просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
16 лютого 2026 року м.Харків Справа № 910/10341/25
Провадження №8/913/257/25
Господарський суд Луганської області у складі:
суддя Іванов А.В.
при секретарі судового засідання Макарові А.Д.
розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реконструкція технологічних свердловин» (вул. Титова, б. 13, м. Кремінна Луганської області, 92905)
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991)
про стягнення збитків у сумі 15 564 100,00 доларів США, що еквівалентно 455 326 202,00 грн; упущеної вигоди у сумі 19 189 895,00 доларів США, що еквівалентно 655 518 586,00 грн.
У засіданні брали участь:
від позивача: Шох С.М., адвокат (в режимі відеоконференції);
від відповідача: представник не прибув.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Реконструкція технологічних свердловин» 20.08.2025 через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації з вимогами:
- про стягнення збитків у сумі 15 564 100,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 31 липня 2024 року за курсом НБУ становить 455 326 202,00 грн;
- про стягнення упущеної вигоди в сумі 19 189 895,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 31 липня 2024 року за курсом НБУ становить 655 518 586,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.12.2011 Державною службою геології та надр України Позивачу було надано Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4080 на геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі, дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ) на Південно-Євгеніївському газоконденсатному родовищі, яке знаходиться в Кремінському районі Луганської області, а також надано Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4079, на промислову розробку Чабанівського родовища в Новоайдарському районі Луганської області.
Після окупації Кремінського району Луганської області з 18.04.2022, внаслідок повномасштабної збройної агресії, всі активи Підприємства опинились під контролем Російської Федерації. Запаси та готову продукцію було пограбовано і передано в Російську Федерацію та Республіку Білорусь.
Позивач зазначає, що відбулася фактична втрата прав користування, володіння та розпорядження майном Підприємства у вигляді основних засобів, які територіально були розташовані за адресою: Луганська область, Сєвєродонецький район, м. Кремінна, вул. Титова, 13 та Південно-Євгеніївське родовище на відстані 4 км на північний схід від м. Кремінна з моменту окупації збройними силами Російської Федерації з 18.04.2022 та припинення господарської діяльності єдиного майнового комплексу Позивача через втрату доходу від видобутку та реалізації природного газу, яка фактично відбулася з 07.03.2022.
Єдиним джерелом отримання доходів Позивача був видобуток та реалізація природного газу та конденсату, при освоєнні Південно-Євгеніївського родовища. Після початку бойових дій та окупації родовища, працівників підприємства було евакуйовано, майно залишилося на окупованій території.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі № 910/10341/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України позовну заяву із доданими до неї матеріалами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Луганської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2025 справа передана на розгляд судді Іванову А.В.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.10.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Реконструкція технологічних свердловин» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10341/25 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 24.11.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/10341/25.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.12.2025 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого судового засідання на 15.12.2025 об 11:30.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.12.2025 відкладено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 31.12.2025 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого судового засідання на 15.01.2026 о 14:10.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.01.2026 суд закрив підготовче провадження у справі № 910/10341/25 та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.02.2026 о 09:00.
У судому засіданні 16.02.2026 брав участь представник позивача в режимі відеоконференції.
Від позивача надійшло клопотання про доручення доказів від 13.02.2026, а саме, позивач подав копію рецензії на Звіт про оцінку розмірі реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» внаслідок широкомасштабного вторгнення в Україну російської федерації 24.02.2022 року від 09.02.2026, підготовлену Членами Експертної Ради ГО «Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки» в якій, відповідно до п. 67 Національного Стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» Звіт про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» внаслідок широкомасштабного вторгнення в Україну російської федерації 24.02.2022 року, що рецензується, класифікується за такою ознакою: «Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки».
До рецензії подано копії кваліфікаційних свідоцтв оцінювачів.
Також позивач уточнив загальну суму заявлених вимог та вказав, що Позивачем при проведенні розрахунків загальної величини збитків була допущена арифметична помилка та в змісті позовної заяви вказано, що сума 15 564 100,00 доларів США + 19 189 895,00 доларів США = 34 753 996,00 доларів США, замість вірної суми 34 753 995 доларів США. Таким чином загальна сума збитків становить 34 753 995 доларів США.
Суд прийняв до розгляду клопотання та долучив його до матеріалів справи.
Представник відповідача у судове засідання 16.02.2026 не прибув, відзиву на позовну заяву суду не подав; будь-яких заяв по суті чи письмових пояснень від відповідача не надходило.
Стосовно повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, суд зазначає наступне:
За приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який продовжувався та діє наразі.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Російською Федерацією проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Законом України від 12.01.2023 № 2855-IX "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Разом з тим у зв'язку із порушенням Російської Федерації цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російською Федерацією проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та держави-агресора в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні відносини 1961 року.
Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, а також дипломатичними каналами.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції» Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В той же час відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
В зв'язку з чим на офіційному вебпорталі судової влади України (офіційному сайті Господарського суду Луганської області) розміщувалися повідомлення для відповідача про відкриття провадження у справі, відкладення підготовчих засідань, призначення судових засідань на певну дату та час, продовження підготовчого провадження, закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Крім того, інформація про час та місце проведення судових засідань була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відтак, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про розгляд даної справи в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Оскільки, відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 16.02.2026 суд, розглянувши справу по суті, заслухавши представника позивача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, ухвалив вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Реконструкція технологічних свердловин» (далі - Позивач, Товариство, ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин») зареєстроване в якості юридичної особи з 17.11.2004 року та знаходилось до початку повномасштабного вторгнення за адресою: 92905, Україна, Луганська область, Кремінський район, місто Кремінна, вул. Титова, буд. 13.
Згідно зі Статутом позивача однією із напрямів діяльності Товариства є нафтогазовидобування.
23.12.2011 Державною службою геології та надр України Позивачу було надано Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4080, зі змінами відповідно до Наказу №307 від 12.06.2013, на геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі, дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ) на Південно-Євгеніївському газоконденсатному родовищі, яке знаходиться в Кремінському районі Луганської області. Спеціальний дозвіл, виданий на 20 років до 23.12.2031 на геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі, дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ) на Південно-Євгеніївській площі, наданий ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин».
23.12.2011 Державною службою геології та надр України Позивачу було надано Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4079, на промислову розробку Чабанівської площі.
Зазначений дозвіл виданий Підприємству строком на 20 років до 23.12.2031, однак, розробка родовища не почалась і очікувалась з грудня 2022 року.
В адміністративному відношенні родовище Чабанівська площа розташоване в Новоайдарському районі Луганської області.
На момент початку бойових дій після широкомасштабного вторгнення Російської Федерації 24 лютого 2022 року, основні засоби були розташовані на території Південно-Євгенїївського родовища і фактично були представлені обладнанням для буріння та експлуатації свердловин, виробничим обладнанням, офісною та побутовою технікою (згідно інвентаризаційного опису необоротних активів).
Земельні ділянки, на яких розташовані Південно-Єнакіївське та Чабанівське родовища перебувають в комунальній власності. Земельна ділянка, кадастровий номер 4421680200:21:001:0062 площею 0,002 га, розташована за межами населених пунктів на території, яка обліковується в Баранівській сільській раді Кремінського району Луганської області.
Функціональне призначення: для експлуатації свердловини № 101, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ін., яка надана в оренду, на підставі Договору оренди № 18 від 24.06.2019 строком на один рік з автоматичною пролонгацією. Земельна ділянка, кадастровий номер 4421680200:21:001:0060 площею 0,5723 га розташована за межами населених пунктів на території, яка обліковується в Баранівській сільській раді Кремінського району Луганської області.
Функціональне призначення: для розміщення та експлуатації трубопровідного транспорту, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ін., яка надана в оренду, на підставі Договору оренди № 20 від 24.06.2019 строком на один рік з автоматичною пролонгацією.
Наказом Позивача № 10-од від 07.03.2022 та Наказом № 11-од від 07.03.2022 «Про початок простою діяльності підприємства» була зупинена господарська діяльність Позивача та встановлено початок простою підприємства з 07.03.2022 у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для ведення господарської діяльності через факт активних бойових дій на території Луганської області та перебування значної частини Луганської області під окупацією.
Повна окупація Кремінського району Луганської області відбулася з 18.04.2022, що визначено Наказом Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», як початок окупації території Кремінської міської територіальної громади за винятком сел. Діброва.
Після окупації Кремінського району Луганської області з 18.04.2022, внаслідок повномасштабної збройної агресії, всі активи підприємства опинились під контролем Російської Федерації. Запаси та готову продукцію були пограбовані. Відбулася фактична втрата прав користування, володіння та розпорядження майном Підприємства у вигляді основних засобів, які територіально були розташовані за адресою: Луганська область, Сєвєродонецький район, м. Кремінна, вул. Титова, 13 та Південно-Євгеніївське родовище на відстані 4 км на північний схід від м. Кремінна з моменту окупації збройними силами російської федерації з 18.04.2022 та припинення господарської діяльності єдиного майнового комплексу позивача через втрату доходу від видобутку та реалізації природного газу, яка фактично відбулася з 07.03.2022.
Згідно бухгалтерської звітності, оборотно-сальдових відомостей та інвентаризаційних описів підприємства станом на 30.09.2021 та на 18.04.2022, що містять структуру необоротних активів, по яких було втрачено контроль, внаслідок збройної агресії Російської Федерації 24.02.2022 та окупації Кремінського району з 18.04.2022 у загальній сумі 400 993,53 тис грн.
З 18.04.2022 було втрачено контроль над всіма основними засобами.
До складу нематеріальних активів включені комп'ютерні програми та права оренди
земельних ділянок, які також були втрачені підприємством.
Збереження прав на нематеріальні активи, за юридичною особою ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» обумовлює виключення нематеріальних активів із складу необоротних активів, по яких втрачено контроль з боку підприємства, внаслідок окупації території, які є об'єктами розрахунку реальних збитків.
До складу незавершених капітальних інвестицій входять витрати на освоєння Чабанівського родовища та невстановлене обладнання. Станом на дату визначення розміру збитків, на балансі обліковувалась фактична величина витрат на роботи, обладнання та дослідження родовища, а також витрати на придбане, але не встановлене обладнання;
до складу основних засобів входить газовидобувне обладнання, споруди, автотранспортні засоби, оргтехніка, комп'ютерна техніка та побутові прилади та інвентар, які є спеціалізованими активами і перебували у придатному для експлуатації технічному стані.
Згідно інвентаризаційних відомостей, складених станом на 31.12.2021, до складу активів, що обліковуються на рахунках 104, 106, 109 які вказані у інвентаризаційних описах необоротних актів відноситься певне рухоме майно.
Рухоме майно, яке включено до складу втрачених активів, забезпечувало повний виробничий цикл з видобутку природного газу та транспортування його до газорозподільних вузлів та рухоме майно, необхідне для діяльності Підприємства; втрата останніх призвело до неможливості Підприємством продовжувати господарську діяльність за основним видом діяльності та, відповідно, неможливість отримання доходу до відновлення контролю над зазначеними активами.
До складу необоротних активів, на підставі оборотно-сальдових відомостей, включені нематеріальні активи з балансовою вартістю станом на 31.12.2021 на загальну суму - 2 448 654,88 грн.
Підприємство втратило доступ до всього рухомого майна, в тому числі комп'ютерної техніки на якій було встановлено зазначене програмне забезпечення та втратило контроль над родовищами, на які Підприємство мало дозволи на їх розробку; Підприємство не може користуватися зазначеними активами, і, як наслідок, його операційна діяльність повністю призупинена.
Зазначене майно включено до переліку активів, які є об'єктами реальних збитків, всі нематеріальні активи, які обліковувались на балансі Позивача на дату визначення розміру збитків.
У складі необоротних активів Позивача обліковуються активи на рахунку 15 «Капітальні інвестиції». До складу цих активів входять виробниче обладнання, оргтехніка та побутова техніка. Окремими статтями витрат, що відносяться до статті «Капітальні інвестиції» є витрати на розробку Чабанівського родовища: геологічні експертизи та дослідження, проекти вивчення, роботи по підготовці родовища.
За інформацією Позивача активи, що обліковуються на рахунку «Капітальні інвестиції», планувалося ввести в експлуатацію протягом 2022 року, при чому строк перебування таких активів на рахунку не перевищував 12-18 місяців.
Відповідно до оборотно-сальдових відомостей, станом на 18 квітня 2022 року, існували наступні залишки по рахунках, найменування статті витрат: величина на 31.12.2021 на загальну суму 6530496,500 грн; величина на 18.04.2022 на загальну суму 7006395,63 грн.
Визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, відповідно до положень Методики, при втраті єдиного майнового комплексу до складу активів, які є об'єктами розрахунку розміру реальних збитків, включаються товарно-матеріальні цінності, які обліковуються по статті Балансу «Запаси», поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти та інші оборотні активи.
Підприємство не припинило свого існування, як юридична особа, серед оборотних активів, які обліковувались станом на 31.12.2021, за частиною оборотних активів, Підприємство встановило контроль та має можливість розпоряджатися.
Згідно переліку оборотних активів, по яких втрачено контроль Позивачем, станом на 31.12.2021 та 18.04.2022, до складу оборотних активів входять група активів, які відносяться до «Запасів», інших оборотних активів, дебіторської заборгованості.
Що стосується запасів, то їх величина не змінювалась на Підприємстві з 31.12.2021 до 18.04.2022 і до їхнього складу входять запасні частини, торгово-матеріальні цінності, паливо, готова продукція у вигляді викачаного газу, які перебували на території родовища у Луганській області на відстані 4 км на північний схід від м. Кремінна. Торгово-матеріальні цінності втрачено з початку окупації території Кремінного району.
Перелік товарно-матеріальних цінностей, що входять до статті «Запаси» станом на 23.02.2022 у загальній сумі 16 934 040,15 грн; станом на 31.12.2021 у сумі 16 799 669,33 грн.
Згідно даних Балансу позивача, величина зазначених активів станом на 30.09.2021 відповідно становила - «Запаси»: вартість станом на 31.12.2020 - 5827,3 тис грн; вартість за даними бухгалтерського обліку на 30.09.2021 - 15678 тис грн; «Готова продукція»: станом на 31.12.2020 - 5.8 тис грн; станом на 30.09.2021 - 290 тис грн.
Облік та оцінка запасів на Підприємстві здійснювалася згідно Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 2 «Запаси» та здійснюється за собівартістю або за чистою вартістю реалізації.
Що стосується дебіторської заборгованості, то її величина постійно змінюється на протязі звітного періоду. Частка заборгованості, яка мала строк повернення більше 3 місяців, становила не більше 30-40%. Разом з тим, після втрати контролю, більшість дебіторів заявили про неможливість розрахунку з Підприємством через втрату економічної можливості (частина дебіторів розрахувалась з підприємством).
Сума дебіторської заборгованості в обліку позивача за первинними документами станом на 18.04.2022 становить 55 297 913,13,00 грн, а фактична сума заборгованості за первинними документами з урахуванням фактично повернених коштів становить 48 613 329,47 грн.
Для аналізу факту наявності упущеної вигоди, було проаналізовано «Звіти про фінансові результати» (Форма № 2) Позивача за період з 01.01.2020 по 30.09.2021, складені у відповідності до НП(С)Б01 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (затвердженого наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» від 07.02.2013 № 73 та Методичних рекомендацій № 433).
З фінансової звітності вбачається, що в період з 01.01.2020 по 31.12.2021 Позивач, значно збільшив господарську діяльність та збільшив видобуток газу, що підтверджується даними «Звітів про фінансові результати» (Форма № 2) та оборотно-сальдових відомостей за 2021 рік.
Як зазначено вище, єдиним джерелом отримання доходів Позивачем був видобуток та реалізація природного газу та конденсату, при освоєнні Південно-Євгеніївського родовища. Факт наявності упущеної вигоди обумовлено початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, на територію Кремінського району Луганської області та окупації території Південно-Євгеніївського та Чабанівського родовища, де було розташоване обладнання Позивача та здійснювався видобуток газу, через що Підприємство вимушено припинило свою господарську діяльність починаючи з 07 березня 2022 року на підставі відповідного наказу.
Втрата позивачем ефективного контролю над своїми активами з боку власників та керівництва Підприємства та неможливість проводити свою господарську діяльність з моменту окупації Південно-Євгеніївського родовища, є обґрунтуванням наявності факту упущеної вигоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаних такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Цим же Додатком до Порядку визначено, що: збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії російської федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода); звіт про оцінку збитків - документ, в якому викладаються результати незалежної оцінки збитків, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні».
Відповідно до п. 9 розділ І Методики визначення шкоди та обліку збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадження господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 390/1223, за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквівалентів умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Розмір збитків визначається у доларах США з гривневим еквівалентом.
Щодо Звіту про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди:
За замовленням Позивача, суб'єктом оціночної діяльності - ПП «Зорі України» (далі - Оцінювач), що діє на підставі Сертифіката суб'єкта оціночної діяльності ФДМУ №538/23 від 15.09.2023 та Договору № 07/2024 від 15.03.2024 з Позивачем, було підготовлено Звіт про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу для визначення розміру збитків, нанесених Позивачу, в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022 року, дата завершення складання Звіту - 31.07.2024 (далі - Звіт від 31.07.2024).
Метою оцінки було визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди, завданих Позивачу, внаслідок втрати єдиного майнового комплексу, у зв'язку із збройною агресією Російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, з метою захисту інтересів Позивача в судових інстанціях та відшкодування Російською Федерацією реального оціночного (ринкового) розміру завданих Позивачу збитків внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Звіт складений згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» затвердженого Постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003; Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого Постановою КМУ № 1442 від 28.10.2004; Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісного майнового комплексу»; «Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності» від 18 жовтня 2022 року №3904/1223; Методики визначення шкоди та збитків, завданих об'єктам енергетичної інфраструктури України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого Наказом Міністерства енергетики України, ФДМУ 22 лютого 2023 року № 57/342; Міжнародних стандартів.
В результаті проведених розрахунків Оцінювачем було визначено розмір реальних збитків та упущеної вигоди, заподіяних Позивачу, внаслідок окупації території Кремінного району Луганської області та втрати єдиного майнового комплексу, що сталося в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022.
Розрахунок розміру реальних збитків здійснювався на підставі положень «Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності» від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223.
Звітом було визначено:
1) розмір реальних збитків, завданих Позивачу внаслідок збройної агресії Російської Федерації, станом на дату оцінки, становить: 15 564 100,00 доларів США (що відповідає офіційному курсу НБУ щодо іноземних валют, станом на дату оцінки (округлено до цілих)) або 455 326 202,00 грн;
2) розмір упущеної вигоди, якої зазнав Позивач, внаслідок збройної агресії Російської Федерації та наявних реальних збитків станом на 07.03.2022 становить - 19 189 895,00 доларів США або 655 518 586,00 грн (за курсом НБУ на дату розрахунків).
Наявність упущеної вигоди пов'язано з неможливістю ведення господарської діяльності Позивача через втрату контролю над матеріальними активами, та неможливістю використання нематеріального активу.
До Звіту від 31.07.2024 додано копії Договорів, які підтверджують дійсність Договорів на момент звернення із позовною заявою, а саме:
- копію Спеціального дозволу Державної служби геології та надр України на користування надрами від 23.12.2011, реєстраційний номер 4080 (строк дії 20 років);
- копію Спеціального дозволу Державної служби геології та надр України на користування надрами від 23.12.2011, реєстраційний номер 4079 (строк дії 20 років);
- копію Спеціального дозволу Державної служби геології та надр України на користування надрами від 23.12.2011, реєстраційний номер 4080;
- копію договору транспортування природного газу від 14.11.2019 № 1907000526 з додатком та додатковими угодами до нього. Додатковою угодою від 31.12.2019 № 1 сторони погодили дію договору до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Також сторони узгодили, що цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов;
- копію договору оренди землі від 24.06.2019 № 18 з актом приймання-передачі об'єкта оренди від 24.06.2019. Пунктом 8 цього Договору визначено, що Договір укладено на 1 рік. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. Дія договору припиняється у тому числі за взаємною згодою сторін;
- копію договору оренди землі від 24.06.2019 № 20 з актом приймання передачі об'єкта оренди від 24.06.2019. Пунктом 8 цього Договору визначено, що Договір укладено на 1 рік. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. Дія договору припиняється у тому числі за взаємною згодою сторін;
У поданому Позивачем Звіті від 31.07.2024 про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу для визначення розміру збитків, нанесених Позивачу, в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022 року відсутні докази волевиявлення однієї із сторін (листи, заяви тощо) щодо наміру розірвання чи припинення зазначених договорів, а отже на момент звернення Позивача з позовною заявою зазначені договори вважаються чинними, продовженими та мають пролонговану дію.
На підставі вищезазначеного та поданих до Звіту договорів, вимоги позивача підтверджують розмір вищезазначеної упущеної вигоди, якої зазнав Позивач, внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Щодо Рецензії на Звіт про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди:
Також Позивач надав суду Рецензію на Звіт про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» внаслідок широкомасштабного вторгнення в Україну Російської Федерації 24.02.2022 року від 09.02.2026 (далі - Рецензія від 09.02.2026).
Згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Рецензією від 09.02.2026 було підтверджено достовірність оцінки розміру реальних збитків та упущеної вигоди та відповідність вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, встановлених Звітом від 31.07.2024.
За таких обставин, розмір реальних збитків становить: 15 564 100,00 доларів США (що відповідає офіційному курсу НБУ щодо іноземних валют, станом на дату оцінки (округлено до цілих)) або 455 326 202,00 грн; розмір упущеної вигоди, якої зазнав Позивач, внаслідок збройної агресії Російської Федерації та наявних реальних збитків станом на 07.03.2022 становить 19 189 895,00 доларів США або 655 518 586,00 грн (за курсом НБУ на дату розрахунків).
Ґрунтуючись на наданих Позивачем документах, інформації і відомостях, отриманих ним у передбаченому законом порядку, за результатами вивчення вихідних даних щодо об'єкта оцінки, з використанням ринкової, статистичної та іншої інформації, отриманої з офіційних, відкритих джерел, відповідно до положень Національних та Міжнародних стандартів оцінки, проведених розрахунків, з урахуванням мети оцінки та з урахуванням рецензії на Звіт про оцінку розмірі реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» внаслідок широкомасштабного вторгнення в Україну Російської Федерації 24.02.2022, визначено що:
1) розмір реальних збитків, завданих Позивачу внаслідок збройної агресії Російської Федерації, станом на дату оцінки, становить: 15 564 100,00 доларів США (що відповідає офіційному курсу НБУ щодо іноземних валют, станом на дату оцінки (округлено до цілих)) або 455 326 202,00 грн;
2) Розмір упущеної вигоди, якої зазнав Позивач, внаслідок збройної агресії Російської Федерації та наявних реальних збитків станом на 07.03.2022 становить: 19 189 895,00 доларів США або 655 518 586,00 грн (за курсом НБУ на дату розрахунків),
Загальна величина збитків, завданих Позивачу, в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022, внаслідок втрати єдиного майнового комплексу, становить 34753 995,00 доларів США, що еквівалентно 1 110 844 788,00 грн.
Оцінивши та дослідивши надані Позивачем Звіт про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу для визначення розміру збитків, нанесених Позивачу, в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022 року та Рецензію від 09.02.2026 на Звіт про оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» внаслідок широкомасштабного вторгнення в Україну Російської Федерації 24.02.2022 року, суд вважає їх належними та допустимими доказами на підтвердження дійсного розміру збитків на загальну суму 34753995,00 доларів США, що еквівалентно 1 110 844 788,00 грн та такими, що відповідають доказам на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:
За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Приписами ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.
Згідно зі ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Стосовно протиправності діяння відповідача, суд зауважує таке:
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російською Федерацією було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Російської Федерації проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Статтями 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно із Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Також Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, щ
Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до ст.8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022) про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за ст.3 Статуту Ради Європи.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.
Суд зазначає щодо права власності
Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Із наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що саме внаслідок дій збройних сил Російської Федерації та окупацією Луганської області, усі активи позивача, до складу яких входило нерухоме майно (у тому числі земельні ділянки), рухоме майно, нематеріальні активи, машини та обладнання, колісні транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси, які належали позивачу на праві власності, були втрачені.
Стосовно розміру заявлених позивачем збитків та упущеної вигоди, суд вказує наступне:
Суд вважає, що Позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Як вже було зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
За положенням ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (неотриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц).
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Враховуючи викладене, пред'явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених ст. 22 ЦК України, покладає на кредитора (позивача), обов'язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.
Водночас аналіз змісту положень ЦК України свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").
Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення Європейського суду з прав людини від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини" (Ozturk v. Turkey)).
Тлумачення змісту ч. 2 ст. 22 ЦК України, свідчить, що упущена вигода будучи складовою поняття збитки на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
Отже, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.
Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту) за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
Чинний ЦК України не містять норм, які б розкривали зміст поняття звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту), тоді як за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, слово "звичайний" означає "який нічим не виділяється серед інших, не має яких-небудь специфічних, визначних особливостей, якостей; який не має в собі нічого нового; звичний; який вважається нормальним; характерний, типовий для кого -, чого-небудь".
Отже, звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.
Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов'язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.
Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.
За наведеного розумними витратами із урахуванням таких принципів цивільного права як справедливість, розумність, є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків, до складу яких входить упущена вигода, яка за своє суттю є майновими втратами, що могли, з урахуванням розумних витрат на їх отримання, бути реально отримані кредитором за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Тож визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Отже, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Суд звертає увагу, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014.
Згідно з п.п. 19 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: втрати установ та організацій (крім установ та організацій оборонно-промислового комплексу) - напрям, що включає втрати установ та організацій усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна (крім втрат громадських будівель та споруд комунальної власності, які зазначені у п.п. 7 цього пункту).
Основні показники, які оцінюються: вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних установ та організацій; вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна установ та організацій недержавної форми власності; упущена вигода державних установ та організацій; упущена вигода установ та організацій недержавної форми власності.
Визначення шкоди та збитків здійснюється відповідно до Методики визначення шкоди та обліку збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858 (далі - Методика № 3904/1223), яка є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності.
Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою (п. 7 Методики № 3904/1223).
Відповідно до пунктів 8, 9 Методики № 3904/1223 об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта.
Для цілей цієї Методики № 3904/1223 за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звіту про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону (частини 3, 4 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Так, за складеним Звітом від 31.07.2024 в визначенні розміру реальних збитків від втрати майна єдиного майнового комплексу ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, що розташоване за адресою: вул. Титова, б. 13, м. Кремінна Луганської області, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку підприємства від неможливості у провадженні господарської діяльності станом на 18.04.2022, визначено, що станом на 18.04.2022 розмір упущеної вигоди в сумі 19.189.895 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 31 липня 2024 року за курсом НБУ становить 655.518.586 грн та реальних збитків у сумі 15.564.100 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 31 липня 2024 року за курсом НБУ становить 455.326.202 грн, внаслідок окупації території Кремінського району Луганської області.
Оцінивши наданий позивачем Звіт та рецензію на Звіт про оцінку розмірі реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» внаслідок широкомасштабного вторгнення в Україну Російської Федерації 24.02.2022 року» від 09.02.2026, підготовлену Членами Експертної Ради ГО «Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки», суд вважає його належним та допустимим доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на загальну суму 34 753 995 доларів США, еквівалент 1 110 844 788,00 грн, завданих ТОВ «Реконструкція технологічних свердловин» внаслідок протиправних дій відповідача.
Будь-яких заперечень компетентних органів відповідача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру завданих позивачу збитків матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення завданих збитків та упущеної вигоди заявлених до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Про належний спосіб захисту:
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми спричинених збитків та упущеної вигоди, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України в сумі 34 753 995 доларів США або 1 110 844 788,00 грн, є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Реконструкція технологічних свердловин» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків та упущеної вигоди в загальній сумі34 753 995,00 доларів США, еквівалент 1 110 844 788,00 грн у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.
Стосовно судового імунітету Російської Федерації, суд зауважує наступне:
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позивач визначив відповідачем державу - Російська Федерація.
За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (ч. 1 ст. 20 ГПК України).
За змістом ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Таким чином, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни. Тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Крім того, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй закріплений принцип, згідно з яким усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй має на меті підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв'язання міжнародних конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.
Разом із тим, Російська Федерація здійснює військову агресію проти України, у зв'язку із чим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час подання цього позову та розгляду справи по суті, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України і військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема, Статуту ООН, Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародна правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Отже, дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19 та від 22.06.2022 у справі № 311/498/20.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд також констатував, що загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях у Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
Отже, у даній справі підлягає застосуванню "деліктний виняток", відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Також суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справах від 14.04.2022 № 308/9708/19 та від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц.
Таким чином, суд констатує, що судовий імунітет Російської Федерації у даній справі не підлягає застосуванню, з огляду на вищевикладені обставини.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного:
При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 028 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Суд зауважує, що в даному випадку позивач звернувся з позовом до суду через систему «Електронний суд», тобто в електронній формі, а тому підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, витрати по сплаті судового збору у сумі 847840,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від його сплати у порядку п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 ГПК України, господарський суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Реконструкція технологічних свердловин» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації задовольнити повністю.
2. Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реконструкція технологічних свердловин» (вул. Титова, б. 13, м. Кремінна Луганської області, 92905, ідентифікаційний код 33264159) збитки в сумі 15 564 100,00 доларів США, що еквівалентно 455 326 202,00 грн; упущену вигоду в сумі 19 189 895,00 доларів США, що еквівалентно 655 518 586,00 грн.
3. Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 847840,00 грн.
4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2026.
Суддя Антон ІВАНОВ