Справа № 161/18576/24 Головуючий у 1 інстанції: Антіпова Т. А.
Провадження № 22-ц/802/316/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
27 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю
секретаря судового засідання - Губарик К.А.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою в їх інтересах представником ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2025року,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 23.03.2023 року близько 14:40 год. по вул. Луцькій у смт. Торчин Волинській області, на автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» відбулась ДТП, в якій водійка ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Skoda Superb», р.н. НОМЕР_1 , грубо порушуючи п.2.3 (б, д), 10.1, 12.3, 12.4, 12.9 (б), 14.6 (а, в) Правил дорожнього руху України, при виконання маневру: повороту ліворуч до вул. Коцюбинського водієм ОСОБА_5 , який керував мотоциклом марки «МТ10-36», р.н. НОМЕР_2 , та рухався у попутному напрямку попереду, виїхала на зустрічну смугу руху, з метою об'їзду мотоцикла, допустила зіткнення правою передньою частиною автомобіля з лівою бічною частиною мотоцикла. В результаті ДТП водій мотоцикла ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, що викликали смерть потерпілого.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.09.2023 року в справі № 161/10004/23 ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України.
Позивачі вказували, що станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією автомобіля «Skoda Superb», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 208855741, чинного на дату ДТП. Тому до вказаної страхової компанії представником позивачів було повідомлено про настання страхового випадку і подано заяви про виплату страхового відшкодування, а саме: просили виплатити 12245 грн у рахунок відшкодування витрат на поховання; 241200 грн - в рахунок відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника для батьків - пенсіонерів, встановленої п. 27.2 ст. 27 ЗУ № 1961-IV від 01.07.2004 року. Вказані документи відповідач отримав 09.08.2024 року.
Листом про прийняте рішення від 13.09.2024 року за вих. № 1611-31 відповідачем здійснено виплату та визнано вимоги, пов'язані з моральною шкодою та витратами на поховання. Проте, станом на дату подання цього позову відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування в повному обсязі.
Позивачі посилалися на те, що вони, як батьки загиблого в ДТП сина, перебували у нього на утриманні, тому просили суд з урахуванням ліміту відповідальності страховвика та виплачених вже страхових сум, стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_2 83677,50 грн страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника; 24000 грн судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги. На користь ОСОБА_1 - 83677,50 грн страхового відшкодування за втрату годувальника; 10000 грн судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2025 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із даним рішенням суду, позивачі через свого представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що суд не надав оцінки обставинам, зазначеним у позовній заяві. Вказують, що суд першої інстанції помилково вважав, що підставою для відмови у задоволенні даної вимоги є відсутність довідки про доходи загиблого. Звертають увагу суду на те, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Тобто, зазначеною нормою Закону України №1961-IV встановлений мінімально гарантований розмір страхового відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та розрахунок розміру не потребує довідки про доходи загиблого.
Вважають, що для отримання страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, в разі смерті годувальника достатньо входити в коло суб'єктів, визначених в ч. 1 ст. 1200 ЦК України, бути непрацездатною особою, яка була на утриманні або мала на день смерті право на одержання від нього утримання, а для отримання пенсійного забезпечення в разі втрати годувальника обов'язковою умовою є наявність повного утримання.
Отже, основним доказом наявності права позивачів на отримання відшкодування по втраті годувальника є: а) наявність статусу непрацездатної особи (особа з інвалідністю); б) наявність родинних відносин.Такі докази суду були ними надані.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» заперечує проти доводів апеляційної скарги, оскільки вважає їх безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Вказує, що матеріали цивільної справи не містять доказів на підтвердження розміру призначеної і фактично отриманої пенсії позивачами та документів про розмір отримуваних доходів, що унеможливило встановлення обставин наявності /відсутності у позивачів доходу, який є меншим встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць та взагалі факту отримання доходів померлим. Вказує, що в суді першої інстанції представник позивачів стверджував, що на час ДТП загиблий ОСОБА_5 офіційних доходів не отримував.
Долучені позивачами до матеріалів справи докази не підтверджують факт перебування позивачів на утриманні ОСОБА_5 та не містять інформацію про те, що ОСОБА_5 утримував будинок та прибудинкову територію, про що зробив вірний висновок суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами до суду не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що їх загиблий син взагалі мав будь-який дохід та відомостей щодо доходів позивачів, тобто відсутні докази перебування позивачів на повному утриманні загиблого сина до моменту настання страхового випадку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду та вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Судом установлено, що 23.03.2023 року близько 14:40 год. у Волинській області, Луцькому районі, смт. Торчин, вул. Луцька, на автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» відбулась ДТП, в якій водійка ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Skoda Superb», р.н. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованому пішохідного переходу , грубо порушуючи п.2.3 (б, д), 10.1, 12.3, 12.4, 12.9 (б), 14.6 (а, в) Правил дорожнього руху України, не переконалась, що рух керованого нею транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, неправильно оцінила дорожню обстановку, перевищивши максимально дозволену швидкість на вказаній ділянці дороги, та не вживши заходів щодо зменшення швидкості руху аж до зупинки керованого нею транспортного засобу, в момент виявлення небезпеки для руху, а саме: виконання маневру повороту ліворуч до вул. Коцюбинського водієм ОСОБА_5 , який керував мотоциклом марки «МТ10-36», р.н. НОМЕР_2 , та рухався у попутному напрямку попереду, виїхала на зустрічну смугу руху, з метою об'їзду мотоцикла, де допустила зіткнення правою передньою частиною автомобіля з лівою бічною частиною мотоцикла. В результаті ДТП водій мотоцикла ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, які викликали смерть потерпілого.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.09.2023 року в справі № 161/10004/23 ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбуття призначеного їй покарання, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.
Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією автомобіля «Skoda Superb», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 208855741, чинного на дату ДТП.
До вказаної страхової компанії представником позивачів було повідомлено про настання страхового випадку і подано заяви про виплату страхового відшкодування, а саме: просили виплатити 12245,00 грн в рахунок відшкодування витрат на поховання; 241200,00 грн в рахунок відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника для батьків пенсіонерів, встановленої п. 27.2 ст. 27 ЗУ № 1961-IV від 01.07.2004 року. Вказані документи відповідач отримав 09.08.2024 року.
Листом про прийняте рішення від 13.09.2024 року за вих. № 1611-31 відповідачем здійснено виплату та визнано вимоги, пов'язані з моральною шкодою та витратами на поховання.
Сторонами не заперечується, що страховою компанією позивачам виплачено 80400,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 12245,00 грн на відшкодування витрат на поховання.
Враховуючи ліміт відповідальності страхової компанії в розмірі 260000 грн, а також беручи до уваги вже сплачені страховою компанією суми на відшкодування моральної шкоди та на поховання, позивачі решту суми - 167355 грн вважали такою, що слід виплатити їм у рівних частинах - по 83677,50 грн як страхове відшкодування за втрату годувальника.
Також ПрАТ СК «ПЗУ Україна» надало суду апеляційної інстанції докази, що 20.01.2026 ним було сплачено ОСОБА_6 (брату потерпілого) НОМЕР_3 грн.
Позивачі посилалися на те, що вони, як батьки загиблого сина, перебували у нього на утриманні, що підтверджується пенсійними посвідченнями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Посвідченням ветерана праці ОСОБА_1 , довідкою Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області про місце проживання загиблого; Виписками з медичної карти ОСОБА_1 .
Як убачається з паспортних даних, довідки про реєстрацію місця проживання особи та довідки Торчинської селищної ради, загиблий син спільно проживав із своїми батьками. Окрім цього, батько загиблого з 2015 року хворіє, в 2019 році ОСОБА_1 була проведена операція з подальшим лікуванням та оперативними втручаннями, опроміненням.
Отже, встановлено, що батьки загиблого є пенсіонерами, перебувають на обліку в Пенсійному фонді України та мають єдиний дохід у вигляді пенсії.
Позивачі посилаються на положення п. 27.2. ст. 27 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 та вважають, що в порядку ст. 1200 ЦК України вони мають право на страхове відшкодування, яке розраховане за формулою 36х6700 грн, що становить 241200 грн, тобто по 120600 грн на кожного з батьків.
Згідно із частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частинами 1-2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно із статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Питання відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, регламентовано нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961- IV від 01.07.2004 р.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, установлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена відсилочна норма права повинна застосовуватися у поєднанні з нормою, яка викладена у ст.1200 ЦК України.
Частиною 1 статті 1200 ЦК України визначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Відповідно до частини 2 ст. 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Поняття «непрацездатні громадяни» надається у ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
У п. 8 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї.
Факт основного джерела до існування з'ясовується шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі 520/6518/17, від 5 грудня 2022 року в справі № 304/936/19.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Установивши, що позивачі не надали доказів перебування на повному утриманні померлого сина, як годувальника, та доказів того, що одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 27 лютого 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану в їх інтересах представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: