Справа № 175/3486/26
Провадження № 2-з/175/14/26
Іменем України
"25" лютого 2026 р. с-ще Слобожанське
Суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області Білоусова О.М., розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» - адвоката Біжко Ю.О. про забезпечення позову до подання позовної заяви,
23.02.2026 року до суду надійшла представника заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» - адвоката Біжко Ю.О. про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом спору та заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна:
- земельної ділянки площею 4,79 га за кадастровим номером 1221486200:01:051:0005 (реєстраційний номер нерухомого майна: 1126708312214).
На обґрунтування заяви зазначає, що між ТОВ «АФ «Новоолександрівська» та ОСОБА_1 15.12.2009 року було укладено Договір оренди землі №0312-26.
Відповідно до п. 2.1. цього Договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 1221486200:01:051:0005, площею 4,79 га, у тому числі рілля 4,79 га.
Також, положеннями п. 3.1. Договору оренди землі встановлено, що договір укладено
строком на 10 років.
Враховуючи, що Договір оренди землі був укладений строком на 10 років, а його державна реєстрація у відділі Держкомзему у Дніпропетровській області була проведена 01.03.2012 року, то відповідно строк дії Договору оренди землі закінчувався 01.03.2022 року.
Водночас, п. 3.2. Договору оренди землі, передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено Договір оренди землі, Орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Поновлення договору відбувається на тих самих умовах і на той же строк, що і цей договір.
Однак наприкінці березня 2023 року на адресу ТОВ «АФ «Новоолександрівська» надійшов лист від ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 , як дарувальник, передав ОСОБА_2 , як обдарованому земельну ділянку із кадастровим номером: 1221486200:01:051:0005, площею 4,79 га.
Проте, заявник вважає, що в супереч положенням чинного земельного законодавства та діючого Договору оренди землі, ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_2 більш ніж півтора роки не було здійснено сповіщення орендаря - ТОВ «АФ «Новоолександрівська» про вчинений правочин, в тому числі не були повідомлені жодні реквізити нового власника земельної ділянки для отримання належних йому орендних платежів за Договором оренди землі.
Також, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що надалі на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2023 року, право власності на земельну ділянку набув ОСОБА_4 .
Надалі, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що надалі на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.06.2023 року, право власності на земельну ділянку набув вже ОСОБА_5 .
У зв?язку з тим що товариство фактично продовжило користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди та дотримання процедури поновлення договору оренди землі, передбаченої як самим договором так і Законом України «Про оренду землі», та з метою поновлення свого права оренди спірної земельної ділянки 26.06.2023 року ТОВ «АФ «Новоолександрівська» звернулось з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки (справа №175/2940/23).
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09.05.2025 року у справі N?175/2940/23, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.12.2025 року, судом було визнано укладеною додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки N?0312-26 від 15.12.2009 року, чим фактично продовжено право ТОВ «АФ «Новоолександрівська» подальшої оренди (користування) земельною ділянкою, кадастровий номер: 1221486200:01:051:0005, площею 4,79 га, до 01.03.2032 року.
Водночас, у період продовження фактичного використання земельної ділянки, а також у період погоджувальної процедури, передбаченої п. 3.1. договору оренди, про поновлення цього ж договору оренди на той же самий строк та на тих же самих умовах, та слухання справи №175/2940/23 у Дніпровському районному Дніпропетровської області, номінальний власник земельної ділянки - ОСОБА_5 10.07.2023 року вчинив ще один правочин зі спірною земельною ділянкою.
10.07.2023 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Агропартнер 2017» було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. та внесений відповідний запис у ДРРП.
Відповідно, отримавши рішення у справі №175/2940/23 ТОВ «АФ «Новоолександрівська» звернулось до державного реєстратора з метою проведення державної реєстрації права оренди, на виконання зазначеного рішення суду.
Однак, 10.09.2025 року, внаслідок розгляду зазначеної заяви, державним реєстратором було відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв?язку з наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме: наявна реєстрація права оренди за іншим суб?єктом.
З огляду на викладене ТОВ «АФ «Новоолександрівська» в даному випадку вважає можливим відновити свої права шляхом звернення до суду з позовом про відновлення становища, яке існувало до його порушення.
Водночас, зауважує, що звернення до суду з позовом про відновлення становища, яке існувало до його порушення, передбачає визначення конкретного кола осіб, які увійдуть до суб?єктивного складу сторін у позові.
За викладених обставин вказує, що, у разі не вжиття заходів забезпечення позову саме до подання позовної заяви неможливо буде забезпечити сталість кола осіб - учасників справи та подальшого ефективного захисту прав заявника (позивача) - ТОВ «АФ «Новоолександрівська», оскільки, дії та наміри потенційних відповідачів та третіх осіб свідчать про можливе відчуження спірної земельної ділянки.
Враховуючи викладене, позивач має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер 2017» із залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача-2: ОСОБА_4 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача-2: ОСОБА_2 , із наступним предметом позову:
- про визнання відсутнім права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер 2017» на земельну ділянку площею 4,79 га з кадастровим номером 1221486200:01:051:0005 на підставі договору оренди землі № 070503 від 05.07.2023;
- про відновлення становища Товариства з обмеженою відповідальністю «АФ «Новоолександрівська», яке існувало до внесення іншого речового права земельної: про договір оренди землі 070503, видавник ТОВ «Агропартнер 2017» та ОСОБА_5 , шляхом припинення запису про інше речове право - право оренди від 10.07.2023 №51020656 та поновлення запису про право оренди земельної ділянки за Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» шляхом внесення такого запису про право оренди із зазначенням дати державної реєстрації договору оренди 01.03.2012 року, з урахуванням додаткової угоди про поновлення договору оренди від 01.03.2022 року на той самий строк та із загальним строком дії договору - 20 років до 01.03.2032 року.
Вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.1.ч.1.ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно з вимогами Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином співмірність, зокрема, полягає у тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
При поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених ЦПК України.
Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів фізичної або юридичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
У статті 41 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, судом враховано, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності», «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
З заяви про забезпечення позову та доданих до неї матеріалів судом встановлено, що предметом майбутнього позову заявником визначено вимоги про визнання недійними договорів купівлі-продажу, визнання недійсним рішення про поділ об'єкта нерухомого майна, визнання недійсним договору дарування, про скасування запису про державну реєстрацію права власності, про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Суд дійшов висновку про наявність зв'язку між предметом спору та заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на:
- земельну ділянку площею 4,79 га за кадастровим номером 1221486200:01:051:0005 (реєстраційний номер нерухомого майна: 1126708312214);
Матеріали справи підтверджують існування між сторонами спору, а неоднаразове відчуження спірного майна та вчинення щодо нього реєстраційних дій свідчить про існування у останніх можливості вільно, на власний розсуд розпорядитися цим майном.
Вказаний вище вид забезпечення позову є співмірним із майбутніми позовними вимогами, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.
Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер 2017», оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.
Право на мирне володіння майном, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.
Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення його прав та законних інтересів. Застосування такого заходу забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Отже заява представника заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» - адвоката Біжко Ю.О. про забезпечення позову до подання позовної заяви підлягає задоволенню.
З огляду на відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, суд не застосовує зустрічне забезпечення.
Керуючись нормами ст. 149, 150, 153, 157, 261, 273, 353, 354, 355 ЦПК України
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» - адвоката Біжко Ю.О. про забезпечення позову до подання позовної заяви - задовольнити.
Накласти арешт, шляхом встановлення заборони на відчуження та на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна:
- земельна ділянка площею 4,79 га за кадастровим номером 1221486200:01:051:0005 (реєстраційний номер нерухомого майна: 1126708312214).
Обов'язок пред'явлення цієї ухвали до виконання покласти на позивача (представника).
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Роз'яснити заявнику, що відповідно до ч. 2 ст. 152 ЦПК України разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів.
Роз'яснити заявнику, що відповідно до ч. 13 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя О. М. Білоусова