23 лютого 2026 року м. Чернівці справа № 727/1748/25
провадження №22-ц/822 /386/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Перепелюк І. Б.
суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.
секретар Черновська А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Нафтогаз Тепло» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.
Позов обґрунтовано наступним. Посилався на те, що він працював у ТОВ «Нафтогаз Тепло» на посаді начальника служби контролю якості. Наказом директора ТОВ «Нафтогазтепло» від 22 вересня 2020 року № 328-к його звільнено з роботи у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України. У день звільнення 22 вересня 2020 року йому була видана трудова книжка.
Стверджував, що відповідачем у порушення вимог статті 116 КЗпП України не було виплачено йому усіх передбачених законом при звільненні виплат та компенсацій, зокрема йому не була виплачена вихідна допомога у розмірі шестимісячного заробітку. Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 липня 2024 року його позов до ТОВ «Нафтогаз Тепло» задоволено частково та стягнуто з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 228 853,51 грн. з вирахуванням з цих коштів передбачених законом податків та обов'язкових платежів. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 липня 2024 року в частині стягнення вихідної допомоги змінено та стягнуто на користь ОСОБА_1 326 932,44 грн. вихідної допомоги.
Відповідач не здійснив виплату належних йому сум вихідної допомоги, тому 11 грудня 2024 року він звернувся із заявою до виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.
24 січня 2025 року на його картку зараховано визначену суму вихідної допомоги.
Просив стягнути з ТОВ «Нафтогаз Тепло» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 06 березня 2023 року до 24 січня 2025 року в сумі 1 254 513,15 грн., а також стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2025 року позов ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Нафтогаз Тепло» середнього заробітку за час затримки розрахункових коштів при звільненні з роботи - задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахункових коштів при звільненні з роботи в сумі 32 693 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, зокрема стягнути з ТОВ «Нафтогаз Тепло» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 06 березня 2023 року до 24 січня 2025 року в сумі 1 254 513,15 грн., а також стягнути судові витрати.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в позовній заяві та свої доводи мотивує тим, що суд при вирішенні даного трудового спору застосував положення частини першої статті 117 КЗпП України, однак проігнорував, що за вимогами вказаної норми підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток, при чому за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказує, що сума стягнення за вказаною позовною вимогою жодним чином не залежить від поведінки позивача, а навпаки від поведінки роботодавця, котрий допустив заборгованість сум, належних позивачу на день звільнення. При цьому, розмір стягнення залежить лише від тривалості затримки розрахунку.
Судом першої інстанції умисно проігноровано, що 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду й лише 24 січня 2025 року, тобто майже через рік, йому була виплачена вихідна допомога.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Нафтогаз Тепло» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що з 15 липня 2020 року до 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника служби контролю якості в ТОВ «Нафтогаз Тепло».
Наказом директора ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 22 вересня 2020 року № 328-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Нафтогаз Тепло» про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням з роботи та скасування наказів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково і стягнуто з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 228853,51грн., з вирахуванням з цих коштів передбачених законом податків та обов'язкових платежів. Рішенням, також, встановлено, що позивач погодився із наказом про його звільнення за п.5 ст. 41 КЗпП України.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12.11.2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23.07.2024 року в частині стягнення вихідної допомоги у розмірі шестимісячного заробітку змінено та стягнуто на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 326932,44 грн.
24 січня 2025 року на картку позивача було зараховано визначену Чернівецьким апеляційним судом суму вихідної допомоги в розмірі 251 737,98 грн. (сума з вирахуванням податку та військового збору), що підтверджено платіжною інструкцією № 1338 від 24 січня 2025 року.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з не залежних від працівника обставин. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Обставини про те, що ОСОБА_1 звільнено за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України та про його право на вихідну допомогу в сумі 326 932,44 грн. з вирахуванням з цих коштів передбачених законом податків та обов'язкових платежів встановлено судовими рішеннями в справі № 727/3519/24.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (враховуючи зміни внесені Законом № 2352-ІХ, від 19 липня 2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
ОСОБА_1 у зв'язку з не проведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 сформулювала правовий висновок про те, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року до 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.
ОСОБА_1 звільнено 22 вересня 2020 року, однак належну при звільненні вихідну допомогу виплачено лише 24 січня 2025 року. Позивач просив виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за період з 06 березня 2023 року до 24 січня 2025 року.
З урахуванням позовних вимог про період обрахунку середнього заробітку стягнення цієї суми за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обмеженню максимальним періодом його нарахування - шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого.
Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
- ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Отже, зі змісту частини першої статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Тобто законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд під час вирішення подібного спору має оцінювати обставини справи зокрема, розмір боргу для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 сформульовано загальний правовий висновок про застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, зазначено, що, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Під час здійснення такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду в постанову від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 607/2071/17 зазначено, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" і Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Згідно з Порядком № 100 середня заробітна плата за час вимушеного прогулу й в усіх інших випадках (крім оплати відпусток, призначення пенсії, відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я) обчислюється виходячи з виплати за останні два місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців (якщо ж він протягом останніх місяців не працював - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
З наданої відповідачем довідки про заробітну плату від 11.02.2026 №13 вбачається, що ОСОБА_1 за період з 01.07.2020 по 30.09.2020 було нараховано та виплачено : за липень 2020 за 20 відпрацьованих робочих днів сукупний дохід 69641,69грн., за серпень 2020 за 20 робочих днів сукупний дохід 51450грн., за вересень 2020 за 16 робочих днів сукупний дохід 37418,18грн.
Аналізуючи довідку про заробітну плату позивача за період з 01.07.2020 по 30.09.2020, одноденний середній заробіток позивача становив 2469 грн. ( 51450 + 37418,18) : 36.
Позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за період з 06.03.2023 року по 24 січня 2025 року в розмірі 1254513,15грн.
Враховуючи, розмір одноденного середнього заробітку та кількість робочих днів за шість місяців, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 330846грн. ( 2469 * 134 робочих дні ).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів застосовуючи принципи справедливості та пропорційності, враховуючи обставини даної справи, вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 100 000грн.
Судом не повно встановлені всі обставини справи, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції з підстав, зазначених в мотивувальній частині постанови.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2025 року змінити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи в сумі 100 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 26 лютого 2026 року.
Судді І.Б. Перепелюк
М.І. Кулянда
О.О. Одинак