Провадження № 11-кп/821/178/26 Справа № 706/6/25 Категорія: ч. 4 ст. 402 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
26 лютого 2026 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №62024100140000926 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 17 червня 2025 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з позбавленням спеціального звання молодший лейтенант на підставі ст.54 КК.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід у виді застави залишено без змін.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 07.11.2024 по 14.11.2024 включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з дня приведення вироку до виконання.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_6 , визнано винним у тому, що він, перебуваючи на військовій службі за призовом під час мобілізації, маючи звання «молодший лейтенант», діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи протиправність своїх дій, в порушення вимог 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 6,11,16,28 - 32,49, 127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статуту), ст.ст. 1,3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 07.11.2024, близько 11.05 год., перебуваючи у розташуванні в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, після того як командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_9 , який є начальником, по відношенню до молодшого лейтенанта ОСОБА_6 , усно довів наказ командира військової частини № 331 від 06.11.2024, відповідно до якого, той повинен 07.11.2024 вибути для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_2 , для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі бригади, на 3 місяці, з 07.11.2024 по 07.02.2025. Незважаючи не те, що зазначений наказ не суперечив чинному законодавству, не був пов'язаним з порушенням прав та свобод молодшого лейтенанта ОСОБА_6 , не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, та був доведений до нього уповноваженою на те особою, встановленим порядком, за надуманими підставами, відкрито, усно відмовився виконувати вказаний наказ, що призвело до підриву дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності в/ч НОМЕР_1 .
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вищевказаний вирок, кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вирок суду першої інстанції є незаконним через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З цього приводу зазначає, що судом не доведено наявність прямого умислу в діях обвинуваченого, що є обов'язковою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК. Водночас вказує, що основною підставою неможливості виконання ОСОБА_6 наказу від 06.11.2024 було не умисне небажання його виконувати, а незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, що підтверджується медичними довідками, що в свою чергу спростовують показання свідків, допитаних під час судового розгляду, які, на думку сторони захисту, однозначної відповіді про причини відмови ОСОБА_6 від виконання наказу не вказали.
Стверджує, що відмовляючись від виконання наказу, ОСОБА_6 діяв відповідно до ст.ст. 37,254 Статуту, згідно з яким, якщо військовослужбовець розуміє, що він не спроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, про це зобов'язаний доповісти негайно командиру, що було проігноровано останнім.
Поміж тим, суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що ОСОБА_6 вже тривалий час проходить військову службу в ЗСУ і час проходження військової служби будь які дисциплінарні стягнення до нього не застосовувались, а навпаки ОСОБА_6 має відзнаки за бездоганне виконання військового обов'язку, приймав участь у бойових діях, що додатково підтверджує відсутність умислу, як складової частини інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Ще приводить доводи про те, що суд першої інстанції безпідставно не визнав, обставиною, що пом'якшує покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та застосував покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням спеціального звання на підставі ст. 54 КК, що є занадто суворим і не відповідає меті покарання, відповідно до ст.50 КК.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- обвинувачений та його захисник, які підтримали вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- прокурор, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги пославшись на законність вироку.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції дотримано цих вимог закону.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, за обставин, як вони встановлені у вироку, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку у вироку.
Основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, є встановлений у Збройних Силах України (далі - ЗСУ), інших військах та військових формуваннях України порядок підлеглості в управлінні військами з метою забезпечення їхньої постійної боєготовності та боєздатності, нормального виконання військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань. Додатковим факультативним об'єктом можуть бути безпека держави, власність, довкілля.
Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.
Відповідно до п. 30 Статуту, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Згідно з ч.2 ст.41 КК наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до п.37 Статуту про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, полягає у вчиненні діяння у вигляді відкритої відмови виконати законний наказ начальника (непокора), коли підлеглий відкрито та категорично заявляє, що не виконуватиме наказ, або у вчиненні іншого умисного невиконання наказу.
Склад цього кримінального правопорушення є формальним, цебто закінченим його слід вважати з моменту вчинення діяння, а саме з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту умисного його невиконання.
Суб'єктивна сторона непокори характеризується виною у формі прямого умислу. Умисел на невиконання наказу може виникнути у винної особи як у момент отримання наказу, так і пізніше. Мотиви можуть бути різними і для кваліфікації цього кримінального правопорушення значення не мають.
Зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини кримінального провадження та з урахуванням викладених вище положень, суд першої інстанції дав правильну кримінально-правову оцінку вчиненому ОСОБА_6 суспільно небезпечному діянню, яке полягало у відкритій непокорі виконувати наказ начальника, вчинений в умовах воєнного стану.
Доводи сторони захисту про незрозумілість наказу, відсутність відмови, не усвідомлення обвинуваченим факту відмови та інші підстави для заперечення законності чи змісту встановлених судом фактичних обставин справи є безпідставними, оскільки наказ був чітко сформульований, не допускав подвійного тлумачення, був відданий та доведений прямим начальником обвинуваченого і всі присутні, в тому числі і ОСОБА_6 у повній мірі усвідомлювали зміст обставин, що мали місце.
Водночас суд першої інстанції ретельно перевірив версію обвинуваченого, висунуту ним на свій захист, про неспроможність виконати наказ за станом здоров'я, а саме через непридатність до виконання бойових задач у зв'язку з незадовільним станом здоров'я, та не встановив підстав вважати, що існували будь-які перешкоди, які б об'єктивно унеможливлювали виконання ОСОБА_6 наказу.
У суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, показав, що 07.11.2024 на шикуванні особового підрозділу підполковник ОСОБА_9 зачитав наказ про відправку у тому числі його, вибути для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_2 , для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі бригади, на 3 місяці, з 07.11.2024 по 07.02.2025, шикування знімали на відео. Він відмовився виконати наказ, оскільки під час несення військової служби він виконував різну роботу, в тому числі штурмову, однак на даний час є непридатним для виконання бойових завдань та має погане самопочуття. Додав, що наказ, на його думку, стосувався осіб, які не мають бойового досвіду, а оскільки у нього є бойовий досвід він відмовився його виконувати.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у суді першої інстанції показали, що вони є військовослужбовцями в/ч НОМЕР_1 . В той день 07.11.2024, на шикуванні особового підрозділу підполковник ОСОБА_9 зачитав наказ про відправку, у тому числі молодшого лейтенанта ОСОБА_6 , про вибуття для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_2 , для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі бригади, на 3 місяці, з 07.11.2024 по 07.02.2025. Шикування знімали на відео.
У суді першої інстанції свідок ОСОБА_13 , який є начальником медичної служби в/ч НОМЕР_2 , показав, що в той день 07.11.2024 ОСОБА_6 до медичної служби не звертався, придатний до несення військової служби, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває.
Будь-яких даних, які б спростовували показання наведених свідків та свідчили, що вони обумовлюють обвинуваченого, в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Окрім того, ці показання збігаються між собою, що підтверджує їх достовірність.
Доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що умислу у ОСОБА_6 не було, що він не міг поїхати після оголошення наказу для виконання бойового наказу з підстав незадовільного стану здоров'я, а саме поганого самопочуття, є безпідставними.
Також у суді першої інстанції досліджені письмові докази, що ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку, які суд першої інстанції взяв до уваги.
З фактичних даних витягу з наказу №158 від 29.05.2024 молодшого лейтенанта ОСОБА_14 зараховано до списків в/ч НОМЕР_1 на посаду: командира взводу резерву роти резерву сержантського складу в/ч НОМЕР_1 (а.с.61).
Відповідно до витягу з наказу №331 від 06.11.24 військовослужбовців, у тому числі молодшого лейтенанта ОСОБА_6 відряджено до в/ч НОМЕР_2 для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі бригади на 3 місяці з 07.11.2024 по 07.02.2025 (а.с.62).
Покликання сторони захисту на неправильне зазначення військового звання ОСОБА_6 у мотивувальній частині вироку є технічною опискою, яка не впливає на зміст вироку, кваліфікацію кримінального правопорушення та правові наслідки рішення суду. Така помилка не є істотним порушенням, і не може бути підставою для скасування вироку.
Вказаний наказ доведено до ОСОБА_6 07.11.2024, про що свідчить його підпис на аркуші доведення наказу командира (а.с.63).
Відповідно до рапорту заступника командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_11 молодший лейтенант ОСОБА_6 відкрито відмовився виконати наказ №331 від 06.11.2024.
З фактичних даних рапорту ОСОБА_6 від 07.11.2024 встановлено, що він відмовляється від виконання наказу №331 від 06.11.2024, оскільки вже має бойовий досвід (а.с.67).
У той же час апеляційний суд відзначає, що вказаний рапорт не містить посилань на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 .
Відповідно до довідки начальника медичного пункту в/ч НОМЕР_1 встановлено, що молодший лейтенант ОСОБА_6 під час проходження військової служби у вказаній в/ч з 28.05.2024 по 07.11.2024 за медичною допомогою до медичного пункту не звертався. Медичні документи про свій стан здоров'я не надавав. За станом здоров'я займаній посаді відповідає, може виконувати свої службові обов'язки та бойові завдання (а.с.70).
Апеляційний суд бере до уваги копії довідок та виписок з медичних карт, які містяться в матеріалах справи та долучених стороною захисту до апеляційної скарги, однак враховує, що більшість із них стосуються лікування обвинуваченого ОСОБА_6 у період після отримання поранення 11.11.2023 та до зарахування до списків в/ч НОМЕР_1 - 29.05.2024. В той же час, вказані виписки не містять будь-яких даних про неможливість ОСОБА_6 продовження служби за станом здоров'я чи непридатність до проходження військової служби під час оголошення йому наказу.
Під придатністю до військової служби розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, у мирний час та під час дії особливого періоду (п.1.1. гл. ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення).
Будь-яких даних щодо проходження обвинуваченим ВЛК з висновками про непридатність ОСОБА_6 до проходження військової служби матеріали кримінального провадження не містять.
Навпаки, вказані копії виписок медичних установ однозначно свідчать про те, що ОСОБА_6 отримав необхідне лікування і за станом здоров'я може виконувати обов'язки військової служби і підстав для надання йому звільнень, відпусток чи направлення на додаткові обстеження або лікування відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту про неможливість виконання ОСОБА_6 наказу через незадовільний стан здоров'я зводяться лише до суб'єктивної оцінки ОСОБА_6 стану свого здоров'я на момент події.
Посилання захисника на те, що судом не встановлено підстав, які б вказували на те, що ОСОБА_6 відмовився виконати наказ командира з мотивів небажання виконати свій конституційний обов'язок щодо захисту держави, а також відсутність умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на таке.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях обвинуваченого прямого умислу, оскільки він усвідомлював обов'язковість наказу, розумів необхідність його виконання та відкрито відмовився його виконувати без поважних причин. Даних про фізичну неможливість виконання наказу, стан крайньої необхідності чи інші обставини, що виключають кримінальну відповідальність, матеріали провадження не містять.
Відмова ОСОБА_6 виконати наказ про відрядження до в/ч НОМЕР_2 для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі бригади на 3 місяці з 07.11.2024 по 07.02.2025, підтверджується окрім іншого даними, що містяться на долученому до матеріалів кримінального провадження флеш-накопичувачу «wibrand».
Крім того, сам обвинувачений в судовому засіданні не заперечував факту відмови виконати наказ, мотивуючи це незадовільним станом здоров'я або наявністю бойового досвіду.
Згідно з фактичними даними відеозапису, що знаходиться на флеш-накопичувачу, відеофайл під назвою VID_20241107_110202, зафіксовано, як молодший лейтенант ОСОБА_6 після зачитування наказу відмовляється від його виконання.
Вказаний наказ у належній формі було доведено до відома обвинуваченого ОСОБА_6 .
Також не заслуговують на увагу покликання захисника щодо позбавлення обвинуваченого права на захист під час затримання.
З фактичних даних протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 07.11.2024 вбачається, що затримання ОСОБА_6 здійснено уповноваженою службовою особою за наявності передбачених законом підстав, у присутності захисника та повідомленням батька обвинуваченого - ОСОБА_15 . Протокол затримання складено невідкладно після фактичного затримання, із зазначенням точного часу, місця, підстав затримання та роз'яснення процесуальних прав, що відповідає вимогам ст. 104, 208 КПК. У протоколі затримання зафіксовано, що обвинуваченому роз'яснено права, передбачені ст.42 КПК. Підпис обвинуваченого підтверджує факт роз'яснення йому таких прав. Зауважень до змісту протоколу ним не внесено.
Колегія суддів враховує, що стороною захисту не наведено конкретних обставин, які б свідчили про фактичне позбавлення обвинуваченого можливості користуватися правовою допомогою або про отримання доказів шляхом істотного порушення його прав у розумінні ст. 87 КПК.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення права на захист під час затримання є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо допустимості відповідних доказів.
Колегія суддів переконана, що при ухваленні вироку судом першої інстанції дотримано стандарт доведення поза розумним сумнівом, оскільки сукупність обставин справи, встановлені під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений ОСОБА_6 є винним у його вчиненні. Отже немає обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, також відсутня реальна можливість іншої версії інкримінованої події.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд робить висновок про відсутність підстав для розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_6 , через те що версія сторони захисту щодо його невинуватості, була спростована фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
Апеляційний суд не вбачає неповноти судового розгляду, адже судом були дослідженні всі обставини, з'ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Доводи захисника про істотні порушення судом першої інстанції кримінального процесуального закону є безпідставними. В апеляційній скарзі сторони захисту не наведено жодного порушення процесуального закону судом. Такі порушення вимог КПК, які б тягли скасування обвинувального вироку по справі відсутні.
Місцевий суд, розглядаючи матеріали справи, обґрунтовано ухвалив вирок, зробивши ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши письмові докази, зазначивши підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Судом апеляційної інстанції було відмовлено стороні захисту у повторному дослідженні доказів, в тому числі допиту свідків, що допитувались судом першої інстанції, оскільки під час апеляційного перегляду не було встановлено даних, які могли б свідчити про дослідження таких обставин судом першої інстанції не повністю або з порушенням.
Суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними. Колегія суддів вважає, що немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. При цьому колегія суддів враховує постанови Верховного Суду від 30.05.2019 року та від 09.07.2019 року (судове провадження №51-9282 км18, №51-392 км 19), про те, що сам по собі факт непогодження з висновком суду, не є підставою для повторного дослідження доказів; повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду, при цьому, відмова в задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів не свідчить про порушення процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Доводи захисника про істотні порушення судом першої інстанції кримінального процесуального закону є безпідставними. В апеляційній скарзі сторони захисту не наведено жодного порушення процесуального закону судом. Такі порушення вимог КПК України, які б тягли скасування обвинувального вироку по справі відсутні.
Місцевий суд, розглядаючи матеріали справи, обґрунтовано ухвалив вирок, зробивши ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши письмові докази, зазначивши підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Доводи захисника про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки в апеляційній скарзі не наведено жодного доказу, який би не був досліджений судом, і на який є посилання в обвинувальному акті, або про дослідження якого заявляв захисник в суді першої інстанції.
Захисник в апеляційній скарзі по суті дав власну оцінку доказам на користь не винуватості ОСОБА_16 , відмінну від оцінки, наданої судом першої інстанції, і замість правової аргументації у скарзі, викладає свою позицію щодо обставин кримінального провадження.
Покарання обвинуваченому призначено у відповідності до вимог статей 50 та 65 КК, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст.65 КК, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином. Також суд зважив на особу обвинуваченого, який раніше не судимий, учасник бойових дій, має грамоти, є військовослужбовцем, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває; відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В апеляційній скарзі сторона захисту посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, активне сприяння обвинуваченого розкриттю кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення визнається обставиною, що пом'якшує покарання лише за умови, що особа вчинила ініціативні та реальні дії, які істотно сприяли встановленню обставин кримінального правопорушення.
У даній категорії справ об'єктивні обставини події, як правило, фіксуються службовими документами, рапортами командирів, показаннями свідків, матеріалами службових перевірок. Тому підтвердження обвинуваченим уже встановлених обставин не свідчить про його активні дії, спрямовані на розкриття правопорушення. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений не повідомив органу досудового розслідування нових істотних даних, не вчинив дій, які б суттєво вплинули на повноту та швидкість розслідування. В той же час обвинувачений не визнав свою вину в повному обсязі. Враховуючи вказане, формальне визнання факту невиконання обов'язку після документального його фіксування не може розцінюватися як активне сприяння розкриттю злочину.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не визнав наявності пом'якшуючої обставини, передбаченої ч.1 ст.66 КК, а доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.
У сукупності наведених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим призначення судом першої інстанції покарання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 402 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, що є наближеним до мінімального покарання, передбаченого санкцією інкримінованого правопорушення.
Крім того відповідно до вимог ст.54 КК, місцевий суд призначив ОСОБА_6 додаткове покарання - позбавлення останнього військового звання «молодший лейтенант», з чим погоджується колегія суддів.
Водночас, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК.
Колегія суддів зауважує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану - відмови виконувати наказ про переміщення в зону виконання бойових дій для захисту Батьківщини, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Враховуючи вказане, апеляційним судом не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які є підставою для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 17 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу до Верховного Суду, шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення копії ухвали апеляційного суду.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4