Справа № 210/5168/25
Провадження № 2/210/241/26
іменем України
24 лютого 2026 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:
головуючої судді Чайкіної О.В., за участю секретарів судового засідання Кучевасової А.В., Шпаченко К.І., Комбарової Д.С.
сторони та учасники справи, які брали участь в судовому розгляді представник позивача ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_3 , представник органу опіки та піклування Козачук Л.В., представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -
Описова частина
Короткий виклад позовних вимог
ОСОБА_2 (надалі за текстом - Позивач) та ОСОБА_6 (далі за текстом - Відповідач) - перебували у зареєстрованому шлюбі, який наразі розірвано. На час укладання шлюбу відповідач вже мала доньку від першого шлюбу - ОСОБА_7 . Після укладання шлюбу позивач переїхав до оселі своєї дружини за адресою АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилася донька ОСОБА_5 .
До червня 2021 року сім'я проживала в злагоді, любові, добрі та достатку. Будували стосунки на паритетних засадах, почуттях любові, поваги, дружби, взаємодопомоги та підтримки, дбали про матеріальне забезпечення родини.
Однак 29 червня 2021 року відповідачка зібрала речі та виїхала до Польщі. Доньки залишилися проживати разом з позивачем. Старшій доньці було 14 років, меншій - 3 роки.
У квітні 2022 року відповідачка повернулася до України і в липні 2022 року знову виїхала за кордон.
Таким чином, з 2022 року по сьогоднішній день позивач проживає у квартирі відповідача з донькою від першого шлюбу та спільною донькою. Вихованням та забезпечення спільної доньки займається самостійно, для дітей створені всі умови для проживання, виховання та розвитку, доньки мають окремі кімнати. Відповідачка участі у вихованні, забезпеченні доньок не приймає, не цікавиться їх успіхами, духовним та фізичним розвитком.
Тому позивач вимушено звертається до суду з позовною заявою про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Аргументи сторін
Представник позивача адвокат Боровик Л.Г.в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позові.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомив суду, що його дружина ОСОБА_6 виїхала за кордон більше двох років тому, діти не виїжджали з нею, сама вона виходила на зв'язок пару разів, на утримання дитини гроші не висилає, донька не пам'ятає матір взагалі. Повідомив, що не бажає мати позбавляти батьківських прав. Також зазначив, що відповідачка після початку війни один раз приїзджала, та знову виїхала за кордон. При цьому, відповідачка бажає забрати їх спільну доньку за кордон після облаштування побуту та покращення матеріального становище, кошти на утримання доньок не надає через скрутне матеріальне становище.
Представник відповідача ОСОБА_3 заперечувала щодо визначення місця проживання дитини з позивачем, оскільки відповідачка планує повернутися в Україну та забрати обох доньок найближчим часом, після того як облаштує свій власний побут .
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 - Лубенець К.І. заперечувала з приводу задоволення позовних вимог, зазначила, що позивач не надає будь-яких фактів щодо того, що відповідачка не виконує свої батьківські обов'язки, проживання відповідачки за кордоном не перешкоджає останній виховувати дитину.
Представник органу опіки та піклування ОСОБА_8 не заперечувала з приводу задоволення позовних вимог, вважала за можливе визначити місце проживання дитини разом з батьком. У судовому засіданні надала акт обстеження умов проживання малолітньої дитини.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що є сусідом позивача та відповідача, бачив що сім'я жила нормально, згодом з'явилася друга дитина - ОСОБА_10 . Таісія ОСОБА_11 виїхала за кордон вперше у 2021 році та на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році повернулася, а пізніше знову виїхала за кордон. Свідок часто спілкується з цією сім'єю, відповідачка виїхала та дітей не забирала, від дітей чутно, що мати зовсім з ними не спілкується та не має на це бажання, грошима не допомагає. Колись планувала повернутися до України, проте так і не приїхала.
Свідок ОСОБА_7 повідомила, що є рідною донькою відповідачки ОСОБА_12 . ОСОБА_13 її вітчим. Зараз вона проживає у квартирі з меншою сестрою та вітчимом, який забезпечує всі їхні потреби. Мати перебуває у Польщі з 2021 році, поверталася до України у 2022 році на півтора місяці. Свідок з матір'ю за кордон не виїжджала, бажання у матері забрати дітей з собою не було. Загалом відносини з матір'ю нормальні. Рідний батько сплачує аліменти на користь свідка, мати нічого не сплачує та не передає з-за кордону. Якщо мати запропонує переїхати до неї, то свідок не погодиться.
Свідок ОСОБА_14 показала, що проживає за адресою АДРЕСА_2 з 2017 року. Знає та бачила, що позивач проживав з відповідачем та її дитиною від першого шлюбу, потім у них з'явилася спільна дитина. Таісія поїхала до Польщі на заробітки, останній раз була у 2022 році, більше свідок її не бачила. ОСОБА_15 сам виховує дітей, забезпечує їх, а ОСОБА_16 не приймає участь у житті меншої доньки взагалі, гроші не присилає.
З урахуванням думки органу опіки та піклування, віку малолітньої ОСОБА_5 , 2018 р.н., її рівня розвитку, та тих обставин, що мати залишила її на проживання з батьком у віці 3-х років (у 2021 році), та впродовж останніх 4-х років вихованням дитини займався батько та сестра по лінії матері, суд вирішив, що допит ОСОБА_5 у судовому засіданні за відсутності "Зеленої кімнати" буде психо-травмуючим фактором. При цьому суд зауважує, що її сестра по лінії матері ОСОБА_7 надала показання, що вихованням доньки матір не займається, та за 5 років перебування за кордоном відвідала їх лише один раз у 2022 році, після цього до дітей не приїжджала. Вказані показання свідка в частині відстуності матері на території України повністю узгоджуються відомостями про перетин державного кордону, витребуваних судом при відкритті провадження.
Суд визнав участь відповідачки ОСОБА_6 обов'язковою, проте остання у жодне судове засідання не з'явилася, не зв'язок не виходила, відзив на позовну заяву не надала. Направила до суду засобами поштового зв'язку клопотання про розгляд справи без її участі, у якому зазначила, що позовні вимоги визнає частково. З 2022 року перебуває у Польщі, офіційно працевлаштована, проте коштів, які заробляє, ледве вистачає їй для життя. З цих причини фінансово підтримувати доньку не може. Всі матеріальні та побутові потреби дітей закриває ОСОБА_15 самостійно. У цій частині позов визнає. Щодо визначення місця проживання ОСОБА_10 разом з позивачем заперечує, оскільки має плани повернутися до України. Наразі забрати дітей до себе та проживати разом не має можливості.
Фактичні обставини встановлені судом
13 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_17 укладено шлюб, який зареєстровано Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що складно відповідний актовий запис №635. Прізвище чоловіка та дружини після укладання шлюбу « ОСОБА_11 ».
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_5 . Батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_5 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_3 на праві власності належить ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
З технічного паспорту на квартиру за адресою АДРЕСА_1 : квартира посімейного, спільного заселення розташована на 2 поверсі 5 поверхового будинку та складається з 3 кімнат житловою площею 44,12 кв.м. у тому числі: 1 кімната 19.76 кв.м, 2 кімната 10.86 кв.м., 3 кімната 13.5 кв.м., кухня площею 5.63 кв.м. вбиральні 2.72 кв.м., коридор 2.92 кв.м., вбудованої шафи 1.25 кв.м. Квартира обладнана балконом 0.7 кв.м. Загальна площа квартири 57.34 кв.м.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 .
Відповідно до акту від 16 липня 2025 року ОСОБА_2 дійсно з липня 2022 року проживає з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у квартирі АДРЕСА_3 . Дружина ОСОБА_6 участі у житті дитини не приймає. Акт підписано мешканцями будинку АДРЕСА_2 та майстра дільниці ТОВ «СІТІСЕРВІС».
З індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що ОСОБА_2 має стабільний дохід, який за період з 01.01.2025 року по 31.05.2025 року складає 113902,06 грн.
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_2 не має незнятої чи непогашеної судимості.
ОСОБА_2 самостійно та повною мірою займається вихованням та матеріальним забезпеченням обох дітей. Мати участь в їхньому житті не бере, контактів із нею не підтримується. ОСОБА_15 відповідально ставиться до виконання своїх обов'язків. Він неухильно дотримується режиму відвідування дитиною садочка, своєчасно приводить та забирає доньку. Постійно бере активну участь у виховному процесі, цікавиться розвитком дитини та підтримує постійний контакт з педагогами. Окрім відвідування дитячого садка ОСОБА_15 водить доньку до розвивального центру «Познайко», де дитина додатково займається та гармонійно розвивається. Вихованка завжди доглянута, активна, соціально адаптована та відкрита до спілкування, що свідчить про створення стабільної та турботливої атмосфери в родині. ОСОБА_13 демонструє високий рівень відповідальності у вихованні обох дітей, забезпечуючи належні умови для їхнього емоційного, фізичного та інтелектуального розвитку, що вбачається з наданої адміністрацією КЗДО №123 КМР характеристики.
Позивач працює на дільниці №12 шахти Тернівська гірничим майстром з 06.07.2002 року.
Адміністрація КП «ДБКЛПД» повідомляє, що ОСОБА_2 за медичною допомогою до лікаря-нарколога не звертався, на момент огляду наркогенна патологія відсутня, за медичною допомогою до лікаря психіатра не звертався, на момент огляду без психічних розладів.
ОСОБА_6 14 липня 2022 року перетнула кордон України в напрямку виїзду, відомості про повернення до України відсутні. Відомостей щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_20 та ОСОБА_13 у період час з 01.02.2022 року по 07.08.2025 року не виявлено.
Органом опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради надано висновок про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого ОСОБА_13 та ОСОБА_21 є батьками малолітньої ОСОБА_5 , у шлюбі не перебувають. 29.01.2026 року працівниками служби у справах дітей перевірено умови проживання малолітньої дитини та встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 малолітня ОСОБА_5 проживає разом з батьком та сестрою ОСОБА_22 . Для дитини створено належні умови проживання, навчання та розвитку. 26.01.2026 року у телефонній розмові з ОСОБА_6 їй було запропоновано письмово викласти свою думку з порушеного у позові питання та надати виконкому районної у місті ради заяву, але на даний час вона не надала заяви, тому вивчити її думку немає можливості. Керуючись вищевикладеним, виконком Металургійної районної у місті ради вважає за можливе визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_2 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 29.01.2026 року умови проживання у квартирі АДРЕСА_3 добрі, в квартирі зроблено ремонт, обладнано сучасними меблями. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: у дитини є окрема кімната, обладнана ліжком, шафою для одягу, комодом, забезпечено одягом, взуттям, навчальними приладдям. За цією адресою проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_22 . Результат бесіди і ставлення членів сім'ї до рішення: для малолітньої ОСОБА_5 створені належні умови для проживання, навчання та розвитку.
Мотивувальна частина та застосовані судом норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). За правилами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини та визначити місце проживання дитини. Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно із частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини
Між сторонами виникли правовідносини щодо визначення місця проживання їх малолітньої дитини, спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1ст. 157 СК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України" заява №2091/13 Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року заява № 31111/04 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19, провадження №61-11625сво22.
У постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Відповідачка ОСОБА_6 фактично заперечує щодо визначення місця проживання ОСОБА_10 разом з позивачем - батьком ОСОБА_2 , оскільки має плани повернутися до України та забрати дитину до себе. Наразі забрати дітей та проживати разом не має можливості та фінансового забезпечення.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні категорично заперечувала щодо визначення місця проживання дитини з позивачем, оскільки відповідачка планує повернутися в Україну та має намір виховувати ОСОБА_10 , проте наразі в неї така можливість відсутня.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що малолітня ОСОБА_5 проживає разом з батьком з 2021 року, який належним чином дбає про виховання та умови проживання дитини. Будь-яких обставин чи доказів того, що подальше визначення місця проживання дитини з батьком не відповідатиме інтересам дитини судом не встановлено.
У свою чергу відповідач заперечує стосовно того, щоб визначити місце проживання її доньки з нею, оскільки не погоджується з тим, щоб дитина проживала саме з батьком весь час.
В той же час визначення місця проживання дитини закріпить правовий статус дитини, яка фактично залишилась без материнського піклування у зв"язку з бажанням працювати за кордоном, та не можливістю самостійного проживання без догляду та опіку в силу її фізичного розвитку та віку (7 років).
Суд звертає увагу, що відповідач, як мати дитини, не позбавлена прав та можливостей здійснення представництва та захисту законних прав та інтересів своєю доньки, як і не обмежена у праві брати участь у вихованні дитини. У випадку, якщо виникнуть обставини, які свідчитимуть, що перебування дитини за попереднім місцем проживання разом з батьком створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що подальше проживання дитини з батьком суперечитиме інтересам дитини, то відповідач не обмежена у праві звернутись до суду з позовом до батька дитини про зміну місця проживання дитини шляхом визначення місця проживання дитини з матір'ю.
При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Органом опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради надано висновок про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого ОСОБА_13 та ОСОБА_21 є батьками малолітньої ОСОБА_5 , у шлюбі не перебувають. 29.01.2026 року працівниками служби у справах дітей перевірено умови проживання малолітньої дитини та встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 малолітня ОСОБА_5 проживає разом з батьком та сестрою ОСОБА_22 . Для дитини створено належні умови проживання, навчання та розвитку. 26.01.2026 року у телефонній розмові з ОСОБА_6 їй було запропоновано письмово викласти свою думку з порушеного у позові питання та надати виконкому районної у місті ради заяву, але на даний час вона не надала заяви, тому вивчити її думку немає можливості. Керуючись вищевикладеним, виконком Металургійної районної у місті ради вважає за можливе визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_2 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 29.01.2026 року умови проживання у квартирі АДРЕСА_3 добрі, в квартирі зроблено ремонт, обладнано сучасними меблями. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: у дитини є окрема кімната, обладнана ліжком, шафою для одягу, комодом, забезпечено одягом, взуттям, навчальними приладдями. За цією адресою проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_22 . Результат бесіди і ставлення членів сім'ї до рішення: для малолітньої ОСОБА_5 створені належні умови для проживання, навчання та розвитку.
Суд погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, яка у разі не визначення місця проживання може опинитись в складних життєвих умовах.
За таких обставин, виходячи із найкращих інтересів малолітньої ОСОБА_5 , враховуючи вік дитини, обставини та умови життя дитини, беручи до уваги право дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов'язками батьків, враховуючи, що батьки не змогли самостійно дійти згоди щодо вирішення питань про визначення місця проживання дитини, то суд приходить до висновку, що на даному етапі життя малолітньої ОСОБА_5 визначення її місця проживання із батьком станом на теперішній час буде відповідати найкращим інтересам дитини та сприятиме реалізації правової визначеності у стосунках сторін, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо встановлення факту самостійного виховання
Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Положеннями СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду в порядку позовного провадження із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_2 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини - малолітньої доньки ОСОБА_5 .
Метою встановлення факту Позивач визначив - захисту прав та інтересів дитини та його права як батька, що займається самостійним вихованням та утриманням дитини, отримання соціальної допомоги, тощо.
Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини..
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Диспозиція цієї статті Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Суд вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та інших обставин.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України. За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
У ситуації, яка склалася між сторонами у справі, Позивач не вбачає за доцільне позбавляти Відповідачку батьківських прав.
Під час судового розгляду справи суд всебічно дослідив інтереси малолітньої ОСОБА_5 .
Матеріалами справи підтверджено факт виїзду та перебування відповідача ОСОБА_6 за кордоном України. Остання 14 липня 2022 року перетнула кордон України в напрямку виїзду, відомості про її повернення до України відсутні.
Також свідки показали, що позивач ОСОБА_2 самостійно та повною мірою займається вихованням та матеріальним забезпеченням малолітньої дитини. Мати ОСОБА_6 участь в її житті не бере, контактує з дитиною рідко, матеріально не забезпечує. Вказані пояснення підтверджуються матеріалами справи - довідками, характеристиками з місця проживання.
Встановлено, що мати - Відповідач, час від часу спілкується з дитиною по телефону, постійно проживає за кордоном, що підтверджується інформацією з ДПС України, участі у вихованні та розвитку малолітньої доньки не приймає.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Хоча Відповідачка й ухиляється від виконання у повній мірі своїх батьківських обов'язків як матір, проте позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, про що неодноразово наголошував у своїх висновках як ВС України так і ЄСПЛ.
Доведення факту самостійного виховання дитини матір'ю пов'язане з встановленням обставин щодо невиконання батьком батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, та не може порушувати принцип дотримання найкращих інтересів дитини.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Факт, який просить встановити Позивач, за своєю суттю зводиться до визнання судом (документування) тієї обставини, що батько виконує свої батьківські обов'язки щодо своєї дитини, та самостійно її виховує та утримує, оскільки мати - Відповідач у справі, живе з 2021 року за кордоном, приїздила до України лише один раз - у 2022 році, після чого повернулась проживати за кордон та підтримує зв'язок з дитиною виключно у телефонному режимі час від часу.
Відповідачка у справі за час розгляду справи не виявила бажання спростувати твердження позивача проте, що останній самостійно виховує дитину, піклується про її навчання, дбає про її життєзабезпечення, лікування, духовний розвиток тощо.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання повинні відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки про дотримання принципу справедливості виклав Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Усталена судова практика свідчить про те, що факт, який просить встановити позивач, не може бути встановлений у безспірному порядку в порядку окремого провадження, а підлягає доведенню із залученням усіх заінтересованих осіб.
За фактичних обставин, встановлених судом, мати (Відповідачка) не бажає повертатися до України через острах війни та зміну сімейного стану (розірвання шлюбу з Позивачем), проте час від часу спілкується з дитиною; Позивач не бажає позбавляти Відповідачку батьківських прав. Поряд із цим повноцінним вихованням, навчанням, фізичним розвитком, забезпечення потребами щодо ОСОБА_5 займається батько - Позивач, що підтверджено матеріалами справи.
Крім того, сама відповідачка ОСОБА_6 не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки визнає ці позовні вимоги.
В інший спосіб Позивач не має можливості довести ту обставину, що дитина перебуває під його піклуванням, окрім як в судовому порядку.
Встановлення такого факту позивачу необхідно для реалізації прав дитини за відсутності матері, яка не проживає на території України, та повноцінного піклування над малолітньою дитиною.
З урахуванням положень ст. 76-81, 89 ЦПК в судовому засіданні беззаперечно встановлено, що позивач ОСОБА_2 одноособово здійснює виховання, а також утримує дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Щодо судових витрат
Відповідно до п.1 ч.2, ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 141, 263-265, 279, 280, 281, 282, 289, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем проживання батька.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ( АДРЕСА_5 ),
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ( АДРЕСА_6 ),
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог:
Служба у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради, ЄДРПОУ 34489120, (50006, м. Кривий Ріг, пр. Металургів, б. 16),
ІНФОРМАЦІЯ_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , (50000, м. Кривий Ріг).
Суддя: О. В. Чайкіна