Справа № 201/14238/25
Провадження № 2/201/2121/2026
25 лютого 2026 року м. Дніпро
Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Федоріщев С.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання незаконним та скасування наказу, -
Стислий виклад позиції позивачки.
07 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, та просила:
1. Визнати незаконним та скасувати наказ Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 16.09.2025 № 150-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 »;
2. Відновити її порушене право на працю, шляхом зобов'язання Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.09.2025 року.
3. Стягнути з Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на її користь судові витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона працювала на посаді фахівця Слов'янського відділу Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Наказом Відповідача від 27.01.2025 №15 оголошено простій, в зв'язку із веденням на території м. Слов'янськ бойових дій, внаслідок повномасштабного вторгнення на територію України збройних військ російської федерації.
Наказом Відповідача від 15.09.2025 № 149-к «Про припинення простою та відновлення роботи ОСОБА_3 », для неї припинено простій з 16.09.2025, відновлено роботу з 16.09.2025 з 08:00 години згідно з установленим графіком роботи Слов'янського відділу Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, за адресою: м. Слов'янськ, вул. Вчительська,32.
Отримавши на електронну пошту наказ від 15.09.2025 № 149-к, вона підготувала та відправила на адресу Відповідача лист-відповідь від 15.09.2025, в якому повідомила, що її вихід на роботу наразі неможливий через об'єктивні причини, а саме: м. Слов'янськ, де розташоване її робоче місце, перебуває у прифронтовій зоні та зазнає регулярних обстрілів, що становить пряму загрозу її життю та здоров'ю.
Додатково зазначила, що вона є матір'ю неповнолітньої дитини, а її чоловік мобілізований та проходить військову службу.
Таким чином, вона несе одноосібну відповідальність за безпеку та утримання дитини, і будь-яка небезпека для її життя ставить під загрозу добробут її сім'ї.
Крім того, вона змінила адресу свого місця проживання, зареєструвалася як внутрішньо-переміщена особа, а також отримала житло для тимчасового проживання членів сім'ї внутрішньо-переміщених осіб та учасника бойових дій.
Цим же листом-відповіддю, посилаючись на ст. 6 ЗУ «Про охорону праці», ст. ст.34,153 КЗпП України, просила Відповідача про наступне:
1. Продовжити простій до моменту фактичного усунення небезпеки для життя та забезпечення безпечних умов роботи.
2. Повідомити її офіційно про наявність безпечних умов праці (наявність укриттів, безпечних шляхів доїзду, підтверджених місцевою військовою адміністрацією).
3. Розглянути можливість організації дистанційної роботи на період небезпеки, якщо це дозволяють посадові обов'язки.
Також просила розглянути даний лист як офіційне повідомлення про відмову від виходу на роботу з поважних причин.
Наказом Відповідача від 16.09.2025 № 150-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 », з нею призупинено дію трудового договору, починаючи з 16.09.2025 до дня припинення воєнного стану. Цим же наказом Відповідачем припинена виплата їй заробітної плати та інших компенсацій.
Отримавши на електронну пошту наказ від 16.09.2025 № 150-к, вона підготувала та відправила на адресу Відповідача лист щодо перегляду наказу про призупинення трудового договору, в якому повідомила, що її офіс знаходиться у м. Слов'янськ, у прифронтові зоні, де за 30 км тривають бойові дії, що створює реальну загрозу її життю та життю її 8-річної дитини.
Чоловік мобілізований, тому вона не має можливості залишити дитину без догляду.
Вона має необхідні ресурси для виконання роботи дистанційно (комп'ютер, інтернет).
Цим же листом, посилаючись на ст. 60-2 КЗпП України та Закон №2136-1Х, вона повідомила Відповідача, що дистанційна робота є однією з форм організації праці під час воєнного стану.
Призупинення трудового договору допускається лише у разі, якщо неможливо одночасно надати і виконати роботу, а в її випадку це можливо шляхом дистанційної роботи. Закон № 4339-ІХ від 27.03.2025 передбачає перехід на дистанційну роботу якщо працівник має дитину до 14 років, яка має дистанційне навчання.
Крім того, вона просила Відповідача про наступне:
1. Надати обґрунтовану письмову відповідь, якими фактичними обставинами обумовлено призупинення дії її трудового договору.
2. Розглянути і затвердити переведення її на дистанційну роботу до моменту усунення загрози життю та безпеці.
3. Надіслати письмову відповідь на цей лист у строк до 5 робочих днів з дати його отримання.
Листом Відповідача від 25.09.2025 № 01-12/302, їй було відмовлено у перегляді наказу від 16.09.2025 № 150-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_4 », а також у переведенні її на дистанційну роботу, без достатніх на те підстав. З даного листа можна зробити висновок, що підставою для відмови є «...це було б несправедливим стосовно інших співробітників». Але, в даному випадку не можна всіх порівнювати, адже хтось виїхав з незалежних від нього підстав, а хтось залишився в зоні бойових дій на свій страх та ризик.
Позивачка вважає, що саме в цьому і полягає несправедливість відносно неї з боку Відповідача. Стосовно нібито її неможливості працювати дистанційно. Відповідач сам у своєму листі підтверджує той факт, що основними її обов'язками згідно посадової інструкції є виконання саме організаційної роботи, яку вона може виконувати дистанційно, при цьому не ризикуючи своїм життям та здоров'ям, а також її неповнолітньої дитини.
Стислий виклад позиції відповідача.
26 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача із позовним вимогами не погодився, та зазначив, що відповідач є державною установою для лабораторної діагностики хвороб тварин та оцінки ветерено-санітарного стану харчових продукті, побічних продуктів тваринного походження, кормових добавок, біологічних продуктів та продуктів біотехнології, ґрунту, води питної, а також проведення лабораторних досліджень показників безпечності та якості об'єктів санітарних заходів, факторів середовища життєдіяльності людини, що мають шкідливий вплив на здоров'я населення, якості та незалежної експертизи товарів, а також інших досліджень (випробувань) відповідно до сфери акредитації.
Утримання території, приміщень, обладнання Лабораторії, умови і режим праці в ній має відповідати Закону України «Про охорону праці», Правилам охорони праці в лабораторіях ветеренарної медицини, затверженим Наказом Комітету по нагляду за охороною праці України Міністерства праці та соціальної політики України від 20.04.1999 року №67, державним санітарним нормам і правилам «Огранізації роботи лабораторій при дослідженні матеріалу, що містить біологічні патогени І-ІV груп патогенності молекулярно-генетичними методами» затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.01.2008 року, та іншим нормативним документам, що регламентують вимоги щодо роботи лабораторії.
ОСОБА_1 працює у відповідача на посаді фахівця Слов'янського відділу, до посадових обов'язків фахівця входить:
-Участь у розробленні планів поточних та капітальних ремонтів основних фондів установи;
-Участь у проведенні ремонту приміщень установи, контролює якість виконання ремонтних робіт;
-Забезпечення підрозділів установи меблями, господарським інвентарем, нагляд за його збереженням і проведення вчасного ремонту;
-Організація оформлення необхідних матеріалів для укладення договорів на надання послуг, отримання та зберігання канцелярське приладдя, необхідних господарських матеріалів, забезпечення ними підрозділів установи;
-Слідкування за роботами з упорядкування та прибирання території установи;
-Забезпечення виконання протипожежних заходів і утримання в належному стані пожежного інвентарю.
11.09.2025 року на ім'я директора Донецької регіональної держаної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів надійшла доповідна від завідувача Слов'янського відділу, безпосереднього керівника позивача, в якій повідомлялось про неможливість виконання обов'язків фахівця Слов'янського відділу дистанційно, оскільки посадові обов'язки працівника вимагають особистої присутності працівника.
Враховуючі посадові обов'язки працівника вбачається неможливість їх виконання дистанційно.
У зв'язку з припиненням підстав для простою, необхідністю забезпечення виконання функцій, що покладено на відповідача, працівника повідомлено про припинення простою та відновлення роботи з 16.09.2025р.
У відповідь на повідомлення про припинення простою та відновлення роботи позивач листом від 15.09.2025 р. повідомив, що вихід на роботу неможливий оскільки м. Слов'янськ, прифронтове місто, та знаходиться під обстрілами. Просить вважати цей лист офіційним повідомленням про відмову виходу на роботу з поважних причин.
16.09.2025 року на ім'я директора Донецької регіональної держаної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів надійшла службова записка від Завідувача відділу управління персоналом та правового забезпечення Наталі Момонт, в якій повідомлено про відсутність вакантних посад для віддаленої роботи.
Перебуваючи в обставинах, коли з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин роботодавець у зв'язку із збройною агресією проти України не може надати працівнику роботу в інших умовах, а працівник не може виконати роботу. Оскільки необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні, засоби перебувають в зоні можливих обстрілів через бойові дії, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Враховуючі фактичні обставини та лист працівника від 15.09.2025р. керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» наказом від 16.09.2025 року призупинено дію трудового договору. Працівника ознайомлено з наказом. Наведена норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі перебування в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу у зв'язку із військовою агресією проти України.
Що й мало місце на момент видання спірного наказу.
В позовних вимогах працівник просить скасувати наказ про призупинення дії трудового договору наслідком чого є необхідність стати до роботи. Працівник не повідомляє про готовність приступити до роботи, навпаки листом від 15.09.2025 р. сам позивач повідомив, що вихід на роботу неможливий та просив вважати цей лист офіційним повідомленням про відмову виходу на роботу з поважних причин.
Таким чином Позивач підтверджує неможливість виконання ним роботи на території на дату видання оспорюваного наказу.
При цьому відповідач звертає увагу на те, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а Законом визначено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 93 ЦПК України, відповідач у своєму відзиві на позов поставив запитання позивачці:
1. Чи входить до Ваших посадових обов'язків: Участь у розробленні планів поточних та капітальних ремонтів основних фондів установи ;Участь у проведенні ремонту приміщень установи, контролює якість виконання ремонтних робіт; Забезпечення підрозділів установи меблями, господарським інвентарем, нагляд за його збереженням і проведення вчасного ремонту; Організація оформлення необхідних матеріалів для укладення договорів на надання послуг, отримання та зберігання канцелярське приладдя, необхідних господарських матеріалів, забезпечення ними підрозділів установи; Слідкування за роботами з упорядкування та прибирання території установи; Забезпечення виконання протипожежних заходів і утримання в належному стані пожежного інвентарю?
2. При запровадженні дистанційної роботи, без присутності на робочому місці, яким чином виконати посадові обов'язків з: контролю якості виконання ремонтних робіт; нагляд за збереженням і проведення вчасного ремонту інвентарю, отримання від контрагентів та зберігання приладдя, необхідних господарських матеріалів; слідкування за роботами з упорядкування та прибирання території установи?
3. Чи відпали/припинились обставини, на які ви посилались в листах від 15.09.2025 та 16.09.2025 при відмові від виходу на роботу для виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України?
4. Якщо відпали/припинились обставини на які Ви посилались в листі при відмові від виходу для виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість Вами виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Яким чином, кому та коли Ви про це повідомляли?
5. Чи готові Ви приступити до роботи на робочому місці при відміні наказу про призупинення дії трудового договору?
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
07 листопада 2025 року, згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями в Соборному районному суді міста Дніпра, справу передано для розгляду судді Федоріщеву С.С.
10 листопада 2025 року суддею на його запит з Єдиного реєстру юридичних осіб отримано інформацію щодо юридичної адреси відповідача, та в цей же день ухвалою судді відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою судді від 21 листопада 2025 року, за заявою позивачки, до участі у справі у якості третьої особи залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
26 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву із питаннями до позивача в порядку ч.1 ст.93 ЦПК України, зазначеними вище.
24 грудня 2025 року суддею постановлено ухвалу про зобов'язання позивачки надати письмові відповіді на питання, поставлені відповідачем в порядку ст.93 ЦПК України.
02 січня 2026 року від позивачки до суду надійшла заява свідка, у якій вона, в порядку ст.93 ЦПК України, надала відповіді на вищезгадані питання, поставлені їй відповідачем у відзиві на позов:
1. При прийомі на роботу до Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (наказ № 68-к від 31.01.2023 - початок роботи 01.02.2023) і до теперішнього часу мене не було ознайомлено з Посадовою інструкцією фахівця відділу організаційно- господарчого забезпечення під особистий підпис, а тому я не можу відповісти на запитання відповідача в частині покладених на мене посадових обов'язків. Якщо у відповідача є в наявності вказана Посадова інструкція з ознайомленням мене під особистий підпис, суд може витребувати у відповідача даний документ.
2. При запровадженні дистанційної роботи, без присутності на робочому місці, є можливість контролювати якість виконання ремонтних робіт, здійснювати нагляд за збереженням і проведенням вчасного ремонту інвентарю, отримувати від контрагентів та зберігання приладдя, необхідних господарських матеріалів, слідкувати за роботами з упорядкування та прибирання території установи, шляхом надання фото звітності виконаних робіт та стану будівлі і приладдя, наданням актів виконаних робіт, актів приймання-передачі майна на зберігання відповідальним особам, письмовими підтвердженнями виконання господарських договорів та бухгалтерськими документами.
3. На даний час продовжують існувати загальновідомі об'єктивні причини неможливості мого виходу на роботу, а саме: м. Слов'янськ, де розташоване моє робоче місце, перебуває у прифронтовій зоні та зазнає регулярних обстрілів, що становить пряму загрозу моєму життю та здоров'ю. Додатково зазначаю, що я є матір'ю неповнолітньої дитини, а мій чоловік мобілізований та проходить військову службу. Таким чином, я несу одноосібну відповідальність за безпеку та утримання дитини, і будь-яка небезпека для мого життя ставить під загрозу добробут моєї сім'ї. Крім того, я змінила адресу свого місця проживання, зареєструвалася як внутрішньо-переміщена особа, а також отримала житло для тимчасового проживання членів сім'ї внутрішньо-переміщених осіб та учасника бойових дій.
4. Вказані вище обставини, станом на 29.12.2025 не відпали і не припинилися. Про дані обставини я повідомляла керівництво листами від 15.09.2025 та від 16.09.2025.
5. Відповідь на дане запитання надав у своїх висновках Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.05.2025 у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), з метою забезпечення єдності судової практики, а саме, призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану можливе лише за одночасного настання двох обставин: неможливості роботодавця надати роботу та неможливості працівника виконувані роботу через військову агресію. На час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Позивачка зазначила, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, і використання сполучника «та» дає змогу зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення оспорюваного наказу) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією зі сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони не породжують правові наслідки у зв'язку з призупиненням дії трудового договору і в кінцевому результаті нівелюють необхідність і можливість застосування цієї норми закону.
Відповідно до довідки Соборного районного суду міста Дніпра, 02 січня 2026 року зазначену заяву свідка, надіслану позивакою до суду, було доставлено в електронному вигляді «Реєстраційна карта вхідного документа» та надіслано відповідачу в його електронний кабінет, однак відповідач впродовж більше, ніж півтора місяці після цього ніяк не відреагував на інформацію, повідомлену позивачкою у цій заяві свідка, та ніяких додаткових доказів щодо питань, піднятих у цій заяві свідка позивачкою, до суду не надіслав.
Водночас, згідно із ст.275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Процесуальним законом встановлено критерії розумності строків розгляду цивільних справ та визначено їх тривалість.
Так, відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до ч.2 ст.121 ЦПК України, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи Європейський суд з прав людини (наприклад, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб'єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин.
Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому, навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов'язане з тлумаченням права національними судами.
В даному випадку з аналізу процесуального руху даної справи випливає, що справа перебуває на розгляді в суді понад три місяці, з яких половина - в очікуванні процесуальної реакції відповідача на заяву свідка, надіслану позивачкою за його ж ініціативою. Однак такої реакції відповідач не продемонстрував.
За таких умов, суд розглядає справу за наявними у ній доказами.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що позивачка працювала на посаді фахівця Слов'янського відділу Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Наказом Відповідача від 27.01.2025 №15 оголошено простій, в зв'язку із веденням на території м. Слов'янськ бойових дій, внаслідок повномасштабного вторгнення на територію України збройних військ російської федерації.
Наказом Відповідача від 15.09.2025 № 149-к «Про припинення простою та відновлення роботи ОСОБА_3 », для неї припинено простій з 16.09.2025, відновлено роботу з 16.09.2025 з 08:00 години згідно з установленим графіком роботи Слов янського відділу Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, за адресою: м. Слов'янськ, вул. Вчительська,32.
Отримавши на електронну пошту наказ від 15.09.2025 № 149-к, вона підготувала та відправила на адресу Відповідача лист-відповідь від 15.09.2025, в якому повідомила, що її вихід на роботу наразі неможливий через об'єктивні причини, а саме: м. Слов'янськ, де розташоване її робоче місце, перебуває у прифронтовій зоні та зазнає регулярних обстрілів, що становить пряму загрозу її життю та здоров'ю.
Додатково зазначила, що вона є матір'ю неповнолітньої дитини, а її чоловік мобілізований та проходить військову службу.
Таким чином, вона несе одноосібну відповідальність за безпеку та утримання дитини, і будь-яка небезпека для її життя ставить під загрозу добробут її сім'ї.
Крім того, вона змінила адресу свого місця проживання, зареєструвалася як внутрішньо-переміщена особа, а також отримала житло для тимчасового проживання членів сім'ї внутрішньо-переміщених осіб та учасника бойових дій.
Цим же листом-відповіддю, посилаючись на ст. 6 ЗУ «Про охорону праці», ст. ст.34,153 КЗпП України, просила Відповідача про наступне:
1. Продовжити простій до моменту фактичного усунення небезпеки для життя та забезпечення безпечних умов роботи.
2. Повідомити її офіційно про наявність безпечних умов праці (наявність укриттів, безпечних шляхів доїзду, підтверджених місцевою військовою адміністрацією).
3. Розглянути можливість організації дистанційної роботи на період небезпеки, якщо це дозволяють посадові обов'язки.
Також просила розглянути даний лист як офіційне повідомлення про відмову від виходу на роботу з поважних причин.
Наказом Відповідача від 16.09.2025 № 150-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 », з нею призупинено дію трудового договору, починаючи з 16.09.2025 до дня припинення воєнного стану. Цим же наказом Відповідачем припинена виплата їй заробітної плати та інших компенсацій.
Отримавши на електронну пошту наказ від 16.09.2025 № 150-к, вона підготувала та відправила на адресу Відповідача лист щодо перегляду наказу про призупинення трудового договору, в якому повідомила, що її офіс знаходиться у м. Слов'янськ, у прифронтові зоні, де за 30 км тривають бойові дії, що створює реальну загрозу її життю та життю її 8-річної дитини.
Чоловік мобілізований, тому вона не має можливості залишити дитину без догляду.
Вона має необхідні ресурси для виконання роботи дистанційно (комп'ютер, інтернет).
Цим же листом, посилаючись на ст. 60-2 КЗпП України та Закон №2136-1Х, вона повідомила Відповідача, що дистанційна робота є однією з форм організації праці під час воєнного стану.
Призупинення трудового договору допускається лише у разі, якщо неможливо одночасно надати і виконати роботу, а в її випадку це можливо шляхом дистанційної роботи. Закон № 4339-ІХ від 27.03.2025 передбачає перехід на дистанційну роботу якщо працівник має дитину до 14 років, яка має дистанційне навчання.
Крім того, вона просила Відповідача про наступне:
1. Надати обґрунтовану письмову відповідь, якими фактичними обставинами обумовлено призупинення дії її трудового договору.
2. Розглянути і затвердити переведення її на дистанційну роботу до моменту усунення загрози життю та безпеці.
3. Надіслати письмову відповідь на цей лист у строк до 5 робочих днів з дати його отримання.
Листом Відповідача від 25.09.2025 № 01-12/302, їй було відмовлено у перегляді наказу від 16.09.2025 № 150-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_4 », а також у переведенні її на дистанційну роботу, без достатніх на те підстав. З даного листа можна зробити висновок, що підставою для відмови є «...це було б несправедливим стосовно інших співробітників». Але, в даному випадку не можна всіх порівнювати, адже хтось виїхав з незалежних від нього підстав, а хтось залишився в зоні бойових дій на свій страх та ризик.
Позивачка вважає, що саме в цьому і полягає несправедливість відносно неї з боку Відповідача. Стосовно нібито її неможливості працювати дистанційно. Відповідач сам у своєму листі підтверджує той факт, що основними її обов'язками згідно посадової інструкції є виконання саме організаційної роботи, яку вона може виконувати дистанційно, при цьому не ризикуючи своїм життям та здоров'ям, а також її неповнолітньої дитини.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням цієї норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004, від 16.10.2007 у справі № 1-16/2007 та від 29.01.2008 у справі № 1-5/2008 зауважив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядається як природна потреба людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Волков проти України»), держава повинна забезпечити ефективні механізми захисту права на працю, включно з правом на припинення трудових відносин у разі протиправної бездіяльності роботодавця.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Водночас, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою Закону № 2136-ІХ (в редакції на час винесення оспорюваного наказу) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.
У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану можливе лише за одночасного настання двох обставин: неможливості роботодавця надати роботу та неможливості працівника виконувати роботу через військову агресію. У разі незаконного призупинення дії трудового договору обов'язок з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається на роботодавця.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.05.2025 у справі № 758/4178/22 (провадження № 61- 6935сво24), забезпечуючи єдність судової практики.
На час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, і використання сполучника «та» дає змогу зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення оспорюваного наказу) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією зі сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони не породжують правові наслідки у зв'язку з призупиненням дії трудового договору і в кінцевому результаті нівелюють необхідність / можливість застосування цієї норми закону.
В даному випадку, заперечуючи проти позову, та зазначаючи про те, що за змістом своїх посадових обов'язків фахівця відділу організаційно-господарчого забезпечення, позивачка не може їх виконувати дистанційно, відповідач жодних доказів щодо ознайомлення позивачки з такими посадовими обов'язками, до суду, попри збіг розумного строку на процесуальну реакцію на заяву свідка позивачки, у якій вона цьому заперечує, не надав.
Також відповідачем жодними доказами не спростовано й твердження позивачки, зазначене у її заяві свідка про те, що при запровадженні дистанційної роботи без присутності на робочому місці, є можливість контролювати якість виконання ремонтних робіт, здійснювати нагляд за збереженням і проведенням вчасного ремонту інвентарю, отримувати від контрагентів та зберігання приладдя, необхідних господарських матеріалів, слідкувати за роботами з упорядкування та прибирання території установи, шляхом надання фото звітності виконаних робіт та стану будівлі і приладдя, наданням актів виконаних робіт, актів приймання-передачі майна на зберігання відповідальним особам, письмовими підтвердженнями виконання господарських договорів та бухгалтерськими документами.
При цьому суд погоджується із доводами позивачки про те, що на теперішній час продовжують існувати об'єктивні причини неможливості виходу позивачки на роботу за місцем розташування підприємства відповідача, а саме: м. Слов'янськ, де знаходиться її робоче місце, адже це місто перебуває у прифронтовій зоні та зазнає регулярних обстрілів, що становить пряму загрозу її життю та здоров'ю. З огляду на численні публікації в засобах масової інформації з цього приводу, даний факт суд визнає як загальновідомий.
Також суд бере до уваги той факт, що позивачка є матір'ю неповнолітньої дитини, а її чоловік мобілізований та проходить військову службу, внаслідок чого вона несе одноосібну відповідальність за безпеку та утримання дитини, і будь-яка небезпека для її життя, загрожує й інтересам неповнолітньої дитини.
Суд не може залишити поза увагою й той факт, що позивачка змінила адресу свого місця проживання, зареєструвалася як внутрішньо-переміщена особа, а також отримала житло для тимчасового проживання членів сім'ї внутрішньо-переміщених осіб та учасника бойових дій і наразі мешкає Бучанському районі Київської області.
Про дані обставини позивачка повідомляла керівництво відповідача листами від 15.09.2025 та від 16.09.2025, та ці обставини, станом на теперішній час не відпали і не припинилися.
За таких мову, суд доходить до висновку про те, що наказ Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 16.09.2025 № 150-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 » має бути визнано незаконним та він підлягає скасуванню, і в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача коштів за вимушений прогул, суд виходить з того, що у чинні редакції КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання щодо виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ані простоєм, ані звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень ст.43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України, яка й підлягає застосуванню у даному випадку за аналогією закону на підставі ч.9 ст.10 ЦПК України, відповідно до якої, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). .
За таких умов, суд доходить до висновку про те, що відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним і поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, із застосуванням норми ст.235 КЗпП України.
Посилання Відповідача в наказі про призупинення дії трудового договору, щодо обов'язку відшкодування заробітної плати та виплат покладається на державу- агресора відповідно до чинного законодавства, суд вважає безпідставним, оскільки відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконне призупинення дії трудового договору позбавило працівника можливості працювати, то обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі покладається на роботодавця, тобто позов і в цій частині підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії відповідача у даному випадку є порушенням законодавства України про працю, міжнародних актів та практики Верховного Суду, що обґрунтовує необхідність судового втручання та поновлення порушених прав позивачки шляхом задоволення позову у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки 1226,20 грн. в рахунок відшкодування її витрат по сплаті судового збору, які підтверджено відповідною квитанцією.
Враховуючи викладене та керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.21, 47, 235 КЗпП України, ст.ст.10, 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 121, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання незаконним та скасування наказу - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 16.09.2025 № 150-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 »;
Відновити порушене право ОСОБА_1 на працю, шляхом зобов'язання Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16 вересня 2025 року по день фактичного поновлення її на посаді.
Стягнути з Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 1226,20 грн. в рахунок відшкодування її витрат по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса місця проживання ВПО: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: Донецька регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, ЄДРПОУ 33361343, адреса місця реєстрації юридичної особи: Донецька область, місто Маріуполь вул. Гризодубової, буд.3; фактична адреса місцезнаходження: Донецька область, місто Слов'янськ, вул. Вчительська, буд.32.
Суддя С.С. Федоріщев