Рішення від 18.02.2026 по справі 916/3380/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3380/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.

за участі секретаря судового засідання Дробиш К.А.,

дослідивши матеріали справи

за позовом: керівника Олешківської окружної прокуратури Херсонської області (54000, м. Миколаїв, Корабельний район, проспект Богоявленський, 314) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) (73003, м. Херсон, площа Свободи, 1)

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м.

Київ, вул. Велика Васильківська, 69)

2) Музиківської сільської військової адміністрації Херсонського району

Херсонської області (Херсонська обл., Херсонський обл., с. Музиківка, вул.

Перемоги, 35)

3) Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області

(Херсонська обл., Херсонський обл., с. Музиківка, вул. Перемоги, 35)

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

у відкритому судовому засіданні

представники сторін:

від Олешківської окружної прокуратури Херсонської області: прокурор Херсонської обласної прокуратури Волкова Н.М.;

від позивача в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації): Макаренко М.В. (брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від відповідача 1): Новіков М.М. (брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від відповідача 2): не з'явився;

від відповідача 3): не з'явився.

Судове засідання 18.02.2026 проведено в порядку ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

21.08.2025 керівник Олешківської окружної прокуратури Херсонської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) звернувся із позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» (вх. № 3468/25 від 21.08.2025), в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, відповідач 1) від 05.06.2018 № 131 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339;

- скасувати рішення державного реєстратора Музиківської сільської ради Херсонської області (далі - відповідач 3) Шуліка Є.Г. індексний номер рішення 42982833 від 13.09.2018 та проведену 10.09.2018 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Музиківської сільської ради (код ЄДРПОУ 26347865) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1642943565203;

- усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339;

- вирішити розподіл судових витрат в порядку ст. 129 ГПК України та перерахувати їх на користь Херсонської обласної прокуратури.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.10.2025 закрито підготовче провадження у справі № 916/3380/25 за позовом керівника Олешківської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) до відповідачів ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, Музиківської сільської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2025 о 12:00.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 27.10.2025, 10.11.2025, 19.01.2026, 02.02.2026 відкладався розгляд справи.

Судові засідання 03.12.2025, 17.12.2025 не відбулося у зв'язку з тим, що системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області було оголошено повітряну тривогу, у зв'язку з чим ухвалами Господарського суду Одеської області від 04.12.2025, 18.12.2025 призначалися судові засідання.

У судовому засіданні 18.02.2026 після судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку з чим оголосив перерву на п'ять хвилин.

18.02.2026 після перерви судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

3. Позиція учасників справи.

Доводи керівника Олешківської окружної прокуратури Херсонської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Музиківської територіальної громади Херсонського району Херсонської області встановлено порушення вимог законодавства, допущені Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області при розпорядженні земельними ділянками державної власності, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Херсонського лісництва ДП «Олешківське лісомисливське господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Державним реєстратором Музиківської сільської ради Шулікою Є.Г. 13.09.2018 прийнято рішення № 42982833 про державну реєстрацію права комунальної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339, власник Музиківська сільська рада та 10.09.2018 проведено державну реєстрацію права комунальної власності. Підстава для реєстрації права власності - наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 05.06.2018 № 131 та акт-приймання передачі від 06.06.2018.

Зазначеним наказом Музиківській об'єднаній територіальній громаді Білозерського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1034,4346 га згідно із переліком, до якого увійшла і ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339 (п. 49), частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до матеріалів ВО «Укрдержліспроект» та Українська лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» співставлення топографо-геодезичних та картографічних даних про земельні ділянки лісогосподарського призначення та спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення вказує, що земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339 площею 2,00 га частково накладається на землі кварталу 35 відділу 15 Херсонського лісництва та перебуває у постійному користуванні ДП «Олешківське лісомисливське господарство».

Вказує, що на підставі матеріалів лісовпорядкування ДП «Олешківське ЛМГ» Херсонське лісництво 2015 року та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась. Крім того, вивченням даних Державного земельного кадастру (шари «Лісовий кадастр»/«Ліси») встановлено, що земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами. Віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2018 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

У зв'язку з наведеним, вважає, що наказом від 05.06.2018 № 131 відповідач розпорядився земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки розпорядження нею мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.

Посилаючись на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зазначає, що приймаючи рішення про проведення державної реєстрації переходу прав з державної до комунальної власності державний реєстратор мав перевірити наявність речового права на майно у ГУ Держгеокадастру в Херсонській області, його реєстрацію (чи причини непроведення державної реєстрації виникнення права власності) та правоздатність відчужувача на передачу земельної ділянки. Ураховуючи, що право комунальної власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано з порушенням вимог законодавства, останнє має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.

Посилаючись на положення Лісового кодексу України, Земельного кодексу України, вказує, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій. Вказане беззаперечно свідчить, що вилучена ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент її передачі в комунальну власність Музиківській сільській раді та на цей час належить до земель державної власності.

Щодо скасування реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі прокурор, посилаючись на положення Закону України «Про Державний земельний кадастр», зазначив, що формування земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру може відбутися виключно на підставі документації із землеустрою, розроблення якої може бути здійснено виключно на підставі дозволу власника землі державної власності відповідної категорії (Херсонської обласної державної адміністрації), а відсутність дозволу на розробку документації із землеустрою, наданого у передбачений законодавством спосіб уповноваженим суб'єктом, вказує на протиправність внесення відповідних відомостей до ДЗК та формування ділянки, як об'єкта цивільних прав.

Земельна ділянка наразі зареєстрована на праві власності за Музиківською сільською радою, проте в силу закону вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, встановлені законом та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою через скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Такий спосіб захисту порушеного права узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, постанові Верховного Суду від 22.05.2024 № 2916/1750/22.

В обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) вказав на бездіяльність Херсонської облдержадміністрації щодо повернення земель лісового фонду до земель державної власності, оскільки як власник та розпорядник земель державного лісового фонду має право звернутися до суду за захистом порушеного права, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито.

У відповіді на відзив, сформованій в системі «Електронний суд» 10.09.2025 (вх. № 28057/25 від 10.09.2025), прокурор вказує, що не погоджується з твердженням відповідача 1, який у своєму відзиві на позов посилається на ст. ст. 15, 16, 387, 391 ЦК України, ст. ст. 79-1, 152 ЗК України, Закон України «Про Державний земельний кадастр» та постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду у справах, які при цьому не є подібними до правовідносин у даній справі, та зазначає, що у тих справах прокурор, як самостійний позивач, пред'явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, а відповідачем визначив цей орган кадастру. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично було пред'явлено державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Висновок про можливість оскарження наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, що стали підставою для незаконного формування земельної ділянки, яке відбулось внаслідок неправомірного вилучення з державної власності і постійного користування ДП «Врадіївське лісове господарство» земель державного лісового фонду і як наслідок, призвело до незаконної державної реєстрації права комунальної власності на цю землю та набуття ТОВ «ТАС АГРО ПІВДЕНЬ» похідних прав (оренди) на спірну земельну ділянку викладено у постанові від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22.

Натомість у даній справі, позивач і відповідач не збігаються в одній особі, тому доводи відповідача 1 є безпідставними.

Вказує, що рішення суб'єкта владних повноважень є підставою для набуття, зміни та припинення прав на землю, відчуження певних речових прав держави, що свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

Щодо ефективності такого способу захисту, як визнання недійсним (незаконним та скасування) рішення суб'єкта владних повноважень щодо розпорядження землями державної форми власності посилається на положення ч. 1 ст. 116 ЗК України.

Зазначає, що внаслідок саме неправомірних дій ГУ Держгеокадастру у Херсонській області земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка входить до складу земель сільськогосподарського призначення, фактично вибула із державної власності, та протиправно облікована як землі сільськогосподарського призначення.

Оскільки незаконно сформована земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду лише частково, то лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави в особі обраного прокурором позивача, інша її частина - це землі комунальної власності. З огляду на це, повернення (чи витребування) земельної ділянки площею 2,00 га у власність держави порушуватиме право комунальної власності Музиківської сільської ради, а часткове її повернення, з урахуванням її юридичного формування як єдиного об'єкта цивільних прав, є неможливим. Відповідно, зобов'язати відповідачів повернути незаконно сформовану земельну ділянку на користь Херсонської обласної державної адміністрації неможливо, так само неможливо здійснити поділ цієї землі. Ураховуючи викладене, на законодавчому рівні відсутній інший правовий механізм усунення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах (у випадку часткового накладення сформованої як об'єкт цивільних прав земельної ділянки на землі державного лісового фонду), крім розгляду заявленого прокурором позову про визнання недійсними спірних наказів, скасування державної реєстрації земельної ділянки, що відповідає вимогам ст. ст. 16, 391 ЦК України і ч. 2 ст. 152 ЗК України.

Вказує, що скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі призведе до фактичного відновлення становища, яке існувало до порушення, надасть можливість виокремити ті частини земельної ділянки, які відносяться до земель як лісогосподарського призначення, так і сільськогосподарського призначення, та є ефективним захистом порушених і законних інтересів держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації.

Зазначає, що аналогічний висновок про можливість оскарження наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, що стали підставою для незаконного формування земельної ділянки, яке відбулось внаслідок неправомірного вилучення з державної власності і постійного користування ДП «Врадіївське лісове господарство» земель державного лісового фонду і як наслідок, призвело до незаконної державної реєстрації права комунальної власності на цю землю та набуття ТОВ «ТАС АГРО ПІВДЕНЬ» похідних прав (оренди) на спірну земельну ділянку викладено у постанові від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22. З приводу можливості оскарження при пред'явленні негаторних позовів рішень органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади, правочинів, записів про право власності, тощо, неодноразово висловлювалися Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 707/2051/19 та від 21.07.2021 у справі № 707/816/19, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 909/50/20

Стосовно твердження відповідача 1 щодо не визначення прокурором, яка саме частина земельної ділянки перебуває в межах земель лісогосподарського призначення вказує, що такі факти підтверджено відповідними документами та картографічними матеріалами ВО «Укрдержліспроект», що надані до позову; картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення.

Позивачем в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) надано додаткові пояснення у справі, сформовані в системі «Електронний суд» 02.09.2025 (вх. № 27215/25 від 03.09.2025), в яких зазначено, що позовні вимоги прокурора ґрунтуються на нормах права, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду, ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України, вказує, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності, та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, призведе до усунення порушення прав держави на землі лісогосподарського призначення.

Стосовно скасування державної реєстрації земельної ділянки посилається на постанову Верховного Суду та вказує, що єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації. Задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації речових прав відповідачів на спірну земельну ділянку, що має наслідком припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку та одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки, поновить права законного розпорядника спірної земельної ділянки. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22.

Доводи відповідача 1- ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

У відзиві, сформованому в системі «Електронний суд» 02.09.2025 (вх. № 27122/25 від 02.09.2025), відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовної вимоги у зв'язку з неефективно обраним способом захисту та відсутністю належних та допустимих доказів в розумінні ГПК України.

Щодо визнання наказів ГУ Держгеокадастру у Херсонській області недійсними посилається на постанови Верховного Суду та зазначає, що наказ № 131 від 05.06.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання, за наслідками якого передано спірну земельну ділянку до комунальної власності. Вважає, що оспорювання наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області не призведе до захисту інтересів держави у поверненні певної земельної ділянки до державної власності, тому підстави задоволення цих вимог відсутні.

Звертає увагу суду на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 року № 1423-IX Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, де зазначено що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (набув чинності з 27.05.2021). Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з 27.05.2021 не розпоряджається земельною ділянкою, яка зазначена у наказі.

Стосовно вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339 посилається на положення Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 та вказує, що у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи. Вважає, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки не може бути виконана в силу вище зазначених правових підстав (абзац 6 пункту 114 Порядку).

Прокурором неефективно обрано спосіб захисту прав держави, оскільки позовна вимога стосується скасування всієї земельної ділянки, а не частини, яка саме накладається, на думку прокурора, та відноситься до земель лісового фонду. Однак конфігурація меж спірної частини земельної ділянки її площа можуть бути визначені виключно шляхом формування її як об'єкта речових прав та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.

Щодо земельних ділянок лісового фонду належним способом захисту порушеного права власності Велика Палата Верховного Суду визначила віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, відтак, саме вимоги про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, сприятимуть дійсному захисту права власності особи щодо земель лісового фонду.

Долучені до позову листи, фрагмент картографічних матеріалів, за правилами ГПК України не відносяться і до документів, що містять спеціальні знання та можуть прийматися до уваги судом, оскільки до таких віднесено лише висновки спеціалістів та експертів (ст. 69, 71, 98 ГПК України).

Вважає, що з огляду на встановлені судами обставини, належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.

Відповідач 2 - Музиківська сільська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області відзиву не надала, представника в судове засідання не направила, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце засідань суду була повідомлена згідно з ст. 242 ГПК України шляхом направлення ухвал засобами поштового зв'язку, які буди отримані адресатом, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Доводи відповідача 3 - Музиківської сільської ради.

У клопотаннях, сформованих в системі «Електронний суд» 08.10.2025 (вх. № 31446/25 від 08.10.2025), 22.10.2025 (вх. № 33388/25 від 22.10.2025), 05.11.2025 (вх. № 35062/25 від 05.11.2025), 25.11.2025 (вх. № 37576/25 від 25.11.2025), 30.01.2026 (вх. № 3678/25 від 30.01.2026), 17.02.2026 (вх. № 5787/26 від 17.02.2026) відповідач 3 просила розглядати справу без участі її представника за наявними в матеріалах справи документами та задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 430803871 від 11.06.2025 власником земельної ділянки з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, площею 2 га, яка розташована за адресою: Херсонська обл., Білозерський р, с/рада Музиківська, є територіальна громада в особі Музиківської сільської ради Білозерського району Херсонської області, право власності якої зареєстровано 10.09.2018 державним реєстратором Шулікою Є.Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42982833 від 13.09.2018; документи, подані для державної реєстрації: акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 06.06.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру у Херсонській області; наказ, серія та номер: 131, виданий 05.06.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 31.07.2025 суб'єктом права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, категорією землі сільськогосподарського призначення, площею 2 га, розташованою за адресою: Херсонська обл., Білозерський район, Музиківська сільська рада, к. 54, є територіальна громада в особі Музиківської сільської ради Білозерського району Херсонської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області № 131 від 05.06.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» визначено передати Музиківській сільській об'єднаній територіальній громаді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1034, 4346 га, які розташовані на території Білозерського району Херсонської області згідно з переліком, у якому зазначені кадастрові номери земельних ділянок, їх місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обмеження у використанні на земельні ділянки.

Пунктом 2 наказу передбачено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У додатку «Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які передаються у комунальну власність Музиківській сільській об'єднаній територіальній громаді», який є додатком до наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області № 131 від 05.06.2018 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, місце розташування - Музиківська сільська рада Білозерського району Херсонської області, площа - 2, 0000 га (п. 49).

Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 06.06.2018 ГУ Держгеокадастру у Херсонській області відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 05.06.2018 № 131 передає із державної власності, а Музиківська сільська об'єднана територіальна громада приймає у комунальну власність Музиківської сільської об'єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком.

У додатку до акту від 06.06.2018 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, місце розташування - Музиківська сільська рада Білозерського району Херсонської області, площа - 2, 0000 га (п. 49).

На запит Олешківської окружної прокуратури ВО «Укрдержліспроект» листом № 04/538-25 від 04.04.2025 надало фрагменти картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 35 Херсонського лісництва ДП «Херсонське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядкування 2015 року та межами земельної ділянки за кадастровим номером 6520383500:02:001:0339. Повторне базове лісовпорядкування 2015 року проводилося ВО «Укрдержліспроект» Українською лісовпорядною експедицією. Інформація про підстави віднесення земель лісогосподарського призначення у ВО «Укрдержліспроект» відсутня.

На запит Олешківської окружної прокуратури № 53-1035ВИХ-25 від 27.03.2025 Південне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства листом № 01-11/487 від 14.05.2025 проінформувало, що земельна ділянка з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339 га візуально частково накладається на земельну ділянку кварталу 35 виділ 15 Херсонського лісництва, яка відноситься до земель лісового фонду та перебуває в постійному користуванні ДП «Олешківське лісомисливське господарство» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року. Орієнтовна площа накладання становить 0, 82 на, визначена за допомогою Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України. Площа перетину є приблизною, оскільки встановить факт перетину земель сільськогосподарського призначення державної власності із вищезазначеною земельною ділянкою та фактичну площу перетину можливо на підставі відповідної документації із землеустрою та/або судової експертизи. Внаслідок військової агресії у 2022 році центральна будівлоя підприємства, де зберігалась технічна документація, опинилась в окупації і частину документів було втрачено. Тому, надати в повному обсязі правовстановлюючі документи щодо земельної ділянки лісового фонду Херсонського лісництва ДП «Олешківське лісомисливське господарство», яка накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, неможливо.

До листа № 01-11/487 від 14.05.2025 додано: скріншоти з порталу «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України; план насаджень ДП «Олешківське лісомисливське господарство» Херсонське лісництво.

Херсонська обласна військова адміністрація у відповідь на листи Олешківської окружної прокуратури, листом № 01-01-39-5905/0/25/23 від 04.06.2025 повідомила, що опрацюванням інформації встановлено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2, 0000 га з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339 сформована за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення. Враховуючи норми чинного законодавства у Херсонської обласної державної адміністрації не було правових підстав для прийняття рішень щодо припинення права ДП «Олешківське лісомисливське господарство» постійного користування земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення шляхом їх вилучення, зміни їх цільового призначення з метою використання для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства.

На запит Олешківської окружної прокуратури № 53-2708ВИХ-25 від 30.07.2025 ВО «Укрдержліспроект» листом № 04/1139-25 від 08.08.2025 надало планшет № 2 та фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 35 Херсонського лісництва ДП «Херсонське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядкування 2015 року та межами земельної ділянки за кадастровим номером 6520383500:02:001:0339.

5. Позиція суду.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду.

Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Зазначене викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які звертає увагу Скаржник, зокрема від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, на які наголошує Скаржник). Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, на які звертає увагу Скаржник).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

У даній справі прокурором поданий позов в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) у зв'язку з тим, що останньою не зважаючи на очевидність порушення інтересів держави будь-яких заходів, у тому числі щодо звернення до суду у розумний строк, вжито не було, що свідчить про не здійснення захисту інтересів держави.

Листом № 01-01-39-5905/0/25/23 від 04.06.2025 Херсонська обласна військова адміністрація повідомила Олешківську окружну прокуратуру у відповідь на її листи від 27.05.2025 № 53-1847ВИХ-25, № 53-1848ВИХ-25, № 53-1849ВИХ-25, № 53-1850ВИХ-25, № 53/1-1794-25, що заходи щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом, не вживалися.

У порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача листом від 29.07.2025 № 53/1-2093-25, про пред'явлення позову в його інтересах про скасування наказів, рішень державного реєстратора, державної реєстрації та припинення прав на майно.

Таким чином, у прокурора, відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації).

Щодо позовних вимог прокурора.

Щодо позовних вимог про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ч. 2 ст.1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Ст. 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч.1 ст. 17 ЛК України).

Ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Ч. 1 ст. 9 ЛК України передбачено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У відповідності до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно з п. 4 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

За ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Розділу VІІІ “Прикінцеві положення» ЛК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Позиція щодо прирівнювання матеріалів лісовпорядкування до правовстановлюючих документів узгоджується з постановами Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 617/683/15-ц, від 15.09.2021 у справі № 373/462/19, від 18.05.2022 у справі № 369/12149/16-ц, тощо.

Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, фрагментом картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 35 Херсонського лісництва ДП «Херсонське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядкування 2015 року та межами земельної ділянки за кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, скріншотами з порталу «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України, планом насаджень ДП «Олешківське лісомисливське господарство» Херсонське лісництво підтверджується факт розміщення земельної ділянки за кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, площею 2, 00 га в межах земель сільськогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що прокурором належними та допустимими доказами доведено віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача 1 стосовно того, що листи, фрагменти картографічних матеріалів не є належними доказами в розумінні ГПК, а тому прокурором не надано жодних доказів на підтвердження знаходження спірної земельної ділянки в межах Парку.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Ч. 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти газотранспортної системи, що передаються суб'єкту господарювання у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За змістом норм Земельного та Лісового кодексів України землі лісогосподарського призначення мають особливий статус, а тому є обмеженими в обороті, тобто можуть надаватися у власність або користування лише у виняткових випадках.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Згідно з ст. ст. 162, 163 ЗК України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, будь-яка інформація щодо погодження вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки - відсутня.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 430803871 від 11.06.2025 та інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 31.07.2025 власником земельної ділянки з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, категорією землі сільськогосподарського призначення, площею 2 га, розташованою за адресою: Херсонська обл., Білозерський район, Музиківська сільська рада, к. 54, є територіальна громада в особі Музиківської сільської ради Білозерського району Херсонської області.

Таким чином, вищезазначеним наказом до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності включено спірну земельну ділянку, частина якої накладається на землі державного лісового фонду, чим по суті неправомірно змінено її цільове призначення внаслідок порушення встановленої законом процедури такої зміни.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки волевиявлення (рішення) повноважного органу державної влади означає, що держава, як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у комунальну власність чи користування земельної ділянки.

Таким чином, наказом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області № 131 від 05.06.2018 включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення земельну ділянку державної власності, частина якої відноситься до земель державного лісового фонду та розпорядження якою мала здійснювати Херсонська ОДА.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:

"Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності в комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок, що належать до земель лісогосподарського призначення, які можуть перебувати виключно в державній власності, чим зумовлена недопустимість їх передачі в комунальну чи приватну власність, а також із урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Раді як земля сільськогосподарського призначення, суд виснує, що позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника (схожі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та в пункті 39 постанови від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачено в пункті 10 частини 2 статті 16 ЦК України та, за встановлених судами обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а не сільськогосподарського призначення, за відсутності жодних дій щодо надання згоди на зміну цільового призначення та отримання згоди землекористувача про передання у власність такої земельної ділянки, суд приходить до висновку про необхідність визнання недійсним наказу.

Судом враховується, що доказів на спростування обставин незаконності вибуття спірної земельної ділянки з власності держави до матеріалів справи відповідачами не надано.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Херсонській області № 131 від 05.06.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Музиківській сільській об'єднаній територіальній громаді у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339, площею 2 га є незаконним, таким, що прийнятий всупереч приписам законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача 1, що позовна вимога в частині скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області не є ефективним способом захисту права чи інтересу позивача.

Зважаючи, що рішення повноважним органом про вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, зміну її цільового призначення та передачу її у комунальну власність Музиківській сільській раді не приймалось, відтак право постійного користувача та дійсного володільця спірної землі до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право власності спірною земельною ділянкою у Музиківської сільської ради, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення, не виникло.

З огляду на викладене, негаторний позов є ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення, за допомогою якого можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок.

Судом встановлено, що земельна ділянка наразі зареєстрована на праві власності за Музиківською сільською радою, проте в силу закону вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею встановлені законом та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою через скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Усунення перешкод Херсонській ОДА у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав законодавство виокремлює такий спосіб захисту як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Херсонської ОДА є усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування наказів Держгеокадастру про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку, належному власнику (розпоряднику) - Херсонській обласній державній адміністрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22).

Отже, заволодіння земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (подібні висновки викладено у п. 71 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Зокрема, у цих постановах вказано, що заволодіння громадянами та юридичними особами титульними об'єктами всупереч вимогам законодавства є неможливим.

Набуття прав на такі об'єкти має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник може вимагати усунення порушення його права власності на ці об'єкти, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, припиняючи право власності на землю, скасовуючи державну реєстрацію об'єктів, як об'єктів цивільних прав, або вимагаючи повернути такі об'єкти (ст. 391 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство визначає усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном як спосіб захисту речових прав, який може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.

За змістом ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Власник земельної ділянки з обмеженим оборотом може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п'ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/15).

У спорах стосовно земельних ділянок у складі земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирно володіти відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. “а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Таким чином, з метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах доцільним є обрання способу захисту порушеного права шляхом скасування рішень державного реєстратора та припинення права власності відповідача на земельні ділянки шляхом скасування державної реєстрації.

Потрібно зауважити, що особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об'єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону.

Разом із тим, перебування земельної ділянки на законних підставах у володінні особи обумовлює обов'язковість використання цієї ділянки за цільовим призначенням. Таке володіння землею визнається законним, оскільки воно має певну правову основу (титул). Відтак, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є незаконним, тому не може визнаватися титульним володінням.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язує порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності Музиківської сільської ради на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, призведе до усунення порушення прав держави як єдиного законного власника земель лісогосподарського призначення.

Щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку.

Ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23, від 18.02.2025 у справі № 902/72/24.

Суд зауважує, що положення абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» послідовно узгоджуються з нормами п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 14 цього Закону, відповідно до яких розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки; набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту зазначених норм Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовуються рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є закриття державним реєстратором відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке (закриття розділу) відбувається в разі неможливості повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, а саме на користь попереднього набувача речового права, якщо існує запис про право такого набувача.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Оскільки право комунальної власності у Музиківської сільської ради на спірну земельну ділянку виникло на підставі протиправного наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області № 131 від 05.06.2018, і земельна ділянка вибула з порушенням норм Земельного кодексу України, то відповідне право у Музиківської сільської ради на законних підставах не виникало.

Отже, оскільки відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації, усунення порушень закону у даному випадку можливе шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Відтак, з урахуванням викладеного та висновків суду щодо скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області № 131 від 05.06.2018 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», суд доходить висновку, що рішення державного реєстратора Музиківської сільської ради Херсонської області Шуліки Є.Г. індексний номер рішення 42982833 від 13.09.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та проведена 10.09.2018 на його підставі державна реєстрація права комунальної власності Музиківської сільської ради (код ЄДРПОУ 26347865) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1642943565203, є протиправними, а тому такими що підлягають скасуванню.

Щодо скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації (аналогічний висновок викладено в пункті 50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних правовідносин).

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник може вимагати усунення порушення його права власності на об'єкти, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, припиняючи право власності на землю, скасовуючи державну реєстрацію об'єктів, як об'єктів цивільних прав, або вимагаючи повернути такі об'єкти.

Як вже було встановлено судом, ГУ ДГК у Херсонській області із перевищенням своїх повноважень, всупереч приписам законодавства України змінило цільове призначення земель державного лісового фонду на землі сільськогосподарського призначення та в подальшому передала спірну земельну ділянку у комунальну власність Музиківській сільській раді, про що до Державного реєстру речових прав були внесені відповідні відомості.

При цьому, вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки вірно пред'явлена в межах негаторного позову, про що свідчить зміст постанов Верховного Суду від 22.05.2024 по справам № 916/1749/22 та № 916/1750/22.

Ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також зауважує про безпідставність посилань відповідача 1 на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19. Так, спір у вказаній справі виник з приводу законності надання особі для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної форми власності без проведення земельних торгів. Тобто предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, і встановлені судом фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин не є подібними.

Не є релевантною до спірних правовідносин у даній справі також правова позиція, на яку посилається Відповідач 1 у своїх запереченнях щодо позову, висловлена Великою Палатою Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), оскільки у зазначеній справі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, суб'єктний склад учасників і встановлені судом фактичні обставини не є тотожними до даної справи.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору (пункт 125) та зазначила, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Тому в контексті обставин справи № 446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ “Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у приватній власності фізичної особи, яка набула право власності на іншу частину земельної ділянки правомірно на підставі законодавства, яке діяло до 01.01.2013 (у зв'язку з чим щодо неї (такої земельної ділянки немає спору), право власності за відповідачем було зареєстровано на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку та у межах строків позовної давності, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки, частина якої перебуває під державною залізницею, не оскаржувалися.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визнання недійсним цього державного акту на право власності на земельну ділянку та рішення Кам'янко-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10, які вичерпали свою дію виконанням, не поновить порушеного права або законного інтересу позивача, а крім того, може призвести до порушень гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

У пункті 138 вказаної постанови ВП ВС зазначила, що у такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з'ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.

Натомість, у даній справі судом встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 6520383500:02:001:0339 (у складі земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), які перебувають під посиленою правовою охороною держави) протиправно передана ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з державної власності в комунальну власність територіальної громади, при цьому її подальше відчуження фізичним або юридичним особам не відбулося. Поведінка ГУ Держгеокадастру у Херсонській області не може свідчити про добросовісність її дій чи необізнаність про особливий правовий статус спірної земельної ділянки, відтак набуття в комунальну власність Музиківською сільською радою спірної земельної ділянки є неправомірним, оскільки інший підхід суперечив би одному з базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» та “незаконний інтерес не підлягають судовому захисту», саме тому не можна вважати, що щодо іншої частини земельної ділянки, яка не має накладання на землі лісового фонду, відсутній спір, оскільки процедура її формування, як об'єкта цивільних прав з присвоєнням кадастрового номера, здійснена всупереч вимогам законодавства.

Щодо інших доводів відповідача 1 суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Інші доводи та заперечення сторін судом до уваги не беруться, оскільки такі не спростовують наведених вище висновків.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані сторонами докази в сукупності із встановленими у справі обставинами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню повністю.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно п. 3 ч. 5, ч. 9 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В даному випадку, суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип "належного урядування".

Принцип “належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі “Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу “помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі “Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, “Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, “Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип “належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі “Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та “Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі “Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, “Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, “Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, “Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та “Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

На переконання суду, спір у цій справі виник внаслідок протиправних дій саме ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, оскільки наказ останнього № 131 від 05.06.2018 став підставою для незаконного формування та передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6520383500:02:001:0339 площею 2, 00 га та, як наслідок, протиправного вилучення з державної власності та постійного користування ДП «Олешківське лісомисливське господарство», протиправної державної реєстрації прав комунальної власності на таку землю зі зміною відповідно її цільового призначення. Оскарження спірного наказу органу Держгеокадастру у даній справі зумовлене невідповідністю його закону та у зв'язку з фактичним запереченням відповідачем 1 належності вищевказаної ділянки до земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду і спрямоване на захист інтересу держави, який порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення) та його поновлення.

При цьому, в діях інших відповідачів у справі - Музиківської сільської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області та Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області, яка позов визнала та просила задовольнити позовну заяву в повному обсязі, суд не вбачає протиправної поведінки.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано судом обґрунтованим у повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 219, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 05.06.2018 № 131 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Музиківської сільської ради Херсонської області Шуліки Єлизавети Геннадіївни, індексний номер рішення 42982833 від 13.09.2018 та проведену 10.09.2018 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Музиківської сільської ради (код ЄДРПОУ 26347865) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1642943565203.

4. Усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією (73000, м. Херсон, площа Свободи, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 00022645) права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 6520383500:02:001:0339.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73003, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 26-Б; ідентифікаційний код юридичної особи: 39766281) на користь Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ідентифікаційний код юридичної особи: 04851120) судовий збір в розмірі 7267, 20 грн (сім тисяч двісті шістдесят сім гривень, двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.

Суддя О.О. Мусієнко

Попередній документ

134423229

Наступний документ

134423231

Інформація про рішення:

№ рішення:	134423230
№ справи:	916/3380/25
Дата рішення:	18.02.2026
Дата публікації:	02.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Одеської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (27.02.2026)
Дата надходження:	21.08.2025
Предмет позову:	про визнання незаконим та скасування наказу, рішення та державної реєстрації

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

22.09.2025 11:30	Господарський суд Одеської області
10.10.2025 12:40	Господарський суд Одеської області
27.10.2025 12:00	Господарський суд Одеської області
10.11.2025 14:45	Господарський суд Одеської області
03.12.2025 11:15	Господарський суд Одеської області
17.12.2025 16:15	Господарський суд Одеської області
19.01.2026 14:00	Господарський суд Одеської області
02.02.2026 14:00	Господарський суд Одеської області
18.02.2026 14:00	Господарський суд Одеської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

МУСІЄНКО О О

відповідач (боржник):

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області

Музиківська сільська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області

Музиківська сільська рада

позивач (заявник):

Олешківська окружна прокуратура Херсонської області

позивач в особі:

Херсонська обласна військова адміністрація (Херсонська обласна державна адміністрація)

представник позивача:

Гуляков Костянтин Володимирович