Справа № 0417/2-2218/2011
Провадження № 4-с/202/10/2026
27 лютого 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,
за участю секретаря - Коваленко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», боржник ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Акцент-Банк», на бездіяльність виконуючого обов'язки начальника відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити певні дії,-
01 лютого 2026 року ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Усатенка В'ячеслава Юрійовича, через систему «Електронний суд» звернулася до Індустріального районного суду міста Дніпра із скаргою на бездіяльність виконуючого обов'язки начальника відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування скарги посилаючись на те, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841 від 16.03.2012 ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5 накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 . Вказане обтяження зареєстроване в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012. Станом на 31.01.2026 жодних виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 не зареєстровано, в реєстрі боржників інформація також відсутня, що свідчить про відсутність у ОСОБА_1 боргових зобов'язань. З 2009 року скаржниця зареєстрована та проживала в м. Кіровограді, але не зважаючи на це виконавче провадження відкрито Оболонським ВДВС у 2010 році у м. Києві. Жодні документи виконавчого провадження на адресу ОСОБА_1 не надходили.
11.01.2026 представником боржника подано до Оболонського ВДВС заяву у якій просив: зняти арешт нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841 від 16.03.2012 ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012; надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження №31644841 у межах якого накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841 від 16.03.2012 ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012; повідомити номер ідентифікатора для доступу до інформації про виконавче провадження №31644841 у межах якого накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841 від 16.03.2012 ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012.
У відповідь на вказану заяву надійшов лист від 27.01.2026 №20888. Відповідно до листа від 27.01.2026 виконавче провадження відкрито на виконання виконавчого листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська №2-2218 від 07.09.2011, арешт на майно ОСОБА_1 не знятий, копію постанови про відкриття виконавчого провадження не надано та Ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження Оболонським ВДВС не повідомлено. Зазначено, що всі матеріали виконавчого провадження №31644841 знищені за закінченням строку зберігання. Так як, виконавче провадження №31644841 знищене за закінченням строку зберігання, а тому з'ясувати Ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження неможливо, у зв'язку з відсутністю матеріалів виконавчого провадження. Про те, що державний виконавець Оболонського ВДВС відмовив у знятті арешту з майна ОСОБА_1 Боржнику стало відомо 29.01.2026 з листа Оболонського ВДВС від 27.01.2026 №20888.
Отже на виконанні у Оболонського ВДВС відсутні відкриті виконавчі провадження, в межах яких можливе звернення стягнення на належне ОСОБА_1 майно.
Відтак, наведені обставини свідчать, по-перше, про відсутність правових підстав у Оболонського ВДВС зберігати накладений арешт на належне ОСОБА_1 майно. По-друге, існування арешту майна при завершенні всіх виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 порушує саму мету застосування відповідної процедури.
Таким чином, існування арешту на майно ОСОБА_1 є порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», що позбавляє ОСОБА_1 можливості розпоряджатись належним їй на праві власності майном.
Станом на 31.01.2026 в Оболонському ВДВС відсутні виконавчі провадження, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, тому збереження накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 .
Вважають, що наявність протягом тривалого часу з дня повернення виконавчого документа стягувачу і відповідно завершення виконавчого провадження - 08.04.2014, тобто більше 11 років, нескасованого арешту на майно ОСОБА_1 при відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном.
Просили суд: визнати неправомірною бездіяльність виконуючого обов'язки начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сириці Олександра Сергійовича щодо не зняття арешту накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841, 16.03.2012, ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012; зобов'язати виконуючого обов'язки начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сирицю Олександра Сергійовича зняти арешт накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841, 16.03.2012, ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012; стягнути з Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02 лютого 2026 року, головуючим суддею у розгляді вказаної скарги визначено суддю Слюсар Л.П., ухвалою якої від 04 лютого 2026 року скаргу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
18.02.2026 року від скаржника ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Усатенка В'ячеслава Юрійовича, документ сформований в системі «Електронний суд», надійшла заява про стягнення з Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. Вказали, що скарга подана на бездіяльність державного виконавця Оболонського ВДВС, а тому витрати на професійну правничу допомогу покладаються саме на Оболонський ВДВС. Так на професійну правничу допомогу в Індустріальному районному суді м. Дніпра Ткачук Н.В. витратила 8000,00 грн., що підтверджується договором, додатковою угодою та квитанцією, а тому зазначені витрати підлягають відшкодуванню.
19.02.2026 року від представника стягувача заінтересованої особи (стягувача) АТ КБ «ПриватБанк» - Громницької М.С., документ сформований в системі «Електронний суд», надійшли письмові заперечення на скаргу. В якій вказали, що вважають за необхідне надати письмові заперечення по скарзі та докази на їх обґрунтування в яких викладені обставини за рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2022 року у справі №688/2781/22 за позовом АТ КБ “ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Скаржник та представник скаржника в судове засідання не з'явилися. Відповідно до заяви від 19.02.2026 року, документ сформований в системі «Електронний суд», просили суд здійснювати розгляд скарги без участі сторони скаржника. Вказали, що скаргу підтримують у повному обсязі. Вказали, що заперечення АТ КБ «Приватбанк» стосуються боргових зобов'язань іншої особи, а щодо скаржника Банком взагалі нічого не зазначено. Скаржник в даній справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Особа про яку йдеться в запереченні Банку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Представник суб'єкта оскарження Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином через підсистему «Електронний суд». Заяв та клопотань не надійшло. Доказів витребуваних ухвалою судді від 04 лютого 2026 року суду не надано.
Інші заінтересовані особи в судове засідання не з'явилися. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином через підсистему «Електронний суд». Заяв та клопотань не надійшло.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 зазначено, що у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи; з урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Суд , дослідивши матеріали скарги, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить наступного.
В судовому засіданні встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2011 року у справі № 0417/2-2218/2011 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПРИВАТБАНК» до Публічного акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» заборгованість у розмірі 42124,59 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Акцент-Банк»(49074, м. Дніпропетровськ, вул. Батумська, буд. 11, ЄДРПОУ 14360080), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) солідарно на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» заборгованість у розмірі 200,00 грн. (двісті гривень 00 коп.); стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» 1950,00 грн. витрат за надання юридичних послуг та витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців в галузі права; стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» 543,25 грн. судових витрат.
На виконання рішення суду Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 07.09.2011 року видано виконавчий лист, який стягувач пред'явив до виконання до Відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ м. Києва.
Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ м. Києва від 12.12.2012 року Науменко у виконавчому провадженні №31644841 накладено арешт на все нерухоме майно.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №458634202 від 28.12.2025 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, наявний тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13374149, зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження, 31644841, 16.03.2012, ВДВС Оболонського РУЮ м. Києва, 2172/5 Науменко від 12.12.12. Об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Власник: ОСОБА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 .
11 січня 2026 року скаржник звернулася до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про зняття арешту з нерухомого майна належного на праві власності ОСОБА_1 , накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841 від 16.03.2012 року ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрованого в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012. Просила надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження №31644841 у межах якого накладено арешт та повідомити номер ідентифікатора для доступу до інформації про виконавче провадження №31644841 у межах якого накладено арешт.
Відповідно до листа Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27.01.2026 року №20888, на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження за яким відсутня інформація про виконання №31644841 за виконавчим листом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська №2-2218 від 07.09.2011 про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 44817,84 грн. В подальшому, 08.04.2014 року державним виконавцем, керуючись пунктом 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві.
Копію постанови про відкриття виконавчого провадження не надано та Ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження Оболонським ВДВС не повідомлено. Зазначено, що всі матеріали виконавчого провадження №31644841 знищені за закінченням строку зберігання. Так як, виконавче провадження №31644841 знищене за закінченням строку зберігання, а тому з'ясувати Ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження неможливо, у зв'язку з відсутністю матеріалів виконавчого провадження.
Станом на 31.01.2026 в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Оболонському ВДВС відсутнє виконавче провадження з примусового виконання заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.09.2011 року у справі №2-2218 та арешт не скасовано.
Отже, ОСОБА_1 оскаржує неправомірну бездіяльність виконавчої служби, а саме за наслідками відмови у задоволенні її заяви про зняття арешту.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках, на підставі судових рішень.
Разом з тим, за частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 вказано, що право на обрання порядку звернення до суду належить заінтересованій особі. В свою чергу, суд має захистити інтереси особи, незалежно від обраного нею способу, як в порядку позовного провадження, так і в порядку контролю за виконанням судового рішення.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
На час накладення арешту діяло Положення про єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5).
Відповідно до п. 2.1.2 цього Положення підставою для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є, зокрема, заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається органами державної виконавчої служби у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).
Згідно з п.2.5 цього Положення відомості про накладені (зняті) заборони та арешти на об'єкти нерухомого майна вносяться Реєстратором до Реєстру заборон у день їх надходження. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначалися Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року.
Відповідно до частин 1-3 статті 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Наслідки завершення виконавчого провадження передбачені статтею 50 Закону № 606-ХІV. За її змістом, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
Крім того, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Враховуючи викладене, суд враховує, що наявність протягом тривалого часу (більше 11 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Суд зазначає про те, що скарга ОСОБА_1 подана у передбачений ст. 449 ЦПК України строк, оскільки відповідь від Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачук Н.В. отримано 27.01.2026 року, а скаргу подано до суду 01.02.2026 року, тобто 10 денний строк не пропущено.
Суд не приймає до уваги заперечення АТ КБ «Приватбанк», оскільки вони стосуються боргових зобов'язань іншої особи, а щодо скаржника Банком нічого не зазначено. Скаржником в даній справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а особа про яку йдеться в запереченні Банку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
На підставі зазначеного суд доходить висновку, що відмова зняти арешт з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є неправомірною бездіяльністю виконуючого обов'язки начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сириці Олександра Сергійовича, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов'язання виконуючого обов'язки начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сириці Олександра Сергійовича зняти арешт накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841, 16.03.2012, ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012 в рамках виконавчого провадження №31644841.
Виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що бездіяльність є неправомірною, а тому скарга підлягає задоволенню в цілому.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, то суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу скаржник надав: ордер на надання правничої допомоги, договір про надання професійної правничої допомоги від 28 грудня 2025 року, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 18 лютого 2026 року, квитанцію №33 від 18.02.2026 року на підтвердження сплати 8 000,00 грн за надану правничу допомогу.
Відповідно до ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
З огляду на вищевикладене, враховуючи доведеність понесених скаржником витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 (вісім тисяч) грн.
Керуючись ст.ст. 263-265, 270 ЦПК України
Скаргу ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (04212, м. Київ, вул. Левка Лук'яненка, 2Д, код ЄДРПОУ 35018577), заінтересовані особи: стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570), боржник ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080), на бездіяльність виконуючого обов'язки начальника відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність виконуючого обов'язки начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сириці Олександра Сергійовича щодо не зняття арешту накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841, 16.03.2012, ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012.
Зобов'язати виконуючого обов'язки начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сирицю Олександра Сергійовича зняти арешт накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 31644841, 16.03.2012, ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 2172/5, зареєстрований в реєстрі обтяжень за номером 13374149 від 12.12.2012.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в розмірі 8000 ( вісім тисяч) грн. 00 коп.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у 15-ти денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів від дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст складено 27.02.2026 року.
Суддя Л.П. Слюсар