номер провадження справи 27/204/25
18.02.2026 Справа № 908/3618/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» (вул. Черняховського, буд. 29, м. Київ, 04111, ідентифікаційний номер юридичної особи 41323412)
до відповідача: Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458)
про стягнення 6 445 896 грн 84 коп.
за участю представників
від позивача: Кальчев Л.В., адвокат, довіреність від 803 від 20.10.2025, в режимі відеоконференцзв'язку
від відповідача: Білоус В.І., довіреність № 1189/20-26 від 17.12.2025
Товариство з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» м. Київ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну “Міські теплові мережі», м. Запоріжжя про стягнення 5 457 788 грн 40 коп. заборгованості, 200 932 грн 42 коп. 3% річних, 787 176 грн 02 коп. інфляційних збитків.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3618/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3618/25, присвоєно справі номер провадження 27/204/25. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 22.12.2025.
Ухвалою суду від 16.12.2025 задоволена заява Товариства з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» про проведення судового засідання 22.12.2025 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції у справі поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 22.12.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 13.01.2026.
23.12.2025 Концерном “Міські теплові мережі» в підсистемі “Електронний суд» сформований відзив на позовну заяву (зареєстрований 23.12.2025 за № 25956/08-08/25).
09.01.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» в підсистемі “Електронний суд» сформована відповідь на відзив (зареєстрований 09.01.2026 за № 535/08-08/26).
Ухвалою суду від 13.01.2026 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 27.01.2026.
В судовому засіданні 27.01.2026 суд оголосив протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 18.02.2026 о 12 год. 00 хв. на підставі статті 216 частина 2 ГПК України.
16.02.2026 за допомогою системи “Електронний суд» Концерном “Міські теплові мережі» сформоване клопотання про доручення доказів, а саме: ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2024 у справі № 761/37815/24, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 20.12.2024, опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 20.12.2024.
Судове засідання 18.02.2026 проводилось за допомогою підсистеми “Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
18.02.2026 в судовому засіданні, представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд: стягнути з відповідача 5 457 788 грн 40 коп. заборгованості, 200 932 грн 42 коп. 3% річних, 787 176 грн 02 коп. інфляційних збитків. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ТОВ «СОТА УКРАЇНА» (Постачальник) та Концерн «Міські теплові мережі» (Покупець) за результатами процедури електронних торгів через електронну систему закупівель було укладено Договір про закупівлю № 399/2024/Т від 01.05.2024 - ідентифікатор закупівлі UA-2024-04-11-006542-a (надалі Договір № 399/2024/Т). На виконання умов Договору Постачальником на адресу Покупця у період з 07 по 20 травня 2024 року було здійснено поставку Товару на загальну суму 5 457 788,40 грн. з ПДВ, що підтверджується товаро-траснпортними накладними. В порушення своїх зобов'язань відповідач не здійснив оплату за поставлений Товар. 20.12.2024 між Сторонами підписаний Акт звірки взаємних розрахунків яким підтверджена заборгованості перед ТОВ «СОТА УКРАЇНА».
18.02.2026 відповідач проти позову заперечив, на підставах викладених у відзиві, в якому зазначив, що на виконання умов Договору Постачальником на адресу Покупця було здійснено поставку Товару на загальну суму 5 457 788,40 грн. з ПДВ. Труби використовуються Підприємством для забезпечення сталого теплопостачання мешканців м. Запоріжжя в умовах воєнного стану в України. Додатково зазначаємо, що 07.08.2024 було відкрито кримінальне провадження № 72024001120000044 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Основними споживачами теплової енергії є населення, бюджетні установи і організації, об'єкти соціальної сфери, інші суб'єкти господарювання, які здійснюють оплату за теплову енергію несвоєчасно та не у повному обсязі, мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Заборгованість споживачів Концерну «МТМ» в умовах воєнного стану зросла та продовжує рости в геометричній прогресії і діяльність відповідача з постачання теплової енергії є стабільно збитковою через збільшення дебіторської заборгованості його споживачів. При тому, що Підприємство вправі повноцінно здійснювати свої розрахунки з кредиторами виключно у випадку наявності відповідних коштів на рахунку, кількість яких перебуває у безпосередній залежності від платіжної дисципліни кінцевих споживачів, яка в умовах війни та інших обмежувальних для Підприємства заходів дійшла до критичної позначки. Умовами даного договору підтверджено в тому, що теплопостачальні організації, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості і відповідно до Закону № 1730 включені в спеціальний Реєстр повинні відкрити небюджетні рахунки в органах Казначейства, на які надходять усі кошти, отримані від основного виду господарської діяльності, 65% яких в подальшому автоматично розподіляється банком на казначейський рахунок постачальника природного газу (ТОВ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДІНГ»). Повідомляємо, що на виконання вимог постанови КМУ № 896 від 22.08.2023, якою було внесено зміни до постанови КМУ № 812 від 19.07.2022, відповідачем було відкрито зазначені небюджетні рахунки. У зв'язку з чим, законодавчо передбачений алгоритм автоматичного перерахування коштів розповсюджується на Концерн «МТМ» та продовжує діяти по сьогоднішній день. Це підтверджується копією повідомлення про відкриття рахунків від 04.09.2023, яка долучається. Наведені незалежні від волі Концерну «МТМ» обставини підтверджують, що Підприємство не має можливості самостійно в повній мірі розпоряджатись своїми оборотними коштами, адже є усунутим від даного процесу. В свою чергу, це є додатковим свідченням відсутності вини в порушенні своїх зобов'язань перед Позивачем. Таким чином, прострочення оплати перед ТОВ «СОТА УКРАЇНА» виникло поза межами волі Концерну «МТМ» було позбавлене можливості впливу на порядок, строки та розмір розрахунків з Позивачем, оскільки вищенаведені обставини унеможливлюють автономність теплопостачальної організації визначення порядку розподілу коштів, які надійшли на її рахунок. Хоч і зазначений перерозподіл проводиться щодо усіх отриманих від основного виду діяльності коштів. 29.07.2022 було прийнято ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення» (далі - Закон №2479-IX), яким запроваджено мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію для населення під час дії воєнного стану та шести місяців після його завершення. Станом по сьогоднішній день дана заборона для теплопостачальників не знята і мораторій продовжує свою дію. Таким чином, Відповідач по сьогоднішній день не має змоги встановити рентабельний тариф на теплопостачання, адже його діяльність охоплюють державні обмеження, введені у зв'язку із воєнним станом в країні. Концерн «МТМ» не обмежене лише зобов'язаннями перед Позивачем, які розглядаються в рамках цієї справи, оскільки Підприємство обтяжене додатковими зобов'язаннями перед: - ТОВ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДІНГ», зокрема на розгляді в Господарському суді Запорізької області на розгляді перебуває справа №908/2754/25 за позовною заявою ТОВ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДІНГ» до Концерну «МТМ» про стягнення заборгованості у сумі 1 017 547 977,26 грн. (ухвала Господарського суді Запорізької області від 08.09.2025 про відкриття провадження у справі). - АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», зокрема за договорами реструктуризації на сукупну суму 675 065 тис. грн. Це підтверджується долученими копіями: рішення Запорізької міської ради від 26.01.2022 № 52 «Про погодження реструктуризації заборгованості Концерну «Міські теплові мережі» за договорами про реструктуризацію заборгованості за природній газ з НАК «Нафтогаз України»; Договір про реструктуризацію заборгованості поставки природного газу № 14/12-126 від 28.05.2012; Договір про реструктуризацію заборгованості поставки природного газу № 14/12- 127 від 28.05.2012, Договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ № 121/3/1730-Р3 від 27.07.2022; Договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ № 121/2/1730-Р3 від 27.07.2022; Договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ № 121/1/1730-Р3 від 27.07.2022. В умовах зростання боргів населення за теплову енергію та падінням його платоспроможності, у підприємств тепло-комунальної енергетики суттєво збільшується заборгованість за спожитий природний газ, енергоносії, загострилася проблема із здійснення першочергових платежів з виплати заробітної плати, поглиблюється їх і так вкрай важкий фінансовий стан. Крім того, відповідно до розшифровки кредиторської заборгованості станом на 01.12.2025 розмір кредиторської заборгованості за спожиті в ході господарської діяльності енергоносії: 1 098 613 373,46 грн.
У відзиві відповідач також просив суд у разі вирішення судом стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТА УКРАЇНА» пред'явленої суми в розмірі 6 445 896 грн., задовольнити заяву Концерну «Міські теплові мережі» про відстрочення виконання рішення та відстрочити виконання рішення у справі № 908/3618/25 строком на дванадцять місяців.
Позивач скористався своїм правом та надав відповідь на відзив, просив суд позовні вимоги задовольнити та відмовити відповідачу у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду.
У судовому засіданні 18.02.2026, в порядку ст. 217 ГПК України суд закінчив порядок з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2024 між Концерном “Міські теплові мережі» (далі-Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» (далі-Постачальник) укладено договір про закупівлю № 399/2024/Т (далі-Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Договір укладений відповідно до Цивільного і Господарського кодексів України з урахуванням положень статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі-Закон), крім частин другої-п'ятої, сьомої-дев'ятої статті 41 Закону, та Постанови Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування»(далі - Особливості).
Згідно п. 1.2 Договору Постачальник зобов'язується поставити труби сталеві згідно ДК 021:2015 код 44160000-9 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби, (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий Товар, в кількості, комплектності, асортименті та за ціною згідно зі Специфікацією (Додаток № 1 до Договору), який є його невід'ємною частиною Договору.
Відповідно дол. п. 3.1 Договору загальна сума цього Договору становить 5 457 788,40 гри. (п'ять мільйонів чотириста п'ятдесят сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гри. 40 кой.), у тому числі ПДВ 909 631,40грн. (дев'ятсот дев'ять тисяч шістсот тридцять одна гри. 40 коп.).
Ціна за одиницю Товару згідно з тендерною пропозицією переможця торгів, а також загальна вартість закупівлі вказується у Специфікації (Додаток: № 1 до цього Договору) і зміні не підлягає, крім випадків, передбачених Законом, Особливостями та умовами цього Договору (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору оплата поставленого Товару (партії Товару) здійснюється за рахунок власних коштів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з моменту доставки Товару.
Згідно п. 4.2 Договору розрахунок за поставлений Товар (партію Товару) здійснюється після його поставки Покупцю згідно п. 5.1.1 цього Договору, пред'явлення Постачальником рахунку на оплату Товару та за умови надання Постачальником належним чином оформлених документів, передбачених п. 5.6. цього Договору, а також за наявності своєчасно та належним чином зареєстрованої податкової накладної (якщо Постачальник є платником ПДВ).
На виконання умов Договору Постачальником на адресу Покупця у період з 07 по 20 травня 2024 року було здійснено поставку Товару на загальну суму 5 457 788,40 грн. з ПДВ, відповідно до п. 3.1 Договору, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними:
- видаткова накладна № 226 від 07.05.2024 на суму 1 281 081,60 грн. з ПДВ, ТТН № Р226 від 07.05.2025; податкова накладна № 11 від 07.05.2024 зареєстрована в ЄРПН - 29.05.2024 - граничний строк розрахунку - 04.09.2024;
- видаткова накладна № 229 від 07.05.2024 на суму 1 305 100,80 грн. з ПДВ, ТТН № Р229 від 07.05.2024, податкова накладна № 17 від 07.05.2024 зареєстрована в ЄРПН - 29.05.2024 - граничний строк розрахунку - 04.09.2024;
- видаткова накладна № 230 від 08.05.2024 на суму 1 500 326,40 грн. з ПДВ, ТТН № Р230 від 08.05.2024, податкова накладна № 24 від 08.05.2024 зареєстрована в ЄРПН - 29.05.2024 - граничний строк розрахунку - 05.09.2024;
- видаткова накладна № 245 від 09.05.2024 на суму 884 847,60 грн. з ПДВ, ТТН № Р245 від 09.05.2024, податкова накладна № 27 від 09.05.2024 зареєстрована в ЄРПН - 29.05.2024 - граничний строк розрахунку - 06.09.2024;
- видаткова накладна № 229/1 від 20.05.2024 на суму 208 557,72 грн. з ПДВ, ТТН № Р229/1 від 20.05.2024, податкова накладна № 52 від 20.05.2024 зареєстрована в ЄРПН - 11.06.2024 - граничний строк розрахунку - 17.09.2024;
- видаткова накладна № 230/1 від 20.05.2024 на суму 277 874,28 грн. з ПДВ, ТТН № Р230/1 від 20.05.2024, податкова накладна № 59 від 20.05.2024 зареєстрована в ЄРПН - 11.06.2024 - граничний строк розрахунку - 17.09.2024.
Відповідно до п. 2.1 Договору Постачальник повинен поставити Покупцю Товар, якість та комплектність якого відповідає Технічній специфікації для проведення процедури закупівлі через систему електронних закупівель, а також загальним вимогам, що ставляться діючим законодавством до даного виду Товару та підтверджуватися сертифікатом якості, або паспортом якості, або іншим документом про якість предмета закупівлі. На Товар, що підлягає обов'язковій сертифікації, Постачальник повинен надати сертифікат, виданий тільки тим органом, який видає цей сертифікат. Зазначені документи надаються Покупцю одночасно з Товаром, що поставляється. Код УКТ ЗЕД вказаний у сертифікаті (при наявності) не повинен відрізнятися від коду УКТ ЗЕД, який вказується Постачальником в ПН/РКПН.
Згідно п. 2.2 Договору Постачальник підтверджує, що поставлений Товар не матиме недоліків, дефектів і відповідає умовам Договору та законодавству України. Постачальник гарантує якість Товару в цілому.
Товар вважається поставленим комплектним, якщо Постачальних надав Покупцю повний комплект документів, перелік яких передбачений п. 5.6 цього Договору. У випадку відсутності всіх документів, передбачених п. 5.6 цього Договору, Товар вважається поставленим некомплектним, у зв'язку з чим Покупець має право застосувати до Постачальника санкції, обумовлені розділом б цього Договору (п. 2.3 Договору).
Відповідно до п. 5.5 Договору датою поставки Товару (партії Товару) вважається дата підписання Покупцем видаткової накладної, за умови надання Постачальником документів, визначених в п. 5.6. даного Договору. Приймання Товару за кількістю, якістю здійснюється з урахуванням п.п. 5.7 - 5.14 цього Договору.
Згідно п. 5.6 Договору одночасно з Товаром Постачальник надає Покупцю:
А) видаткову накладну на Товар, що поставляється,
Б) товарно-транспортну накладну або інший документ, який вимагається згідно чинного законодавства для того виду транспорту та умов перевезення/доставки Товару, який застосовується Постачальником.
В) підтверджуючі документи, вказані у п. 2. 1 цього Договору.
Г) якщо Постачальник не є платником ПДВ: довідку із визначенням для Товару коду УКТ ЗЕД, а у разі поставки товару, що ввезений на митну територію України, або підакцизного товару-код УКТЗЕД товару повністю.
Відповідно до п. 5.9 Договору прийом-передача Товару за кількістю та якістю здійснюється Сторонами на підставі документів, зазначених в п. 5.6 Договору.
Позивачем зазначено, що одночасно з Товаром Покупцю були надані всі документи, які Постачальник має надати Покупцю відповідно до умов п. 5.6 Договору, про що свідчить відповідна примітка у видаткових накладних «Підписанням даної видаткової накладної Покупцем є підтвердження отримання усіх документів, які Постачальник має надати Покупцю відповідно до умов Договору.
Жодних дефектних актів Покупцем не складено, що підтверджує відповідність поставленого товару за якістю та кількістю.
Видаткові накладні містять посилання на Договір, суму та строки (датою поставки Товару (партії Товару) вважається дата підписання Покупцем видаткової накладної) поставки та підписані з боку обох сторін без зауважень.
В порушення своїх зобов'язань відповідач не здійснив оплату за поставлений Товар в розмірі 5 457 788 грн 40 коп.
Неналежне виконання відповідачем у цій справі зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений Договір закупівлі (поставки) № 399/2024/Т від 011.05.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 662 ЦК продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Нормами статті 664 ЦК визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Згідно зі статтею 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства
Відповідно до частини першої статті 666 ЦК, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (частина друга статті 666 ЦК).
Відповідно до статті 683 ЦК, якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 268 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або зазначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати заборгованості в розмірі 5 457 788 грн 40 коп. суду не надав.
Позивачем направлялася на електронну адресу відповідача вимога № 699 від 19.08.2025 про сплату заборгованості в розмірі 5 457 788 грн 40 коп. з ПДВ за поставлений позивачем товар відповідачу.
На вимогу відповідач надіслав позивачу лист вих. 804 від 20.10.2025, яким підтвердив, що на виконання умов Договору № 399/2024/Т від 01.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «СОТА УКРАЇНА» (Постачальник) на адресу Концерну «Міські теплові мережі» (Покупець) було здійснено поставку Товару в замовленому об'ємі, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які підписані Сторонами - оригінали маються в наявності у Покупця.
Одночасно з Товаром Покупцю були надані всі документи, які Постачальник має надати Покупцю відповідно до умов п. 5.6 Договору, про що свідчить відповідна примітка у видаткових накладних «Підписанням даної видаткової накладної Покупцем є підтвердження отримання усіх документів, які Постачальник має надати Покупцю відповідно до умов Договору».
Також відповідач підтвердив, що
- за результатами приймання Товару, який був поставлений на адресу Покупця за відповідним Договором, представниками Покупця були складені та підписані протоколи контролю від 10.05.2024 № 36/37-VТ/UT та від 21.05.2024 № 41/42-VТ/UT, згідно яких неприпустимих дефектів не виявлено та параметри поставленого Товару знаходяться в межах допустимих допусків встановлених ДСТУ 8943:2019, ДСТУ 8540:2015 (оригінали маються в наявності у Покупця);
- відповідно до умов Договору про закупівлю від 01.05.2024 № 399/2024/Т Товариством з обмеженою відповідальністю «СОТА УКРАЇНА» зобов'язання виконанні у повному обсязі. Обґрунтованих претензії, щодо якості, комплектності та кількості поставленого Товару та відповідного документального підтвердження до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТА УКРАЇНА» не надходили.
Тому у відповідності до приписів п. 4.2 Договору у Концерну «Міські теплові мережі» виникли зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СОТА УКРАЇНА» щодо проведення розрахунку за поставлений по Договору Товар, строк виконання якого вже настав.
Відповідач зазначив, що складний фінансовий стан унеможливлює погашення ним простроченої заборгованості.
Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків, який підписаний електронними підписами обох сторін на суму заборгованості - 5 457 788 грн 40 коп.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює підписання відповідачем акту звірки взаємних розрахунків, як визнання ним основного боргу, представник відповідача в судових засіданнях підтверджував, що вже користується придбаними за договором трубами централізованих опалювальних систем України, відповідно до специфікації до договору про закупівлю від 01.05.2024 № 399/2024/Т.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 5 457 788 грн 40 коп. є обґрунтованими та документально підтвердженими.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 200 932 грн 42 коп. за період з 05.09.2024 по 28.11.2025, інфляційні збитки в розмірі 787 176 грн 02 коп. за період з вересня 2024 року по жовтень 2025 року.
Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми, це не звільняє його від відповідальності визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Також відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (п.п. 115-117 постанови).
Разом з тим, суд зауважує, що заяви відповідача по суті справи (відзив, заперечення письмові пояснення) не містять звернень до суду з проханням про зменшення відсотків річних).
Факт порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого товару у повному обсязі підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Відповідачем контррозрахунку суду не надано.
Перевіривши наведені позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд встановив, що їх здійснено правильно, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 200 932 грн 42 коп. та інфляційних збитків в розмірі 787 176 грн 02 коп. підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.
У відзиві відповідач також просив суд у разі вирішення судом стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТА УКРАЇНА» пред'явленої суми в розмірі 6 445 896 грн., задовольнити заяву Концерну «Міські теплові мережі» про відстрочення виконання рішення та відстрочити виконання рішення у справі № 908/3618/25 строком на дванадцять місяців. В обґрунтування заяви зокрема відповідач зазначив про незалежні від волі Концерну «МТМ» обставини підтверджують, що підприємство не має можливості самостійно в повній мірі розпоряджатись своїми оборотними коштами, адже є усунутим від даного процесу. В свою чергу, це є додатковим свідченням відсутності вини в порушенні своїх зобов'язань перед позивачем. Таким чином, прострочення оплати перед ТОВ «СОТА УКРАЇНА» виникло поза межами волі Концерну «МТМ» було позбавлене можливості впливу на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем, оскільки вищенаведені обставини унеможливлюють автономність теплопостачальної організації визначення порядку розподілу коштів, які надійшли на її рахунок. Хоч і зазначений перерозподіл проводиться щодо усіх отриманих від основного виду діяльності коштів. Відповідач посилався на звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) по підприємству за 9 місяців 2025р відповідно до якого з урахуванням субвенцій з міського бюджету прибуток збільшився. Однак, відповідно до вимог постанови КМУ № 812 від 19.07.2022 усі кошти, які надходять на окремий спеціально призначений рахунок Концерну «МТМ» від споживачів за послуги з теплопостачання (які є основним видом його господарської діяльності), підлягають автоматичному казначейському перерозподілу із 65% співвідношенням на рахунок позивача. Отже, Концерн «МТМ» є комунальним господарським об'єднанням, яке задовольняє потреби жителів м. Запоріжжя у теплопостачанні і наразі знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що ставить під загрозу не лише його господарську діяльність, але й існування в цілому в умовах необхідності забезпечення поточного опалювального сезону. В той час, коли в матеріалах справи відсутні будь які докази, що позивач позбавлений можливості належного забезпечення своєї діяльності та виконання інших, основоположних завдань.
Позивач заперечив проти заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, звернувши увагу суду на той факт, що відповідач посилаючись на скрутний фінансовий стан, як на підставу не можливості здійснення своєчасних розрахунків з позивачем, протягом 2024 та 2025 років здійснює оплату за товари іншим комерційним контрагентам в розмірах, що в десятки разів перевищує суму простроченої заборгованості по Договору № 399/2024/Т від 01.05.2024.
Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців, суд дійшов до висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частинами третьою та четвертою статті 331 ГПК України встановлено, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення (ч. 5 ст. 331 ГК України).
Надання відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не визначає чіткого переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна здійснюватися судом за правилами ст. 86 ГПК України.
Можливість відстрочення/розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку в будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними або винятковими обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим. Встановлення необхідності надання відстрочки або розстрочки виконання рішення здійснюється в залежності від конкретних обставин, що мають бути підтверджені відповідними засобами доказування. Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду має вирішуватись із дотриманням балансу інтересів сторін.
Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення/розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення. Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Вирішуючи дане питання, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Суд звертає увагу, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004).
Звертаючись з заявою про відстрочення виконання рішення на 12 місяців, відповідач не надав жодних гарантій, що рішення господарського суду буде ним виконуватись у зазначений строк та, відповідно, надання судом відстрочення буде виправданим.
В свою чергу сплата заборгованості на користь позивача за рішенням суду у даній справі не може ставитись в залежність від фінансових результатів господарської діяльності відповідача, і скрутний фінансовий стан в будь-якому разі не є безумовною підставою для відстрочення виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про надання відстрочення виконання рішення, суд також бере до уваги незгоду позивача на надання відповідачу відстрочки.
Невиконання відповідачем грошового зобов'язання є довготривалим, а отже має місце вже протягом тривалого часу з моменту його виникнення. Крім того, відсутні навіть часткові оплати з боку відповідача, що свідчить про недобросовісність.
Суд звертає увагу, що всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем суми заборгованості за договором.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Щодо клопотання відповідача про доручення доказів, а саме ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2024 по справі № 761/37815/24, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 20.12.2024, опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 20.12.2024, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до положень ст. ст. 76-78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем надано до матеріалів справи ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2024 по справі № 761/37815/24, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 20.12.2024, опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 20.12.2024, але не надано документальних доказів відкриття кримінального провадження № 72024001120000044 та у клопотанні відповідач не обґрунтував необхідність доручення до матеріалів справи доказів, доданих до клопотання.
Крім того, навіть наявність зареєстрованого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, який підтверджує наявність порушень позивачем вимог договору, а саме поставки товару, що не відповідає товару зазначеного у технічній документації.
Суд враховує, що спір виник саме внаслідок дій відповідача, яким не виконано зобов'язання за договором в частині оплати вартості отриманого товару, доказів визнання договору недійсним матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції» зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Позивач, уклавши договір № 399/2024/Т від 01.05.2024 розраховував на отримання оплати у розумні строки за поставлений товар, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов'язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за поставлений товар у передбачені строки у повному обсязі не здійснена.
Твердження відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
Щодо клопотання позивача про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду з урахуванням приписів законодавства України суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Норма, встановлена ч. 10 ст. 238 ГПК України, спрямована убезпечити особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.
У свою чергу, згідно ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.
До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Суд також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до ч.10 ст. 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч.10 ст. 238 ГПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Нарахування пені або відсотків у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується.
Передбачені ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних охоплюються приписами ч.10 ст. 238 ГПК України за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.
Позивач у позовній заяві заявив про застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України та нарахування 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення.
Таким чином, наявні підстави для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» та нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 5 457 788 грн 40 коп. до моменту виконання рішення суду у справі № 908/3618/25.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено при наданні відповідної заяви у передбаченому ГПК України порядку та строк, а також доказів на їх підтвердження.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» до Концерну “Міські теплові мережі» задовольнити.
Стягнути з Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» (вул. Черняховського, буд. 29, м. Київ, 04111, ідентифікаційний номер юридичної особи 41323412) 5 457 788 (п'ять мільйонів чотириста п'ятдесят сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 40 коп. заборгованості, 200 932 (двісті тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн 42 коп. 3% річні, 787 176 (сімсот вісімдесят сім тисяч сто сімдесят шість) грн 02 коп. інфляційних збитків, 77 350 (сімдесят сім тисяч триста п'ятдесят) грн 77 коп. судового збору.
Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення суду від 18.02.2026 у справі № 908/3618/25, в порядку частини 10 статті 238 ГПК України, нараховувати та стягувати з Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СОТА Україна» (вул. Черняховського, буд. 29, м. Київ, 04111, ідентифікаційний номер юридичної особи 41323412) 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основної заборгованості в розмірі 5 457 788 (п'ять мільйонів чотириста п'ятдесят сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 40 коп., починаючи з 29.11.2025 і до моменту виконання рішення суду за наступною формулою: сума 3% річних = (сума боргу х 3% х кількість днів прострочення/кількість днів у році)/100%.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 27.02.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.