Кропивницький апеляційний суд
Провадження № 11-кп/4809/149/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст.369 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2
24.02.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому кримінальне провадження № 120251210000000541 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Олександрія Кіровоградської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, військовослужбовець ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України ( з 07 липня 2025 року перебуває в категорії військовослужбовця, який самовільно залишив частину), не одружений, зареєстрований та проживаючий за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 62 КК України замінено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на триманням у дисциплінарному батальйоні строком на 2 роки.
Початок строку відбування покарання обраховувати14 листопада 2025 року.
На підставі ст. ст. 96-1, 96-2 КК України застосовано спеціальну конфіскацію та грошові кошти в сумі 10 000 гривень, купюрами номіналом 500 гривень у кількості 20 штук, які мають номери ВС4191997, ЄЗ0754904, ЕП4741228, ЛБ7499895, ЄН6719288, ЛЕ9337488, ЄТ6002542, ЛЄ2096730, АЖ0870250, ЛЄ7770697, ЄБ9130766, ЕД9870187, АН1514877, ЄП7563167, ЕН4134115, АЛ6143007, ЄР0298670, ВД9456064, КБ9213956, АМ9452378, які перебувають при матеріалах кримінального провадження, що знаходяться у розпорядженні прокурора - конфісковано в дохід держави.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати у сумі 8905 грн. 68 коп. проведення судової технічної експертизи документів.
Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_8 період попереднього ув'язнення з 10 вересня 2025 року по 13 листопада 2025 року включно за правилами ч. ч. 2, 5 ст. 72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання в дисциплінарному батальйоні.
Цим же вироком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні,
Згідно вироку суду ОСОБА_8 вчинив надання службовій особі неправомірної вигоди за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, за таких обставин.
ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка є військовим формуванням на посаді водія військової частини у військовому званні «солдат», 05 вересня 2025 року, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, прибув до відділення поліції №1 (м. Світловодськ) Олександрійського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області), який розташований за адресою: вул. Віталія Куцевича, 8, м. Світловодськ, Олександрійський район, Кіровоградська область, де в приміщенні кабінету №9 зустрівся з начальником сектору реагування патрульної поліції ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області капітаном поліції ОСОБА_9 . В подальшому ОСОБА_9 повідомив, що він прибув до ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області з метою проведення розмови щодо не направлення ОСОБА_9 матеріалів про адміністративне правопорушення щодо нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області, з метою подальшого уникнення адміністративної відповідальності, за грошову винагороду в сумі 20 000 гривень.
У свою чергу ОСОБА_9 були відомі обставини даного адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_8 05 вересня 2025 року в м. Світловодськ.
В ході бесіди ОСОБА_8 висловив пропозицію надання неправомірної вигоди ОСОБА_10 як службовій особі за вчинення останнім дій в інтересах ОСОБА_8 , а саме не направлення матеріалів про адміністративне правопорушення щодо нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області, а також в ході бесіди висловив обіцянку надати таку неправомірну вигоду 10 вересня 2025 року.
Надалі, 10 вересня 2025 року в обумовлений ОСОБА_8 день останній, діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, усвідомлюючи, що ОСОБА_9 є службовою особою, усвідомлюючи негативні наслідки для себе за порушення ним норм закону, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на здійснення надання неправомірної вигоди службовій особі, діючи в особистих інтересах з метою уникнення адміністративної відповідальності, 10 вересня 2025 року о 15 год. 40 хв. прибув до ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області, яке розташоване за адресою: вул. Віталія Куцевича, 8, м. Світловодськ, Олександрійський район, Кіровоградська область, та в службовому кабінеті №9, який розташований на першому поверсі ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області, де знаходиться робоче місце начальника сектору реагування патрульної поліції ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 , надав службовій особі - начальнику сектору реагування патрульної поліції ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області капітану поліції ОСОБА_9 частину неправомірної вигоди у виді грошових коштів в сумі 10 000 гривень, за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, а саме за не направлення до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області матеріалів адміністративної справи про вчинення ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У результаті н евчинення дій ОСОБА_9 з використанням наданого йому службового становища ОСОБА_8 мав на меті уникнути відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить змінити вирок суду першої інстанції та зменшити його підзахисному міру покарання до 1 року позбавлення волі з заміною міри покарання на тримання в дисциплінарному батальйоні на строк 1 рік.
Також, просить змінити частково рішення суду відносно накладення спеціальної конфіскації на грошові кошти у сумі 10 000 грн. та зняти арешт з грошових коштів у сумі 10 000 грн., якими користувався ОСОБА_8 з дозволу власника цих грошових коштів.
Витребувати матеріали кримінальної справи - з Світловодського MPC Кіровоградської області.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом при обранні міри покарання не врахована позиція та думка прокурора ОСОБА_6 ,який просив обрати міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік (тобто нижче нижчої межі санкції, передбаченої ч. 1 ст.369 КК України).
Суд безпідставно відмітив у вироку, що ОСОБА_11 є «соціально адаптованим», в той час як він постійно проживає в будинку своїх родичів, підробляє на прожиття, користується автомобілем, що належить його двоюрідному брату, який захищає землі України у гарячих і точках зіткнення з нападниками.
Сам ОСОБА_11 має посвідчення учасника АТО з 2015 року.
Крім того не враховуючи висновок Центра пробації щодо особи ОСОБА_12 , рівень ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення зазначається як «середній, бо він скоїв нетяжкий злочин».
На думку сторони захисту суд проігнорував дані про особу обвинуваченого, тим самим залишив поза увагою його позитивні характеристики.
Також, на думку сторони захисту суд на власний розсуд обрав міру покарання у 2 роки позбавлення волі з таким самим строком перебування у дисциплінарному батальйоні.
Щодо стягнення грошових коштів у розмірі 10 000 грн. в дохід держави, на думку сторони захисту це неправильне рішення, яке суперечить нормам закону.
Так, по-перше, санкція ст.369, ч.1 України не передбачає конфіскації майна, в т.ч. грошей.
По-друге, підстав для застосування спеціальної компенсації майна відсутні.
Так, ст. 96-2, частина 1, пункти 3 та 4 КК України, не передбачає спеціальну конфіскацію майна коли майно або кошти належать іншому власнику, тобто законному володільцю, який знав та не міг знати про використання його грошей.
Грошова сума у розмірі 10 000 грн., на яку слідчий до наклав арешт, не належить ОСОБА_8 .
Спецконфіскація майна застосовується у справах за ст.369 України лише до службових осіб, які скоїли корупційний злочин у вигляді отримання вигоди.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав обвинуваченого ОСОБА_8 винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, оскільки обвинувачений у судовому засіданні суду першої інстанції вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, розкаявся, фактичні обставини щодо часу, місця, способу вчинення злочину підтвердив.
Зокрема ОСОБА_8 в суді першої інстанції пояснив, що він є військовослужбовцем, проте самовільно залишив військову частину.
05 вересня 2025 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував транспортним засобом у м. Світловодську та був зупинений працівниками поліції, які склали на нього адміністративний протокол.
Після цього він прибув до відділу поліції у м. Світловодську, де зустрівся зі службовою особою ОСОБА_9 , якому запропонував кошти у сумі 2 0000 грн, щоб уникнути відповідальності за ст. 130 КУпАП. В обумовлений день приніс частину коштів у сумі 10 000 грн.
Під час судового розгляду судом першої інстанції з'ясовано, що обвинуваченому ОСОБА_8 та іншим учасникам судового провадження правильно зрозумілі суть обвинувачення та обставини кримінального провадження.
Також, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 , у судовому засіданні дає показання правдиво та добровільно, оскільки повністю визнає провину у вчиненні кримінального правопорушення.
Дослідження доказів в суді першої інстанції відбувалось на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому обвинувачений та інші учасники судового розгляду справи позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 , правильно кваліфіковані районним судом за ч. 1 ст. 369 КК України, як надання службовій особі неправомірної вигоди за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 65 КК України, у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України, відносяться до не тяжкого злочину, обставини вчинення,особу винуватого, який раніше не судимий, має середню спеціальну освіту, не одружений, утриманців не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не значиться, з 02 грудня 2015 року має статус учасника бойових дій, проте 07 липня 2025 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 , в зв'язку з чим перебував у розшуку.
Також, судом першої інстанції враховано відсутність обставини, що обтяжує покарання та наявність обставини, пом'якшують покарання - щире каяття.
Згідно досудової доповіді, підготовленої 12 листопада 2025 року Олександрійським районним відділом № 1 філії державної установи «Центр пробації» в Кіровоградській області, в результаті проведення оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення встановлено, що обвинувачений має середній рівень зазначеного ризику. Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та середній рівень ймовірної небезпеки для суспільства, орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе, та він не становить високої небезпеки для суспільства ( у т.ч. окремих осіб).
Атому, на думку колегії суддів, обґрунтовано зробив висновок про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, призначивши покарання у виді позбавлення волі в межах мінімальної санкції ч. 1 ст. 369 КК України.
Що стосується доводів про призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням вимог ст.ст. 69, 75 КК України, необхідно зазначити наступне.
Кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Суд, застосовуючи положень ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 офіційно не працевлаштований, не одружений, утриманців не має, що свідчить про відсутність соціальних зв'язків.
Також у судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 будучи військовослужбовцем самовільно залишив військову частину.
В той же час, щире каяття та посилання в досудовій доповіді щодо можливості виправлення ОСОБА_8 без позбавлення або обмеження волі на певний строк та він не становить високої небезпеки для суспільства, на думку колегії суддів, не може бути самостійною та достатньою підставою для застосування ст. 69 КК України, оскільки вказана обставина жодним чином не впливає на обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При цьому сама по собі позиція прокурора у кримінальному провадження ОСОБА_6 не може бути самостійною підставою для застосування вимог ст. 69 КК України.
Наявність посвідчення учасника АТО не може бути підставою визнання вказаної обставини, яка пом'якшує покарання оскільки ОСОБА_8 перебуває в категорії військовослужбовця, який самовільно залишив частину.
З урахування наявності обставини, яка пом'якшує покарання, особи ОСОБА_8 , у суду першої інстанції були підстави лише для призначення мінімального розміру покарання, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, а не для застосування ст. 69 КК України.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Отже, колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами, які впливають на вид і розмір покарання, й вважає, що призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_8 у виді позбавлення волі в межах мінімальної санкції ч. 1 ст. 369 КК України без застосування вимог ст. 69 КК України, за своїм видом і розміром є таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому підстав вважати призначене покарання явно несправедливим у суду не має.
При фактичних обставинах даної справи, які встановлюють ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та ступінь його небезпечності для суспільства, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення санкції, буде достатнім для його виправлення, перевиховання, а також попередження вчинення ним, як самим обвинуваченим, так і іншими особами аналогічних кримінальних правопорушень.
Таке рішення, буде відповідати цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника про доцільність призначення більш м'якого покарання - є необґрунтованими, тому апеляція не може бути задоволена, як безпідставна. Адже, відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість чи через суворість, що по справі відсутнє. Оскільки у апеляційній скарзі сторона захисту наполягає на призначенні більш м'якого покарання, а призначене покарання є обґрунтованим, виваженим та справедливим, то підстав для зміни вироку суду чи його скасування колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів апеляції про відсутність підстав для конфіскації грошових коштів необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду (ч. 2 ст. 96-1 КК України).
Згідно з ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Із суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 369 КК України, характеризується лише прямим умислом.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_8 вчинив умисне кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК України, гроші у розмірі 10 000 грн. були предметом цього кримінального правопорушення суд першої інстанції, з урахуванням вимог ст. 96-1, 96-2 КК України, правильно застосувати до цього майна спеціальну конфіскацію, яка полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави зазначених грошей у розмірі 10 000 грн.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407-409, 419 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 369 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_8 - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4