65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
"25" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/600/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі
за позовом: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м.Одеса, пл.Думська (Біржова), буд. 1)
до відповідача-1: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до відповідача-2: фізичної особи - підприємця Аль Осман Махмуд (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )
до відповідача-3: фізичної особи - підприємця Аль Осман Закария (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )
про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсним договору, зобов'язання звільнити приміщення
Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця Аль Осман Махмуд, фізичної особи-підприємця Аль Осман Закария про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів, зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди.
Одночасно з позовом міською радою подано заяву про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи заяву позивач посилається на наступні обставини.
Так, 11.07.2018 державним реєстратором Бондарем О.М. прийнято рішення (з відкриттям розділу) № 42007757 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 (РНОНМ: 1595997051101).
Внаслідок державної реєстрації права власності за Абу Хашабе Абдуальзіз на тимчасову споруду відбулося самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, яка не відводилася відповідачу ані у приватну власність, ані в користування.
18.10.2024 року приватним нотаріусом Омаровою В.С. прийнято рішення № 75635368 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_3 за ФОП Аль Осман Махмуд. Цього ж дня приватним нотаріусом Омаровою В.С. прийнято рішення № 756345491 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину приміщення магазину за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1 за ФОП Аль Осман Закария.
Внаслідок цієї державної реєстрації ФОП Аль Осман Махмуд та ФОП Аль Осман Закарія набули право власності на об'єкт, право власності на який раніше було протиправно зареєстровано за Абу Хашабе Абдуальзізом.
26.06.2025 року державним реєстратором Карпенком А.А. прийняіо рішення № 79638323 про державну реєстрацію змін розділу щодо права власності на закінчений будівництвом об'єкт за адресою: АДРЕСА_3 .
Разом з тим, приміщення магазину загальною площею 12,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яке було незаконно зареєстровано за Абу Хашабе Абдуальзіз, нібито як об'єкта нерухомого майна площею 12 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 (РНОНМ: 1595997051101), є тимчасовою спорудою для розміщення якої оформлялася відповідна документація.
Проте, проігнорувавши те, що права на тимчасову споруду взагалі не підлягають державній реєстрації, державним реєстратором було зареєстровано право власності за Абу Хашабе Абдуальзіз, а згодом і за ФОП Аль Осман Махмуд та за ФОП Аль Осман Закария на тимчасову споруду як на об'єкт нерухомого майна.
При цьому позивач звертає увагу, що жодного рішення стосовно передачі у власність чи користування земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда за адресою: АДРЕСА_3 , Одеською міською радою не приймалося. Таким чином, не існує жодних документів, які б підтверджували вибуття даної земельної ділянки з власності територіальної громади міста Одеси.
На переконання заявника, протиправна державна реєстрація права власності на тимчасову споруду як на об'єкт нерухомого майна є "штучним" створенням передумов для подальшого набуття речових прав на земельну ділянку комунальної власності, на якій такий об'єкт розташований.
Таким чином, внаслідок державної реєстрації права власності за Абу Хашабе Абдуальзіз, пізніше за ФОП Аль Осман Махмуд та ФОП Аль Осман Закария, на тимчасову споруду відбулося самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, яка не відводилася відповідачам ані у їх приватну власність, ані в користування.
З метою запобігання здійсненню подальшого відчуження ФОП Аль Осман Махмуд та ФОП Аль Осман Закария приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , Одеська міська рада звернулася із заявою про забезпечення позову шляхом:
-накладення арешту на нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м;
-заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення магазину загальною площею 12 кв.м.
У свою чергу, на думку позивача, наявність актуальних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про права власності ФОП Аль Осман Махмуд та за ФОП Аль Осман Закария щодо нежитлового приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: м. Одеса, вул.Святослава Караванського (Жуковського), 47, надають їм безперешкодну реальну можливість вільно розпоряджатися спірним об'єктом, здійснюючи його відчуження або передачу у користування іншим особам, а також змінювати його технічні характеристики, незважаючи на оскарження відповідної державної реєстрації прав.
Заявник зертає увагу, що обраний Одеською міською радою вид забезпечення позову, а саме: накладення арешту на нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського (Жуковського), 47, та заборона суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, вчиняти реєстраційні дії щодо таких об'єктів не призведе до понесення додаткових витрат внаслідок його застосування, оскільки такий вид забезпечення позову лише тимчасово обмежує право власника розпоряджатись таким об'єктом, а саме відчужувати будь-яким іншим особам, оскільки внаслідок таких дій стане неможливим або ускладненим подальший захист порушених прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Такий вид забезпечення є виправданим та пропорційним, оскільки забезпечить відновлення порушених прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності, що тривалий час залишається фактично вилученою.
На переконання позивача існує реальна загроза, що до закінчення розгляду даної справи ФОП Аль Осман Махмуд та ФОП Аль Осман Закария можуть здійснити перехід права власності на нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: м.Одеса, вул.Святослава Караванського (Жуковського), 47 на інших осіб або оформити право користування за іншими особами, - у такому випадку наявність нових рішень про державну реєстрацію прав на спірний об'єкт, зокрема, наявність записів про їх нових власників/користувачів під час судового розгляду даної справи та до набрання відповідним судовим рішенням законної сили унеможливить ефективний захист порушених прав територіальної громади м. Одеси шляхом задоволення даного позову, оскільки зазначена ситуація матиме наслідком об'єктивну необхідність звернення Одеської міської ради після вирішення даного спору із іншими позовами також й до таких осіб, права яких також можуть бути порушені внаслідок передачі їм речових прав.
На виконання вимог п.6 ч.1 ст.139 ГПК України, міська рада зазначає, що забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), в даній справі не підлягає застосуванню з огляду на те, що заходи, які просить застосувати позивач, не порушують права інших осіб, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких створює належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позову, а у разі відмови - становище відповідача та інших учасників буде відновлено до того стану, яким воно було до вжиття заходів забезпечення позову.
Такі заходи також збережуть баланс інтересів сторін, а вжиття заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин, на переконання Одеської міської ради, повністю узгоджується із критерієм розумності, обґрунтованості та адекватності.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
За приписами частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у cправі №904/1045/22).
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч.3 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.
Частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У пункті 8.8 постанови від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Вжиття заходів забезпечення позову, відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зауважує, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Так, позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Так, предметом позову у цій справі є вимоги про:
- визнання протиправними та скасування рішень держреєстраторів;
- визнання недійсним договору;
- зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
В обґрунтування підстав позову заявник зазначає, що внаслідок державної реєстрації права власності за Абу Хашабе Абдуальзіз на тимчасову споруду, відбулося самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, яка не відводилася відповідачу ані у приватну власність, ані в користування.
В той же час, враховуючи, що відповідачем вже здійснювалася незаконна державна реєстрація щодо спірного об'єкта шляхом зазначення недостовірних даних та надання недостовірних документів, на переконання позивача існує реальна загроза, що до закінчення розгляду даної справи ФОП Аль Осман Махмуд та за ФОП Аль Осман Закария можуть здійснити перехід права власності на нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: м.Одеса, вул.Святослава Караванського (Жуковського), 47 на інших осіб або оформити право користування за іншими особами.
Щодо вимоги про накладення арешту на приміщення магазину.
Так, за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
Суд констатує, що у даному випадку накладення арешту на нерухоме майно - нежитлове приміщення магазину забезпечить збалансованість інтересів сторін, та не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, оскільки не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядженням нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог.
В свою чергу, можливість відповідачів у будь-який момент розпорядитись таким майном, зокрема шляхом його відчуження, передачі, тощо є безумовною, відтак невжиття такого заходу може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З урахуванням наведеного суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення магазину, є цілком обґрунтованими, адекватними та співмірними заходами забезпечення позову у цій справі.
Саме такі заходи забезпечення позову дозволять створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог, а також запобіжать негативним наслідкам, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
В свою чергу, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення магазину, на переконання суду, не є необхідними, з огляду на наступне.
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суд від 24.07.2024 у справі № 567/459/23, від 13.02.2025 у справі № 523/4780/21.
Арешт майна є самодостатнім способом забезпечення позову і в разі його накладення не вимагається застосування інших видів обмежень, як от заборони вчинення дій щодо майна тощо.
Так, Верховний Суд в ухвалі від 19.04.2024 по справі №902/388/18, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, зокрема шляхом заборони усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії (правочини) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, змін площі, частки, власника, поділу, об'єднання, тощо) щодо спірного майна, дійшов висновку, що такий захід забезпечення позову за своєю суттю зводиться до обмеження права розпорядження майном з метою його збереження, що відповідає такому заходу забезпечення позову як арешт майна, а тому не підлягає застосуванню, оскільки вказаного результату (заборони розпорядження) буде досягнуто шляхом накладення арешту на спірне майно.
Враховуючи наведене суд вважає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно є обґрунтованими, співмірними та достатніми.
В свою чергу, заходи забезпечення позову у вигляді заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення магазину не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
На підставі викладеного суд вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині.
Судом не розглядається питання щодо зустрічного забезпечення, оскільки частиною 1 статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Розгляд судом першої інстанції заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням вимог ст.141 ГПК України та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування судового рішення, яким вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.
Наведена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2851/17, від 26.11.2018 у справі №904/2925/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 18.06.2019 у справі №904/661/19, від 24.06.2019 у справі №916/2933/18, від 10.10.2019 у справі №916/1572/19, від 16.12.2021 у справі №911/1658/21, від 23.12.2021 у справі №927/762/21.
Частиною 6 ст.140 ГПК України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву Одеської міської ради про забезпечення позову задовольнити частково.
2. Накласти арешт на нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м, розташованого за адресою: м.Одеса, вул.Святослава Караванського (Жуковського), 47 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1595997051101).
3. У задоволенні решти заяви відмовити.
Стягувачем за даною ухвалою є: Одеська міська рада (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м.Одеса, пл.Думська (Біржова), буд. 1)
Боржниками за даною ухвалою є: фізична особа - підприємець Аль Осман Махмуд (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ); фізична особа - підприємець Аль Осман Закария (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )
Суддя Сулімовська Марина Богданівна
Ухвала є виконавчим документом в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", може бути пред'явлена до примусового виконання у строк, передбачений ст.12 Закону України "Про виконавче провадження", і підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст.235 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.8 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено у строки та в порядку, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвалу підписано 25.02.2026.