропустив строк, бо бездіяльність не є разовим актом.
Аналогічні висновки також наведено у постановах від 03.11.2025 у справі №911/1880/22, від 20.01.2025 у справі № 924/396/24. Отже, з цього питання судова практика є сталою.
У даній справі суд погоджується з доводами скаржника про те, що бездіяльність виконавця триває, адже виконавче провадження не зупинено в частині стягнення похідних вимог, тому строк на оскарження не пропущено.
Доводи стягувача та виконавця про те, що скаржник дізнався про порушення з постанови від 25.03.2025 і пропустив 10-денний строк, є необґрунтованими. Як вказано в постанові Верховного Суду від 05.06.2025 у справі № 905/738/23, фіксація строку з моменту відкриття провадження застосовується до разових дій (наприклад, постанов про арешт), але не до бездіяльності, яка є триваючою. У цій справі скаржник не оскаржує разову постанову; скаржником подано скаргу після тривалого періоду бездіяльності (10 місяців), але оскільки процедура врегулювання триває, і виконавчі дії не зупинено, порушення є актуальним.
Крім того, у постанові від 14.08.2025 у справі № 902/480/24 Верховний Суд зазначив, якщо бездіяльність виконавця триває (наприклад, не зняття арештів попри наявність підстав), строк оскарження обчислюється з моменту, коли скаржник усвідомлює тривалість порушення, а не з першої дати. Аналогічно, у постанові від 05.06.2025 у справі № 905/738/23 Суд відхилив аргументи про пропуск строку на оскарження, посилаючись на те, що скарга подана в межах триваючого порушення, і суд першої інстанції помилково залишив скаргу без розгляду.
Оскільки бездіяльність приватного виконавця є триваючим правопорушенням, тому строк на оскарження її товариством не пропущено, відтак у задоволенні заяви стягувача про залишення скарги без розгляду суд відмовляє.
Щодо суті скарги, суд виходить з наступних міркувань.
Для того щоб визначити, чи є скарга ПАТ «Тернопільміськгаз» обґрунтованою суду необхідно з'ясувати та перевірити низку фактичних обставин та правових підстав, керуючись нормами ГПК України, Закону «Про виконавче провадження» та сталою практикою Верховного Суду.
Основними аспектами, що підлягають з'ясуванню, є: наявність імперативних підстав для зупинення виконавчих дій; обсяг обов'язку виконавця щодо зупинення виконавчих дій на усю суму заборгованості, що стягнута з боржника на підставі виконавчого документа; межі повноважень приватного виконавця щодо оцінки заборгованості, стягнення якої як вважає скаржник, підлягало зупиненню; правомірність стягнення з боржника 16 099 343,73 грн інфляційних втрат у виконавчому провадженні №76829261; ефективність та законність способу захисту (повернення 16 099 343,73 грн боржнику).
За статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 та частиною першою статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими для всіх на території України, а в окремих випадках - і за її межами. Їх мають виконувати всі органи влади, посадові особи, фізичні та юридичні особи.
Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (підпункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Згідно з частиною другою статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.
За змістом частини четвертої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадків, передбачених пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.
Згідно з частиною одинадцятою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до виключення боржника з Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону України №1639-IX «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі - Закон України № 1639-ІХ). У разі поновлення виконавчого провадження, зупиненого на підставі пункту 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавче провадження повторному зупиненню з таких підстав не підлягає.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що приватний виконавець на підставі постанови НКРЕКП про включення до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, зупиняє вчинення виконавчих дій щодо такого підприємства, а також знімає накладені арешти на майно та грошові кошти у випадку, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України №1639-IX.
Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постановах від 30.10.2023 у справі № 925/555/21, від 12.12.2024 у справі № 924/395/24, від 20.01.2025 у справі №924/396/24, від 26.02.2025 у справі № 910/9745/22, від 16.05.2025 у справі №903/421/24).
Ключовим критерієм для зупинення виконавчих дій є включення боржника до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (постанова Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 925/958/22).
Суд враховує, що 29.08.2021 набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі за текстом - Закон № 1639-IX), дія якого поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов'язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб'єктів ринку природного газу, що включені до реєстру (стаття 2 зазначеного Закону).
Статтею 1 цього Закону визначено зміст таких термінів:
- заборгованість (грошові зобов'язання) суб'єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону - це заборгованість та/або грошові зобов'язання постачальників природного газу, які в період з 1 січня 2021 року до 30 квітня 2021 року включно здійснили поставку природного газу побутовим споживачам за ціною, що не перевищувала граничний рівень ціни природного газу, встановлений Кабінетом Міністрів України на період лютий - березень 2021 року включно, перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не сплачені станом на 30 листопада 2022 року;
- процедура врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) суб'єктів ринку природного газу - це заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення;
- реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу - це відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону; реєстр розміщується на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
- учасники процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) - постачальники природного газу, оператори газорозподільних систем та оператор газосховищ, включені до Реєстру, а також особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», розпорядники коштів державного бюджету, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» врегульовано процедуру проведення взаєморозрахунків.
За змістом статті 6 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» на заборгованість за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону, погашену до 31.12.2022, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури врегулювання заборгованості та не сплачені станом на дату включення до Реєстру, підлягають списанню:
- за умови погашення основного боргу до 31.12.2022, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
- за умови повного виконання належним чином підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Гарантії забезпечення прав та інтересів кредиторів визначені статтею 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», відповідно до якої НАК «Нафтогаз України», особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, заборгованість перед якими (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість) підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, мають право на відшкодування з державного бюджету додаткових витрат на сплату процентів та інших витрат у зв'язку із запозиченням коштів з метою покриття касових розривів, що утворилися внаслідок врегулювання заборгованості відповідно до статей 5- 6 цього Закону, в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Отже, наведеними положеннями Закону передбачений механізм урегулювання питань щодо основної заборгованості підприємств, включених до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а також підстави та передумови для списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на цю ж заборгованість, учасниками такої процедури врегулювання, визначеними статтею 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) суб'єкти ринку природного газу включаються до реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається НКРЕКП та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Тернопільміськгаз» включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, на підставі постанови НКРЕКП №1286 від 11.10.2022. Основний борг у сумі 358 028 384,88 грн виник за період з листопада по грудень 2021 року. Відповідно до статті 1 Закону №1639-IX, заборгованість операторів ГРМ за договорами з ТОВ «ГК «Нафтогаз України», що виникла з 01.11.2021 по 28.02.2022, підлягає врегулюванню.
Як вже зазначалось, відповідно до пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний зупинити вчинення виконавчих дій у разі, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом №1639-IX, за умови перебування боржника в Реєстрі.
При цьому Закон не надає виконавцю повноважень оцінювати, тлумачити або перевіряти обсяг заборгованості, яка підлягає врегулюванню в межах процедури, передбаченої Законом № 1639-ІХ. Визначення і затвердження розміру такої заборгованості здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1179 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1179-2022-%D0%BF#Text), на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків. Самостійна оцінка приватним виконавцем того, яка частина заборгованості включається до врегулювання, по суті є виходом за межі його повноважень та втручанням у сферу компетенції інших органів. Така поведінка суперечить не лише положенням Закону України № 1639-ІХ, а й загальним принципам виконавчого провадження, які передбачають обов'язковість дотримання чітко визначеного порядку та меж повноважень.
Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 925/555/21, від 12.12.2024 у справі № 924/395/24, від 20.01.2025 у справі № 924/396/24, від 26.02.2025 у справі № 910/9745/22, від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, від 24.07.2025 у справі№917/704/23.
Таким чином, приватний виконавець Крайчинський С.С. встановивши, що ПАТ «Тернопільміськгаз» включене до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості на підставі постанови НКРЕКП №1286 від 11.10.2022, про що йому повідомлено боржником у заяві № 829 від 25.03.2025, та що до заборгованості за наказом №921/317/24 від 03.02.2025 боржником вживаються заходи із врегулювання відповідно до Закону України № 1639-ІХ, мав обов'язок зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні стосовно виконання цього наказу на підставі пункту 15 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» (за винятком витрат на оплату судового збору), а також відповідно до частини четвертої статті 35 цього Закону - зняти арешт з майна та грошових коштів боржника.
Аргументи про те, що реструктуризації та списанню підлягає заборгованість перед НАК «Нафтогаз України», в той час як за рішенням суду стягувачем є ТОВ «ГК «Нафтогаз України» судом відхиляються як помилкові, оскільки відповідно до статті 1 Закону України № 1639-ІХ ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є учасником процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань).
Суд відзначає, що процедура врегулювання заборгованості включає проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також передбачає списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість за природний газ та послуги з його транспортування, у разі її погашення.
Пеня, 3% річних та інфляційні втрати не є самостійними зобов'язаннями, а виникають виключно як наслідок прострочення виконання основного грошового зобов'язання. Пеня є видом неустойки (штрафною санкцією) за порушення строків оплати.
Інфляційні втрати та 3% річних за статтею 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника та засобом захисту майнового інтересу кредитора у разі знецінення коштів.
Оскільки ці нарахування носять додатковий (акцесорний) характер, їхня правова доля нерозривно пов'язана з основним боргом. Якщо закон передбачає зупинення стягнення основного боргу, це автоматично поширюється й на похідні від нього фінансові нарахування.
Стаття 1 Закону № 1639-IX визначає процедуру врегулювання як комплекс заходів, що включає не лише взаєморозрахунки за основним боргом, а й списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань та процентів річних.
Таким чином, похідні вимоги є складовою частиною єдиного механізму врегулювання, а отже, стягнення за ними має бути зупинене одночасно з основним боргом.
Такі висновки суду ґрунтуються на принципі акцесорності (похідності) цих вимог та імперативних нормах спеціального законодавства.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду неодноразово підтверджував обов'язковість зупинення стягнення похідних вимог у подібних справах, зокрема у постановах від 24.07.2025 у справі № 917/704/23 (в межах цієї справи оскаржувалися дії виконавця Крайчинського С.С.), від 05.06.2025 у справі № 905/738/23, від 20.01.2025 у справі № 924/396/24.
Отже, не зупинивши виконавче провадження №77600571 в частині виконання наказу щодо пені, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на основну заборгованість, приватний виконавець діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені спеціальним законом про виконавче провадження.
Водночас суд зауважує, що відповідно до процедур, передбачених Законом № 1639-ІХ, не підлягають врегулюванню витрати зі сплати 847 840,00 грн судового збору, стягнуті рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.07.2024 у справі № 921/317/24. Тому вчинення виконавчих дій в частині виконання наказу №921/317/24 від 03.02.2025 про стягнення судового збору не підлягає зупиненню відповідно до пункту 15 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
Таким чином, суд констатує про обізнаність приватного виконавця Крайчинського С.С. щодо встановленого у Законі № 1639-IX механізму врегулювання спірної заборгованості, присудженої до стягнення згідно наказу суду та про обов"язок зупинити виконавчі дії, в тому числі щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені у справі №921/317/24 одночасно з основним боргом, незважаючи на повідомлення боржника від 25.03.2025.
Крім того, про неправомірність зупинення виконавчих дій лише щодо основного боргу виконавцю також було відомо з судового рішення у справі № 917/703/23, де боржник оскаржував дії виконавця Крайчинського С.С., вчинені ним за подібних обставин в межах виконавчого провадження, відкритого ним з примусового виконання рішення господарського суду Полтавської області (ВП 75212588), однак цього не зробив.
Отже, невинесення постанови про зупинення виконання наказу у виконавчому провадженні №76829261 є неправомірною бездіяльністю приватного виконавця, а тому в цій частині скарга є обґрунтованою, тому підлягає до задоволення.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо зобов'язання приватного виконавця повернути на рахунок ПАТ «Тернопільміськгаз» 16 099 343,73 грн інфляційних втрат, стягнутих у виконавчому провадженні (ВП) № 77600571 з виконання наказу № 921/317/24, суд враховує таке.
Приватний виконавець підтвердив у звітах, відповідях на запити та в судовому засіданні, що станом на 31.12.2025 ним в межах ВП № 77600571 стягнуто з боржника 17 709 756,50 грн, з яких 16 099 343,73 грн перераховано стягувачу як інфляційні нарахування. Виконавець зазначив, що боржник у заяві від 25.03.2025 просив зупинити виконання наказу лише в частині основного боргу, а процедура врегулювання за Законом № 1639-IX, на його думку, не застосовується до інфляційних втрат, тобто до похідних вимог.
Дійсно, у заяві № 829 від 25.03.2025 боржник просив зупинити виконання наказу щодо стягнення суми основного боргу 358 028 384,88 грн.
Водночас, Закон 1639-ІХ не надає приватному виконавцю повноважень оцінювати та встановлювати, яка частина заборгованості включається до врегулювання, адже виконавець не є учасником процедури врегулювання заборгованості, визначеної Законом України № 1639-ІХ, відповідно у разі встановлення факту участі боржника у процедурі врегулювання та наявності заборгованості, яка підлягає врегулюванню (що мало місце в даному випадку та вбачалося з листа боржника від 25.03.2025), у виконавця виник імперативний обов'язок зупинити вчинення виконавчих дій на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» за наказом суду, виданим 03.02.2025 у справі № 921/317/24 про стягнення з ТОВ «Тернопільміськгаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» 358 028 384,88 грн основного боргу, 25 350 855,25 грн пені, 116 878 302,23 грн інфляційних втрат та 22 538 196,28 грн 3% річних.
Тобто незважаючи на клопотання боржника, виконавець повинен діяти згідно з законом, відтак, твердження про незастосування до інфляційних втрат положень Закону № 1639-IX є юридично хибними, оскільки базуються на помилковому тлумаченні норм. Таким чином, суд вважає, що виконавець допустив неправомірну бездіяльність, не винісши постанову про зупинення дій щодо всієї суми присудженого боргу разом з похідними вимогами.
Вимога скаржника про зобов'язання приватного виконавця повернути на рахунок ПАТ «Тернопільміськгаз» стягнуту суму 16 099 343,73 грн інфляційних нарахувань є матеріальною (зобов'язальною, реституційною), а не процесуальною.
Згідно з ч. 1 ст. 340 ГПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», скарга на дії чи бездіяльність виконавця подається виключно до суду, який видав виконавчий документ та розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в межах цієї господарської справи.
Стаття 343 ГПК України визначає вичерпний перелік повноважень суду за результатами розгляду скарги: визнати дії чи бездіяльність неправомірними, скасувати постанову виконавця, зобов'язати усунути порушення. Суд не наділений повноваженнями безпосередньо розпоряджатися коштами, що вже вибули з-під контролю виконавця (перераховані стягувачу), або вирішувати питання майнового перерозподілу в порядку судового контролю за виконанням.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 31.12.2025 приватним виконавцем у ВП № 77600571 стягнуто та перераховано стягувачу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» 16 099 343,73 грн інфляційних нарахувань. Постановою від 15.01.2026 виконавчий документ (наказ № 921/317/24) повернуто стягувачу за його заявою від 15.01.2026 № 13983 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Після перерахування грошових коштів стягувачу приватний виконавець не володіє ними та не є їх утримувачем, тому зобов'язання повернути зазначену суму боржнику неможливо виконати в межах цього виконавчого провадження та в порядку ст. 343 ГПК України, відтак така вимога не є належною.
Вимога про повернення коштів є кондиційною (ст. 1212 ЦК України), спрямована на відновлення майнового стану боржника внаслідок безпідставного збагачення стягувача, і виходить за межі предмета судового контролю за виконанням (ст.339-343 ГПК України).
ГПК України не містить механізму, за яким суд у порядку розгляду скарги на дії виконавця може зобов'язати виконавця повернути вже перераховані стягувачу кошти або розпоряджатися ними після повернення виконавчого документа та за яким відкрито нове виконавче провадження державним виконавцем.
Враховуючи наведені обставини, суд відмовляє у задоволенні скарги ПАТ «Тернопільміськгаз» у частині вимоги про зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського С.С. повернути на рахунок ПАТ «Тернопільміськгаз» кошти в сумі 16 099 343,73 грн.
Аргументи та доводи учасників провадження, які судом відхиляються.
Щодо аргументів стягувача про неможливість врегулювання заборгованості за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» на підставі Закону України № 1639-IX у справі № 921/317/24, суд вважає, що визначальним для з'ясування можливості врегулювання заборгованості згідно з цим Законом є характер заборгованості, а не назва договору. Закон визначає заборгованість операторів ГРМ як таку, що виникла за договорами купівлі-продажу/постачання для покриття фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат у період з 1 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року.
За своєю правовою природою договір з постачальником «останньої надії» є різновидом договору постачання природного газу, типова форма якого затверджена Регулятором (НКРЕКП). Закон № 1639-IX не містить жодних виключень щодо неможливості врегулювання боргів, що виникли саме за такими договорами.
Оператори ГРМ використовують газ, отриманий від постачальника «останньої надії», саме для забезпечення фізичного балансування системи та покриття виробничо-технологічних витрат природного газу. Профільні нормативно-правові акти не містять обмежень стосовно використання газу, придбаного у постачальника «останньої надії», для виробничо-технологічних потреб.
Оскільки цей газ використовувався для цілей, визначених у ст. 1 Закону № 1639-IX (забезпечення балансування та власна господарська діяльність), заборгованість за ним повністю підпадає під механізм врегулювання.
Відповідно до висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, заборгованість, яка виникла між оператором ГРМ та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» саме за договором постачання «останньої надії», підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1639-IX.
Таким чином, Закон № 1639-IX спрямований на комплексне подолання заборгованості на ринку газу, а виокремлення договорів з постачальником «останньої надії» із загальної маси боргів, що підлягають врегулюванню, суперечило б меті цього Закону та створювало б умови для вибіркового та нерівноправного підходу до суб'єктів ринку. Оскільки ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є визначеним законом учасником процедури врегулювання, борги перед ним за будь-якими договорами постачання, (включаючи договори з постачальником «останньої надії») за відповідний період мають бути зупинені у виконанні.
Таким чином, доводи про неможливість врегулювання боргу у справі № 921/317/24 через спеціальний статус договору постачання «останньої надії» є безпідставними, оскільки Закон № 1639-IX не містить таких обмежень, а Верховний Суд підтвердив поширення мораторію на заборгованість за такими правочинами.
Доводи стягувача про те, що Закон № 1639-IX не застосовується до заборгованості перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», а стосується лише НАК «Нафтогаз України», є юридично неспроможними, адже стаття 1 Закону № 1639-IX містить вичерпний перелік учасників процедури врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, згідно з абзацом 21 якої до учасників процедури врегулювання віднесено Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Таким чином, Закон наділяє ТОВ «ГК «Нафтогаз України» таким самим статусом у процедурі врегулювання, як і материнську компанію НАК «Нафтогаз України».
Закон № 1639-IX у статті 1 визначає специфічний вид заборгованості, що підлягає врегулюванню, - борги операторів газорозподільних систем (як ПАТ «Тернопільміськгаз») за договорами постачання газу для покриття виробничо-технологічних витрат за період з 01.11.2021 по 28.02.2022. У цій нормі зазначено, що така заборгованість має існувати за договорами, укладеними з ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 24.07.2025 у справі № 917/704/23, обидві компанії НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є визначеними Законом № 1639-IX учасниками процедури врегулювання, а отже, обмеження щодо примусового стягнення поширюються на них однаково.
Отже, твердження про неможливість врегулювання боргу перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України» суперечить нормам самого Закону № 1639-IX, який і створювався для врегулювання заборгованості саме перед цією компанією за вказаний період.
Намагання обмежити дію статті 6 Закону № 1639-IX щодо інфляційних нарахувань, пені та 3% лише боргами перед НАК «Нафтогаз України» також є помилковими, оскільки хоча початкові редакції Закону № 1639-IX містили вужчі формулювання, утім актуальна судова практика, зокрема у справах №№905/738/23, 917/704/23 підкреслює, що зупиненню підлягають виконавчі дії щодо всієї суми наказу (крім судового збору), оскільки штрафні санкції є похідними (невіддільними) від основного боргу перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України», який підлягає врегулюванню.
Стосовно аргументів ПАТ «Тернопільміськгаз» про наявність державної частки у його статутному капіталі суд зазначає, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПАТ «Тернопільміськгаз», інформація про наявність у статутному капіталі цього товариства частки держави відсутня. Реєстр визначає перелік засновників (акціонерів), серед яких зазначено АТ «НАК «Нафтогаз України» (25,0043%), а також фізичних осіб ( ОСОБА_2 - 25,1987%, ОСОБА_3 - 24,9814%) та інші приватні компанії.
Оскільки держава Україна безпосередньо не зазначена як власник частки у реєстрі, твердження про державну частку є документально непідтвердженими та помилковими.
Відповідно до пунктів 2, 7, 9 Статуту АТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 1044 (із змінами та доповненнями), ця компанія є приватним акціонерним товариством та самостійною юридичною особою приватного права. Компанія має самостійний баланс, рахунки в банках та діє як повноправний акціонер інших господарських товариств. Держава в особі Кабінету Міністрів України є лише засновником та єдиним акціонером НАК «Нафтогаз України», але не власником активів, що належать самій Компанії.
Отже, набуття НАК «Нафтогаз України» частки у ПАТ «Тернопільміськгаз» не означає автоматичного набуття цією часткою статусу державної власності у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».
АТ «НАК «Нафтогаз України» не можна ототожнювати з поняттям «держава» у контексті пункту 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд погоджується із запереченнями приватного виконавця та стягувача, що частка у статутному капіталі ПАТ «Тернопільміськгаз» належить виключно юридичній особі АТ «НАК «Нафтогаз України», а не безпосередньо державі. Юридична особа приватного права, якою є Нафтогаз, є самостійним учасником цивільних відносин і має окрему від держави правоздатність.
Також ПАТ «Тернопільміськгаз» відсутнє у Реєстрі корпоративних прав держави у статутних капіталах господарських товариств. У цьому Реєстрі станом на лютий 2026 року серед компаній, корпоративні права яких належать державі, значиться АТ «НАК «Нафтогаз України», проте ПАТ «Тернопільміськгаз» у цьому списку немає.
Крім того, у постанові Кабінету Міністрів України № 857 від 11.08.2021 «Деякі питання управління об'єктами державної власності» наведено перелік пакетів акцій, що належать державі та передані до статутного капіталу Нафтогазу; ПАТ «Тернопільміськгаз» у цьому додатку відсутнє.
Витяг з Реєстру власників іменних цінних паперів, на який посилається ПАТ «Тернопільміськгаз», лише фіксує кількість акцій (8 748 шт.), що перебувають на балансі НАК «Нафтогаз України». Цей документ підтверджує лише факт володіння акціями конкретною юридичною особою, але не є належним та допустимим доказом наявності саме державної частки у статутному капіталі. Такий витяг не може спростовувати офіційні відомості ЄДР та Реєстру корпоративних прав держави.
Оскільки держава безпосередньо не володіє часткою понад 25% у ПАТ «Тернопільміськгаз», а АТ «НАК «Нафтогаз України» є самостійною юридичною особою приватного права, прийняття виконавчого документу у цій справі та відкриття виконавчого провадження з виконання судового рішення приватним виконавцем Крайчинським С.С. було правомірним, вчиненим в межах його повноважень, передбачених статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження».
Висновки господарського суду за результатами розгляду скарги.
З урахуванням встановлених обставин справи, позицій учасників провадження, норм Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» суд дійшов висновку, що бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича щодо не зупинення виконавчих дій з примусового стягнення похідних вимог (пені, інфляційних втрат та 3% річних) у виконавчому провадженні № 77600571 з виконання наказу № 921/317/24 від 03.02.2025 є неправомірною, оскільки є триваючим правопорушенням, що порушує права боржника. ПАТ «Тернопільміськгаз» включений до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, а заборгованість виникла за період з 01.11.2021 по 28.02.2022, охоплений Законом № 1639-IX. Похідні вимоги є акцесорними до основного боргу та підлягають зупиненню до завершення процедури врегулювання, незалежно від формулювання заяви боржника від 25.03.2025. Доводи стягувача та виконавця про незастосування норм Закону № 1639-IX до заборгованості за договором постачальника «останньої надії» є необґрунтованими, оскільки Закон поширює свою дію на всю заборгованість суб'єктів ринку, включених до Реєстру, незалежно від типу договору, а ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» є суб'єктом ринку та учасником процедури врегулювання згідно з Законом № 1639-IX .
Вимога скаржника щодо повернення на його банківський рахунок коштів в сумі 16 099 343,73грн інфляційних втрат, стягнутих у виконавчому провадженні № 77600571 та зарахованих на погашення заборгованості в іншому виконавчому провадженні № 76829261 не підлягає задоволенню в межах розгляду цієї скарги, оскільки є матеріальною (зобов'язальною) вимогою, що виходить за межі судового контролю з виконання рішення та може бути розглянута в окремому позовному провадженні.
З урахуванням викладеного, скарга задовольняється частково, шляхом визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця щодо не зупинення виконавчих дій з стягнення 25 350 855,25грн пені, 116 878 302,23грн інфляційних втрат та 22 538 196,28грн 3% річних до врегулювання заборгованості за Законом № 1639-IX та визнання неправомірними дій приватного виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження №77600571 щодо стягнення з ПАТ «ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ» на користь ТОВ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" - 16 099 343,73грн інфляційних нарахувань.
В іншій частині у задоволенні скарги суд відмовляє.
Керуючись ст.3, 11, 18, 232-235, 326, 327, 339-343, 345 ГПК України, господарський суд
1. Скаргу Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" без номера від 29.01.2026 (вх.№732 від 29.01.2026) задовольнити частково.
2. Визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича у виконавчому провадженні №77600571 щодо не зупинення вчинення виконавчих дій з виконання наказу суду №921/317/24 від 03.02.2025, до врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" в частині стягнення з ПАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТОВ «Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" - 25 350 855,25 грн пені, 116 878 302,23 грн інфляційних втрат та 22 538 196,28 грн 3% річних.
3. Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича, вчинені в межах виконавчого провадження №77600571 щодо стягнення з ПАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТОВ «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - 16099343,73грн інфляційних нарахувань.
4. В іншій частині у задоволенні скарги, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.255-257 Господарським процесуальним кодексом України.
Повну ухвалу складено 26.02.2026.
Суддя Н.О. Андрусик