ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.02.2026Справа № 910/15593/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Кравченка Миколи Васильовича
до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк»
про стягнення 2.921.849,08 грн.
Представники сторін:
від позивача: Троянда О.В.;
від відповідача: Приходько Т.П.
15.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Кравченка Миколи Васильовича з вимогами до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» про стягнення 2.921.849,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на те, відповідачем не було повернуто позивачу кошти за договором відступлення права вимоги від 18.08.2017, який було визнано недійсним ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2021 у справі №916/2458/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 відкрито провадження у справі №910/15593/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2026, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
05.01.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що позивач звернув стягнення на предмет іпотеки, яке в подальшому було ним відчужено на користь іншої особи.
Банк вважає, що при прийнятті судом рішення у даній справі слід застосовувати двосторонню реституцію, яка полягає в тому, що банк повертає позивачу грошові кошти у сумі 2.921.849,08 грн, а позивач - усе набуте за недійсним правочином (матеріальні носії права вимоги (оригінали договорів) та безспірне і зареєстроване речове право на предмет іпотеки), а у разі неможливості повернення банку усіх майнових прав, що були набуті позивачем, останній повинен сплатити в якості відшкодування вартості набутих майнових прав, які не можуть бути повернуті відповідачу в натурі, кошти в розмірі 2921849,08 грн. (що становили розмір заборгованості за Кредитним договором №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013 станом на момент укладення договорів про відступлення прав вимоги, які були повністю забезпечені іпотекою майна, вартість якого вдвічі перевищувала заборгованість перед іпотекодержателем).
Відповідач зазначив, що у разі застосування судом наслідків недійсності правочинів в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України, застосувавши двосторонню реституцію, слід встановити порядок виконання рішення у справі №910/15593/25 шляхом застосування зустрічного зарахування сум, які підлягають стягненню з кожної сторони, та припинити зобов'язання банку з повернення коштів у сумі 2.921.849,08 грн і припинити зобов'язання позивача з повернення коштів на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк», що становили розмір заборгованості за Кредитним договором №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013 станом на момент укладення Договору про відступлення права вимоги за Кредитним договором №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013; Договору про відступлення права вимоги за Іпотечним договором № 001/255/З-13 від 26.03.2013 з урахуванням Договору про внесення змін та доповнень №1 від 04.11.2015 до договору Іпотеки № 001/255/З-13 від 26.03.2013, в розмірі 2.921.849,08 грн шляхом заліку (зарахування) зустрічних однорідних вимог.
У підготовчому засіданні 16.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.02.2026.
У підготовчому засіданні 04.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.02.2026.
25.02.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Оскільки заява відповідачам про зупинення провадження у справі обгрунтована іншими підставами, відмінними від тих, що наведені у пунктах 1-3-1 частини першої статті 227 та пункті 1 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, суд відхилив заяву відповідача про зупинення провадження у справі.
Представник позивача у судовому засіданні 25.02.2026 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 25.02.2026 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 25.02.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.03.2013 між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунайводбуд-17» (позичальник) укладено Кредитний договір №001/255/КЛ-13 про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 1950000 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого в пункті 1.3 цього договору в розмірі 18% річних. Кредитна лінія відкривається з 26.03.2013 по 22.03.2016.
В забезпечення Кредитного договору № 001/255/КЛ-13 між банком і Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунайводбуд-17» було укладено Іпотечний договір від 26.03.2013 №001/255/3-13, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. за реєстровим №277, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунайводбуд-17» (іпотекодавець) передало в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 1995,6 кв.м., опис: Нежила будівля Адмінбудівля літ. «З», 360,3 кв.м., Нежила будівля Лісорама літ. «Ж», Нежила будівля Док літ. «В», Нежила будівля Док літ. «Е», Нежила будівля Док літ. «Д», 771,9 кв.м., Нежила будівля Котельна літ. «И», 53,1 кв.м. Нежила будівля Склад літ. «К», 278,8 кв.м, Нежила будівля Склад літ. «Л», 520,5 кв.м, Нежила будівля Прохідна літ. «Г1», 11,0 кв.м, Шийка погребу літ. «А», Навіс літ. «М», Навіс літ. «Б», Навіс літ, «Д1», Навіс літ. «Г», які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Одеська, буд. 43 Г.
В забезпечення Кредитного договору №001/255/КЛ-13 між банком, Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунайводбуд-17» і ОСОБА_1 укладено Договір поруки від 26.03.2013 №001/255/П-13, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань, що випливають з кредитного договору.
18.08.2017 між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Кравченком Миколою Васильовичем (новий кредитор) укладено Договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого первісний кредитор відступає у повному обсязі новому кредитору, а новий кредитор оплачує та приймає всі права та обов'язки, включаючи права вимоги грошових коштів, які існують станом на дату укладення цього договору, згідно з кредитним договором, що укладений між АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Дунайводбуд-17» (боржник). З моменту зарахування у повному обсязі суми грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором до нового кредитора переходять права вимоги (замість первісного кредитора) до боржника належного та реального виконання всіх зобов'язань боржника, які випливають з умов кредитного договору, в обсязі і на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав (далі договір про відступлення права вимоги за кредитним договором).
Пунктом 1.4 Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 визначено, що з моменту зарахування у повному обсязі суми грошових коштів за відступлення прав вимоги за кредитним договором на рахунок первісного кредитора, зазначений у пункті 2.1.1 цього договору, новий кредитор вважається стороною кредитного договору та до нового кредитора переходять усі права та обов'язки кредитора по відношенню до боржника, що належали до цього первісному кредитору за кредитним договором в обсязі і на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав, а первісний кредитор втрачає всі права за кредитним договором.
Згідно з п. 1.6 Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 після повної оплати новим кредитором суми грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором та відступленням прав вимоги згідно з цим договором, первісний кредитор передає новому кредитору права вимоги за договорами забезпечення: іпотечним договором, з урахуванням договору від 04.11.2015 №1 про внесення змін та доповнень до нього, та договором поруки. Передача прав вимоги за вказаними договорами забезпечення здійснюється на підставі: договору відступлення прав вимоги за вищевказаним договором іпотеки, який буде укладений сторонами і посвідчений нотаріально в день підписання цього договору та договору відступлення прав вимоги за вищевказаним договором поруки.
У пункті 2.1.1 Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 сторони погодили, що в день підписання цього договору новий кредитор зобов'язаний на рахунок первісного кредитора здійснити оплату грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 2.921.849,08 грн без ПДВ, що складається з:
- заборгованості за основним зобов'язанням (у т.ч. простроченої заборгованості за основним зобов'язанням), в сумі 1845355,07 грн без ПДВ, наявної на дату укладання договору відступлення права вимоги за кредитним договором;
- заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, нарахованим за процентною ставкою відповідно до умов кредитного договору, в сумі 646555,65 грн без ПДВ, наявної на дату здійснення операції з відступлення права вимоги за кредитним договором, договором іпотеки, договором поруки;
- заборгованості за комісією за управління кредитними коштами в частині обслуговування позичкового рахунку в сумі 28701,22 грн без ПДВ, наявної на дату укладання договору відступлення права вимоги за кредитним договором;
- штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору, в сумі 322091,98 грн без ПДВ, на дату здійснення операції з відступлення права вимоги за кредитним договором, договором іпотеки, договором поруки;
- судових витрат, понесених банком для захисту своїх прав в судовому порядку (по всіх процесах щодо стягнення заборгованості з позичальника/поручителя) в загальному розмірі 79145,16 грн.
Відповідно до пункту 2.1.2 Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 в день підписання цього договору новий кредитор зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з дати укладання цього договору направити на адресу боржника письмове повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором новому кредитору
На виконання умов Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 позивач здійснив на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» оплату грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 2.921.849,08 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18.08.2017 №1 та не заперечується учасниками даної справи.
18.08.2017 між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (первісний іпотекодержатель) та Фізичною особою-підприємцем Кравченком Миколою Васильовичем (новий іпотекодержатель) укладено Договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 26.03.2013 за реєстровим №277, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого первісний іпотекодержатель відступив, а новий іпотекодержатель прийняв всі права та обов'язки іпотекодержателя, що існували станом на дату укладення цього договору, за іпотечним договором та договором від 04.11.2015 №1 про внесення змін та доповнень до зазначеного договору іпотеки, укладених між банком та ТОВ «Дунайводбуд-17» (іпотекодавець), яким забезпечується виконання зобов'язань ТОВ «Дунайводбуд-17».
Згідно зі звітом про оцінку предмету іпотеки, який складено 12.02.2013 ТОВ «Компанія «Парус», ринкову вартість предмету іпотеки - нежитлових будівель визначено у розмірі 3631922 грн.
Предметом іпотеки за іпотечним договором є: нежитлові будівлі загальною площею 1995,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , належні Іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі (серії САА №444618), виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.02.2006, на підставі статуту ТОВ «Дунайводбуд-17», зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради Фокіною B.І. 19.07.2005 за № 15561230000009652, протоколу №1 зборів засновників ТОВ «Дунайводбуд-17» від 25.01.2005, зареєстрованого 02.02.2006 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису: 3683 в книзі: 49неж-104, реєстраційний номер: 10011117, номер витягу: 9733950; зареєстрованого Гашовою В.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 26.03.2013, номер запису про право власності: 449015, індексний номер витягу: 1615085, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 27997151101.
Земельні ділянки, на яких розташований предмет іпотеки: ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0228 га, кадастровий номер 5110137600:72:001:0029; ділянка № 2 площею 1,0605 га, кадастровий номер 5110137600:72:001:0030, із земельної ділянки площею 2,5297 га, перебувають в користуванні іпотекодавця на підставі Державного акта серії ІІ-ОД № 001616 на право постійного користування землею, виданого Одеською міською радою 18.06.2001 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 152. Цільове призначення земельних ділянок №№ 1, 2 - для експлуатації та обслуговування промислової бази.
Згідно з пунктами 1.4, 1.5 Договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017 договорм іпотеки забезпечується виконання зобов'язань, об'єктом яких є грошові кошти, що випливають з кредитного договору, з урахуванням змін та доповнень, внесених додатковими угодами 1-4 до кредитного договору, укладеного між Первісним Іпотекодержателем та Іпотекодавцем. З моменту укладення цього договору та його нотаріального посвідчення до Нового Іпотекодержателя переходять всі права та обов'язки Первісного Іпотекодержателя за договором іпотеки, зокрема, право вимагати від Іпотекодавця належного та реального виконання зобов'язань за договором іпотеки в обсязі, у розмірі та на умовах, що існують на момент переходу цих прав та Новий Іпотекодержатель вважається стороною договору іпотеки, а Первісний Іпотекодержатель втрачає всі права за договором іпотеки.
Пунктом 2.1 Договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017 передбачено, що Первісний Іпотекодержатель в день укладення цього договору зобов'язується передати Новому Іпотекодержателю оригінал договору іпотеки, що підтверджує дійсне право вимоги, який знаходяться у Первісного Іпотекодержателя. Факт передачі від Первісного Іпотекодержателя до Нового Іпотекодержателя вказаного документу засвідчується складанням Акта прийому-передачі, який укладається у 2-ох ідентичних примірниках для кожної сторони, та підписується повноважними представниками сторін.
Пунктом 2.2 Договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017 передбачено, Новий Іпотекодержатель зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з дати укладення цього договору направити на адресу Іпотекодавця за договором іпотеки письмове повідомлення про відступлення права вимоги за договором іпотеки Новому Іпотекодержателю. Повідомлення повинно містити інформацію про відступлення права вимоги із зазначенням реквізитів Нового Іпотекодержателя (що визначені в розділі 5 «Реквізити сторін» цього договору), необхідних для виконання Іпотекодавцем своїх зобов'язань за договором іпотеки.
Згідно з Актом прийому-передачі документації за договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором ПАТ АБ «Укргазбанк» передало, а ФОП Кравченко М. В. прийняв наступні документи: оригінал договору іпотеки, оригінал договору №1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, технічний паспорт на виробничий будинок, виданий КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», реєстраційний номер: 3683-49НЄЖ-104 від 26.11.2010, посвідчений директором Кожухівським В. Г.; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 1615085, витяг надав приватний нотаріус Гашова В.В., серія ЕАВ № 664112; витяг № 9733950 від 02.02.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», посвідчений заступником директора Гончаренко А.Д.; свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі від 01.02.2006 серії САА №444618, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2018 відкрито провадження у справі №916/2458/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайводбуд-17», визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дарієнка В.Д.
Ухвалою попереднього засідання від 21.12.2018 затверджено поданий розпорядником майна та визнаний судом реєстр вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду Одеської області від 15.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунайводбуд-17» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Дарієнка В.Д.
19.10.2021 ліквідатором та ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області надано до господарського суду заяву (вх. № 3-672/21) про:
- визнання недійсним Договору від 18.08.2017, укладеного між Акціонерним банком «Укргазбанк» (далі АБ «Укргазбанк», Банк) та Фізичною особою-підприємцем Кравченком Миколою Васильовичем (далі ФОП Кравченко М.В.) про відступлення права вимоги за Кредитним договором №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013,
- про визнання недійсним Договору від 18.08.2017, укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ФОП Кравченком М.В. про відступлення права вимоги за Іпотечним договором №001/255/З-13 від 26.03.2013, укладеним між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Дунайводбуд-17», з урахуванням Договору про внесення змін та доповнень №1 від 04.11.2015 до договору іпотеки № 001/255/З-13 від 26.03.2013.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2021 у справі №916/2458/18 заяву (вх. № 3-672/21 від 19.10.2021) задоволено повністю, визнано недійсними Договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 та Договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.11.2021 у справі №916/2458/18 залишено без змін.
Отже, Договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 та Договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017 визнанні судом недійсними.
Оскільки на виконання вказаних договорів позивач сплатив банку грошові кошти у розмірі 2.921.849,08 грн, то з метою їх повернення (так як договори про відступлення прав вимоги визнані недійсними) позивач звернувся до банку з листом від 03.04.2024.
Втім, як вбачається з листування між сторонами, банк не повернув позивачу грошові кошти у сумі 2.921.849,08 грн, з огляду на що, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути їх з відповідача.
05.01.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що позивач звернув стягнення на предмет іпотеки, яке в подальшому було ним відчужено на користь іншої особи.
Банк вважає, що при прийнятті судом рішення у даній справі слід застосовувати двосторонню реституцію, яка полягає в тому, що банк повертає позивачу грошові кошти у сумі 2.921.849,08 грн, а позивач - усе набуте за недійсним правочином (матеріальні носії права вимоги (оригінали договорів) та безспірне і зареєстроване речове право на предмет іпотеки), а у разі неможливості повернення банку усіх майнових прав, що були набуті позивачем, останній повинен сплатити в якості відшкодування вартості набутих майнових прав, які не можуть бути повернуті відповідачу в натурі, кошти в розмірі 2921849,08 грн. (що становили розмір заборгованості за Кредитним договором №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013 станом на момент укладення договорів про відступлення прав вимоги, які були повністю забезпечені іпотекою майна, вартість якого вдвічі перевищувала заборгованість перед іпотекодержателем).
Відповідач зазначив, що у разі застосування судом наслідків недійсності правочинів в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України, застосувавши двосторонню реституцію, слід встановити порядок виконання рішення у справі №910/15593/25 шляхом застосування зустрічного зарахування сум, які підлягають стягненню з кожної сторони, та припинити зобов'язання банку з повернення коштів у сумі 2.921.849,08 грн і припинити зобов'язання позивача з повернення коштів на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк», що становили розмір заборгованості за Кредитним договором №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013 станом на момент укладення Договору про відступлення права вимоги за Кредитним договором №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013; Договору про відступлення права вимоги за Іпотечним договором № 001/255/З-13 від 26.03.2013 з урахуванням Договору про внесення змін та доповнень №1 від 04.11.2015 до договору Іпотеки № 001/255/З-13 від 26.03.2013, в розмірі 2.921.849,08 грн шляхом заліку (зарахування) зустрічних однорідних вимог.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, зважаючи на такі обставини.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., наприклад, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 Цивільного кодексу України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Як встановив суд, 18.08.2017 між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Кравченком Миколою Васильовичем (новий кредитор) укладено Договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого первісний кредитор відступає у повному обсязі новому кредитору, а новий кредитор оплачує та приймає всі права та обов'язки, включаючи права вимоги грошових коштів, які існують станом на дату укладення цього договору, згідно з кредитним договором, що укладений між АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Дунайводбуд-17» (боржник). З моменту зарахування у повному обсязі суми грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором до нового кредитора переходять права вимоги (замість первісного кредитора) до боржника належного та реального виконання всіх зобов'язань боржника, які випливають з умов кредитного договору, в обсязі і на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав (далі договір про відступлення права вимоги за кредитним договором).
На виконання умов Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 позивач здійснив на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» оплату грошових коштів за відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 2.921.849,08 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18.08.2017 №1 та не заперечується учасниками даної справи.
Крім того, 18.08.2017 між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (первісний іпотекодержатель) та Фізичною особою-підприємцем Кравченком Миколою Васильовичем (новий іпотекодержатель) укладено Договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 26.03.2013 за реєстровим №277, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого первісний іпотекодержатель відступив, а новий іпотекодержатель прийняв всі права та обов'язки іпотекодержателя, що існували станом на дату укладення цього договору, за іпотечним договором та договором від 04.11.2015 №1 про внесення змін та доповнень до зазначеного договору іпотеки, укладених між банком та ТОВ «Дунайводбуд-17» (іпотекодавець), яким забезпечується виконання зобов'язань ТОВ «Дунайводбуд-17».
Предметом іпотеки за іпотечним договором є: нежитлові будівлі загальною площею 1995,6 кв.м., що знаходяться за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Одеська, будинок 43 Г, належні Іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі (серії САА №444618), виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.02.2006, на підставі статуту ТОВ «Дунайводбуд-17», зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради Фокіною B.І. 19.07.2005 за № 15561230000009652, протоколу №1 зборів засновників ТОВ «Дунайводбуд-17» від 25.01.2005, зареєстрованого 02.02.2006 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису: 3683 в книзі: 49неж-104, реєстраційний номер: 10011117, номер витягу: 9733950; зареєстрованого Гашовою В.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 26.03.2013, номер запису про право власності: 449015, індексний номер витягу: 1615085, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 27997151101.
Однак, ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2021 у справі №916/2458/18 заяву (вх. № 3-672/21 від 19.10.2021) задоволено повністю, визнано недійсними Договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 та Договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.11.2021 у справі №916/2458/18 залишено без змін.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).
У постанові від 12.12.2018 у справі №644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
Цивільний кодекс України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
За змістом статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16).
У подальшому, застосовуючи статтю 216 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.
Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).
Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважає, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов'язок сторін недійсного правочину, виходячи з такого.
Позовні вимоги, з якими звертався позивач у справі №923/196/20, були спрямовані на визнання недійсним спірного правочину та застосування наслідків недійсності.
У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.
Також підхід, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, створює низку серйозних процесуальних проблем, оскільки відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом.
Однак такий «зустрічний» позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 Господарського процесуального кодексу України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі «зустрічним» буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов'язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.
Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов'язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов'язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов'язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.
Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.
Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 відступила від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, та зазначила, що якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Отже, оскільки на виконання умов Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 Фізична особа-підприємець Кравченко Микола Васильович сплатив на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» грошові кошти у сумі 2.921.849,08 грн, у зв'язку з визнання судами у справі №916/2458/18 недійсним вказаного договору (правочину), вказана сума грошових коштів підлягає поверненню банком на користь Фізичної особи-підприємця Кравченка Миколи Васильовича, з огляду на що суд дійшов висновку в обгрунтованості позовних вимог Фізичної особи-підприємця Кравченка Миколи Васильовича.
В свою чергу, на виконання умов Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18.08.2017 банк передав позивачу:
- оригінал Кредитного договору про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013 разом з додатками та додатковими угодами до нього;
- розрахунки заборгованості за кредитним договором на дату укладення договору відступлення прав вимоги;
- оригінали та копії матеріалів справи Господарського суду Одеської області від 13.06.2017 №916/3052/1690 та матеріалів справи Овідіопольського райсуду Одеської області №509/1008/17 за позовом банку до Федорова Р.І.
Крім того, на виконання умов Договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 18.08.2017 банк передав позивачу:
- Оригінал Договору іпотеки №001/255/3-13, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. 26.03.2013 р. за реєстровим номером 277;
- Оригінал Договору №1 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки №001/255/3-13, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Гашовою В.В. 04.11.2015 р. та зареєстрований в реєстрі за №753;
- Технічний паспорт на виробничий будинок, виданий КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», Реєстраційний номер - 3683-49Неж-104 від 26.11.2010 року, посвідчено Директором «ОМБТІ та РОН» Кожухівським В.Г.;
- витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу - 1615085, витяг надав Приватний нотаріус Гашова В.В., Серія БАВ № 664112;
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості». Номер витягу - 9733950 від 02.02.2006, посвідчений заступником директора - Гончаренко А.Д., Реєстратор: Кустяковська П.Е.;
- Свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі від 01 лютого 2006 року, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради за підписом Першого заступника міського голови - Ворохаєв А.І., серія САА №444618.
У листі від 14.05.2024 та у листі від 12.07.2024 позивач повідомив банку, що оригінали вказаних документів знаходяться у нього та позивач готовий їх повернути банку.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне застосувати у даній справі двосторонню реституцію та зобов'язати Фізичну особу-підприємця Кравченка Миколу Васильовича повернути банку вказані документи.
У частині 1 статті 216 та в статті 1213 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна.
Суд зазначає, що в межах даної справи (яка стосується застосування наслідків недійсності правочинів та охоплюється лише реституцією, зважаючи на заявлені позивачем предмет та підстави позову), суд не досліджує обставини, підстави та наслідки вибуття з іпотеки банку предмета іпотеки, а також можливі способи його повернення банку.
У тому випадку, якщо банк вважає, що він має будь-які майнові права на предмет іпотеки, банк не позбавлений права заявити їх в іншому судовому провадженні, де буде надаватись, в тому числі, оцінка прав банку як іпотекодержателя з урахуванням норм ст. 23 Закону України «Про іпотеку», які вказують на те, що зміна власника предмета іпотеки не припиняє іпотеки.
За наведених вище обставин суд відхиляє пояснення відповідача про завдання йому позивачем шкоди у розмірі 2.921.849,08 грн та необхідності припинення зобов'язань кожної із сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, так як такі твердження є недоведеними, передчасними та не підлягають дослідженню в межах даної справи.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Суд зазначає, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.
Оскільки позивач є особою, яка відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору (особа з інвалідністю II групи), а відповідач не звільнений від сплати судового збору, зважаючи на задоволення позову у повному обсязі, судовий збір у розмірі 43827,74 грн підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1; ідентифікаційний код: 23697280) на користь Фізичної особи-підприємця Кравченка Миколи Васильовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) грошові кошти у розмірі 2.921.849 (два мільйони дев'ятсот двадцять одна тисяча вісімсот сорок дев'ять) грн 08 коп.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Кравченка Миколу Васильовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) повернути Публічному акціонерному товариству Акціонерному банку «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1; ідентифікаційний код: 23697280)
- оригінал Кредитного договору про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії №001/255/КЛ-13 від 26.03.2013 разом з додатками та додатковими угодами до нього;
- розрахунки заборгованості за кредитним договором на дату укладення договору відступлення прав вимоги;
- оригінали та копії матеріалів справи Господарського суду Одеської області від 13.06.2017 №916/3052/1690 та матеріалів справи Овідіопольського райсуду Одеської області №509/1008/17 за позовом банку до Федорова Р.І.;
- оригінал Договору іпотеки №001/255/3-13, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. 26.03.2013 р. за реєстровим номером 277;
- оригінал Договору №1 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки №001/255/3-13, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Гашовою В.В. 04.11.2015 р. та зареєстрованого в реєстрі за №753;
- оригінал технічного паспорту на виробничий будинок, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», Реєстраційний номер - 3683-49Неж-104 від 26.11.2010 року, посвідченого Директором «ОМБТІ та РОН» Кожухівським В.Г.;
- витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу - 1615085, витяг надав Приватний нотаріус Гашова В.В., Серія БАВ № 664112;
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості». Номер витягу - 9733950 від 02.02.2006, посвідчений заступником директора - Гончаренко А.Д., Реєстратор: Кустяковська П.Е.;
- оригінал свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі від 01 лютого 2006 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради за підписом Першого заступника міського голови - Ворохаєв А.І., серія САА №444618.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1; ідентифікаційний код: 23697280) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 43827 (сорок три тисячі вісімсот двадцять сім) грн 74 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.02.2026.
Суддя О.М. Спичак