Житомирський апеляційний суд
Справа №285/3340/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Г.
Категорія 42 Доповідач Коломієць О. С.
23 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 285/3340/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
на заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 07 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Г.
встановив:
У червні 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр»)звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 25.11.2024-100000977 від 25.11.2024 в розмірі 19 823,06 грн та 2 422,40 грн судового збору.
В обґрунтування позову зазначають, що 25.11.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 25.11.2024-100000977 у електронній формі. Отримавши кошти від фінансової компанії остання своїх зобов'язань не виконала, тому станом на 20.06.2025 утворилась заборгованість у розмірі 19 823,06 грн, яка складається з 6 992,02 грн заборгованості по тілу кредиту, 7 831,04 грн заборгованості за відсотками, 5 000,00 грн заборгованості за неустойкою за кожен день невиконання зобов'язання. У добровільному порядку спір не вирішено, що змусило товариство звернутись до суду із зазначеним позовом.
Заочним рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 07 серпня 2025 року позов частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.11.2024-100000977 від 25.11.2024 у розмірі 6 992,02 грн, з яких: 6 992,02 грн заборгованість за основною сумою боргу. У задоволенні решти вимог відмовити. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами ТОВ «Споживчий центр» подало апеляційну скаргу, у якій просить в оскаржуваній частині його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не досліджено кредитний договір № 25.11.2024-100000977 від 25.11.2024, наявний у матеріалах справи, з якого вбачається, що сторонами у належній формі було погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом. Зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) від 25.11.2024; 2) подання відповідачем заявки №25.11.2024-100000977 від 25.11.2024 3) надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №25.11.2024-100000977 (кредитної лінії) від 25.11.2024. Зазначає, що незрозумілими є мотиви, з яких суд першої інстанції вважав не належним доказом довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не досліджував правильність розрахунку, а лише відхилив подані позивачем документи. Враховуючи вищевикладене просить скасувати заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 07 серпня 2025 рокув частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути на користь товариства 7 831,04 грн заборгованості за відсотками, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 7 831,04 грн, а тому в частині стягнення тіла кредиту та відмови у стягнення неустойки в розмірі 5 000,00 грн не перевіряється апеляційним судом на предмет законності та обґрунтованості.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 25.11.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 25.11.2024-100000977, відповідно до умов якого відповідач отримала грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн та зобов'язалася повернути кредит, сплатити відсотки, комісію, виконати інші зобов'язання у строки, визначені договором.
Сторони узгодили, що кредит надано на строк 140 днів, а саме з 25.11.2024 по 13.04.2025; процентна ставка становить 1 % в день; комісія за надання кредиту становить 1500 грн, яка нараховується за ставкою 15 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту; неустойка нараховується у розмірі 100 грн за кожен день неналежного виконання зобов'язання. Кредитні кошти переховуються безготівково на електронний платіжний засіб позичальника з реквізитами НОМЕР_1 .
Договір укладений шляхом направлення оферти ТОВ «Споживчий центр» відповідачу ОСОБА_1 , подачею заявки останньою на укладення кредитного договору та відповіддю позичальника (позивача) про укладення договору. Документи підписані 24.11.2024 ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е369.
Також відповідач ознайомлена шляхом проставлення електронного підпису з додатком до кредитного договору щодо графіку платежів, заявою на отримання кредиту, паспортом споживчого кредиту (а.с.16-24).
Відповідно до повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.06.2025 на виконання договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, компанією було успішно перераховано від ТОВ «Споживчий центр» на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн 25.11.2024 о 12:32:29, призначення платежу - видача за договором кредиту № 25.11.2024-100000977 (а.с.12).
Позивачем долучено довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №25.11.2024-100000977 від 25.11.2024 становить 19 823,06 грн, яка складається з 6 992,02 грн заборгованості по тілу кредиту, 7 831,04 грн заборгованості за відсотками, 5 000,00 грн заборгованості за неустойкою (а.с.13).
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернув, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту у розмірі 6 992,02 грн підлягають задоволенню. З підписаного відповідачем кредитного договору №25.11.2024-100000977 між сторонами у належній формі було погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом. В той же час у матеріалах справи відсутній належний розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, через що неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Відтак, у межах наявних у матеріалах справи доказів не є можливим встановити відповідність нарахованих відсотків за користування кредитом їх реальному використанню та погашенню. Оскільки позивач належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження доводів позову суду в частині відсотків не надав, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення відсотків у зв'язку з їх недоведеністю.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Встановлено, що 25 листопада 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір в електронній формі №25.11.2024-100000977, а тому вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно умов кредитного договору №25.11.2024-100000977 позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн, строком на 140 дні з кінцевим терміном повернення до 13.04.2025 року включно.
Процентна ставка «фіксована» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього періоду.
Сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання коштів позичальнику включно до дати їх фактичного повернення (п. 4.4 договору).
Відповідно до копії довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №25.11.2024-100000977, яка долучена до позовної заяви, заборгованість ОСОБА_1 за відсотками становить 7 831,04 грн.
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі 7 831,04 грн не відповідає вимогам закону.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору № 25.11.2024-100000977 від 25.11.2024 в частині нарахування відсотків. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову у вказаній частині, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення вимоги в частині стягнення заборгованості по відсотках у розмірі 7 831,04 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом у сумі 7 056,00 грн скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про часткове задоволення вимог з вищевказаних підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (79%) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1 913,69 грн та апеляційної інстанції у розмірі 2 870,54 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст.259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.
Заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 07 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором № 25.11.2024-100000977 від 25.11.2024 в розмірі 14 823,06 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 992,02 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 7 831,04 грн, а також судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 913,69 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 870,54 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року.
Головуючий Судді